Державно-правові погляди П.Могили: ідеологічні засади збереження українцями права на власну національну ідентичність
На новий рівень підняв розуміння місця козацтва у
державотворчих процесах й ролі особи в державі, а отже, української державної ідеї в добу становлення козацької державності, засновник Києво-Могилянського колегіуму митрополит Петро Могила (15961647), державно-правові погляди якого були підпорядковані прагненню посилити позиції православних в їх боротьбі проти експансії католицизму.
Усвідомлюючи силу і впливовість католицизму, митрополит поставив собі за мету підняти серед населення авторитет православної віри, добитись її рівноправності з католицькою церквою. На нашу думку, за умов існування релігійно-конфесійної свідомості це означало вироблення ідеологічних засад збереження українцями (за тодішньою термінологією -«руськими») права на власну національну ідентичність.
Митрополит П.Могила понад усе ставив православну віру і необхідність її захисту. А єдиним носієм віри П.Могила вважав Церкву, яка мала підпорядкувати собі розум і науку, не заперечуючи і не принижуючи ролі та значення останніх. Навпаки, на думку
П.Могили, благочестя є необхідною передумовою оволодіння світськими науками. Духівництво має бути не лише освіченим, а й передувати в науках [90. С.109-110]. Варто наголосити, що саме завдяки турботам митрополита освітній рівень українського духівництва того часу був на голову вищим за російський, і не випадково, що пізніше саме на представників українського духівництва спирався Петро І у реформі культури і освіти.
Особливо привертало мислителя-митрополита осмислення відносин церковної і світської влади, в якому, звісно, його симпатії були на боці першої. Позиція П.Могили щодо обстоювання пріоритету Церкви пояснюється не тільки його становищем високого церковного ієрарха, але й історичними умовами. Адже, як справедливо зазначає дослідниця Н.Пугачова, українці «не мали власної державності, коли світська державна влада на їхніх землях належала польському королю і була чужою і ворожою народові, то єдиною, так би мовити «своєю», була влада православної церкви» [109.
С.126]. Отож, виходячи з суспільно-політичних умов, які склалися в Україні, митрополит П.Могила проголошував зверхність духовної влади. Розглядати це питання по-іншому тоді, коли Україна ще не мала своєї державності, означало не що інше, як визнання влади польської корони.Ідеї верховенства влади православної церкви на українських землях П.Могила розвиває у своїх творах - «Тридіоні» (1631) [15. С.54-65], «Служебнику» (1639) [14. С. 98-119], «Великому требнику» (1646) низці передмов: до «Учительського Євангеліє» (1637) [16. С. 303-333]. Зокрема мислитель із однодумцями доводили, що православна церква має свою давню історію і має законне право на існування. Автор переконаний, що реалізація православною церквою її верховної влади означає подолання кризи
православ’я. Основні шляхи: самопізнання, моральне
вдосконалення, викриття хабарництва тощо.
До слова, об’єднуючу й консолідуючу роль православної церкви розуміли й інші українські мислителі, зокрема З.Копистенський, який писав, що коли народ зберіг міцну церкву, то йому не страшна втрата світської православної еліти. Подібне зустрічаємо і в Д.Наливайка: «...коли предки ваші віру, як щит держали, то недруги дому їх перед ними дрижали». У віршах К.Саковича є окремий розділ під назвою «В гетьмані якій цнотьі мают бити», де найважливішою названо статечність у вірі та страх Божий [147. С.172,174].
Обіймаючи високу церковну посаду, П.Могила не замикався в межах суто конфесійних, а розумів Церкву як один із засобів політичної та ідеологічної боротьби українського народу за своє визволення. Він належав до тих небагатьох політичних мислителів, які передбачали можливі повороти народно-визвольної боротьби, думаючи про майбутню українську державність. Благословивши гетьмана Б.Хмельницького, своєю діяльністю митрополит П.Могила давав простір для розвитку національно-визвольного руху в Україні, водночас використовував усі можливості й зв’язки в Речі Посполитій для поліпшення долі українського народу [109. С.122-139].
П.Могила належав до тих небагатьох політичних мислителів, які передбачали можливі повороти народно-визвольної боротьби, думаючи про майбутню українську державність. Він мріяв про той час, коли, згідно з помислами Платона, правити будуть освічені і мудрі царі-філософи. Прагнучи підняти самосвідомість українського і білоруського народів в їх боротьбі за своє визволення, П.Могила звертався до історії давньої Русі, звеличував її героїв. Він широко використовував надбання тогочасної народної культури, виявляючи ґрунтовне знання історії народних звичаїв та обрядів. Систематизуючи їх у своєму «Великому требнику» [13. С. 29-42], П.Могила пояснював обряди не тільки як релігійні ритуали, а й як національні звичаї, обстоюючи їх у боротьбі з унією та католицизмом рішучіше, ніж принципи православної догматики.
П.Могила - автор концепції «ідеального володаря», яку будує виходячи з ідеї верховного становища церкви. (Це вимушена необхідність в умовах панування польського католицького короля). Суть влади володаря Могила бачить в загальному блазі для підданих. На думку Могили верховна державна влада діє у двох напрямах: політичному і духовному.
Політику і мирські справи він ставить на перше місце. Сюди належать внутрішнє управління, суд, законодавство. Для їх здійснення пропонує набирати людей за діловими якостями, а не за родинними зв’язками чи знатністю походження. “Ідеальний
володар” (підкреслення наше - авт.) за П.Могилою має бути сильним по відношенню до ворогів Вітчизни, і гуманним - до своїх підданих. Вищим моральним правилом церковних і світських владик має сприяти заповідь: «не панувати, а опікувати» [142. С.192]. Мудрість володаря має виявлятись, на думку вченого, і в законотворчій діяльності. Володар повинен не тільки створювати закони, а й сам бути взірцем їхнього виконання, дотримання певних моральних норм.
П.Могила висловлювався на користь того, що володар повинен керувати державою за допомогою філософії і бути при цьому скромним та прагнути заслужити прихильність підданців.
Тільки це, вважав він, може допомогти цареві здобути й утримати владу. Родовитість, сила війська, жорстокі покарання тут не посприяють. Як пише дослідник творчості митрополита В.Нічик, тут він орієнтувався «на міркування про ідеального володаря, наявні у творах східноєвропейських авторів: отців і вчителів церкви, письменників, учених, державних діячів», але не тільки. Бо сама ідея освіченого володаря, «філософа на троні», була популярна в Україні ще від Ст. Оріховського [93. С. 114].Створюючи образ ідеального православного володаря, П.Могила роздумував про майбутню українську державу. Судячи з висловлювань, він віддавав перевагу сильній монархічній владі, яка діє в межах закону. Право і закон, за П.Могилою, є Божим даром, і, як перед Богом усі рівні, так і усі громадяни України мають бути рівні перед судом і законом. Відомий історик вітчизняної філософії В.Литвинов вважає, що по суті, мислитель малював образ майбутнього монарха, який відповідав би передусім таким вимогам: походив би з давнього українського князівського роду, зберігав вірність добрим звичаям предків, любив слов’янську книжність, культуру тощо [68. С.340-344].