1.2. Поняття та особливості функціонування банківської системи

Особливості взаємодії банків із суб’єктами ринку в процесі розширеного відтворення відображають такий рівень організації економічних відносин, за якого діяльність кожної конкретної банківської установи, на відміну від підприємств небанківського типу, не може розглядатись як відокремлене функціонування, пов’язане господарськими зв’язками лише з чітко окресленим колом контрагентів.

Банки з огляду на свою специфіку займають особливе місце в економіці ринкового типу й, будучи тісно пов’язаними з усіма її ланками, виявляють величезний вплив на життєдіяльність суспільства загалом. З огляду на це ефективне функціонування банків можливе лише за умов певного рівня єдності, що відображає координацію їхніх дій і тісні взаємозв’язки в рамках єдиного механізму контролю та нагляду. Сукупність таких взаємозв`язків виражає конкретну форму діяльності банків та практичної організації банківської справи у кожній країні – банківську систему.

Необхідно вказати на відсутність у наукових працях, присвячених цій проблемі, належної теоретичної основи аналізу сутності банківської системи та її ролі в економіці ринкового типу. На сьогодні в економічній літературі не подано єдиного визначення поняття «банківська система», а основні підходи до цього питання, які переважно висвітлено у відповідних дослідженнях, обмежені, як правило, емпіричним рівнем оцінювання. Однак, такий рівень потребує тіснішого поєднання з відповідним теоретичним осмисленням базових аспектів організації банківської справи.

Що ж до самих підходів до оцінювання суті банківської системи, то

описані в економічній літературі напрямки можна було б умовно поділити

на дві групи: з одного боку, це найбільш загальні дефініції, що характеризують банківську систему як просте поєднання діючих у країні банків, а з іншого, – це штучна підміна самих понять, коли банківська система ототожнюється з кредитною системою: системою комерційних банків і спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів.

У першому випадку загальні визначення банківської системи мають переважно такий вигляд: «Банківська система – це сукупність банків і банківських установ, що виконують належні їм функції»3 або такий: «Банківська система – сукупність різних видів банків і банківських інститутів у їхньому взаємозв`язку, що існує в тій чи іншій країні у певний історичний період»4. У другому випадку до складу банківської системи окремі дослідники зараховують кредитно-фінансові установи, які не лише за визначенням, а й за своєю економічною суттю належать до небанківських фінансових інститутів – фонди спеціального призначення, товариства взаємного кредиту, ломбарди, каси взаємодопомоги5.

Не викликає, однак, сумнівів те що неправомірно зараховувати до складу банківської системи спеціалізовані кредитно-фінансові інститути, наслідком чого є штучне розширення меж банківської системи, та власне, прирівнювання її до системи кредитної, що є недоцільним не лише в економічному, а й в організаційно-правовому аспекті. Річ у тому, що саме наявність ланки спеціалізованих кредитно-фінансових установ відрізняє кредитну систему від банківської. До того ж банки мають свою специфіку, що полягає у здійсненні кредитно-розрахункових операцій та емітуванні на цій основі грошей в обіг. Це, звичайно, не дає підстав для об`єднання банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових інститутів в одну групу.

Більш прийнятним є перший підхід до розуміння суті банківської системи (тобто через сукупність банківських установ), але й він не позбавлений певних недоліків, адже банківська система є не лише простим поєднанням банків цієї країни. Це складний господарський організм, необхідність функціонування якого зумовлена цілим комплексом організаційно-економічних умов, що слід врахувати, коли йдеться про суть банківської системи та її роль в економіці ринкового типу.

3 Курс экономики: Учеб. / Под ред. Б. А. Райзберга. – М.: ИНФРА-М, 1997. – С. 300.

4 Финансово-кредитный словарь: В 3-х т. Т. 1 / Гл.

ред. В. Ф. Гарбузов. – М.: Финансы и статистика, 1984. –

С. 103.

5 Банковское дело / Под ред. О. И. Лаврушина. – М.: ЭКОС, 1992. – С. 12.

Отже, чітке формулювання вказаних умов та їхній розгляд мають стати основоположним, вихідним моментом визначення сутності банківської системи та її ролі в економіці.

До основних організаційно-економічних умов, які визначають потребу в банківській системі, тобто у системному оформленні і впорядкуванні банківської діяльності, слід зарахувати три такі:

1. Необхідність регулювання грошового обігу в країні з огляду на наявність у банків можливості застосування емісійного механізму в ході здійснення своїх основних – кредитно-розрахункових – операцій з обслуговування суб`єктів ринку. Зрозуміло, що безконтрольне емітування кредитних грошей у платіжний оборот країни спроможне не лише інтенсифікувати інфляційні процеси, але й дестабілізувати усю економічну систему взагалі. З метою уникнення подібного розвитку подій функціонування банківської системи загалом і емісійна діяльність банків зокрема мають ефективно регулюватися з боку держави (як правило, в особі центрального банку) за допомогою чітко визначеного набору важелів та інструментів економічного або адміністративного впливу на банківські установи для оперативного обмеження чи розширення їхніх можливостей щодо емітування грошових коштів. Реалізація цього завдання на практиці можлива лише за умови організації діяльності банків у межах єдиної системи, де вони як елементи цілісного механізму зобов’язані підпорядковуватися єдиним правилам, у тому числі й щодо регулювання їхньої емісійної спроможності. Тільки за таких обставин створюється можливість для забезпечення господарського обороту країни оптимальною кількістю платіжних засобів, а функціонування банків у межах системи є необхідною (хоч і недостатньою) умовою стабільності грошового обігу як одного з основних факторів нормального розвитку національної економіки загалом.

2. Необхідність організації платежів у господарстві, що пов`язано з опосередковуванням банками обороту переважної частини грошової маси.

Можливості нормального функціонування підприємств усіх секторів економіки вирішальною мірою залежать від своєчасності та повноти розрахунків, що здійснюються банками. Через те, що кожен окремо взятий комерційний банк не може забезпечувати платежі усіх суб’єктів господарювання, він має вступати в розрахункові відносини з

іншими банківськими установами, які обслуговують відповідних

контрагентів, що у свою чергу, вимагає належного організаційного оформлення вказаних відносин, тобто, власне кажучи, їх централізованого нормування та регулювання у межах єдиної системи. Отже, лише за умови ефективної, скоординованої роботи усієї банківської системи, а не окремих банків з організації платіжного обороту країни та належного технічного забезпечення і контролю рух грошових потоків в економіці може відповідати потребам як індивідуальних кругооборотів капіталів підприємств, так і організації відтворювального процесу на макрорівні загалом.

3. Необхідність підтримання стабільного функціонування банків як гарантії збереження коштів клієнтів і забезпечення нормального процесу кредитування економіки. Стійкість роботи банків вважається одним із пріоритетів економічної політики держави, оскільки від цього вирішальною мірою залежать макроекономічна стабільність та економічне зростання в країні. Річ у тому, що діяльність банківських установ, пов’язаних численними зв’язками з усіма ланками господарства та між собою, має високоризиковий характер, а тому будь-які негативні зміни їхнього фінансового стану можуть мати набагато гірші наслідки для економіки, ніж аналогічні зміни ситуації в інших підприємств, що належать до нефінансового сектору. Через це необхідною умовою нормальної діяльності банків є організація ефективного контролю і нагляду за ними з боку держави, що передбачає необхідність формування єдиного організаційного поля, в якому банківська справа в країні піддається всебічній регламентації й регулюванню, конкретним вираженням чого на практиці і є чітко структурована банківська система.

У даному разі, як і у разі з емісійною діяльністю, йдеться про регулятивний вплив держави через центральний банк або інші уповноважені органи на діяльність комерційних банків з метою недопущення банкрутств останніх, а також про заходи щодо гарантування повернення вкладів при неспроможності банківських установ виконувати власні фінансові зобов`язання. Лише за таких обставин створюється належний рівень довіри до банків, що може стимулювати нагромадження грошових ресурсів як важливого джерела кредитування реального сектору та сприяти економічному зростанню.

Таким чином, сукупність розглянутих організаційно-економічних

умов визначає необхідність формування банківської системи як цілісної та

регульованої певним чином структури, яка охоплює усі банки країни, на відміну від інших суб`єктів економічних відносин, що діють у межах чинного законодавства на цілком самостійних засадах. Це, звичайно, не означає, що банки, на відміну від решти суб`єктів господарювання, діють не самостійно, особливо щодо стратегії управління, прийняття рішень щодо спрямування ресурсів і практичної організації господарської діяльності. Йдеться, однак, про значно потужнішу систему нагляду і контролю за функціонуванням банків з боку держави в особі центрального банку або інших регулюючих органів (залежно від національних особливостей країни), що визначається специфічною роллю банків в економіці як організаторів усіх зв’язків, які набувають грошово-кредитного виразу, між усіма учасниками відтворювального процесу.

З’ясування основних організаційно-економічних умов, які визначають функціональне призначення банківської системи, дає змогу повніше і глибше усвідомити її суть.

<< | >>

↑

Источник: За ред. д.е.н., проф. О. В. Дзюблюка. Банківські операції: Підручник За ред. д.е.н., проф. О. В. Дзюблюка . –Тернопіль: Вид-во ТНЕУ «Економічна думка»,2009. – 696 с.. 2009

Еще по теме 1.2. Поняття та особливості функціонування банківської системи:

- Банковские операции - Банковские системы - Банковское дело - Банковское право -