<<
>>

Інформаційне забезпечення діяльності державної виконавчої служби

Окремі аспекти удосконалення діяльності ДВС України висвітлюються у вітчизняних правників-адміністративістів і практиків А.М. Авторгова, В.Б. Авер\'янова, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурки, Д.Г.

Заброди, Р.В. Ігоніна, Д.П. Калаянова, Т.О. Коломієць, В.А. Кройтора, Р.В. Миронюка, Н.Р. Нижника, С.Л. ФурсиС.В. Щербак та інших. У їхніх працях сформульовано теорію адміністративного процесу та адміністративно - юрисдикційної діяльності; досліджено теоретичні основи виконавчого провадження та адміністративно-правового регулювання організації та діяльності виконавчої служби, особливості функціонування механізму захисту прав громадян та юридичних осіб в адміністративному процесі; виокремлено проблеми примусового виконання рішень у взаємовідносинах між стягувачем і боржником тощо. Однак, при багатоманітності поглядів на реформування діяльності ДВС, вважаємо недостатньо сформульованими положення щодо інформатизації її діяльності з формуванням єдиного інформаційного простору в системі виконавчого провадження.

Прийняття нових законів України «Про виконавче провадження» та «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначило новий етап еволюції механізму виконавчого провадження в Україні результатом якого стало формування змішаної системи виконання рішень.

Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 у ст.4 було закладено перші основи інституту інформаційного забезпечення виконавчого провадження. Так, у цій статті було визначено, що з метою забезпечення електронного документообігу в органах державної виконавчої служби, ведення обліку виконавчих проваджень, контролю за дотриманням державними виконавцями вимог законодавства під час здійснення виконавчих дій, надання оперативного доступу сторонам виконавчого провадження до його матеріалів Міністерство юстиції України забезпечує функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень.

Порядок ведення такого реєстру, умови доступу до нього та отримання інформації встановлюються Міністерством юстиції України. Також було зазначено, що під час виконання рішень державний виконавець має право на безпосередній доступ до баз даних і реєстрів, у тому числі електронних, що містять інформацію про боржників, їхнє майно та кошти. Порядок доступу до таких реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України спільно з відповідними центральними органами виконавчої влади, які забезпечують їх ведення [304]. У чинному Законі України «Про виконавче провадження» відсутня стаття аналогічна до зазначеної вище, проте є норми, що визначають отримання та використання інформації державними виконавцями у виконавчому провадженні: 1) платіжні вимоги на примусове списання коштів надсилаються не пізніше наступного робочого дня після накладення арешту та в подальшому не пізніше наступного робочого дня з дня отримання інформації про наявність коштів на рахунках (ч. 3 ст. 13); 2) опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п’ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна (ч. 4 ст. 13); 3) Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну ( п. 3 ч. 3 ст. 18); 4) Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком (п.
21, ч. 3 ст. 18); 5) під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення ( ч. 5 ст. 18); 6) У разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби (ч. 5 ст. 24); 7) розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно

чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням (ч. 2 ст. 36); 8) інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в органах доходів і зборів, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов’язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача (ч. 1 ст. 52); 9) виконавець має право звернутися за інформацією про дебіторську заборгованість боржника до органів доходів і зборів, які зобов’язані протягом трьох робочих днів з дня одержання відповідної вимоги виконавця надати виконавцю необхідні документи та інформацію (ст. 54); 10) до створення умов для

безпосереднього доступу державних виконавців, приватних виконавців до державних баз даних і реєстрів, у тому числі електронних, що містять інформацію про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційну інформацію, органи виконавчої влади, що забезпечують ведення таких баз даних та реєстрів, подають відповідну інформацію на письмові запити державних виконавців, приватних виконавців, що надходять у зв’язку з виконавчим провадженням, у триденний строк з дня надходження запиту (ч.

4 розділу XIII) тощо [304]. Зазначені положення Закону України «Про виконавче положення» є основними засадами системи інформаційного забезпечення діяльності ДВС при виконанні рішень.

Зазначені норми обумовлюють інформаційне забезпечення виконавчого провадження, що є важливим для реалізації державної політики щодо безумовного та гарантованого забезпечення виконань рішень суду ДВС України, а також підвищення якості надання нею адміністративних послуг населенню.

Від рівня якості розробки питання інформаційного забезпечення державної виконавчої служби України істотним чином залежить не тільки якість інформаційних управлінських зв’язків у цій службі, а їх повнота та стабільність. Водночас ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає право людини на приватність, тобто кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції [156]. У ст. 32 Конституції України також зазначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Ріст важливості питання захисту персональних даних як невід’ємної частини права на приватність було також відмічено в Резолюції про крайню необхідність захисту недоторканості приватного життя у світі без кордонів, прийняту на 30-тій Міжнародній конференції уповноважених із захисту даних та приватності у Стразбурзі.

Якісне інформаційне забезпечення державної виконавчої служби є гарантом ефективності примусового виконання рішень державних органів, а захист персональних даних у роботі держаних виконавців є гарантією дотримання права людини на приватність у сфері публічної адміністрації.

Важливим елементом системи інформаційного забезпечення державної виконавчої служби є автоматизована систему виконавчого провадження. Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, було затверджено Наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 № 2432/5 [341], одночасно цим же наказом було визнано такими, що втратили чинність наказ Міністерства юстиції України від 20 травня 2003 року № 43/5 «Про затвердження Положення про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 21 травня 2003 року за № 388/7709 [346] та наказ Міністерства юстиції України від 28 квітня 2015 року № 614/5 «Про затвердження Тимчасового порядку автоматичного розподілу виконавчих документів між державними виконавцями і контролю строків виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2015 року за № 478/26923 [367].

Відповідно до Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження автоматизована система виконавчого провадження це комп’ютерна програма, що забезпечує збирання, зберігання, облік, пошук, узагальнення, надання відомостей про виконавче провадження, формування Єдиного реєстру боржників та захист від несанкціонованого доступу. До автоматизованої системи виконавчого провадження увійшов Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень як окремий спецрозділ, що є архівною складовою Системи та містить відомості про виконавчі провадження, зареєстровані до запровадження Системи, відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 20 травня 2003 року № 43/5 «Про затвердження Положення про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 травня 2003 року за № 388/7709, наказу Міністерства юстиції України від 28 квітня 2015 року № 614/5 «Про затвердження Тимчасового порядку автоматичного розподілу виконавчих документів між державними виконавцями і контролю строків виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2015 року за № 478/26923.

Важливими елементами автоматизованої системи виконавчого провадження також є Єдиний реєстр боржників як систематизована база даних про боржників, що є складовою Системи та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов’язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна, а також Реєстр рішень, виконання яких гарантується державою, - складова частина Системи, в якій здійснюється облік рішень, виконання яких гарантується державою, інвентаризація заборгованості за цими рішеннями та їх передача до органу Казначейства. Реєстраторами автоматизованої системи виконавчого провадження є відповідальні особи; державні виконавці органів державної виконавчої служби; приватні виконавці; керівники органів державної виконавчої служби та їх заступники, а користувачами системи є: Міністерство юстиції України; структурні підрозділи територіальних органів Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що забезпечують здійснення повноважень у сфері організації примусового виконання рішень; посадові особи Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, визначені Міністерством юстиції України, до повноважень яких належать виконання рішень Європейського суду з прав людини та представництво держави у справах щодо невиконання рішень національних судів; сторони виконавчого провадження. Під час реєстрації виконавчого документа у автоматизованій системі виконавчого провадження відповідальна особа зобов’язана внести до Системи такі відомості: 1) дата надходження виконавчого документа; 2) найменування органу державної виконавчої служби або прізвище, ім’я, по батькові приватного виконавця, до якого надійшов виконавчий документ; 3) кореспондент, дата та номер заяви (супровідного листа) про відкриття виконавчого провадження (у разі якщо виконавчий документ надійшов без заяви (супровідного листа), робиться відповідна відмітка); 4) назва виконавчого документа, дата й номер видачі; 5) найменування органу, прізвище, ім’я, по батькові та посада посадової особи, що видав(ла) документ; 6) прізвище, ім’я, по батькові (за наявності) для фізичної особи або повне найменування, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань для юридичної особи - стягувача; прізвище, ім’я, по батькові (за наявності), число, місяць, рік народження для фізичної особи або повне найменування, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань для юридичної особи - боржника; 7) адреса стягувача, адреса боржника, зазначена у виконавчому документі або заяві про примусове виконання рішення; 8) категорія стягнення за виконавчим документом; 9) дата набрання рішенням законної (юридичної) сили; 10) резолютивна частина рішення (у тому числі сума грошових коштів, яка підлягає стягненню за виконавчим документом); 11) відомості про негайне виконання рішення; 12) відомості про заяву стягувача про накладення арешту на майно боржника одночасно з відкриттям виконавчого провадження; 13) реєстраційний номер облікової картки платника податків - боржника - фізичної особи; 14) номер телефону, факсу (телефаксу), адреси електронної пошти стягувача та боржника; 15) відомості щодо серії та номера паспорта фізичної особи - боржника; 16) реквізити рахунків стягувача та боржника [341]. Під час виконання рішень державний виконавець має право на безпосередній доступ до баз даних і реєстрів, у тому числі електронних, що містять інформацію про боржників, їхнє майно та кошти. Порядок доступу до таких реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України спільно з відповідними центральними органами виконавчої влади, які забезпечують їх ведення [122]. Також працівник державної виконавчої служби з метою захисту інтересів стягувача має право одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну. Наведене свідчить про значний обсяг персональних даних, що знаходяться у користуванні працівників ДВС.

В результаті удосконалення вітчизняного законодавства щодо дотримання конфіденційності персоніфікованої інформації 1 червня 2010 року було прийнято Закон України «Про захист персональних даних» [371], призначення якого упорядкувати діяльність з формування та використання баз персональних даних, підвищити організацію процесів охорони та захисту цих відомостей суб’єктами приватного та публічного права. Аналізуючи перелік відомостей, що складають персональні дані нами з’ясовано, що у Законі України «Про захист персональних даних» чітко не вказано зміст відомостей, що складають персональні дані, проте Законом України «Про інформацію» до конфіденційної інформації про фізичну особу віднесено дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров\'я, а також адреса, дата і місце народження [375]. Конституційний Суд України Рішенням від 30 жовтня 1997 року № 5-зп відніс до конфіденційної інформації про фізичну особу, ще й відомості про її майновий стан та інші персональні дані, а рішенням від 20 січня 2012 року N 2-рп/2012, даючи офіційне тлумачення частин першої, другої статті 32 Конституції України пояснив, що до інформації про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) входять відомості про національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров\'я, і т. д. Таким чином, Конституційний Суд України вважає, що перелік даних про особу, які визнаються як конфіденційна інформація, не є вичерпним. Ця ситуація свідчить про необхідність створення великої кількості баз даних за усіма напрямами діяльності органів державної виконавчої влади, у тому числі органами державної виконавчої служби на всіх громадян, які звертаються до них за допомогою та всіх щодо яких порушено виконавче провадження.

Працівники органів державної виконавчої служби є державними службовцями, і відповідно вони зобов’язані зберігати поряд з державною таємницею, також інформацію про громадян, що стала їм відома під час виконання обов\'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню. Порядок використання працівниками державної виконавчої служби персональних даних боржників та стягувачів в процесі виконавчого провадження повинен відповідати основним правилам, визначеним у Типового порядку обробки персональних даних у базах персональних даних [448]. Відповідно до Положення про районний, районний у місті, міський (міста обласного значення), міськрайонний, міжрайонний відділ державної виконавчої служби, кожен відділ повинен був забезпечувати у межах своїх повноважень реалізацію державної політики стосовно захисту інформації з обмеженим доступом [290]. Чинні Типове положення про управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в

Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі та Типового положення про відділ державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі не містять таких положень, тому, ми вважаємо, що у кожному органі державної виконавчої служби повинно бути затверджено положення про захист персональних даних, в якому має бути відображені особливості організації процесу захисту такої інформації саме в цьому підрозділі. Навіть Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження не містить норм, що вимагали б дотримуватись правил обігу персональних даних в роботі ДВС.

Правове регулювання використання персональних даних в органах державної виконавчої служби недостатньо розвинене. На наш погляд, потребує доповнення нормативних актів, що регулюють діяльність державної виконавчої служби положеннями, що відображають основні вимоги чинного законодавства про захист персональних даних, зобов’язують працівників державної виконавчої служби забезпечувати захист персональних даних стягувачів, боржників та всіх інших учасників виконавчого провадження. Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, потребує удосконалення процедур захисту персональних даних учасників виконавчого провадження. Систематизуючу роль у дотриманні законодавства про захист персональних даних в державній виконавчій службі зіграє розробка та прийняття положення про обробку персональних даних в державній виконавчій службі України. Цей документ повинен містити: перелік відомостей, що складають персональні дані у системі інформаційного забезпечення виконавчої служби; перелік документів, в яких ця інформація може міститись; перелік посадових осіб служби, що будуть забезпечувати захист персональних даних; підстави та порядок передання цих відомостей до різних відомств та інші елементи механізму забезпечення захисту персональних даних.

У законі України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» частинами 2 та 3 ст. 4 визначається, що державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь- який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність. До професійної таємниці, цими нормами внесено інформацію, що стала відома державному виконавцю, приватному виконавцю, помічнику приватного виконавця у зв’язку із здійсненням професійної діяльності. Ці норми зазначають, що державний виконавець, приватний виконавець можуть надавати іншим особам інформацію, що містить професійну таємницю, виключно у випадках і порядку, передбачених законом, а також що обов’язок зберігати професійну таємницю поширюється на особу і після її звільнення з посади державного виконавця чи припинення діяльності приватного виконавця, помічника приватного виконавця [379] Водночас визначення професійної таємниці, що сформульовано законодавцем у ст. 4 цього закону, на наш погляд є не повним. Стверджуючи це ми спираємось на результати наукових досліджень інших юристів.

Сучасні дослідження науковців змісту професійної таємниці дозволили визначити такі її ознаки: може належати особі, яка у зв’язку зі своїм професійним статусом отримала доступ до конфіденційних відомостей та не перебуває на державній чи муніципальній службі, оскільки у цьому випадку інформація має характер службової таємниці; це певні відомості були довірені чи стали відомі представнику відповідної професії у зв’язку з виконанням ним своїх професійних обов’язків; заборона розповсюдження конфіденційної інформації, яка встановлена законом чи іншим нормативно- правовим актом; інформація не відноситься до відомостей, що становлять загальнодоступну інформацію чи державну таємницю; застосування заходів охорони секретності конфіденційних відомостей особою, якій вони були довірені внаслідок здійснення професійних обов’язків; конфіденційна інформація, як правило, зачіпає приватне життя її власника [411, с. 16; 240, с. 10; 403, с. 290].

Визначення професійної таємниці міститься у розділі 16 Сорока Рекомендацій Г рупи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей, у якому зазначено, що професійну таємницю, як правило, складає інформація, яку адвокатам, нотаріусам або іншим незалежним професіоналам і бухгалтерам надають, чи, яку вони одержують від одного з своїх клієнтів під час визначення юридичного статусу своїх клієнтів, або під час захисту чи представлення такого клієнта, або стосовно процедур юридичного, адміністративного, арбітражного чи посередницького характеру [393].

У чинному законодавстві України визначення професійної таємниці відсутнє. У ст. 20 Закону України «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 р. № 315196-ВР до 27.03.2014 містилось законодавче визначення професійної таємниці під якою розумілось стан збереження матеріалів, документів, інших відомостей, якими користуються посадові особи Рахункової палати та особи, які залучаються до здійснення функцій Рахункової палати під час проведення перевірок, ревізій, обслідувань, і про які забороняється розголошувати у будь-якій формі до моменту прийняття рішення Рахункової палати [388]. Аналогічна ситуація склалась і з нормою п. 11 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р. № 2664-III відповідно до якої професійною таємницею визнавались матеріали, документи, інші відомості, якими користуються в процесі та у зв\'язку з виконанням своїх посадових обов\'язків посадові особи державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг, та особи, які залучаються до здійснення цих функцій, і які забороняється розголошувати у будь-якій формі до моменту прийняття рішення відповідним уповноваженим державним органом. Ці норми було виключено у зв’язку із прийняттям Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації» ця стаття була виключена також із Закону України «Про Рахункову палату» [309] . У новому законі «Про рахункову палату» аналогічна норма відсутня [387], що може свідчити про її застарілу правову конструкцію.

При визначенні поняття професійної таємниці на той час законодавець дотримувався широкого розуміння її природи, можливо внаслідок того, що у Законі України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. № 3723 -XII у ст. 1 установлювалось, що державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження. Посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень [320]. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну службу» від 17 листопада 2011 року державна служба була визначена як це професійна діяльність державних службовців з підготовки пропозицій щодо формування державної політики, забезпечення її реалізації та надання адміністративних послуг, а державний службовець - громадянин України, який займає посаду державної служби в державному органі, органі влади Автономної Республіки Крим або їх апараті, одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету, крім випадків, визначених законом, та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов\'язані з реалізацією завдань та виконанням функцій державного органу або органу влади Автономної Республіки Крим щодо визначених законом питань [321]. Ст. 1 чинного Закону України «Про державну службу» закріпила наступне поняття державної служби - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших

нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно- правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних

адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством [322]. Таким чином законодавець закріпив тісний зв\'язок таких понять як державна служба та професійна діяльність. Тобто суб’єктом професійної таємниці є особа, якій певна інформація стає відомою не лише у зв’язку з виконанням професійних обов’язків, а й службових. Оскільки відповідно до Закону України «Про державну службу» регулювання правового становища державних

службовців, що працюють в органах ДВС, здійснюється відповідно до цього Закону [320], то їх діяльність можна розглядати також як професійну діяльність.

Тлумачний словник визначає термін професія як рід занять, трудової діяльності, що вимагає певних знань і навичок і є для кого-небудь джерелом існування [428, Том 8, с. 332]. Звідси термін «професійний» означає пов\'язаний з певною професією [428, Том 8, с. 331]. Служба - це обов’язок визначений посадою, водночас це праця, заняття як засіб існування [428, Том 9, с. 377]. Службовий - призначений для виконання обов\'язків по службі [428, Том 9, с. 378]. Національний класифікатор професій України визначав професію як здатність виконувати подібні роботи, які вимагають від особи певної кваліфікації [249]. Міжнародна стандартна класифікація професій визначає термін «професія» як «сукупність видів роботи, цілі та обов’язки яких характеризуються високим ступенем подібності [261]. Наведені визначення підтверджують розуміння державної служби в органах ДВС як виду професійної діяльності.

У правовій науці, зазначає Г.І. Резнікова, визначають два підходи до розуміння професійної таємниці. Перший підхід дозволяє професійну таємницю розглядати у широкому розумінні як матеріали, документи, інші відомості, якими користується особа у процесі та у зв’язку з виконанням своїх професійних обов’язків, що забороняється розголошувати у будь-якій формі [403]. В юридичній енциклопедії «професійна таємниця» визначається як узагальнена назва відомостей (переважно з обмеженим доступом), якими володіє особа у зв’язку зі здійсненням нею професійної діяльності й розголошення яких заборонено. Різновидом професійної таємниці, як зазначає Т. А. Костецька, є службова таємниця, їй підлягають відомості, якими користуються у процесі та у зв\'язку з виконанням своїх службових обов\'язків особи, визнані законом як службові особи, тобто відповідно до примітки до ст. 364 КК України, такі, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов\'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом [166; 495]. Підтримує цю позицію і положення постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хабарництво» № 5 від 26 квітня 2002 р., п. 1 абз. 6 якої встановлює, що працівники підприємств, установ, організацій, які виконують професійні (адвокат, лікар, вчитель тощо), виробничі (наприклад, водій) або технічні (друкарка, охоронник тощо) функції, можуть визнаватися службовими особами лише за умови, що поряд із цими функціями вони виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов’язки [396].

Другий підхід (вузький) підтримується науковцями, серед яких: І.Л. Бачило [107], Б. А. Кормич [161], В. М. Лопатін [107] , А. А. Рожнов [411], І. В. Смолькова [430, с. 23], О. О. Фатьянов [471, c. 290, 285]. Як зазначає, Г.І. Резнікова, на думку вчених, професійна таємниця - це охоронювана законом інформація, яка була довірена чи стала відома особі (утримувачу) виключно у зв’язку з виконанням своїх професійних обов’язків, не пов’язаних із державною та муніципальною службою, розголошення якої може спричинити збитки правам та законним інтересам іншої особи, що довірила ці відомості, які не є державною чи комерційною таємницею [107, с. 535-539].

Г.І. Резнікова підсумовує, що поширеною ознакою професійної таємниці є й те, що вона може належати «особі, яка у зв’язку зі своїм професійним статусом отримала доступ до конфіденційних відомостей та не перебуває на державній чи муніципальній службі, оскільки у цьому випадку інформація має характер службової таємниці». Професійна та службова таємниця, зауважує С.Л. Ємельянов, суттєво відрізняються за суб’єктним та об’єктним складом, умовами виникнення та режимом правового захисту. Утримувачем професійної таємниці є особа, що не перебуває на державній або муніципальній службі, якій певна інформація надана клієнтом - довірителем таємниці. І навпаки, службова таємниця - це конфіденційна інформація, що стала відомою державним органам та органам місцевого самоврядування тільки на законних підставах, у зв’язку з виконанням їх представниками службових обов’язків. На відміну від професійної таємниці, яку становить тільки «чужа» інформація, службова таємниця, окрім таємниці довірителя, може містити ще й службову інформацію [79, с. 1-7].

Не можна погодитись із такою ознакою професійної таємниці як те, що завжди її предметом виступають особисті чи приватні таємниці. Так, Я.Д. Скиба наголошує, що сьогодні органи державної влади, взаємодіючи із зовнішнім середовищем (громадянами і підприємницькими структурами), отримують значну кількість інформації з обмеженим доступом, яку повинні зберігати у відповідному режимі. До неї належать персональні дані, інформація, яка складає комерційну, банківську, професійну таємницю.

На думку Г.І. Резнікової службова таємниця не набуває якогось особливого самостійного змісту, а слугує для захисту іншої таємної інформації, що потрапила у сферу діяльності державних органів. розмежування службової та професійної таємниці за критерієм перебування суб’єкта, якому довірена інформація, на державній або муніципальній службі є теоретично обґрунтованим та заслуговує на увагу. Проте варто враховувати й те, що на практиці трапляються випадки, коли певна професійна таємниця (на законних підставах) надається органам державної влади, і фактично одна й та сама інформація захищається одночасно як професійною, так і службовою таємницею. Отже, можна погодитись із думкою Г.І. Резнікової, що не заперечуючи теоретичної самостійності професійної та службової таємниць, необхідно констатувати їх тісний взаємозв’язок у практичному аспекті збереження інформації, що є предметом професійної таємниці [403].

Враховуючи зазначені ознаки, Г.І. Резнікова пропонує таке визначення професійної таємниці - це інформація обмеженого доступу, що стала відомою або була довірена представнику певної професії через виконання ним своїх професійних чи службових обов’язків, неправомірне розголошення чи використання якої може спричинити настання негативних наслідків як для власника такої інформації, так і для інших осіб, чиї інтереси захищаються законом [403]. На наш погляд, є слушною думкою позиція Костенко О.В., що в сучасних умовах розмежування професійної та службової таємниці таємниць є дещо умовним, оскільки їх забезпечення здійснюється режимом таємності. Сучасним та повним, з нашої точки зору є визначення професійної таємниці, сформульоване для органів прокуратури Костенко О.В.. Так, цей науковець професійною таємницею в органах прокуратури визначає інформацію обмеженого доступу, яка стала відомою або була довірена співробітникам органів прокуратури через виконання ним своїх професійних чи службових обов\'язків, неправомірне розголошення або використання якої може спричинити настання негативних наслідків як для власника такої інформації, так і для інших осіб, чиї інтереси захищаються законом [165, с. 55].

З урахуванням наведених вище ознак професійної таємниці та з урахуванням змісту ч.2 і 3 ст. 4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» [379]. Пропонуємо професійну таємницю державних та приватних виконавців визначити наступним чином: це інформація обмеженого доступу, яка стала відомою чи була створена державним виконавцем, приватним виконавцем, помічником приватного виконавця у зв’язку із здійсненням ними їх професійних чи службових обов\'язків, яку вони повинні зберігати протягом усього часу своєї професійної діяльності та після її припинення,що на законних підставах та у визначеному порядку може надаватись іншим особам, проте неправомірне розголошення або використання якої може спричинити настання негативних наслідків як для власника такої інформації, так і для інших осіб, чиї інтереси захищаються законом. Конкретизувати професійну таємницю саме державних виконавців можна наступним чином: це інформація обмеженого доступу, яка стала відомою чи була створена державними виконавцями, у зв’язку із здійсненням ним своїх професійних чи службових обов\'язків, яку вони повинні зберігати протягом усього часу своєї професійної діяльності, обіймаючи відповідні посади та після звільнення з ДВС, що на законних підставах та у визначеному порядку може надаватись іншим особам, проте неправомірне розголошення або використання якої може спричинити настання негативних наслідків як для власника такої інформації, так і для інших осіб, чиї інтереси захищаються законом.

На наш погляд, Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» необхідно доповнити окремою статтею : інформаційне забезпечення діяльності ДВС, де потрібно розмістити запропоновані визначення професійної таємниці, поняття інформаційного забезпечення ДВС, загальні засади використання інформаційних баз даних у роботі державних виконавців та визначити засади інформатизації ДВС.

У попередніх роботах ми визначили інформаційне забезпечення діяльності ДВС як частину управлінської діяльності з аналізу, планування і підготовки управлінських рішень, яка є безперервним процесом обробки та використання інформації про стан функціонування системи державної виконавчої служби і здійснюється за допомогою інформаційних засобів та методів, призводить до формуванням інформаційних фондів, спрямована на забезпечення належного функціонування системи державної виконавчої служби України [231, с. 73].

Незначну, але досить важливу частину інформаційного забезпечення Державної виконавчої служби займає службова інформація. Проте суспільна увага велика щодо цієї частини інформації, оскільки вона не може бути надана за запитом громадян як відкрита інформація і є винятком із правила.

На сайті ДВС розміщено Перелік відомостей, що становлять службову інформацію у Державній виконавчій службі України [280]. Дивно також включення до цього переліку методичних посібників та рекомендацій для державних виконавців. Так, згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про інформацію», обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону за дотримання сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Видається сумнівним віднесення до службової інформації методичних посібників та рекомендації для державних виконавців, які навряд чи відповідають вищезазначеним критеріям.

Положення про Державну виконавчу службу України регламентує покладені на неї завдання: 1) реалізація державної політики у сфері організації примусового виконання рішень; 2) внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері виконання рішень; 3) забезпечення своєчасного, повного і неупередженого виконання рішень у порядку, встановленому законодавством; 4) здійснення освітньо-роз\'яснювальної роботи з питань виконання рішень [288]. Останній пункт завдань ДВС може бути реалізований у тому числі шляхом забезпечення вільного доступу до методичних розробок забезпечення ДВС примусового та добровільного виконання рішень судів та уповноважених державних органів. Водночас необхідно враховувати вплив розкриття такої інформації на ефективність виконання ДВС своїх функцій.

Основними видами роботи ДВС України відповідно до покладених на неї завдань у сфері інформаційного забезпечення є: 1) забезпечення доступу державних виконавців до баз даних і реєстрів, у тому числі електронних, що містять інформацію про боржників, їхнє майно та кошти; 2) забезпечення ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень; 3) здійснення аналітичного, інформаційного та методологічного забезпечення роботи структурних підрозділів територіальних органів Мін\'юсту України, що забезпечують реалізацію повноважень ДВС України; 4) організація ведення обліково-статистичної звітності та аналіз стану виконання рішень державними виконавцями; 5) надання роз\'яснення та рекомендації державним виконавцям з питань примусового виконання рішень; 6) організація розгляду звернень громадян та юридичних осіб з питань, пов\'язаних із діяльністю ДВС України, структурних підрозділів територіальних органів Мін\'юсту України, що забезпечують реалізацію повноважень ДВС України; 7) організація освітньо-роз\'яснювальної роботи, в тому числі в засобах масової інформації, з питань, що стосуються виконання її завдань [288]. Останні пункти є частиною конституційного забезпечувального механізму свободи слова та доступу до відкритої інформації. Так, Конституція України у статті 34 закріпила право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб, за винятком спеціально визначених у законі обставин [159]. Таке обмеження здійснюється за допомогою правового інституту інформації з обмеженим доступом, яка у свою чергу поділяється за чинним законодавством на конфіденційну, таємну та службову інформації [120]. Зазначені види інформації охоплюють як публічно-правові, так і приватноправові таємниці, оскільки чинне законодавство, що містить визначення таємниць чітко не вказує на характер обмеження доступу до інформації, що їх становить. Загалом чинне українське законодавство передбачає більше двадцяти видів таємниць. Значна частина режимів таємниць переживають своє становлення, тому термінологія у сфері їх обігу не досить виважена, до того ж останні зміни у інформаційному законодавстві вказують на необхідність перегляду підходу до цього виду інформації з обмеженим доступом як до таємної [326].

Яскравим прикладом термінологічної неузгодженості у сфері обігу інформації з обмеженим доступом є використання в законодавстві на одному рівні таких термінів як «службова таємниця» та «службова інформація». Така негативна термінологічна невизначеність законодавства, що регулює інформаційні відносини з приводу використання службових відомостей є свідченням перебудови системи інформації з обмеженим доступом, що розпочалась із прийняттям Закону України «Про доступ до публічної інформації». Інтенсивний інформаційно-технологічний розвиток привів до створення можливостей відносно легкого та швидкого отримання будь-яких відомостей. Як зазначено у Концепції технічного захисту інформації в Україні, на сучасному етапі розвитку інформаційних технологій створилися можливості витоку інформації, порушення її цілісності та блокування. У свою чергу витік інформації, яка становить державну та іншу передбачену законом таємницю, службову інформацію, - це одна з основних можливих загроз національній безпеці України в інформаційній сфері. Тому законодавець вважає одним з головних принципів технічного захисту інформації - це захист відомостей, що становлять службову інформацію на рівні з державною та іншими видами таємниць. Таким чином легітимність переліків службової інформації в діяльності ДВС, висвітлені на її офіційному сайті, залежить від їх комплексного нормативного закріплення.

Відповідно до чинного законодавства службовою інформацією є інформація, що міститься в документах суб\'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов\'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень, а також інформація, що зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці. Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф «для службового користування». Конкретизований перелік відомостей, що складають службову інформацію в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, іншими суб\'єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.

Аналогічні законодавчі положення щодо використання конфіденційної інформації, що є власністю держави, існували і до прийняття Закону України «Про доступ до публічної інформації». Фактично має місце заміна назви «конфіденційна інформація, що є власністю держави» на «службову інформацію», про що пише і Я.Д. Скиба. Цей науковець однією із проблем правового регулювання використання службової інформації вбачає те, що пунктом 3 ст. 21 Закону «Про інформацію» та ст. 9 Закону «Про доступ до публічної інформації» визначено, що порядок доступу до службової інформації регулюється законом. Скиба Я.Д. зазначає, що жодного єдиного порядку віднесення інформації до службової не встановлено чинними законами України [426, с. 335]. Слід погодитись, що основні правила правового режиму використання службової інформації, визначені не у законі, а у підзаконному нормативно-правовому акті «Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію» [334]. Зміна назви цього акту, а також заміна терміну «конфіденційна інформація, що є власністю держави» на «службову інформацію» у значній кількості правових документів відбулась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 7 вересня 2011 р. N 938, прийняття якої пов’язано із Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Тепер заборона не розголошувати конфіденційну інформацію, що є власністю держави, замінена на заборону не розголошувати службову інформацію. На сучасному етапі розвитку вітчизняного законодавства система нормативного забезпечення режиму службової інформації знаходиться на гідному рівні, оскільки визначена основна частина правил формування, зберігання, використання, передання, знищення відомостей, що складають службову інформацію та передбачені норми, які визначають підстави та порядок притягнення до юридичної відповідальності службових осіб за порушення правил використання службової інформації.

На сучасному етапі розвитку законодавства про публічну інформацію нормативно-правові акти, що регламентують порядок обігу публічної службової інформації поділяють на декілька груп: 1) відомчі положення та інструкції про забезпечення доступу до публічної інформації [117; 119; 339]; 2) нормативно-правові акти, що визначають обов’язок не розголошувати службову інформацію [149; 299]; 3) відомчі переліки відомостей, що складають службову інформацію [279; 337]; 4) відомчі інструкції та положення про порядок використання службової інформації в окремих службах та органах [335; 337]; 5) акти про ведення загального діловодства щодо обігу службових листів, службових документів, записок [363; 332]; 6) нормативно-правові акти, що передбачають проведення службових розслідувань за порушення правил використання службової інформації та дисциплінарну відповідальність [336].

Нормативно-правове регулювання використання публічної інформації в діяльності ДВС визначено Наказом ДВС України від 5 березня 2012 року N 10/2 «Про затвердження Переліку видів публічної інформації, розпорядником якої є Державна виконавча служба України» проте відсутня Інструкція про порядок забезпечення доступу до публічної інформації в ДВС. Обов’язок працівників ДВС не розголошувати службову інформацію не деталізований у Кодексі професійної етики та поведінки працівників ДВС, який ще підлягає розробці та прийняттю. Перелік відомостей, що містять службову інформацію в діяльності держаних виконавців не затверджено наказом ДВС, проте є Наказ Міністерства юстиції України від 08.06.2011 № 1537/5 «Про затвердження Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у Міністерстві юстиції України» [340]. Аналогічна ситуація і з Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв, які містять відомості, що становлять службову інформацію, яка відсутня для ДВС, проте є затверджена для Міністерстві юстиції України [340]. Відсутність інструкцій про роботу із надання публічної інформації та правил використання службової інформації для ДВС не визначені, можливо працівники ДВС повинні застосовувати аналогічні інструкції для Міністерства юстиції України, оскільки. Діяльність ДВС, відповідно до положення про неї, координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України. Тоді викликає запитання чому затверджений у 2012 році наказом ДВС перелік видів публічної інформації, розпорядником якої є Державна виконавча служба України [339]? Також відповідно до Інструкція з діловодства в Міністерстві юстиції України [332] був прийнятий і Порядок роботи з документами в органах державної виконавчої служби [363]. Відсутність нормативних документів, що визначають перелік та порядок роботи із службовою інформацією в ДВС України створює правову невизначеність, та нагальну потребу у розробці, обговоренні та прийнятті таких актів.

Максимальна розумна відкритість та прозорість органу на який покладено завдання своєчасного реального та повного виконання рішень судів та інших органів, є цьому запорукою. Водночас, зазначає Авторгов А.М., - адвокат, кандидат юридичних наук, член громадської ради при Державній виконавчій службі України незрозуміло, чому до Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у ДВС України, включено «посвідчення працівників ДВС України». Яким же чином громадянину поза стін відділу ДВС, відрізнити державного виконавця, від, наприклад, колектора, як не за його службовим посвідченням встановленого зразка. На його думку апофеозом таємничості є загадкові «листи, довідки, висновки та інші документи (в тому числі внутрівідомчі), підготовлені виконавцями секретних документів, які містять відомості, що не становлять державної таємниці, але розголошення яких може завдати істотної шкоди інтересам національної безпеки, територіальній цілісності або громадському порядку, здоров’ю населення, репутації та правам інших осіб, призвести до розголошення конфіденційної інформації, сприяти заворушенням або вчиненню злочинів тощо». Авторгов А.М. наводить приклад Російської Федерації, де всі методичні рекомендації Федеральної служби судових приставів, навіть такі, як «Використання мережі Інтернет з метою пошуку інформації про боржників та їх майно», знаходяться у вільному доступі в будь якій інформаційно-пошуковій базі законодавства. Так боржник може ознайомитись з застереженням адресованим судовому приставу, стосовно того, що «використання інформації отриманої за допомогою Інтернету з метою здійснення тиску на боржника та його близьких, недопустимо» [6]. Ми погоджуємось з Авторгов А.М. щодо необхідності перегляду переліку відомостей, що можуть бути віднесені до службової інформації в діяльності ДВС та необхідності її обговорення в рамках засідань громадської ради при

ДВС України. На наш погляд, ці дії є шляхом до справедливого балансу між необхідністю та невідворотністю виконання судового рішення і конституційними правами боржника, які захищаються ДВС.

Таким чином назріла нагальна потреба переглянути перелік інформації, що може бути віднесена до службової інформації ДВС шляхом її обговорення в рамках засідань громадської ради при ДВС. Потребують врегулювання правила поводження із службовою інформацією та її носіями працівниками ДВС шляхом розробки та прийняття інструкція про порядок забезпечення доступу до публічної інформації в ДВС, переліку відомостей, що складають службову інформацію в діяльності ДВС та інструкції про порядок роботи із службовою інформацією, які будуть враховувати специфіку виконавчого провадження та діяльності ДВС.

Без ґрунтовного правового регулювання системи інформаційного забезпечення діяльності ДВС та організації єдиного інформаційного простору виконавчого провадження діяльність ДВС не буде ефективною .

Сучасні дослідження інформаційного забезпечення суб’єктів владних повноважень проводили різні науковці. Так, Г.А. Титоренко - як найважливіший елемент інформаційних систем і інформаційних технологій, призначений для відображення інформації, що характеризує стан керованого об’єкта і який є основою для ухвалення управлінських рішень», і включає в себе сукупність єдиної системи показників, потоків інформації - варіантів організації документообігу; систем класифікації і кодування економічної інформації, уніфіковану систему документації і різні інформаційні масиви (файли), що зберігаються в машині і на машинних носіях та мають різний ступінь організації [108]; Є.Д. Бондаренко - як процес задоволення потреб в інформації, заснованої на застосуванні спеціальних засобів і методів її одержання, опрацювання, накопичення і видачі в зручному для використання виді, а структура цього забезпечення включає інформаційний фонд та спеціальні прийоми і методи інформаційного забезпечення [33]. P.A. Калюжний, досліджуючи інформаційне забезпеченням системи управління

пропонує розуміти його як поєднання усієї інформації, що використовується, специфічних засобів і методів її опрацювання, а також діяльність фахівців щодо ефективного використання даних, відомостей, знань в організації управління конкретною системою [123, с. 9]. Вивчаючи інформаційне забезпечення управління С.М. Петренко, вважає, що ним є сукупність реалізованих рішень щодо обсягів інформації, її якісного та кількісного складу, розміщення і форм організації, метою є своєчасне надання необхідної і достатньої інформації для прийняття управлінських рішень, що забезпечують ефективну діяльність як підприємства в цілому, так і його структурних підрозділів [283, с.20]. Безпосередньо інформаційне

забезпечення як незалежне поняття JI.B. Балабанова пропонує розуміти як сукупність дій з надання необхідної для управлінської діяльності інформації в зазначене місце на основі певних процедур із заданою періодичністю [19, с. 9]; В.В. Лушером під інформаційним забезпеченням органів прокуратури України пропонується розуміти комплекс нормативно-правових,

організаційно-управлінських, науково-технічних та інших заходів поєднання усієї інформації, що використовується в органах прокуратури, специфічних засобів і методів її оброблення, використання, дослідження, зберігання та захисту. Така діяльність охоплює надходження, рух та перетворення інформації, методи її зберігання та передавання. Інформаційне забезпечення в органах прокуратури включає в себе, зазначає Лушер В.В., роботу з інформаційними ресурсами, інформаційним програмним забезпеченням, а також з аналізом інформації (інформаційно-аналітичну роботу) [180, с. 340]. З наведеного можна зробити висновок, що зміст та система інформаційного забезпечення як багатостороннього явища ще не конкретизувався у рамках правової науки.

Цільова складова системи інформаційного забезпечення, за результатами дослідження Є. Шевченко, спрямована на підтримання: а) актуальності інформації, яка відображає реальний стан справ у відповідних сферах діяльності за визначений період; б) об’єктивності даних, які відображають достовірність стану справ; в) повноти відбиття явищ таким чином, що дає можливість визначитися щодо пріоритетних напрямів діяльності; г) погодженості та інформаційної єдності показників, завдяки чому первинні дані не суперечать зведеним та похідним; д) можливості виконання таких функцій управлінського процесу, як облік та аналіз, прогнозування та планування, координація та контроль [494, с.119-122].

З урахуванням зазначених вище концепцій вважаємо за необхідне сформулювати авторське поняття системи інформаційного забезпечення державної виконавчої служби України як частини управлінської діяльності з аналізу, планування і підготовки управлінських рішень, яка представляє собою непереривний процес обробки та використання інформації про стан функціонування системи державної виконавчої служби, яка здійснюється за допомогою інформаційних засобів та методів, призводить до формуванням інформаційних фондів, та спрямована на забезпечення належного функціонування системи державної виконавчої служби України [231, с. 126].

Пов’язаним із цим поняттям є поняття єдиний інформаційний простір виконавчого провадження, який ми розуміємо як сукупність інформаційних ресурсів (баз, банків даних, реєстрів), технології їх ведення і використання, інформаційно-телекомунікаційних систем та сітей, що функціонують на підставі єдиних принципів і за загальними правилами, забезпечуючи взаємодію суб’єктів виконавчого провадження, з метою задоволення їх інформаційних потреб.

Зрозуміло, що формування і розвиток єдиного інформаційного простору виконавчого провадження і відповідного технологічного середовища - проблема міжгалузева. Вона потребує вирішення складних організаційно- технічних задач, значних затрат і не може бути вирішена одноособово тільки Міністерством юстиції України. Тим більше, необхідно розуміти, що створення єдиного інформаційного простору виконавчого провадження є об’єктивна необхідність системи виконавчого провадження та аспектом покращення діяльності Державної виконавчої служби України, що повинно супроводжуватись відповідним рівнем інформатизації підрозділів ДВС.

Окремі напрацювання у в цьому напрямку все ж існують. Так, погодимося з висновками О.С. Клименка про те, що складовою об’єкту діяльності державної виконавчої служби виступають сучасні технології забезпечення виконавчого провадження [139], до яких ми, в свою чергу, віднесемо й інформатизацію основних процесів, що здійснюються Державною виконавчою службою України. На підставі окресленого, виникає необхідність у формулюванні основних аспектів інформатизації діяльності ДВС України.

Загальні питання вирішення проблем інформатизації Україні на законодавчому рівні висвітлюються Концепцією Національної програми інформатизації, затвердженої Законом України «Про Концепцію Національної програми інформатизації» від 04.02.1998 року [74], Державною програмою інформаційно-телекомунікаційного забезпечення

правоохоронних органів, діяльність яких пов’язана з боротьбою із злочинністю, затвердженою постановою КМУ від 08.04.2009 № 321 [160], Концепцією Державної цільової науково-технічної програми використання в органах державної влади програмного забезпечення з відкритим кодом, затвердженої розпорядженням КМУ від 23 грудня 2009 р. N 1588-р [456], Указом Президента України від 31 січня 2006 р. № 80 «Про Єдину комп’ютерну інформаційну систему правоохоронних органів з питань боротьби зі злочинністю» [456] тощо. Таким чином, ми бачимо, що актуальність визначеного нами питання підтверджується й значним інтересом, який приділяється на державному рівні інформатизації органів державної влади, місцевого самоврядування, судових та правоохоронних органів. Згідно окреслених нормативно-правових актів одним із пріоритетів розвитку інформаційного суспільства в Україні є інформатизація органів державної влади, яка повинна сприяти забезпеченню прозорості та відкритості їх діяльності та підвищенню ефективності функціонування, поліпшенню якості надання населенню інформаційних послуг, інтеграції України до глобального інформаційного простору.

Здійснення інформатизації залежить насамперед від рівня розвитку інформаційно-телекомунікаційних технологій, у тому числі від використання програмного забезпечення, необхідного для виконання органами державної влади покладених на них завдань. Однак, на сьогоднішній день питання інформатизації відділів Державної виконавчої служби України не знаходяться на належному рівні.

Важливим елементом системи інформаційного забезпечення діяльності органів ДВС є функціонування їх сайтів. Загалом відповідно до Порядку функціонування веб-сайтів органів виконавчої влади при формуванні інформаційної структури веб-сайту органу виконавчої влади слід користуватися одним з таких принципів: на сайті повинні бути представлені дві суттєво різні групи об\'єктів, а саме інформація відповідно до компетенції органу виконавчої влади та інформація власне про орган виконавчої влади [294].

Порядком оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади визначається наступне коло інформації для публічного оголошення так, на офіційному веб-сайті органу виконавчої влади розміщується така інформація:

1) для міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади: найменування органу; основні завдання та нормативно-правові засади діяльності; структура та керівництво органу; прізвища, імена та по батькові керівників; місцезнаходження апарату, урядових органів державного управління, утворених у його складі, територіальних органів та відповідних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій (поштові адреси, номери телефонів, факсів, адреси офіційних веб-сайтів та електронної пошти); основні функції структурних підрозділів, а також прізвища, імена, по батькові, номери телефонів, адреси електронної пошти їх керівників; нормативно-правові акти з питань, що належать до компетенції органу;

плани підготовки органом проектів регуляторних актів та зміни до них; повідомлення про оприлюднення проектів регуляторних актів, проекти цих актів і аналіз їх регуляторного впливу; звіти про відстеження результативності прийнятих органом регуляторних актів; відомості про регуляторну діяльність органу; перелік та порядок надання адміністративних послуг органами виконавчої влади і бюджетними установами, які перебувають в їх управлінні та яким делеговані повноваження з надання таких послуг; відомості про взаємодію з громадською радою при органі виконавчої влади; відомості про проведення консультацій з громадськістю, громадської експертизи та врахування громадської думки у своїй діяльності; зразки документів та інших матеріалів, необхідних для звернення громадян до органу; розпорядок роботи органу та час прийому керівництва; підприємства, установи та організації, що належать до сфери управління органу; цільові програми у відповідній сфері; відомості про проведення закупівлі товарів (робіт, послуг) за державні кошти; державні інформаційні ресурси з питань, що належать до компетенції органу; поточні та заплановані заходи і події у відповідній сфері; відомості про наявні вакансії;

2) для Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації: найменування органу; основні завдання та нормативно-правові засади діяльності; структура та керівництво органу; прізвища, імена та по батькові керівників;

місцезнаходження органу, його управлінь, відділів та інших структурних підрозділів, міністерств і комітетів Автономної Республіки Крим (поштові адреси, номери телефонів, факсів, адреси електронної пошти та офіційних веб-сайтів районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій); основні функції структурних підрозділів, а також прізвища, імена, по батькові, номери телефонів, адреси електронної пошти їх керівників; нормативно-правові акти з питань, що належать до компетенції органу; плани підготовки органом проектів регуляторних актів та зміни до них; повідомлення про оприлюднення проектів регуляторних актів, проекти

цих актів і аналіз їх регуляторного впливу; звіти про відстеження результативності прийнятих органом регуляторних актів; відомості про регуляторну діяльність органу; перелік та порядок надання адміністративних послуг органами виконавчої влади і бюджетними установами, які перебувають в їх управлінні та яким делеговані повноваження з надання таких послуг; відомості про взаємодію з громадською радою при органі виконавчої влади; відомості про проведення консультацій з громадськістю, громадської експертизи та врахування громадської думки у своїй діяльності; зразки документів та інших матеріалів, необхідних для звернення громадян до органу; розпорядок роботи органу та часи прийому керівництва; виконання бюджету відповідного рівня; показники розрахунків за енергоносії; відомості про сплату місцевих податків і зборів, комунальних платежів, у тому числі тарифи та пільги окремим групам платників, розрахунки юридичних і фізичних осіб з бюджетом відповідного рівня; установи і заклади соціальної сфери; підприємства, установи та організації, що належать до сфери управління органу; цільові програми у відповідній сфері; відомості про проведення закупівлі товарів (робіт, послуг) за державні кошти; поточні та заплановані заходи і події у відповідній сфері; відомості про наявні вакансії; перелік комунальних підприємств, правоохоронних органів, лікувальних, оздоровчих, дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів, які знаходяться на території відповідної

адміністративно-територіальної одиниці, із зазначенням адреси, номерів телефонів, розпорядку роботи; порядок оскарження рішень, прийнятих органом відповідного рівня; державні інформаційні ресурси з питань, що належать до компетенції органу.

3) для Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації додатково розміщують інформацію про районні, районні у містах Києві та Севастополі держадміністрації: найменування органу; основні функції та нормативно- правові засади діяльності; структура та керівництво органу;

місцезнаходження органу і підпорядкованих йому управлінь, відділів та інших структурних підрозділів (поштові адреси, номери телефонів, факсів); основні завдання структурних підрозділів органу, а також прізвища, імена, по батькові, номери телефонів, адреси електронної пошти їх керівників; нормативно-правові акти з питань, що належать до компетенції органу; плани підготовки органом проектів регуляторних актів та зміни до них; повідомлення про оприлюднення проектів регуляторних актів, проекти цих актів і аналіз їх регуляторного впливу; звіти про відстеження результативності прийнятих органом регуляторних актів; відомості про регуляторну діяльність органу; порядок реєстрації, ліцензування окремих видів діяльності у відповідній сфері, зразки документів та інших матеріалів, необхідних для реєстрації та отримання відповідної ліцензії (розрахункові рахунки для внесення платежів, розмір цих платежів тощо); розпорядок роботи керівництва і працівників органу; відомості про виконання бюджету відповідного рівня; показники виплати заробітної плати, грошового забезпечення, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат; показники розрахунків за енергоносії; відомості про сплату місцевих податків і зборів, комунальних платежів, у тому числі діючі тарифи та пільги окремим групам платників, розрахунки юридичних і фізичних осіб з бюджетом відповідного рівня; установи і заклади соціальної сфери; відомості про проведення закупівлі товарів (робіт, послуг) за державні кошти; перелік комунальних підприємств, правоохоронних органів, лікувальних, оздоровчих установ, дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів, які знаходяться на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці із зазначенням адреси, номерів телефонів, розпорядку роботи [292].

Результати вивчення інформаційного наповнення сайтів підрозділів ДВС свідчать, що інформація, розміщена в них, неоднорідна, є сайти органів ДВС, що можуть бути прикладом системності, повноти, актуальності, оперативності оновлення інформації, як, наприклад, сайт Державної виконавчої служби Запорізької області. На наш погляд, департаменту ДВС Міністерства юстиції слід розробити наказ про наповнення та оновлення сайтів органів ДВС, що сприятиме підвищенню рівня довіри громадян до ДВС.

Результати анкетування громадян щодо наповненості сайтів ДВС свідчать, що для 49,1% опитаних громадян на веб-сайтах Управління юстиції недостатньо висвітлюється інформація про діяльність ДВС, для 35,0 % - достатньо, а 15,9% вагаються з відповіддю (Додаток А).

Основним нормативно-правовим актом національного законодавства, яким передбачено право осіб на доступ до публічної інформації, є Конституція України. До спеціального законодавства, котрим врегульовано зазначені відносини, належить Закон України «Про доступ до публічної інформації» [326]. Аналіз ч. 1 ст. 1 Закону свідчить, що законодавець, даючи визначення терміну «публічна інформація», не конкретизував сферу діяльності суб\'єкта владних повноважень або коло його обов’язків, у процесі виконання яких може бути отримана або створена запитувана інформація [326]. Наголос робиться лише на тому, що публічна інформація повинна створюватися в процесі виконання суб’єктом владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством.

9 квітня 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України за №319-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо доступу до публічної інформації у формі відкритих даних», яким вносяться зміни до низки законів про доступ до публічної інформації у формі відкритих даних. Публічна інформація у формі відкритих даних - це публічна інформація у форматі, що дозволяє її автоматизоване оброблення електронними засобами, вільний та безоплатний доступ до неї, а також її подальше використання. Розпорядники інформації зобов’язані надавати публічну інформацію у формі відкритих даних на запит, оприлюднювати і регулярно оновлювати її на єдиному державному веб-порталі відкритих даних та на своїх веб-сайтах. Публічна інформація у формі відкритих даних є дозволеною для її подальшого вільного використання та поширення [308].

Таким чином, було з’ясовано, що відсутній нормативно-правовий акт, наприклад у вигляді Наказу Мінюсту про зміст та порядок наповнення сайтів органів ДВС. Хоча на сайті Міністерства юстиції є посилання на всі наявні сайти органів ДВС, вивчення змісту яких свідчить про строкате наповнення сайтів, різні роки оновлення інформації, різну повноту викладення інформації тощо. Зазначене створює передумови для розробки та прийняття на рівні Міністерства юстиції України підзаконного акта, що регулював би ці питання.

2.6.

<< | >>
Источник: Макушев Петро Васильович. ДЕРЖАВНА ВИКОНАВЧА СЛУЖБА В УКРАЇНІ: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Запоріжжя - 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме Інформаційне забезпечення діяльності державної виконавчої служби:

  1. Місце засобів масової інформації у єдиному інформаційному просторі та їх правове регулювання
  2. Інформаційне забезпечення оперативно-розшукової діяльності ОВС України
  3. Українська модель державної виконавчої служби в системі публічної влади
  4. Система та структура державної виконавчої служби
  5. Принципи, функції та повноваження державної виконавчої служби
  6. Інформаційне забезпечення діяльності державної виконавчої служби
  7. Контроль за діяльністю працівників органів державної виконавчої служби
  8. 4.1. Сучасна концепція розвитку державної виконавчої служби в Україні
  9. Напрямки підвищення ефективності організації діяльності державної виконавчої служби
  10. Перспективи удосконалення нормативно-правового регулювання діяльності державної виконавчої служби
  11. Система та повноваження суб’єктів адміністративно- правового забезпечення діяльності закладів освіти
  12. Аналіз кримінально-виконавчого законодавства з питань залучення засуджених до суспільно-корисної праці
  13. Кримінально-виконавчі напрямки, що обумовлюють удосконалення кримінально-виконавчої служби України
  14. 2.3. Проблеми взаємодії, координації та інформаційного забезпечення діяльності органів місцевої міліції
  15. Правові основи і гарантій інформаційного забезпечення діяльності недержавних громадських організацій в Україні
  16. Поняття та зміст адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевих судів
  17. Нормативне регулювання адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевих судів
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -