11.10. Деякі особливості функціонування та реформування фінансово-економічних систем В\'єтнаму, Куби і КНДР
Названі країни вважають, що вони будують соціалізм, але з урахуванням специфіки своїх країн (як і Китай). Найбільших успіхів в трансформації своєї фінансової системи досягла Соціалістична Республіка В\'єтнам, а найважче фінансово-економічне становище спостерігається в Корейській Народно-Демократичній Республіці.
11.10.1. Соціалістична Республіка В \'єтнам
Фінансова система Соціалістичної Республіки В\'єтнам (СРВ) раніше нагадувала радянську систему. Після розпаду СРСР В\'єтнам в значній мірі використовує елементи китайської моделі реформування фінансової системи. В цілому зараз у країні будується ринкова економіка соціалістичної орієнтації, що певним чином відбивається на змінах у структурі державного бюджету та місцевих бюджетах.
Поворотним пунктом у вивільненні свідомості в\'єтнамське керівництво вважає VI з\'їзд КПВ, який відбувся у грудні 1986 р., на якому було проголошено курс на «оновлення». В\'єтнамський варіант радянської «перебудови» — програма «оновлення» (по-в\'єтнамськи «доимой») була направлена на розвиток багатоукладної економіки і ринкових відносин під контролем держави. В аграрному секторі економіки, в якому зайнято понад 70 відсотків населення, результати реформування швидко дали результати. Відмова від колективізації і надання селянам землі у «довгострокове користування» з правом спадкування і передачі ділянки в оренду привели до того, що в 1989 р. у В\'єтнамі вперше з колоніальних часів утворились надлишки рису. Слід зазначити, що в даний час В\'єтнам поставляє на зовнішній ринок майже 2 млн тонн рису, ставши третім найкрупнішим світовим експортером після Таіланда і США.
Земля у В\'єтнамі, як і раніше, є загальним надбанням. Очевидно, держава зацікавлена в контролі над ключовою в економіці сферою виробництва, яка разом з лісовим господарством і рибальством дає понад 50 відсотків експортної виручки.
Формальна відсутність приватної власності на землю сприяє збереженню патріархальних общинних структур.Промислове виробництво В\'єтнаму традиційно трималось на державних підприємствах, які вимагали суттєвих дотацій. їх загальна кількість в 1990 р. складала понад 12 тис. У 1996 р. їх кількість скоротилась вдвічі, що зменшило фінансове навантаження на бюд
жет. Багато виробництв місцевого значення змінили форму власності, інші з\'єдналися з більшими або були ліквідовані. Прийнятий в 1994 р. закон про банкрутство прискорив процес роздержавлення в\'єтнамської індустрії. І хоча цей закон ще як слід не запрацював, наявність його стала стимулом для утвердження принципів рентабельності у виробництві. Головною причиною скорочення числа держпідприємств стала потужна конкуренція з боку приватників. Справа в тому, що всі види бюджетних субсидій були різко скорочені, і розвиток приватного підприємництва в цих умовах отримав додаткове прискорення. Зараз майже дві третини ВВП В\'єтнаму виробляється у приватному секторі. На нього припадає 70 відсотків роздрібного товарообороту, 60 — транспортних перевезень і ЗО відсотків промислової продукції. Про розвиток приватного підприємництва свідчать такі факти: з ЗО млн зайнятих на держсектор припадає всього 3 млн в\'єтнамців. Ще один фактор роздержавлення промисловості — акціоновані підприємства. Цей процес розвивається паралельно із створенням ринку цінних паперів. Серед акціонованих підприємств Хошиміна (колишнього Сайгона), який є центром приватної економіки, є і великі: завод з випуску холодильного обладнання, взуттєва фабрика, компанія морських перевезень, а також підприємство з виробництва текстилю «Легатекс».
Приватне підприємництво в умовах перехідної економіки має свої специфічні риси. Так, більшість приватних підприємств, особливо на півдні країни, оформлені як товариства з обмеженою відповідальністю. Здійснюючи експансію на північ, який ще недавно був заповідником соціалізму, бізнесмени із Хошиміна поки не можуть на законних умовах купувати землю в Ханої.
Тому, як правило, вони діють через підставних осіб, що сприяє корупції і «тінізації» економіки.На думку в\'єтнамських керівників, 1995 р. був визначальним для реалізації стратегічної задачі — до кінця десятиліття подвоїти ВВП у порівнянні з 1990 p., довівши його до 450 доларів в рік на душу населення. Темпи приросту ВВП в 1995 р. були на рівні 10 відсотків, в тому числі об\'єм промислового виробництва зріс на 13, сільгоспви-робництво — на 5, експорт — на 25 відсотків. Однак для подвоєння суспільного продукту В\'єтнаму необхідно майже 40 млрд доларів інвестицій. Половину цієї величезної суми уряд сподівається віднайти всередині країни, інші кошти планується залучити з-за кордону, в тому числі із США, з якими поступово налагоджуються взаємовигідні стосунки.
Після того, як шість років тому (в 1997 р.) президент США Білл Клінтон прийняв рішення послабити економічні санкції проти В\'єтнаму, прогнози про швидке перетворення цієї країни в чергового
288
РОЗДІЛ 11
азіатського тигра виглядали досить правдивими. Завдяки розпочатим в 1986 р. реформам у в\'єтнамську економіку почали надходити гроші зарубіжних інвесторів. У 1994 р. об\'єм зовнішніх інвестицій в неї досяг 8 млрд доларів, і американські компанії сподівалися також взяти участь в завоюванні в\'єтнамського ринку. Однак тодішні комуністичні лідери В\'єтнаму не змогли знайти в собі сили, щоб раз і назавжди відмовитися від командної економіки. Як виявилось пізніше, реформаторські напівзаходи змогли лише на деякий час привідк-рити для західного капіталу двері у країну, перед тим як місцеві консерватори рішуче їх зачинили. Втомлені боротися з бюрократизмом, корупцією і протекціонізмом, багато зарубіжних інвесторів вирішили, що краще свої гроші вкладати в інші держави Південно-Східної Азії.
Сьогодні ж В\'єтнам, судячи з усього, знову потрапив в поле зору впливових західних підприємців. Сигнал до цього дав їм сам Білл Клінтон, який наприкінці свого перебування в Білому домі все-таки зробив у цю країну офіційний візит.
Найважливішим досягненням в\'єтнамського уряду можна вважати торгову угоду, яку він підписав із Сполученими Штатами в липні 2000 р. Цей документ надає в\'єтнамським підприємцям податкові пільги при постачанні своєї продукції в США, а американські компанії віднині зможуть безперешкодно завойовувати в\'єтнамський ринок і його 77 мільйонів споживачів.В\'єтнамська влада демонструє останнім часом свою рішучість проводити і внутрішні реформи. На початку 2000 р. законодавчий орган країни прийняв закон про підприємства, який встановив досить простий процес початку бізнесу: згідно з ним, оформлення документів для реєстрації нової компанії займає не більше двох тижнів. Місцеві бізнесмени зазначають, що ще зовсім недавно їм доводилось проходити всі кола пекла для того, щоб зареєструвати свої фірми. Тепер же, за їхніми словами, 99 відсотків усіх складностей знято. Крім того, після цілого десятиліття невдач уряд спромігся на відкриття в\'єтнамської фондової біржі.
Торгова угода з США, як вважають багато експертів, обов\'язково дасть потужний поштовх розвитку в\'єтнамського експорту. Середній розмір мита на товари, що надходять на американський ринок, знизиться з 40 до 3%. Найбільше полегшення відчують при цьому експортери взуття, текстилю та інших товарів легкої промисловості. Експерти прогнозували, що експорт в\'єтнамської продукції в США збільшиться з 650 млн доларів в 1999 р. до більш ніж 1 млрд доларів в 2000 р. В\'єтнамські керівники переконані, що для їх країни настає
І
Фінанси окремих постсоціалістичних і соціалістичних країн289
найкраща можливість здійснити економічний ривок з моменту початку реформ у середині 80-х pp.
У В\'єтнамі всі компанії — і місцеві, і зарубіжні — отримали однакові умови для ведення бізнесу: для них встановлені одні й ті самі мінімальні зарплати для працівників, податки, тарифи на користування послугами зв\'язку, і всі вони підпадають під дію одних і тих самих законодавчих і нормативних актів. Зарубіжні інвестори, крім того, сподіваються, що в\'єтнамські державні підприємства будуть меншою мірою використовувати свої політичні зв\'язки для досягнення переваг у конкурентній боротьбі з приватними фірмами.
Ще однією ознакою того, що Ханой став більш дружньо ставитися до зарубіжних інвесторів, є дозвіл останнім створювати у В\'єтнамі власні дочірні компанії без участі місцевих партнерів, а також викуповувати збанкрутілі спільні підприємства. Створення компаній зі 100%-ним зарубіжним капіталом технічно було можливим ще з 1987 року, однак цей процес був повністю блокований в\'єтнамським урядом.
До цього часу серйозний вплив у В\'єтнамі мають прихильники твердої лінії, а в керівництві правлячої комуністичної партії відсутній компроміс з питання ліберального вибору для в\'єтнамської економіки. Черговий п\'ятирічний план економічного і соціального розвитку країни перенасичений положеннями, які суперечать одне одному. З одного боку, в цьому документі схвалюється розвиток приватного сектора, а з другого — стверджується, що держава буде залишатися «домінуючою силою» в економіці. Невідворотня конкуренція з зарубіжними підприємствами змушує проводити термінову реструктуризацію п\'яти з половиною тисяч збиткових держпідприємств, однак вони поки що будуть продовжувати своє непросте існування, серйозно гальмуючи розвиток в\'єтнамської економіки. В\'єтнамські спеціалісти відверто визнають, що низька конкурентоспроможність в\'єтнамських товарів та слабкість національної валюти заважають активному розвитку співробітництва з іншими країнами. Даються взнаки і складнощі реформування в\'єтнамської економіки. Ударом для країни стала нещодавня епідемія атипової пневмонії.
Разом з тим, у 2003 р. у В\'єтнамі працювало 20 тис. приватних підприємств, триває приватизація державних підприємств. Знижується частка сільського господарства в економіці країни, за межею бідності сьогодні живе 13% населення, а не 29%, як кілька років тому. Всі ці позитивні тенденції в економіці дозволяють реформувати фінансову систему В\'єтнаму, поліпшувати фінансове становище підприємств і домогосподарств.
290
291