Висновки до розділу 1
1. У період становлення української державності виокремлено такі етапи ґенези виконавчого провадження та органів примусового виконання рішень на території сучасної України: 1) Х- ХІІІ ст.ст.
- період зародження відносин виконання рішень та перших правових джерел їх регулювання; 2) XIV-XVII ст.ст. - етап використання перших іноземних зводів норм регулювання примусового виконання рішень; 3) XVIII ст. - створення перших вітчизняних проектів кодексів, що визначали порядок проведення примусового виконання рішень владних суб’єктів; 4) ХІХ ст. - зародження сучасних рис інституту судових виконавців унаслідок проведення судової реформи 1864 р.; 5) з 1864 р. по 1917 р. - період реалізації та апробації інституту судових виконавців за результатами судової реформи.2. Радянський період запропоновано поділити на три етапи: 1) 19171927 рр. - період виконання функцій примусового виконання рішень Червоною гвардією та міліцією; 2) 1927-1985 рр. - входження до системи осіб та органів, що виконували рішення, судових приставів, судових виконавців, установ державного банку та органів, що мали фіскальні функції; 3) 1985-1991 рр. - етап формування та становлення органів примусового виконання рішень відповідно до останнього радянського документу у сфері виконання рішень - Інструкції про виконавче провадження.
3. У період незалежної України було запропоновано визначити дев’ять етапів за ключовими правовими подіями: 1) 1991-1997 рр. - дія нормативно- правових актів СРСР і розроблення проектів вітчизняних нормативно- правових актів у сфері виконавчого процесу в незалежній Україні; 2) 1998 р. - прийняття Закону України «Про державну виконавчу службу» та створення ДВС України; 3) 1999-2005 рр. - прийняття Закону України «Про виконавче провадження», Інструкції про проведення виконавчих дій, Положення про
Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень; 4) 2005-2007 рр.
- створення і функціонування Департаменту ДВС України як урядового органу публічного адміністрування; 5) 2007-2010 рр. - ліквідація Департаменту ДВС України як урядового органу публічного адміністрування та введення до складу Міністерства юстиції України; 6) 2010 р. - реформування ДВС України, діяльність якої спрямовував і координував Кабінет Міністрів України через Міністра юстиції України; 7) 2011-2014 рр. - ліквідація Департаменту ДВС України у складі Міністерства юстиції України, створення ДВС України як центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України; 8) 2015 р. - перехідний етап, на якому ліквідовано ДВС України; 9) з 2016 р. по теперішній час триває сучасний період запровадження змішаної системи виконання рішень, запроваджується інститут приватного виконавця, продовжується реформування ДВС в Україні як складової системи органів Міністерства юстиції України у зв’язку з прийняттям 02 червня 2016 р. нових Законів України «Про виконавче провадження» та «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», а також втратою чинності Законом України «Про державну виконавчу службу».4. З’ясовано фактори, що впливають на особливості формування української моделі ДВС, а саме: історичні передумови, специфіка державного устрою та системи державного апарату, умови державного управління, особливості правового поля, досвід запозичень чи впливу інших держав у процесі державного управління. Встановлено, що діюча до 2016 р. вітчизняна модель державної виконавчої служби та виконавчого провадження вже не відображає їх практичному призначенню, що обумовлено сучасними проблемами їх неефективності.
5. З’ясована історична закономірність, яка свідчить про те, що прості правові документи у вигляді окремих договорів та указів, що регулювали процес виконання рішень в результаті еволюції інститутів виконавчого провадження трансформувались у кодекси.
Тобто процес кодифікації законодавства у галузі виконавчого провадження є природно-правовим. Відповідно новим етапом еволюції правових норм, що визначають виконавче провадження в сучасній Україні є розробка та прийняття виконавчого кодексу сучасної України. Гідне місце та детальну правову регламентацію у цьому документі повинен отримати правовий статус ДВС.6. З’ясовано, що показники роботи вітчизняної державної виконавчої служби контрастують, та значно відстають від показників виконання рішень у країнах Західної Європи, що становлять 85% виконанню судових та інших юрисдикційних рішень. Аналогічні показники в Україні складають по обсягах виконаних документів від 50 до 65%, а за сумами, що підлягали стягненню: від 18 % до 40%. Ще гірший стан справ із виконанням рішень міжнародних інстанцій. Так, за інформацією Гельсінської спілки з прав людини, в Україні виконується лише 5% рішень Європейського суду з прав людини. Це свідчить про те, що право українських громадян на справедливий суд постійно порушується. Такий стан справ із виконанням рішень погіршує не тільки внутрішньодержавні правові засади, а й шкодить міжнародній репутації України.
7. Виявлено, що чинні зараз закони не містять визначення ДВС, що негативно відображається на визначенні правового статусу державної виконавчої служби, що потребує законодавчого врегулювання. Запропоновано на рівні закону відображати такі особливості правового статусу ДВС: 1) це державна організація, 2) місія якої полягає у забезпеченні належної охорони прав громадян через примусове виконання рішень; 3) має характер правоохоронного органу; 4) є частиною виконавчої влади країни. Сформульовано поняття ДВС як структурованої, державної, правоохоронної організації, яка входить до складу Мінюсту України та покликана забезпечити реалізацію державної політики у сфері примусового виконання рішень.
8. З’ясовано, що примусове виконання рішень органами ДВС це систематична, цілеспрямована, нормативно-правова, організаційно- розпорядча, правозастосовча діяльність державних виконавців, спрямована на своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень судових та інших юрисдикційних органів з метою відновлення майнових та інших прав і інтересів стягувача
9.
Запропоновано доповнити Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» окремим розділом «ДВС». У цьому розділі пропонуємо передбачити дві основні частини. У загальній частині пропонуємо розкрити наступні положення: поняття ДВС; цілі, завдання, функції та принципи ДВС; поняття «державний виконавець», «працівник ДВС»; класифікація посад в органах ДВС; права, обов’язки та правообмеження працівників ДВС; загальні засади формування, реалізації та припинення державно-службових відносин в ДВС; етика поведінки працівників ДВС (кодекс); гарантії державному виконавцеві; управляння ДВС; основні принципи фінансування ДВС; загальні принципи оцінки професійних досягнень державних виконавців; відповідальність державних виконавців. У особливій частині розділу «ДВС» Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» пропонуємо розмітити норми, що визначатимуть: особливості формування, реалізації та припинення державно-службових відносин із персоналом у ДВС; особливості присвоєння класних чинів, розрядів, чинів, звань в ДВС; джерела фінансування діяльності державних виконавців; принципи, технології, процедури оцінки професійних досягнень державних виконавців; особливості різних видів відповідальності державних виконавців.10. З’ясовано, що примусове виконання рішень органами ДВС це систематична, цілеспрямована, нормативно-правова, організаційно- розпорядча, правозастосовча діяльність державних виконавців, спрямована на своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень судових та інших юрисдикційних органів з метою відновлення майнових та інших прав і інтересів стягувача.
11. Диференційовано види виконавчих проваджень в залежності від різноманітних критеріїв: 1) від виду акта який виконується в примусовому порядку: рішення суду, іншого юрисдикційного органу, посадової особи тощо; 2) від виду зобов’язаного суб’єкта: фізична особа, державний орган, посадова особа тощо; 3) від характеру дій, які мають бути здійснені боржником: здійснити виплати, вчинити певні дії тощо; 4) від системи процесуальних дій в межах конкретного виду виконання: витребування інформації, звернення до суду, залучення певних суб’єктів виконавчого провадження до здійснення виконавчих дій тощо; 5) за об’єктом виконавчої дії: провадження щодо звернення стягнення на майно боржника фізичної особи, юридичної особи, на заробітну плату, пенсію тощо; провадження щодо передачі майна; провадження щодо виконання рішень немайнового характеру: поновлення на роботі, відібрання дитини, виселення тощо; провадження щодо виконання забезпечувальних заходів.
12. Визначено критерії класифікації стадій виконавчого процесу: 1) за логікою виконавчих дій: з’ясування фактичних обставин виконавчої справи; з’ясування та визначення норми права, що підлягає застосуванню; прийняття за підсумками цих двох стадій рішення; 2) за наслідками виконавчих дій: порушення виконавчого процесу, підготовка до розгляду виконавчої справи, розгляд справи та прийняття рішення за підсумками розгляду справи; 3) за процесуальним оформленням: аналіз матеріалів, що надійшли на виконання; відкриття виконавчого процесу; підготовка до виконання; застосування заходів примусового виконання до боржника; закінчення виконавчого процесу; 4) за зв’язками між стадіями в межах виконавчого процесу: внутрішні та зовнішні стадії.
13. Запропоновано виконавчий процес визначити як врегульований законодавством процесуально оформлений поетапний порядок провадження у виконавчих справах, який визначається системою взаємопов’язаних прав, обов’язків і виконавчої діяльності органів ДВС, приватних виконавців, сторін, представників сторін, прокурору, експерта, спеціаліста, перекладача, суб’єкта оціночної діяльності, що здійснюється з метою забезпечення виконання рішень в примусовому порядку.