<<
>>

2. Визначення поняття «публічна служба» та особливості її функціонування закордоном.

Важливо з’ясувати, що практичним механізмом функціонування публічного управління в будь-якій країні є інститут публічної (державної) служби та власне державні службовці, які втілюють практично управління в життя.

Аналізуючи форми організації державної служби в інших державах, можна зробити висновок, що поняття «державна служба», «цивільна служба», «публічна служба» не однакові, і сприймаються вони по-різному.

Більш чи менш широкий характер поняття «державна служба» залежить від її концепції, яка існує в кожній країні. Так, наприклад, «державна служба» у Німеччині – це збірне поняття, яке поширюється на всіх осіб, що зайняті в системі державного управління. У Німеччині існує державна служба на федеральному та земельному рівнях. Персонал держслужби поділено на дві групи: 1) безпосередньо держслужбовці (чиновники); 2) держпрацівники (не чиновники). Чиновники вступають на службу шляхом призначення, а службовці та працівники – шляхом підписання відповідного контракту.

У той же час, вчені визначають сутність «публічної служби» в різних аспектах. У функціональному вона постає як діяльність з метою виконання загальнодержавних завдань управління; в інституційному плані вона окреслює певне коло осіб, оскільки виконання публічних справ становить їх соціальну функцію; в юридичному аспекті «публічна служба» охоплює правове регулювання особливих публічно-правових, службових відносин, які, у свою чергу, діляться на чиновницькі, відносини найманих осіб-службовців та робітників державних установ.

У США поняття «цивільна служба» вужче, ніж поняття «державна служба». Воно охоплює лише службовців державних установ. До нього не належать виборні посади, що пов’язані з юриспруденцією. Не входять до нього й армійські та флотські посади, посади в поліції тощо.

Провідну роль у керівництві державною службою відіграють президент і парламент. Контроль за низкою сфер державної служби президент і парламент здійснюють спільно, але є низка сфер, де їхня компетенція розділяється.

Слід зауважити, що до категорії державних службовців належать як посадові особи та допоміжно-технічний персонал, що причетний до реалізації державно-владних повноважень, так і працівники за наймом, у тому числі викладачі державних навчальних закладів, робітники державних підприємств і сфери комунального обслуговування. У широкому розумінні «державним службовцем», або «службовцем публічного сектора», вважається будь-яка особа, праця якої оплачується з бюджету федерації, штату або місцевого органу влади.

У Великобританії керівництво державною службою формально належить монархії в особі королеви. Фактично монархія – це вищі органи держави і посадові особи, а саме: прем’єр-міністр, кабінет, міністри. У Меморандумі для державних службовців з цього приводу зауважується, що чиновники перебувають на службі в монархії.

Поряд з вузьким розумінням категорії «цивільна служба» використовується широке поняття «публічна служба». Поняття «публічна служба» в широкому значенні поширюється і на службовців публічного сектора: міністрів, службовців військових сил, поліції, охорони здоров’я, учителів тощо, а також охоплює службовців інших органів центрального і місцевого управління, яких найнято і служба яких оплачується за рахунок виділених парламентом коштів. У вузькому значенні «публічна служба» включає функціонерів тільки центральних органів влади. Чіткого визначення поняття «функціонери» не існує, оскільки вони визначаються як «слуги Корони, які служать з «доброї волі».

У Бельгії державними службовцями вважаються всі, хто перебуває на службі в держави: працівники урядових органів (федерального, регіонального та комунального рівнів), а також освітяни, лікарі, працівники правоохоронних органів, податківці.

В Італії на державній службі перебувають лише дипломати, префекти, поліцейські, а також речники, що обіймають вищі керівні посади в публічних адміністраціях державного рівня. Інші службовці державних агенцій вважаються держслужбовцями лише формально, оскільки їх службова діяльність значною мірою визначається колективними угодами, що укладаються між агенціями та профспілками.

В Іспанії діє державна служба, що охоплює такі групи службовців: вищий корпус цивільних державних службовців; вищий корпус державних фінансових інспекторів; вищий корпус комерційних інспекторів та державних економістів; вищий корпус державних юристів; корпус медиків національної системи охорони здоров’я; вищий корпус інспекторів праці та соціального захисту; генеральний адміністративний корпус державної адміністрації; корпус креслярів кадатрів і креслярів-картографів; генеральний допоміжний корпус державної адміністрації; генеральний субальтернативний корпус державної адміністрації; корпус механіків-водіїв Міністерства оборони.

У Китаї існує єдина централізована державна служба. До її складу входять працівники на посадах у державному адміністративному апараті центрального провінційного та місцевого рівнів. Усі посади поділяються на «керівні» та «некерівні». До держслужбовців не належать робітники та обслугуючий персонал адміністративних органів.

У Польщі існує цивільна служба, до складу якої входять професійні службовці в адміністраціях центрального та місцевого рівнів. Розрізняють:

а) «цивільних службовців», чиї відносини базуються на призначенні на управлінську посаду чи посаду спеціалістів державної служби; б) «працівників цивільної служби», яких беруть на роботу на контрактній основі.

У Фінляндії відносини державної служби вважаються відносинами зайнятості, в яких держава виступає як роботодавець, а службовець – як працівник державної сфери. Відповідно розмежовують службовців державного сектора, місцевого самоврядування, приватного сектора.

У Японії особи державної служби поділяються на: 1) працівників «особливої служби»; 2) працівників «звичайної служби» (працівники держорганів, держпідприємств, установ, організацій, військовослужбовці, поліцейські).

У Франції поняття «державна служба» в широкому значенні означає «здійснення агентами професійної діяльності на службі в держави, територіального колективу, публічного закладу і в цілому будь-якої адміністрації». У вузькому значенні поняття «функціонер» виключає категорії військових, суддів і стосується тільки тих службовців, які зайняті на постійній службі в органах державного управління і включені до штату до штату. Тимчасові службовці не розглядаються як «функціонери». Усі державні службовці відповідно до ієрархічної системи поділу влад поділяються на центральних і місцевих. Службовцями центрального уряду вважаються і всі працівники периферійних органів, які підпорядковані центральному відомству і входять у його штат. До місцевих належать ті службовці, які входять у систему закладів, організацій і установ місцевого підпорядкування.

<< | >>
Источник: Зарубіжний досвід публічного управління : навчально-методичний посібник (для здобувачів вищої освіти денної та заочної форми навчання) / Л.М. Корнута, Н.С. Панова, Я.І. Маслова. Одеса,2019. – 74 с.. 2019

Еще по теме 2. Визначення поняття «публічна служба» та особливості її функціонування закордоном.:

  1. 6.4. Особливості функціонування податкової служби в США
  2. 2. Особливості відбору кандидатів на публічну службу.
  3. 7.9. Особливості структури й функціонування податкової служби в Японії
  4. 1.2. Поняття та особливості функціонування банківської системи
  5. 1.2. Поняття та особливості функціонування банківської системи
  6. 2. Універсами послуг та практика їх функціонування закордоном.
  7. 3. Особливості територіального розподілу з питань надання публічних послуг.
  8. 7.1. Особливості побудови та функціонування фінансової системи Японії
  9. 12.2. Особливості функціонування позичкового капіталу.
  10. 1. Особливості надання публічних послуг в країнах Європи.
  11. Визначення поняття суті грошей
  12. Тема 3. Зарубіжні практики функціонування публічної служби
  13. Грошовий ринок, особливості його функціонування і стабілізації
  14. Визначення поняття суті грошей.
  15. Правові засади взаємодії державної виконавчої служби з суб’єктами публічного та приватного права
  16. 1.1 Визначення поняття спеціального суб’єкта злочину у кримінальному праві України
  17. Визначення поняття і причини систематизації.
  18. 11.10. Деякі особливості функціонування та реформування фінансово-економічних систем В\'єтнаму, Куби і КНДР
  19. 3.14. Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних від 30.01.2013 р. за скаргою Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» в інтересах структурного підрозділу «Донецькі електричні мережі» на дії Відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Донецьку, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 21 серпня 2012 року.
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бухгалтерский учет - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -