Правові засади взаємодії державної виконавчої служби з суб’єктами публічного та приватного права

Актуальність дослідження проблеми взаємодії органів примусового виконання судових рішень обумовлюється необхідністю підвищення якості виконання судових рішень і, як наслідок, ролі й авторитету судової влади..

Координація діяльності державної влади спільно з правоохоронними органами щодо боротьби із злочинністю є пріоритетним завданням держави і полягає в такому: 1) дотримання законності при здійсненні заходів; 2) планова основа координації; 3) компетенції кожного органу, невтручання у виняткову компетенцію інших органів; 4) ініціативи кожним органом; 5) рівність прав учасників координації, їх самостійність у здійсненні прийнятих рекомендацій [145].

Ґрунтуючись на дослідженнях у сфері організації взаємодії, Гречанюк С. К. визначає такі елементи цієї теорії: 1) категоріальний апарат (основні поняття); 2) загальний базовий механізм організації взаємодії (нормативна основа, управлінські рішення щодо взаємодії, її основні принципи, форми, способи організації); 3) Специфікація взаємодії залежно від особливостей суб‘єктів взаємодії (виду, функцій, завдань окремих правоохоронних органів); 4) спеціальні питання організації взаємодії (конфліктність та її усунення; недостатність нормативного підґрунтя та шляхи його удосконалення; контроль та нагляд за взаємодією) [61, с.

До основних структурних елементів взаємодії Гречанюк С. К. відносить: суб\'єктів взаємодії; обґрунтованість і необхідність взаємодії; правові підстави взаємодії; організаційні форми взаємодії; тактику взаємодії; напрями взаємодії [61, с. 9]. Гречанюк С. К, зазначає, що організація взаємодії по своїй суті є управлінською діяльністю, а точніше соціальним управлінням. Спираючись на дослідження наукової літератури у сфері організації управління, дисертант доходить висновку, що координатором взаємної діяльності в більшості випадків є кримінально-виконавчі установи, а також класифікує форми взаємодії на таких засадах: 1. За нормативним регулюванням (передбачені (прямо або опосередковано) Кримінально- виконавчим кодексом України, врегульовані відомчими актами Державного департаменту України з питань виконання покарання, а також міжвідомчими нормативними актами). 2. За способом здійснення співробітництва (спільна або погоджена робота, обмін інформацією). 3. За рівнями взаємодії (організаційні, тактичні). 4. За обов’язковістю організації взаємодії (обов’язкова взаємодія, взаємодія, що сприяє організації діяльності (не носить обов’язкового характеру)). При цьому передбачається, що взаємодія може мати як постійний, так і епізодичний та разовий характер [61, с. 10].

Важливим напрямком розвитку інформатизації ДВС є організація регулярної інформаційної взаємодії ДВС України з органами виконавчої і законодавчої влади, іншими підприємствами, установами, організаціями як на територіальному, так і на муніципальному рівні. У кінцевому результаті це повинно забезпечити вирішення головної задачі, яка стоїть перед ДВС України - виконання державних гарантій забезпечення громадян належним рівнем виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів. На сучасному рівні правової регламентації організації роботи щодо інформаційної взаємодії державних виконавців з центральними органами виконавчої влади регламентована, зокрема спільним наказом Міністерства юстиції України та Міністерства внутрішніх справ № 1480/5/868 від 8 жовтня 2012 р.

Ефективна взаємодія правоохоронних органів, наголошує Гречанюк С. К., багато в чому стримується неузгодженістю і суперечністю відомчих нормативних правових актів. Чинна міжвідомча нормативна правова база, що регламентує взаємодію правоохоронних органів, не повною мірою забезпечує ефективність і комплексність вирішення завдань гарантування правового порядку у державі, характеризується відсутністю єдиних підходів до організації, проведення й інформаційного забезпечення спільних заходів [60, с. 10].

Враховуючи комплексність та складність процедури та процесу примусового виконання рішень, важко уявити їх ефективність без злагодженої взаємодії органів примусового виконання рішень: державних виконавців, приватних виконавців та інших органів і їх посадових осіб.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, зазначає Сергієнко Н.А., їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому виконавці не можуть перебирати на себе повноваження інших органів [419, с. 58]. Коваль Г.В. та Бадалова О.С. зазначають, що правоохоронні органи мають різну, чітко розмежовану компетенцію: вони організаційно самостійні і незалежні один від одного. Мета у них одна - зміцнення законності і правопорядку. Саме спільність мети передбачає потребу в координації їх діяльності, що сприяє кращому використанню сил і засобів державних органів, усуненню дублювання в їх роботі та перешкоджає такому положенню, коли відомчі інтереси ставляться вище за загальнодержавні.

Взагалі поняття взаємодії визначив Гречанюк С. К. як організовану у відповідності з вимогами чинного законодавства узгоджену за цілями, місцем та часом спільна діяльність органів та установ ДПтС України з державними та неурядовими інституціями, яка спрямована на досягнення цілей та завдань взаємодіючих суб‘єктів, при цьому об’єднуючою пріоритетною метою є здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань [60, с. 9]. Цей же науковець під внутрішньосистемною взаємодією пропонує розуміти організовану у відповідності з вимогами чинного законодавства, узгоджену за цілями, місцем та часом спільну діяльність підрозділів органів та установ ДПтС України, яка спрямована на досягнення цілей та завдань, передбачених державною політикою у сфері виконання кримінальних покарань. Особливостями цієї взаємодії наполягає цей науковець, що суб‘єкти взаємодії є структурними елементами однієї системи (ДКВС України); спільна діяльність має одну пріоритетну, стратегічну мету (реалізація державної політики у сфері виконання кримінальних покарань), проте конкретні тактичні завдання можуть бути різними; відносини взаємодії часто переплітаються з координацією і контрольною діяльністю. Під взаємодією структурних підрозділів установи ДПтС України необхідно розуміти нормативно встановлену, структурно і функціонально закріплену систему спільних або узгоджених за завданнями, напрямками і часом дій, здійснюваних для вирішення оперативних і службових завдань та виконання покладених на ці підрозділи функцій з метою ефективного виконання покарання у виді позбавлення волі [60, с.

Так, під взаємодією структурних підрозділів органів ДВС в Україні необхідно розуміти нормативно встановлену, структурно і функціонально закріплену систему спільних або узгоджених за завданнями, напрямками і часом дій, здійснюваних для вирішення службових завдань та виконання покладених на ці підрозділи функцій з метою своєчасного, повного і неупередженого виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Ми підтримуємо концепцію Коваль Г.В. та Бадалової О.С., що на сьогодні на практиці здійснюється два основних види координації та взаємодії - комплексно-територіальна і відомчо-галузева. Перша полягає в розробці, обговоренні і здійсненні всієї сукупності соціально-економічних, організаційних, правових заходів у межах певного регіону. Друга - у координації діяльності державних органів і громадських організацій щодо пропаганди правових знань і правового виховання населення. Особлива роль у цьому процесі належить Міністерству юстиції України і його органам, на які безпосередньо покладено функції з координування. Координація взаємодії здійснюється не лише за допомогою відповідних структурних підрозділів органів юстиції, але і через координаційно-методичні ради з правової освіти населення. Такі міжвідомчі консультативні органи діють при міських і районних управліннях юстиції. Координація, як правило, полягає в плануванні і проведенні тих чи інших заходів.

Історично так склалося, що предметом наукових досліджень найчастіше становились відносини взаємодії виконавців та судів, а взаємодія держаних виконавців із поліцією, прокуратурою, податковою службою Державним пенсійним фондом, громадськими організаціями, банками та іншими суб’єктами приватного та публічного права не були предметом комплексних ґрунтовних досліджень.

Результати анкетування державних виконавців ДВС свідчать, що частіше за інших працівники ДВС взаємодіють із такими субєктами публічної адміністрації, як: суди (18,4 %); поліція (14,9%); Державна митна служба (12,9%); Державний пенсійний фонд (12,7%); Державна прикордонна служба (11,6%); прокуратура (8%); нотаріат (6,5%); Державне казначейство (4,9%); податкова міліція (4,1%); податкова служба (1,7%); Служба безпеки України (1,3%); інші суб’єкти (3%) (Додаток А, рис. 5).

Взаємодія ДВС та судів відбувається за судовими провадженнями, що пов’язані із виконавчим провадженням. Так, Сергієні Н. А. запропонувала класифікацію судових проваджень, пов’язаних з виконавчим провадженням по виконанню судових рішень у цивільних справах в Україні, за критеріями: а) які безпосередньо пов’язані із виконавчим провадженням (основні), а саме щодо: 1) заміни сторони виконавчого провадження; 2) зупинення виконання рішення; 3) визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню; 4) відстрочки, розстрочки виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання; 5) укладення мирової угоди у процесі виконання судового рішення; 6) відмови стягувача від примусового виконання; 7) роз’яснення рішень; 8) повороту виконання; 9) вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу; 10) вирішення питання про оголошення розшуку боржника або дитини; 11) вирішення питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи; 12) вирішення питання про звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках; 13) визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами; 14) - вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника-фізичної особи або керівника боржника-юридичної особи; 15) оцінки законності вчинення виконання рішень; б) які опосередковано пов’язані з виконавчим провадженням (похідні), а саме щодо: 1) виправлення помилки у виконавчому листі; 2) поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання; 3) видачі дубліката виконавчого листа або судового наказу [420].

Ч. 2 ст. 14, підпункту 15 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачена можливість залучення виконавцем працівників поліції під час здійснення виконавчого провадження. Цілі, для досягнення яких залучаються працівники поліції виконавцем, визначені пунктом 2 розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 489/20802, а саме : забезпечення публічної безпеки і порядку, запобігання, припинення кримінальних та адміністративних правопорушень, ужиття заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров’ю виконавців, фізичних осіб, що виникли при проведенні виконавчих дій щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів. Наведене відображено й у положеннях підпункту 26 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» [377].

Деякими науковцями, наприклад М. В. Голубом та О.О. Чумаком висловлювались ідеї щодо створення у складі Державної виконавчої служби підрозділу силової підтримки. Результати анкетування працівників ДВС показали, що 61,8 % опитаних державних виконавців підтримують цю пропозицію, але 33,3% зазначили, що такий підрозділ не потрібен, достатньо взаємодії з іншими правоохоронними органами при забезпечення виконання рішень (Додаток А).

На думку М.В. Голуба, це питання стало актуальним під час проведення аналізу проходження процесу виконання судових рішень під час масових заходів, насамперед політичної спрямованості [52, с. 86]. Як аргумент на користь ефективності такої пропозиції В. М. Голуб наводить приклад організації роботи служби федеральних маршалів США, яка передбачає не тільки безпосереднє виконання судових рішень, а в разі необхідності і силові дії [52, с. 87]. Проте чинне законодавство не передбачає можливість застосування сили під час примусового виконання, також дефіцит Державного бюджету України не дозволить створити нові структурні елементи в системі органів примусового виконання рішень.

Відповідно до абз. 2 частини4 четвертої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», пункт 2 розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень Залучення для проведення виконавчих дій працівників поліції здійснюється за вмотивованою постановою виконавця, яка надсилається керівнику територіального органу поліції за місцем проведення виконавчої дії [304; 333].

Як виявляє Сергієні Н., визначення в законодавстві саме постанови виконавця як підстави залучення працівників поліції до участі у здійсненні виконання рішень заслуговує на увагу в тому контексті, що подеколи не виконавець, а суд санкціонує вчинення певних виконавчих дій чи можливості подальшого вчинення певних виконавчих дій, наприклад, суд санкціонує розшук боржника-фізичної особи, дитини, суд санкціонує привід боржника. При цьому, як видається Сергієні Н., сам по собі привід не є виконавчою дією, а є необхідною передумовою вчинення в подальшому виконавцем виконавчих дій після фактичного приводу боржника-фізичної особи до виконавця [419]. З огляду на зазначене, на практиці необхідно з’ясувати чи за наявності ухвали суду про розшук боржника-фізичної особи чи дитини або привід боржника, чи потрібна постанова державного виконавця про залучення працівників поліції.

Часто відповідні ухвали суди надсилають безпосередньо до органів поліції для виконання, тобто для [464; 462] безпосереднього розшуку, приводу, про що свідчить судова практика [461, 460]. Обов’язковість і виконуваність судових рішень, що набрали законної сили, відповідно, наприклад, до ст. 14 ЦПК України, зобов’язує органи поліції виконувати відповідні ухвали безпосередньо, без потреби винесення виконавцем ще й постанови про залучення працівників поліції. Якщо ж таких судових ухвал немає, чи вони не спрямовуються одразу до органів поліції, то за необхідності залучення виконавцем працівників поліції до вчинення виконавчих дій обов’язковим є винесення виконавцем відповідної постанови.

Сергієні Н., визначає конкретні випадки взаємодії виконавців та працівників поліції у виконавчому провадженні. На думку цього науковця взаємодія державного виконавця та органів поліції має місце у разі при мусового входження виконавця до житла чи іншого володіння фізичної особи, на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника- фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проведенні в них огляду, у разі потреби примусового відкриття їх виконавцем, опечатування таких приміщень, арешту, опечатування та вилучення належного боржникові майна, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення (підпункт четвертий частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», підпункт 2.1. Інструкції про порядок взаємодії органів внутрішніх справ України та органів державної виконавчої служби при примусовому виконанні рішень судів та інших органів (посадових осіб), затвердженої спільним Наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства юстиції України від 25.06.2002 № 607/56/5 [118]. Взаємодія виконавців та працівників поліції, зазначає Сергієні Н., має місце також у процесі здійснення примусового виселення, примусового вселення. Згідно з приписами частини четвертої статті 66 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виселення здійснюється у присутності понятих за участю працівників поліції. Аналогічні положення містить підпункт 6 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, підпункт 2.1. Інструкції про порядок взаємодії. При цьому норми частини першої статті 66 Закону України «Про виконавче провадження» пов’язують початок саме примусового виконання рішення про виселення з невиконанням рішення боржником самостійно у строк, визначений частиною шостою статті 26 наведеного НПА. Даний вид виконавчого провадження, зазначає Фурса С.Я., відрізняється значною емоційною напруженістю, оскільки порушується звичний порядок життя боржника [475, с. 715]. Працівники поліції, як вважає Сергієні Н., безпосередньо виконують ухвали судів про привід боржника, розшук боржника або дитини у виконавчому провадженні. Приписи підпункту чотирнадцятого частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачають право виконавця звертатися до суду щодо застосування до боржника, який без поважних причин не з’явився за викликом виконавця, приводу. У судових рішеннях, інформує Сергієні Н., нерідко зазначається, що привід за своєю правовою природою є заходом процесуального примусу, що полягає у затриманні і примусовому доставлені особи для забезпечення її участі у провадженні у разі, якщо цю особу було належним чином викликано, але вона не з’явилася без поважних причин або без повідомлення про причини неприбуття [468; 466; 419]. Суб’єктами доказування є учасники процесу, які мають передбачене цивільним процесуальним законодавством право приймати юридично значущі рішення, що впливають на предмет і межі доказування, а також на подання, дослідження й оцінку доказів [469, с. 18].

Аналіз судової практики свідчить, що у разі доведеності належного повідомлення боржника про потребу з’явитись за викликом виконавця та неявки боржника за викликом без поважних причин суди задовольняють відповідні заяви виконавців про привід боржника (як приклад див. ухвали: [461; 468]), а за відсутності такого доведення - відмовляють у їх задоволенні (як приклади див. ухвали: [465]).

Працівники поліції здійснюють фактичний розшук боржника, дитини за відповідними ухвалами суду, транспортних засобів боржників за постановами виконавців (частина третя статті 36 Закону України «Про виконавче провадження», розділ 3 Інструкції про взаємодію).

Тимчасове затримання та зберігання поліцією на спеціальних майданчиках чи стоянці виявленого у результаті розшуку транспортного засобу боржника здійснюються відповідно до Порядку тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 № 1102 [447] (зокрема, тимчасове затримання транспортного засобу

здійснюється також у разі виявлення транспортного засобу боржника, оголошеного в розшук відповідно до статті 36 Закону України «Про виконавче провадження».

У контексті здійснення розшуку боржника-фізичної особи органами поліції варто звернути увагу на Порядок розшуку боржника-фізичної особи, затверджений Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.08.2008 № 408 [449]. Положення чинної редакції Закону України «Про виконавче провадження» не містять переліку видів виконавчих проваджень, у яких можливе оголошення розшуку боржника-фізичної особи. Підпункт 1.2. Порядку розшуку передбачає, що цей Порядок розроблений відповідно до статей 78, 375 Цивільного процесуального кодексу України. Згідно з частиною першою статті 375 ЦПК України, розшук боржника або дитини, привід боржника оголошуються за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання (перебування) боржника або дитини чи місцезнаходженням їхнього майна, або за місцем проживання (перебування) стягувача. Наведені обставини мають бути доказані виконавцем, який звертається до суду для вирішення даного питання. Як свідчить судова практика, засобами доказування наведених обставин можуть бути: довідки про місце проживання, акти виконавця за результатами виходу за місцем проживання тощо [462; 467]. Однак нинішній стрімкий розвиток

інформаційних технологій, інформатизації зумовлює постановку питання щодо можливості отримання інформації в мережі Інтернет (наприклад, зі сторінок у соціальних мережах) для її використання як доказової [127, с. 119].

Ще одним видом взаємодії ДВС із правоохоронними органами є взаємодія із податковою міліцією, яка відбувається відповідно до Наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку взаємодії органів державної виконавчої служби та податкової міліції при примусовому виконанні рішень судів про стягнення коштів на користь держави за позовами органів державної податкової служби» N 60/5; 304 від 03.07.2002. Відповідно до цього документу Підставою для залучення державними виконавцями працівників податкової міліції при примусовому виконанні рішень судів про стягнення на користь держави за позовами органів державної податкової служби є постанова державного виконавця, затверджена начальником відділу державної виконавчої служби та скріплена печаткою. Працівники податкової міліції залучаються державними виконавцями при проведенні примусових заходів виконання рішень судів про стягнення коштів на користь держави, винесених за позовами податкових органів, з метою надання допомоги державним виконавцям щодо виїзду на місця виконання рішень та супроводження працівників органів державної виконавчої служби при примусовому входженні до приміщень та сховищ підприємств-боржників.

Про залучення працівників органів податкової міліції для проведення виконавчих дій державним виконавцем виноситься постанова. постанові державного виконавця зазначаються назва виконавчого документа, на підставі якого здійснюється примусове виконання рішення, дата його видачі та номер, назва органу, який видав виконавчий документ, резолютивна частина рішення, підстави для необхідності залучення працівників органів податкової міліції, кількість працівників органів податкової міліції, яка необхідна для проведення виконавчих дій, час та місце проведення виконавчих дій.

Постанова державного виконавця про залучення працівників податкової міліції для проведення виконавчих дій не пізніше ніж за три дні до запланованого часу проведення виконавчих дій направляється керівнику відповідного органу державної податкової служби. Керівник відповідного органу державної податкової служби в залежності від місця проведення виконавчих дій та характеру примусових заходів виконання рішення надає розпорядження підпорядкованому керівнику підрозділу податкової міліції щодо направлення необхідної кількості працівників органів податкової міліції для забезпечення проведення державним виконавцем виконавчих дій.

Про одержання постанови державного виконавця та прийняте рішення щодо виділення працівників податкової міліції для участі у проведенні виконавчих дій керівник органу державної податкової служби письмово повідомляє державного виконавця не пізніше наступного дня після її отримання [354; 46].

Законодавчо було закріплено і співпрацю з органами прокуратури, що регулювалась спільним наказом № 642/5/32 від 13.04.2009 р. між Генеральною прокуратурою і Мін’юстом «Про затвердження Порядку взаємодії органів державної виконавчої служби та органів прокуратури при направленні та розгляді подань державних виконавців про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності» [248]. У ньому зазначалось, що з метою забезпечення взаємодії органів державної виконавчої служби та прокуратури за примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) слід забезпечити повний та своєчасний розгляд органами прокуратури подань державних виконавців про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності. Цей Порядок був спрямований на забезпечення ефективної взаємодії між органами державної виконавчої служби та прокуратури з питань притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності. У разі умисного невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали чи постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання виконанню, розтрати, відчуження, приховування, підміни, пошкодження майна або інших незаконних дій з майном, на яке накладається арешт або яке описано, чи порушення обмеження права користуватися таким майном, що здійснене особою, якій це майно ввірено; здійснення представником банківської або іншої фінансової установи банківських операцій з коштами (вкладами), на які накладено арешт, вчинення опору державному виконавцеві, представникові влади чи працівникові правоохоронного органу при проведенні виконавчих дій; наявності ознак іншого злочину, віднесеного законом до підслідності прокуратури, винну особу може бути притягнено до кримінальної відповідальності. Подання про притягнення винної особи до кримінальної відповідальності надсилалися до відповідного органу прокуратури за місцем вчинення злочину. Органи прокуратури розглядали подання державних виконавців про притягнення осіб до кримінальної відповідальності та ухвалювали рішення згідно з вимогами Кримінально-процесуального кодексу України. Про прийняте рішення повідомлявся відповідний орган державної виконавчої служби. У разі невідповідності подання вимогам, визначеним чинним законодавством, органи прокуратури повертали матеріали до органу державної виконавчої служби для доопрацювання. Проте, спільним Наказом Міністерства юстиції України та Генеральної прокуратури України від 12.03.2013 № 412/5/30 був визнаний таким, що втратив чинність наказ Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України від 13 квітня 2009 року № 642/5/32 «Про затвердження Порядку взаємодії органів державної виконавчої служби та органів прокуратури при направленні та розгляді подань державних виконавців про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності» [302]. Заміни зазначеному порядку в чинному законодавстві ще немає.

Ще одним кроком ефективного виконання судових рішень та налагодження взаємодії з іншими правоохоронними органами є спільний наказ Міністерства юстиції України і Державної митної служби № 1833/5/934 від 12.10.2009 р. «Про затвердження Порядку взаємодії органів державної виконавчої служби і митних органів при переданні майна, конфіскованого за рішенням судів, та розпорядженні ним» [247]. Порядок взаємодії органів державної виконавчої служби та митних органів під час передання майна, конфіскованого за рішенням суду, та розпорядження ним розроблено відповідно до Митного кодексу України та Закону України «Про виконавче провадження» з метою регулювання механізму передання вилученого митними органами та конфіскованого за судовими рішеннями майна органами державної виконавчої служби, дальшого інформування про здійснене розпорядження ним та взаємодії представників митних органів та державних виконавців. Метою такої взаємодії є забезпечення виконання завдань з мобілізації коштів із Державного бюджету України шляхом вжиття заходів щодо забезпечення визначення реальної вартості конфіскованого майна, а також якісного і своєчасного оформлення потрібних документів у роботі з конфіскованим майном. Облік, попередня оцінка, а також відповідальність за зберігання конфіскованого за рішенням судів майна до моменту його вилучення державним виконавцем або передачі торговельній організації покладаються на митні органи та здійснюються відповідно до Порядку обліку, зберігання, оцінювання вилученого митними органами майна, щодо якого винесено рішення суду про конфіскацію, передачі його органам ДВС [295].

ДВС взаємодіє також з Державною прикордонною службою України відповідно до Наказу Міністерства юстиції України та Міністерства внутрішніх справ України від 07.01.2014 № 288/5/102 «Про затвердження Порядку взаємодії органів державної виконавчої служби та органів Державної прикордонної служби України під час здійснення виконавчого провадження» [355]. Цей Порядок розроблений з метою узгодження дій при застосуванні щодо осіб заходів тимчасового обмеження в\'їзду в Україну або права виїзду з України з використанням бази даних Державної прикордонної служби України про осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в\'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України. У разі ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням іншого органу, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню, державний виконавець має право звернутися до суду з поданням про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов’язань за рішенням. У разі невиконання особою рішення про накладення штрафів за правопорушення, розгляд справ за якими належить до компетенції Державної прикордонної служби України, державний виконавець звертається до органу охорони державного кордону з поданням про заборону в’їзду в Україну осіб відповідно до Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» [355].

З урахуванням часу прийняття цих нормативно-правових актів, видно, що Інструкція про по рядок взаємодії, Порядок розшуку боржника-фізичної особи, Порядок тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках, Порядку взаємодії органів державної виконавчої служби та податкової міліції при примусовому виконанні рішень судів про стягнення коштів на користь держави за позовами органів державної податкової служби, Порядок взаємодії органів державної виконавчої служби та митних органів під час передання майна, конфіскованого за рішенням суду, Порядку взаємодії органів державної виконавчої служби та органів Державної прикордонної служби України під час здійснення виконавчого провадження, не приведені у відповідність до нової редакції Закону України «Про виконавче провадження».

ДВС взаємодіє не тільки із правоохоронними органами, але й з державними ораганами, котрі є учасниками фінансових відносин, наприклад, Державне казначейство, Державний пенсійний фонд.

Скажімо, взаємодія Державного пенсійного фонду та ДВС полягає у тому, що на виконанні в органах Державної виконавчої служби перебуває значна кількість виконавчих документів про стягнення заборгованості на користь Пенсійного фонду. З метою повного та своєчасного опрацювання виконавчих документів про стягнення боргу на користь Пенсійного фонду його спеціалісти разом із державними виконавцями здійснюють спільні виходи до боржників, під час яких здійснюється опис майна боржників.

Зі свого боку управління пенсійного фонду своєчасно виявляють та надають органам ДВС інформацію про працевлаштування чи набуття статусу пенсіонера осіб, які мають заборгованість перед ПФУ, з метою стягнення суми боргу із заробітної плати чи пенсії боржника. При направленні заяв про відкриття виконавчого провадження управління ПФК інформує органи ДВС про відомі розрахункові рахунки боржника.

З метою виявлення причин не виконання судових рішень представники управління ПФУ проводять ознайомлення з матеріалами виконавчих проваджень по виконавчим документам, адже мають місце зведені виконавчі провадження. З метою усунення виявлених порушень, управлінням ПФУ направляються скарги на дії (бездіяльність) державних виконавців.

Взаємодія з органами ДВС для ПФУ не завжди дає очікувані результати. Наприклад, перепоною у своєчасному стягненні заборгованості, є відсутність боржника за адресою, вказаною у виконавчому документі, відсутність у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення. Управліннями ПФУ періодично проводяться спільні з органами ДВС наради, на яких обговорюються питання, що стосуються посилення роботи стосовно повного та своєчасного погашення заборгованості до бюджету Пенсійного фонду України [48].

Стратегія державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні висуває на порядок денний посилення вимог та оновлення механізмів і процедур діяльності органів виконавчої влади з громадськістю. Керівництвом держави поставлено завдання щодо створення сприятливих законодавчих, фінансових, податкових та організаційних умов для утворення та функціонування інститутів громадянського суспільства, забезпечення публічності усіх етапів підготовки й прийняття органами виконавчої влади рішень, відкритості і прозорості всіх рівнів державної влади перед громадськістю.

За результатами анкетування державних виконавців щодо взаємодії із недержавними організаціями та їх представниками, було визначено такі категорії із якими працівники ДВС взаємодіє частіше: банківські установи (31,8%); адвокатура (22,5%); громадські організації (10,8% ); приватні охоронні структури (17,7%); засоби масової інформації (12,9%); інші суб’єкти: 4,3% (Додаток А, рис. 6).

Для визначення взаємодії ДВС із суб’єктами приватного права, наведемо думку Гречанюка С.К. щодо взаємодії органів та установ Державної пенітенціарної служби України з неурядовими організаціями. Так, цей науковець визначає її як постійні, об\'єктивно обумовлені природою правової держави взаємовідносини органів та установ Державної пенітенціарної служби України з інститутами громадянського суспільства в особі неурядових організацій, які відбуваються за спільним задумом (планом), узгоджені за завданнями, напрямами, часом і способами дій для досягнення важливої соціально значимої мети - підвищення ефективності виконання кримінальних покарань на гуманістичних, демократичних засадах і корекції злочинних проявів у суспільстві [60, с. 27]. Приймаючи його концепцію за основу, пропонуємо взаємодію ДВС із суб’єктами приватного права визначити як постійні, об\'єктивно обумовлені природою правової держави взаємовідносини органів ДВС з суб’єктами приватного права, які відбуваються за спільним задумом (планом), узгоджені за завданнями, напрямами, часом і способами дій для досягнення важливої соціально значимої мети - підвищення ефективності забезпечення своєчасного, повного і неупередженого виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Одним із кроків на шляху налагодження конструктивного діалогу влади з громадськістю, більш широкого залучення громадян та інститутів громадянського суспільства до управління державними справами стало проведення детального аналізу щодо наявної практики такої взаємодії.

Аналізуючи форми підготовки та оприлюднення інформації щодо взаємодії з громадськістю, варто зазначити, що найпоширенішими є проведення прес-конференцій, брифінгів, організація інтерв’ю з керівництвом органу ДВС у засобах масової інформації.

В той же час забезпеченню публікацій про діяльність ДВС у ЗМІ та на громадських електронних ресурсах приділяється недостатня увага. Так, за результатами анкетування громадян, було з’ясовано, що на їх думку висвітлення діяльності органів ДВС в ЗМУ є недостатнім (45%); частково висвітлено 27%, і тільки 15 вважають таке висвітлення достатнім (Додаток А).

Виправною позицією для формулювання засад взаємодії ДВС, можуть бути висновки Коваль Г.В. та Бадалова О.С., що для підвищення ефективності зв’язків державної виконавчої служби з правоохоронними органами слід підвищити відповідальність працівників ДВС; удосконалити координацію дій між органами ДВС, прокуратурою, митницею, органами внутрішніх справ; з боку держави підвищити контроль за виконанням службових обов’язків працівників відповідних служб.

Здійснивши аналіз правового регулювання взаємодії ДВС з іншими суб’єктами приватного та публічного права було з’ясовано, що стан цього законодавства є клаптиковим, представлений окремими відомчими чи міжвідомчими документами. Єдиних засад взаємодії ДВС з іншими суб’єктами на законодавчому рівні не передбачено. На наш погляд це є прогалина у правовому регулюванні правового статусу ДВС. Зауваживши на це пропонуємо внести зміни до нового Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», закріпивши, наприклад, там засади взаємодії ДВС з іншими суб’єктами.

2.7.