2. Особливості відбору кандидатів на публічну службу.

Призначення на основі конкурсу є основним способом заміщення вакантних посад. Наприклад, у Законі Болгарії «Про державного службовця» визначено, що «особа, яка вступає на державну службу у відповідній адміністрації, обовʼязково проходить конкурс».

Призначення без проведення конкурсу, тобто на розсуд уповноваженого у справах персоналу органу чи посадової особи, вважається винятковим, і можливе в наступних випадках:

1) на посади керівників органів публічної адміністрації, а також інколи й керівників структурних підрозділів. Наприклад, в Іспанії міністрам або державним секретарям надається право вільного відбору кандидатів на посади заступників генерального директора, територіального чи провінційного представника, а також уповноважених департаменту міністерства.

2) на посади працівників патронатних служб (якщо останні належать до посад публічної служби). Про це, наприклад, прямо зазначено в Законі Республіки Литва «Про публічну службу»: «набір на посаду публічних службовців політичної (особистої) відданості здійснюється без конкурсу на вибір державного політика або колегіальної державної інституції»;

3) у разі призначення виконуючих обовʼязки публічних службовців. Тут мова йде лише про тимчасове виконання обовʼязків, і тому застосування конкурсної процедури у цьому випадку є зайвим, адже для зайняття посади на постійній основі все-одно буде проведено конкурс. Така норма наявна у відповідних естонському та литовському законах.

У країнах Центральної та Східної Європи вичерпний та мінімальний перелік винятків із конкурсної процедури закріплено у базових законах про публічну службу, і законодавче регулювання є певною гарантією від зловживань при призначеннях на посади.

Конкурс є визначальною процедурою відбору публічних службовців, але його зміст та юридичні наслідки можуть відрізнятися доволі істотно. Тому в першу чергу можна класифікувати конкурсні процедури:

1) за ступенем допуску кандидатів конкурси можуть бути:

– відкриті: будь-яка особа, що відповідає встановленим умовам вступу на публічну службу та вимогам для зайняття певної посади, може брати участь у конкурсі на зайняття будь-якої посади. Такого типу конкурси характерні передусім для країн, що належать до системи посад. У країнах, що належать до системи посад, публічні службовці призначаються на посаду на умовах строкового договору. Для підвищення за посадою публічні службовці або проходять новий конкурс, або призначаються на розсуд уповноважених органів та керівників, проте в будь-якому випадку автоматичного просування немає;

– закриті: кандидатом можуть бути лише особи, що вже мають статус службовця або перебувають на підготовчій службі. Більшою мірою такі конкурси характерні для країн системи карʼєри. У країнах, що належать до системи карʼєри, зайняття постійної посади означає фактично безстрокове працевлаштування за умови успішного виконання функціональних обовʼязків. При цьому важливо наголосити на «універсальній» спеціалізації службовців. Просування по службі здійснюється починаючи з найнижчих щаблів у ієрархії публічної служби;

– змішані: коли на частину посад можуть претендувати будь-які особи, в тому числі з-поза меж публічної служби, а на окремі посади можна претендувати, лише маючи певний досвід публічної служби;

2) за стадіями службової карʼєри слід виділити конкурси:

– на проходження підготовчої служби (практики);

– на призначення на постійну посаду публічної служби;

– на підвищення за посадою;

3) за юридичними наслідками проведеного конкурсу:

– з виникненням лише права на зайняття посади публічної служби;

– із зайняттям конкретної посади;

4) за змістом конкурсної процедури:

– конкурси на базі документів (про освіту, попередній досвід, наявні характеристики);

– конкурси, що передбачають складання іспитів;

– змішані конкурси (містять елементи обох вище названих процедур).