<<
>>

Система та структура державної виконавчої служби

Стратегія України інтеграції в європейську та євроатлантичну спільноту потребує системного вирішення задекларованих у Конституції України завдань розбудови незалежної, демократичної, соціальної та правової держави, але й вимагає від неї нових підходів до організації влади, створення ефективної системи державного управління на загальнодержавному і на місцевому рівнях.

В Україні активними темпами розвивається процес модернізації та реформування органів державної виконавчої влади, зокрема і державної виконавчої служби. Від ефективної діяльності державної виконавчої служби значною мірою залежить формування довіри населення до влади, зокрема і судової, більшість рішень якої виконується в примусовому порядку саме цією службою. Невиконання будь-якого рішення не тільки підриває авторитет органів законодавчої, виконавчої та судової влади, а й ускладнює виконання ними повноважень, передбачених Конституцією та законами України. Однією з причин такого становища є недосконалість механізму правового регулювання організаційних засад діяльності ДВС, що визначають її систему та структуру.

Наявні проблеми в організації діяльності державної виконавчої служби, правового регулювання її структури та системи надають новий поштовх науковим дослідженням, розробці новітніх пропозицій щодо удосконалення та систематизації вітчизняного законодавства, що регулює діяльність ДВС. В умовах кардинальної зміни ракурсу вітчизняної системи виконання рішень з державної на змішану бракує комплексних наукових праць у сфері правового регулювання системи та структури ДВС, в яких було б сконструйовано відображення рівня загальнотеоретичної правової думки щодо концептуальних розробок вирішення цієї проблеми в юридичній науці. Нинішній етап реформування ДВС загострює дискусії науковців та практиків з приводу існуючих традицій виконавчого провадження та ряду новел вітчизняного законодавства, що регулює організаційні засади побудови системи державної виконавчої служби України, правового статусу їх органів та посадових осіб.

Для напрацювання нових підходів до процесу модернізації системи ДВС необхідно враховувати попередній досвід правового регулювання виконавчих правовідносин та виходячи з цього визначати напрямки удосконалення системи нормативно-правових актів, що регулюють діяльність ДВС. З урахуванням сучасних глобальних тенденцій інформаційної відкритості державних органів система ДВС має бути відкритою, динамічною, формуватися на основі законів та принципів побудови і функціонування системи державних органів в цілому.

Як було зазначено раніше, інститут, який зараз має назву «Державна виконавча служба», існував ще в імперській Росії у вигляді функціонуючої при судових місцях мережі судових приставів. За радянських часів виконання рішень судів та деяких інших владних актів покладалося на судових виконавців, які працювали при народних судах. В Україні законодавство про виконання рішень суду та інших органів становило інститут цивільного процесуального законодавства. Основними актами, на яких ґрунтувалася діяльність судових виконавців, були Цивільний процесуальний кодекс України 1963 р. та Інструкція про виконавче провадження, затверджена наказом Міністра юстиції СРСР від 18 липня 1985 р.

Процес становлення незалежної правової держави в Україні зумовив і необхідність реформування існуючої системи виконання судових та деяких інших рішень. Так, в 1998 р. був прийнятий Закон України «Про державну виконавчу службу», який скасував інститут судових виконавців, поклавши завдання по виконанню рішень судів та інших юрисдикційних органів на спеціально утворений орган, що діяв у структурі Міністерства юстиції України, - ДВС. ДВС не була самостійним державним органом, її органи розглядалися як структурний елемент Міністерства юстиції України та його територіальних підрозділів. Вертикаль органів ДВС на той час очолював Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. У такому вигляді, тобто як структурний елемент Мін’юсту, ця служба функціонувала до чергової хвилі проведення судовоправової реформи в державі.

Так, низкою законодавчих актів, зокрема Законом України «Про внесення змін до законів України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження» від 23 червня 2005 р. № 2716, Указом Президента України «Питання Міністерства юстиції України» від 20 квітня 2005 р. № 701/2005, постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення урядового органу державного управління у складі Міністерства юстиції України» від 23 квітня 2005 р. № 320 Департамент ДВС було визначено як урядовий орган державного управління, що між тим входив до складу Мін’юсту. Сутність такого реформування полягала в прагненні законодавця покращити стан реалізації державної політики у сфері примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), чим підвищити статус ДВС, покращити ефективність її діяльності, унеможливити незаконне втручання у здійснення цією службою покладених на неї обов’язків.

Далі Кабінетом Міністрів України 16 листопада 2006 р. було прийнято постанову «Про ліквідацію Департаменту державної виконавчої служби» та розроблено відповідний законопроект «Про внесення змін до законів України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження» щодо реформування органів державної виконавчої служби». Цими документами, по суті, пропонувалось повернутися до старої редакції зазначених законів, що діяла до 2005 р., і знов визначити Департамент ДВС та його органи як структурні підрозділи органів юстиції.

Необхідно погодитися з позицією бувшого Г олови Державної виконавчої служби України Г. Стадником, що важливими кроками у реформуванні ДВС має бути вдосконалення системи зсередини шляхом внесення змін до структури ДВС, внутрішніх документів, до певних нормативних актів, змін на місцях [433, с. 5]

За попередній рік були прийняті нові ключові Закони України, що регулюють виконавче провадження та впливають на правовий статус ДВС. Для з’ясування характеру цих змін та їх ролі для системи ДВС, необхідно розглянути поняття «реформа» та «модернізація». У науковій енциклопедичній літературі термін «реформа» має декілька визначень.

Ми підтримуємо позицію Л. Тихомирової, яка вважає, що реформа - це перетворення, зміна, перебудова якої-небудь сфери суспільного чи державного життя, що здійснюється державою та вказує на такі характерні риси реформи, як поступовість, комплексність, завершеність змін, їх позитивний характер [453]. Будь-який процес реформування супроводжується модернізацією відповідних суспільних відносин, що означає оновлення, удосконалення, надання будь-чому сучасного вигляду, перероблення відповідно до сучасних вимог, тобто осучаснення традиційних соціально-економічних, політичних та духовних структур суспільства або його оновлення з урахуванням нових засад та вимог [260, с. 39]. Виходячи з того, що ДВС наразі переживає процес удосконалення та надання їй сучасного вигляду, в ході якого не порушуються принципові засади її діяльності, варто говорити саме про модернізацію системи органів державної виконавчої служби в рамках тривалого, поступового, комплексного процесу її реформування, сьогодні ще далекого до завершення.

На даний час у 2016 році пройшла радикальна реформа системи виконавчого провадження було змінено з державної на змішану, що пов’язано із появою інституту приватних виконавців. Було прийнято новий

Закон України «Про виконавче провадження» [304] та Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» [379]. Водночас, законодавець захопившись правовим регулюванням діяльності приватних виконавців, дещо втратив системність викладення правових норм, що регулюють діяльність державних виконавців. Так, у ст. 6 «Система органів примусового виконання рішень» Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» зазначено, що Систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку. Саме система органів ДВС визначена п.

3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, і складається з Департаменту ДВС Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень; управліннь державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районних, районних в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції [333]. Засади правового статусу державних виконавців визначені у ст. 7 «Державні виконавці» та ст. 8 «Правовий статус працівників органів державної виконавчої служби» Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» відповідно до яких державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби. Новий закон продовжуючи традиції вітчизняної виконавчої служби, закріпив положення про те, що державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом. Державні виконавці, керівники та спеціалісти органів ДВС є державними службовцями. Працівникам органів державної виконавчої служби видаються посвідчення, зразок і порядок видачі яких затверджуються Міністерством юстиції України. Працівник органу ДВС користується правами і виконує обов’язки, передбачені законом [379]. Водночас Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» не містить конкретизованого переліку прав та обов’язків державних виконавців, на відміну від Закону України «Про виконавче провадження». У новому Законі України «Про виконавче провадження» у ст.
18 «Обов’язки і права виконавців, обов’язковість вимог виконавців» визначені відповідні права та обов’язки виконавців як приватних так і державних. Водночас, законодавство розділяє юрисдикцію приватних та державних виконавців, тому, на наш погляд, є потреба у систематизованому викладі правових норм, що регулюють діяльність ДВС у законі «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», присвятивши цьому цілий розділ. У майбутньому ці правові норми повинні увійти до окремого розділу Виконавчого кодексу «Загальні положення про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Система органів ДВС побудована за вертикальним принципом, відповідно до якого органи ДВС мають таке підпорядкування:

1) Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України очолює органи ДВС в Україні;

2) управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень - регіональні органи ДВС;

3) районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції - територіальні органи ДВС.

Органи ДВС вищого рівня здійснюють по відношенню до органів ДВС нижчого рівня такі функції: 1) контрольну функцію, що полягає у праві цих органів здійснювати перевірки законності, повноти і своєчасності виконання рішень, правильності оформлення службових документів, дотримання державними виконавцями трудової й службової дисципліни тощо; 2) функцію кадрового забезпечення, що виражається в організації добору, розстановки кадрів та підвищення професійного рівня державних виконавців; 3) методичну функцію, яка полягає у наданні вищими органами ДВС відповідних роз’яснень та рекомендацій з окремих питань виконання державними виконавцями рішень у порядку, встановленому законом; 4) функцію фінансування та матеріально-технічного забезпечення.

Правовий статус працівників державної виконавчої служби був визначений у ст. 6 Закону України «Про державну виконавчу службу» [318]. Згідно з цією нормою до числа працівників ДВС закон відносив державних виконавців, керівних працівників і спеціалістів, які працюють в Департаменті ДВС, регіональних та територіальних органах ДВС. Зазначена стаття прямо визначала їх статус - ці категорії працівників ДВС були визначені як державні службовці. Ця норма перейшла і до нового Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Це означає, що на них у повному обсязі поширюються усі вимоги законодавства, котре регулює питання державної служби в Україні, з певними особливостями, які теж передбачені у новому профільному законі. Статус і загальні засади діяльності державних службовців визначаються Законом України «Про державну службу» [322], а окремі обмеження щодо їх діяльності визначаються також Законом України «Про запобігання корупції» [327].

Між тим, окрім вказаних, в органах ДВС працюють й інші особи: діловоди, секретарі. Їх правовий статус не визначений в Законі України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» як працівники органів ДВС. У ст. 11 «Порядок призначення на посади та звільнення з посад працівників органів державної виконавчої служби» цього закону зазначено лише, що державні виконавці та інші працівники органів державної виконавчої служби, які є державними службовцями, призначаються на посади та звільняються з посад у порядку, встановленому Законом України «Про державну службу» з урахуванням особливостей, визначених законодавством. У Законі України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» у ст. 13 «Оплата праці працівників органів державної виконавчої служби» та ст. 14 «Фінансове та матеріальне забезпечення діяльності працівників органів державної виконавчої служби» визначені також матеріальні аспекти діяльності як державних виконавців так й інших працівників ДВС. Так, відповідно до цих правових норм заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, винагороди, а також інших надбавок згідно із законодавством. Порядок виплати та розміри винагород працівникам органів державної виконавчої служби встановлюються Кабінетом Міністрів України. Фінансове та матеріальне забезпечення діяльності працівників органів державної виконавчої служби та фінансування витрат на проведення і організацію виконавчих дій здійснюються за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів виконавчого провадження, порядок формування яких встановлюється Законом України «Про виконавче провадження» Чисельність працівників органів державної виконавчої служби, порядок та норми матеріального забезпечення їхньої діяльності встановлюються Кабінетом Міністрів України. Працівники органів державної виконавчої служби забезпечуються безоплатним форменим одягом за нормами, що визначаються

Кабінетом Міністрів України. Вже деталізація процесів проходження служби іншими працівниками ДВС, що не є державними виконавцями, а саме питання їх призначення на посаду та звільнення з посади, керування їх роботою, оплати праці (надання премій, накладення стягнень) та деякі інші входять до предмету компетенції керівників органів ДВС.

Відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 р. державними виконавцями були [318]: заступник директора Департаменту державної виконавчої служби; начальник відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби, його заступник, головний державний виконавець, старший державний виконавець, державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби; начальники відділів примусового виконання рішень державної виконавчої служби АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя, їх заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці відділів примусового виконання рішень державної виконавчої служби АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя; начальник, заступник начальника, головний державний виконавець, старший державний виконавець, державний виконавець державної виконавчої служби у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах. Зазначені вище положення знайшли своє відображення і у ст. 7 нового Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», де визначено, що державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби.

Закон України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 у ст.. 8 «Вимоги, що пред\'являються до державних виконавців» р. чітко вказував, що державним виконавцем може бути громадянин України, який має юридичну освіту, здатний за своїми особистими і діловими якостями виконувати покладені на нього обов’язки. Окрім того, Закон України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 р. до кандидатів на посаду державних виконавців висуваються певні вимоги, які зумовлені як особливістю їх правового статусу - державного службовця, так і характером здійснюваної ними роботи по виконанню судових та деяких інших владних рішень. У зв’язку з цим не могли бути призначені на посаду державного виконавця особи, відносно яких існували обмеження, передбачені Законом України «Про державну службу».

А правозастосовна діяльність, яка характеризує природу примусового виконання рішень, у свою чергу, вимагає від державних виконавців необхідного рівня знань у галузі права. У Законі України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 р. містились такі вимоги до кандидатів на посади державних виконавців: вища юридична освіта та стаж юридичної роботи не менше трьох років, проживання на території України не менше п’яти років були додатковими вимогами, що висуваються до громадян, які призначаються на посади начальника ДВС у районі, місті (місті обласного значення), районі у місті та вищі посади до заступника директора Департаменту державної виконавчої служби України. Володіння державною мовою прямо не було передбачене в законі, проте воно набувало практичного значення з огляду на існуючі правила оформлення виконавчих документів і проведення виконавчого провадження [318].

Відповідно до чинного законодавства та слідуючи ієрархії нормативно- правових актів, слід зазначити, що нові Закони України «Про виконавче провадження» та «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» не визначають кваліфікаційні вимоги до державних виконавців. Але, оскільки державні виконавці є державними службовцями, необхідно враховувати вимоги Закону України «Про державну службу». Статті 19-21 правові підстави реалізації права на державну службу, у тому числі в органах ДВС, а також вимоги та засади порядку реалізації права на державну службу. Так, право на державну службу мають повнолітні громадяни України, які вільно володіють державною

мовою та яким присвоєно ступінь вищої освіти не нижче: 1) магістра - для посад категорій "А" і "Б"; 2) бакалавра, молодшого бакалавра - для посад категорії "В". На державну службу не може вступити особа, яка: 1) досягла шістдесятип’ятирічного віку; 2) в установленому законом порядку визнана недієздатною або дієздатність якої обмежена; 3) має судимість за вчинення умисного злочину, якщо така судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку; 4) відповідно до рішення суду позбавлена права займатися діяльністю, пов’язаною з виконанням функцій держави, або займати відповідні посади; 5) піддавалася адміністративному стягненню за корупційне або пов’язане з корупцією правопорушення - протягом трьох років з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили; 6) має громадянство іншої держави; 7) не пройшла спеціальну перевірку або не надала згоду на її проведення; 8) підпадає під заборону, встановлену Законом України «Про очищення влади» [322].

Відповідно до ст. 20 « Вимоги до осіб, які претендують на вступ на державну службу» Закону України «Про державну службу» вимогами до осіб, які претендують на вступ на державну службу, є вимоги до їхньої професійної компетентності, які складаються із загальних та спеціальних вимог. Так, особа, яка претендує на зайняття посади державної служби, повинна відповідати таким загальним вимогам:

1) для посад категорії "А" - загальний стаж роботи не менше семи років; досвід роботи на посадах державної служби категорій «А» чи «Б"» або на посадах не нижче керівників структурних підрозділів в органах місцевого самоврядування, або досвід роботи на керівних посадах у відповідній сфері не менш як три роки; вільне володіння державною мовою, володіння іноземною мовою, яка є однією з офіційних мов Ради Європи;

2) для посад категорії "Б" у державному органі, юрисдикція якого поширюється на всю територію України, та його апараті - досвід роботи на посадах державної служби категорій «Б» чи «В» або досвід служби в органах місцевого самоврядування, або досвід роботи на керівних посадах підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності не менше двох років, вільне володіння державною мовою;

3) для посад категорії «Б» у державному органі, юрисдикція якого поширюється на територію однієї або кількох областей, міста Києва або Севастополя, та його апараті - досвід роботи на посадах державної служби категорій «Б» чи «В» або досвід служби в органах місцевого самоврядування, або досвід роботи на керівних посадах підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності не менше двох років, вільне володіння державною мовою;

4) для посад категорії «Б» в іншому державному органі, крім тих, що зазначені у пунктах 2 і 3 цієї частини Закону України «Про державну службу», - досвід роботи на посадах державної служби категорій «Б» чи «В» або досвід служби в органах місцевого самоврядування, або досвід роботи на керівних посадах підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності не менше одного року, вільне володіння державною мовою;

5) для посад категорії «В» - наявність вищої освіти ступеня молодшого бакалавра або бакалавра, вільне володіння державною мовою.

Відповідно до ст. 6. «Категорії посад державної служби» Закону України «Про державну службу» враховуючи систему органів ДВС та їх страктуру, актуальними є вимоги, що стосуються категорій Б та В. Так, до категорії «Б» віднесені посади: керівників структурних підрозділів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та інших державних органів, їх заступників, керівників територіальних органів цих державних органів та їх структурних підрозділів, їх заступників; заступників керівників державної служби в інших державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України. До категорія "В" - інші посади державної служби, не віднесені до категорій "А" і "Б". Такими чином до категорії Б можна віднести наступні посади в системі органів ДВС: 1) Директор департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Заступник директора департаменту, Заступник директора

департаменту - начальник управління департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; Заступник директора департаменту - начальник відділу управління департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Заступник начальника відділу управління департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Завідувач сектору відділу департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, начальник управління департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; начальник відділу департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; заступник начальника відділу державної виконавчої служби Міністерства юстиції України [72]; 2) начальник управління ДВС Головного територіального управління юстиції в області; заступник начальника управління ДВС Головного територіального управління юстиції в області - начальник відділу ; начальник відділу управління ДВС Г оловного територіального управління юстиції в області [72]; 3) Керівники та їх заступники районних, районних у містах, міських (містах обласного значення), міськрайонних, міжрайонних відділах державної виконавчої служби Головних територіальних управліннь юстиції у областях [72].

До категорії В належать : 1) головний спеціаліст відділу управління ДВС Головного територіального управління юстиції у області; провідний спеціаліст відділу управління ДВС Головного територіального управління юстиції у області; Г оловний державний виконавець відділу управління ДВС Г оловного територіального управління юстиції у області; старший державний виконавець відділу управління ДВС Головного територіального управління юстиції у області; державний виконавець відділу управління ДВС Г оловного територіального управління юстиції в області; головний спеціаліст відділу управління ДВС Головного територіального управління юстиції в області; спеціаліст відділу управління ДВС Головного територіального управління юстиції у області; 2) старші державні виконавці, державні виконавці, спеціалісти районних, районних у містах, міських (містах обласного значення), міськрайонних, міжрайонних відділах державної виконавчої служби Г оловних територіальних управлінь юстиції в областях.

Відповідно до ст. 20 «Вимоги до осіб, які претендують на вступ на державну службу» Закону України «Про державну службу» визначено, що

2) для посад категорії «Б» у державному органі, юрисдикція якого поширюється на всю територію України, та його апараті - досвід роботи на посадах державної служби категорій «Б» чи «В» або досвід служби в органах місцевого самоврядування, або досвід роботи на керівних посадах підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності не менше двох років, вільне володіння державною мовою;

3) для посад категорії «Б» у державному органі, юрисдикція якого поширюється на територію однієї або кількох областей, міста Києва або Севастополя, та його апараті - досвід роботи на посадах державної служби категорій «Б» чи «В» або досвід служби в органах місцевого самоврядування, або досвід роботи на керівних посадах підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності не менше двох років, вільне володіння державною мовою;

4) для посад категорії «Б» в іншому державному органі, крім тих, що зазначені у пунктах 2 і 3 цієї частини, - досвід роботи на посадах державної служби категорій «Б» чи «В» або досвід служби в органах місцевого самоврядування, або досвід роботи на керівних посадах підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності не менше одного року, вільне володіння державною мовою;

5) для посад категорії «В» - наявність вищої освіти ступеня молодшого бакалавра або бакалавра, вільне володіння державною мовою.

Водночас у Законі України «Про державну службу», зазначено, що спеціальні вимоги до осіб, які претендують на зайняття посад державної служби категорій «Б» і «В», визначаються суб’єктом призначення з урахуванням вимог спеціальних законів, що регулюють діяльність відповідного державного органу, в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби [322].

Окреслена у Законі України «Про державну службу» деталізація вимог до претендентів на посади в конкретних органах державної влади для ДВС у чинних Законах України не визначена, це питання до 21.10.2016 року регулювалось у Наказі Мінюсту від 09.06.2009. р № 484/7 «Про затвердження типових кваліфікаційних характеристик посад державних виконавців» [368]. Відповідно до цього документу : 1) заступник начальника відділу державної виконавчої служби районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції повинен мати повну вищу юридичну освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста, стаж роботи за фахом на державній службі на посаді головного спеціаліста (головного державного виконавця або старшого державного виконавця) чи в інших сферах не менше 3 років; 2) головний державний виконавець відділу державної виконавчої служби районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції повинен мати повну вищу юридичну освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста, стаж роботи за фахом на державній службі на посаді провідного спеціаліста (старшого державного виконавця або державного виконавця) не менше 1 року або стаж роботи за фахом в інших сферах не менше 3 років; 3) старший державний виконавець відділу державної виконавчої служби районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції повинен мати повну вищу юридичну освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста, стаж роботи за фахом на державній службі на посаді спеціаліста І або II категорій (державного виконавця) не менше 1 року або стаж роботи за фахом в інших сферах не менше 2 років; 4) державний виконавець відділу державної виконавчої служби районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції повинен мати вищу юридичну освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста, бакалавра без вимог до стажу роботи. Усі особи, що претендують та обіймають зазначені посади, повинні знати Конституцію України; кодекси України, закони України "Про державну службу", "Про державну виконавчу службу", "Про виконавче провадження", "Про боротьбу з корупцією" та інші закони, акти Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, накази Міністерства юстиції та головного управління юстиції, інші нормативно - правові акти, що регламентують діяльність органів державної виконавчої служби; правила ділового етикету; правила та норми охорони праці та протипожежного захисту; основні принципи роботи на комп\'ютері та відповідні програмні засоби, володіти державною мовою [368]. Як видно з наведеної цитати цей підзаконний акт містить ще посилання на Закони України, що втратили чинність : Про державну виконавчу службу" та "Про боротьбу з корупцією", а відтак це свідчить, що цей наказ був складений на підставі Законів України, що втратили чинність, і потребує оновлення відповідно до нових законів України «Про виконавче провадження» та «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Наслідком такого стану справ є протиріччя у кваліфікаційних вимогах до державних виконавців у Законі України «про державну службу» та Наказі Міністерства юстиції України, що визначає типові кваліфікаційні характеристика, оскільки останній завищує вимоги до посадовців органів ДВС. Проте у наведеному Наказі Мінюсту були відсутні кваліфікаційні вимоги щодо директора департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, його заступників, начальників відділів управлінь департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, їх заступників; завідувачів секторів відділу департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; начальників управління департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; начальників відділів департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та їх заступників; 2) начальників управлінь

ДВС Головних територіальних управлінь юстиції у області їх заступників ; начальників відділів управлінь ДВС Головних територіальних управлінь юстиції у областях; 3) керівників та їх заступників районних, районних у містах, міських (містах обласного значення), міськрайонних, міжрайонних відділах державної виконавчої служби Головних територіальних управлінь юстиції у областях; 4) головних спеціалістів відділу управління ДВС Головного територіального управління юстиції у області; 5) провідних спеціалістів відділу управління ДВС Головного територіального управління юстиції у області; 6) головних державних виконавців, старших державний виконавців, державних виконавців, головних спеціалістів та спеціалістів відділів управління ДВС Головних територіальних управлінь юстиції у областях. На наш погляд, Наказ Мінюсту від 09.06.2009. р № 484/7 «Про затвердження типових кваліфікаційних характеристик посад державних виконавців» підлягав суттєвій переробці з урахуванням відсутності у ньому кваліфікаційних характеристик посад зазначених вище та наявністю посилань на нормативно-правові акти, що втратили чинність. Тому 21.10.2016 Міністерство юстиції України прийняло Наказ № 3005/5 «Про затвердження Спеціальних вимог до рівня професійної компетентності державних виконавців та керівників органів державної виконавчої служби» [366]. У цьому документі вже були враховані та усунені недоліки наказу попередника Мінюсту. Цим нормативно-правовим актом були визначені: 1) спеціальні вимоги до осіб, які претендують на зайняття посад керівників Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; 2) спеціальні вимоги до осіб, які претендують на зайняття посад державних виконавців відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; 3) спеціальні вимоги до осіб, які претендують на зайняття посад керівників територіальних органів державної виконавчої служби; 4) спеціальні вимоги до осіб, які претендують на зайняття посад державних виконавців територіальних органів державної виконавчої служби. Критерії професійної компетентності були поділені на дві групи: загальні вимоги: освіта, ступінь вищої освіти, стаж роботи (тривалість у роках, у тому числі на посадах певної категорії, володіння мовами), та спеціальні вимоги : галузь знань (спеціальність), за якою здобуто вищу освіту; досвід роботи у конкретній сфері; знання законодавства; професійні знання; лідерство; прийняття ефективних рішень; комунікації та взаємодія; впровадження змін; управління організацією роботи та персоналом; особистісні компетенції.

Наказ № 3005/5 «Про затвердження Спеціальних вимог до рівня професійної компетентності державних виконавців та керівників органів державної виконавчої служби» встановив спеціальні вимоги до осіб, які претендують на зайняття посад державних службовців у системі органів ДВС 1) категорії «Б» у Департаменті державної виконавчої служби Міністерства юстиції України: директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, заступника директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; заступника директора департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; 2) категорії «Б» у територіальних органах ДВС: заступників начальників головних територіальних управлінь юстиції з питань державної виконавчої служби - начальників Управлінь ДВС, заступників начальників Управлінь ДВС, начальників відділів примусового виконання рішень, заступників начальників відділів примусового виконання рішень Управлінь ДВС головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі; 3) категорії «Б» у районних, районних у містах, міських, міськрайонних, міжрайонних відділів державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі - посад начальників та заступників начальників; 4) категорії «В» у Департаменті державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - посад головних державних виконавців, старших державних виконавців; державних виконавців відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України; 5) категорія «В» у територіальних органах державної виконавчої служби: - посад головних, старших державних виконавців та державних виконавців відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби, районних, районних у містах, міських, міськрайонних, міжрайонних відділів державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі [366].

Сучасне законодавство України, що визначає вимоги до кандидатів на посади працівників ДВС є клаптиковим, містить фрагменти підзаконних актів, ще прийнятих на підставі Законів України, що вже втратили чинність. Позитивним кроком у напрямку систематизації правової основи кадрової роботи в ДВС є Наказу Міністерства юстиції України 21.10.2016 № 3005/5 «Про затвердження Спеціальних вимог до рівня професійної компетентності державних виконавців та керівників органів державної виконавчої служби». Цей документ є прикладом групи нових підзаконних нормативно-правових актів, що обумовлені реформою вив теми виконання рішень 2016 року. Зазначений наказ Мінюсту замінив Наказ «Про затвердження типових кваліфікаційних характеристик посад державних виконавців», прийнятий ще у 2009 році у зв’язку із чим можна стверджувати, що реформа з перебудови системи ДВС в умовах функціонування змішаної системи виконання рішень ще триває, але вже дає перші результати: було визначено нові сучасні кваліфікаційні вимоги до претендентів на посади державних виконавців. Проте такі нормативно-правові акти є одиничними та ще у сукупності не створюють стрункої системи правового регулювання діяльності ДВС.

На наш погляд, система нормативно-правових актів, що регулюють діяльність ДВС повинна мати чітку структуру, а поки що представляє собою рудименти історичного правого процесу еволюції виконавчої системи, що як частини калейдоскопу фрагментарно висвітлюють діяльність ДВС в Україні. Законодавство, що регулює адміністративно-правовий статус ДВС не повинно бути суперечливим та має стати доступним для сприйняття не тільки фахівцям у галузі права, а і пересічним громадянам, що захищають свої права. Цьому сприятиме прийняття на перехідному етапі до запровадження Виконавчого кодексу: Положення про Департамент ДВС Міністерства юстиції України та Кваліфікаційні вимоги до працівників системи органів ДВС усіх рівнів, не тільки для державних виконавців.

Система нормативно-правових актів, що визначають систему органів ДВС та їх правовий статут на даний час представлена: Законами України «Про виконавче провадження» та «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»; Наказами Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкція з організації примусового виконання рішень»; «Про затвердження Типового положення про управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, Типового положення про відділ державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі». У цій системі відсутня ланка у вигляді Наказу Мінюсту «Про затвердження Положення про Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України», що підлягає ще розробці та прийняттю. Аналогічний документ існував у вигляді Постанови Кабінету міністрів України «затвердження Положення про Департамент державної виконавчої служби» від 3 серпня 2005 р. N 711 [343], але був відмінений Постановою Кабінету Міністрів України «Про ліквідацію Департаменту державної виконавчої служби» [376], без заміни на інший нормативно-правовий акт.

2.2.

<< | >>
Источник: Макушев Петро Васильович. ДЕРЖАВНА ВИКОНАВЧА СЛУЖБА В УКРАЇНІ: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Запоріжжя - 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме Система та структура державної виконавчої служби:

  1. 3.15. Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.01.2013 р.за позовом ОСОБА_3 до відділу Державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції, відділу Державної виконавчої служби Шепетівського міськрайонного управління юстиції, третя особа - ОСОБА_4, про визнання недійсними прилюдних торгів, протоколу проведення прилюдних торгів, відомостей прилюдних торгів та свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів за касаційн
  2. Історичні та соціальні детермінанти Державної виконавчої служби
  3. Контроль за діяльністю працівників органів державної виконавчої служби
  4. 1.4. Принципи організації та діяльності Державної виконавчої служби
  5. 4.1. Сучасна концепція розвитку державної виконавчої служби в Україні
  6. Принципи, функції та повноваження державної виконавчої служби
  7. Інформаційне забезпечення діяльності державної виконавчої служби
  8. Примусове виконання рішень в діяльності державної виконавчої служби
  9. Правосуб’єктність державної виконавчої служби як учасника виконавчого провадження
  10. Перспективи удосконалення нормативно-правового регулювання діяльності державної виконавчої служби
  11. Українська модель державної виконавчої служби в системі публічної влади
  12. Напрямки підвищення ефективності організації діяльності державної виконавчої служби
  13. Правові засади взаємодії державної виконавчої служби з суб’єктами публічного та приватного права
  14. 3.2. Ухвала Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2012 року за поданням державного виконавця Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Риженко Ю.Е. про примусове проникнення до житла.
- Law - Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -