4.1. Сучасна концепція розвитку державної виконавчої служби в Україні

Відповідно до Стратегії реформування державної служби та служби в органах місцевого самоврядування в Україні на період до 2017 року державна служба в органах ДВС має проблеми, притаманні взагалі державній службі на даному історичному періоді, а саме щодо: запобігання проявам корупції серед державних службовців; відкритого конкурсного відбору на усі посади державної служби; просування по службі державних службовців з урахуванням професійної компетентності та сумлінного виконання своїх посадових обов’язків; визначення вимог до посад державної служби; чіткого і прозорого механізму відповідальності державних службовців за порушення вимог законодавства, невиконання чи неналежне виконання своїх обов’язків; соціального захисту державних; удосконалення системи оплати праці державних службовців; відповідності системи державних органів функціям, що вони виконують; інституційної спроможності державної служби та служби в органах місцевого самоврядування; кардинального оновлення змісту діяльності кадрових служб державних органів, посилення їх ролі в управлінні персоналом відповідного органу; удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців; налагодження тісного взаємозв’язку наукових досліджень з практичними потребами державних органів та органів місцевого самоврядування; престижності державної служби.

Виявлено, що престиж праці співробітників ДВС України є низьким, що зумовлено неможливістю у встановлений термін реалізувати рішення суду чи посадових осіб, а, відповідно, і захистити право громадянина. Так, за результатами анкетування, 48,1 % громадян визнали професію державного виконавця непрестижною, і тільки 27 % - престижною. Аналогічні тенденції виявило і опитування самих працівників ДВС України. Так, престижною свою професію назвали 36,4 % опитаних, сумнівались у відповіді 6,6 %, і 57 % опитаних заперечили престижність професії державного виконавця (Додаток А, Додаток Б, рис.

Особливості діяльності ДВС відповідно до Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки на думку законодавця визначають існування істотних проблем у системі виконання судових рішень, зокрема: гранично низька частка фактичного виконання судових рішень; відсутність ефективної системи мотивації державних виконавців; системні недоліки у взаємодії державних виконавців з іншими державними та недержавними установами.

Опитані працівники ДВС в Україні визначили обставини, що найбільше впливають на їх незадоволеність службою (при обранні не більше трьох відповідей): низька заробітна плата та рівень винагороди (67,9%); неефективне законодавство (47,4%); значна кількість документації, бюрократія (46,3%); постійні організаційні зміни (36,1%); низький рівень довіри населення (35,7%); неналежне інформаційне забезпечення роботи (34,2%); нервове перевантаження (14,1%); відсутність можливості кар’єрного зростання (9,1%); погана система перепідготовки, навчання, тренінгів (8,4%); погані стосунки керівництвом та з колегами по роботі (1,5%) тощо (Додаток А, Рис. 13)

Водночас, при опитуванні працівників ДВС були визначені також обставини, що позитивно відображаються на їх задоволеності службою: стабільна робота (31,2%); соціальна захищеність (18,0%); нормований робочий день (18%); можливість динамічного кар’єрного росту (14,9%); оплачувані лікарняні (12,1%); регулярна заробітна плата (11,9%); заохочення, відомчі відзнаки (10,3%); дружній колектив (9,9%); суспільне значення роботи (7%); гарантована відпустка (5%); можливість професійного самовдосконалення (3,9%) тощо (Додаток А., Рис. 14.)

У тексті монографії виявлено деяка невідповідність визначених обставин, що впливають на задоволеність чи незадоволеність службою в ДВС. Проте такий стан відповідей відображає мінімальні вимоги до служби з боку працівників ДВС.

Стан соціально-правової захищеності працівників виконавчої служби сьогодні в цілому не забезпечує ні залучення на службу достойних громадян, ні прагнення вже працюючих до розвитку власних службових здібностей.

Результати анкетування свідчать про низький рівень соціального захисту державних виконавців, відсутність матеріальних стимулів у їхній роботі. За цих умов можна припустити, що в підрозділи виконавчої служби йдуть працювати особи, які не знаходять себе у цивільних структурах і задовольняються мінімумом стабільності наявного службового становища, або ті, хто давно зв’язав своє життя зі службою й не ризикує змінювати цю прив’язаність чи прагне використовувати службовий стан з корисливою метою. Це є кризовою межею соціально-правового захисту особового складу виконавчої служби. Рух від неї в бік підвищення соціальної захищеності працівників сьогодні необхідний і актуальний, що безпосередньо пов’язано з відбором громадян на роботу в органах виконавчої служби. Важливо, щоб на службу до цієї складової виконавчої влади держави залучалися особи, для яких важливими є не заходи соціально-правового захисту самі по собі, але й усвідомлення соціальної плідності і важливості даної діяльності. Позитивно впливає і адекватна досліджуваній державній службі мотивація праці - прагнення реалізувати себе в кар’єрі державного виконавця.

У тексті монографії було виявлено напрями визначення на законодавчому рівні адміністративно-правового статусу ДВС, правового регулювання її діяльності та практики реалізації повноважень. З’ясовано, що реформа 2016 р. системи виконання рішень в Україні з централізованої на змішану, призвела до швидкого глобального руйнування усієї системи правового регулювання статусу ДВС. Ця ситуація, на наш погляд, є природною, якщо враховувати ключову роль ДВС в централізованій системі виконання рішень, що існувала до 2016 року в Україні. Тільки такі радикальні кроки могли змінити сформовані роками традиції службової діяльності в ДВС та діяльності її працівників у сфері примусового виконання рішень, і відповідно створити передумови для виникнення конкуренції у виконавчому процесі.

Зазначені революційні зміни призвели до дисбалансу та неврегульованості усіх сфер діяльності ДВС.

Введення інституту приватного виконання, який існуватиме поряд із державним виконанням і дозволить значно підняти престиж судового виконання без будь-яких витрат з боку держави буде позитивним кроком. Проте необхідно розуміти, що впровадження інституту приватного виконання саме по собі не вирішить усіх проблем виконавчого провадження. Одночасно мають вирішуватися питання матеріального й організаційного забезпечення діяльності державних виконавців із одночасним підвищенням їхньої відповідальності, усуненням прогалин у чинному законодавстві, що спрямовано на безумовне виконання норм Конституції.

Саме тому реформування сучасної виконавчої системи, у тому числі й шляхом запровадження інституту приватних судових виконавців, на наш погляд, є не просто доцільним, але й життєво необхідним. Адже особа, яка звертається з позовом до суду, має на меті не лише отримання позитивного судового рішення, але й реального захисту свого порушеного права чи інтересу шляхом виконання такого рішення. У цьому, власне, й полягає мета самого звернення до суду.

Проте варто зауважити, що запровадження інституту приватних виконавців є досить складним і вимагає виваженості в прийнятті рішень й поетапності у їх втіленні. На початковому етапі діяльність приватних організацій по виконанню судових рішень законодавець розглядає лише паралельно з існуванням чинних нині органів ДВС. Проте з урахуванням тенденції надання пріоритету у правовому регулюванні діяльності приватних виконавців у змісті Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та переміщення правових норм, що регулюють діяльність ДВС до підзаконних актів, можна говорити про деяку дискримінацію правового регулювання діяльності державних виконавців у порівнянні із приватними виконавцями. Тому можна передбачити, що у подальшому усе буде залежати від загального аналізу показників виконаних судових рішень приватними виконавцями та органами ДВС. В умовах постійного скорочення бюджетних витрат на утримання державного апарату поступово приватні виконавці можуть витіснити державних виконавців із системи виконання рішень в Україні.

Стан хаотичного розміщення правових норм у підзаконних актах, що регулюють діяльність ДВС, дія нормативних актів, заснованих на законах, що вже втратили чинність, відсутність відповідних нових аналогів, розростання правових казусів у сфері виконання рішень є тимчасовим явищем, яке має завершитись побудовою нової збалансованої змішаної системи виконання рішень із визначенням місця в ній ДВС. Водночас таких стан розбалансованості системи правового регулювання діяльності ДВС може тривати довго та не призвести до підвищення рівня престижності служби в ДВС та збільшення показників ефективності її роботи, якщо не буде чіткого плану наведення ладу у цій сфері.

У першій частині Концепції розвитку ДВС «Проблема, що потребує розв’язання» та другій частині концепції «Аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування необхідності її розв’язання» узагальнено усі недоліки правового регулювання, організаційного забезпечення та практичної діяльності ДВС, що існують на сучасному етапі перебудови централізованої системи виконання рішень на змішану (Додаток Г).

Основними проблемами концептуального змісту у сфері правового регулювання статуту ДВС, нами було визначено: 1) відсутність на рівні закону нормативного визначення понять: ДВС, орган ДВС, Департамент ДВС Міністерства юстиції України; державний виконавець, працівник ДВС, режим державної служби в ДВС; 2) не визначеність у законодавстві понять механізм виконання рішень, система виконання рішень, виконавче провадження, режим та механізм виконавчого провадження, виконавчий процес, стадія виконавчого провадження та стадія виконавчого процесу, суб’єкти виконавчого процесу, примусове виконання рішень, виконавча справа, виконавча дія тощо; 3) не розробленість принципів регулювання взаємодії ДВС, державних виконавців із приватними виконавцями та органами їх самоврядування, суб’єктами публічного та приватного права, а також принципів контролю за діяльністю ДВС .

У сфері організаційного забезпечення діяльності ДВС на даний час спостерігаються такі проблеми: 1) не визначено вимоги до посад державних службовців різних рівнів органів ДВС; 2) відсутні типові посадові інструкції працівників ДВС; 3) не достатній рівень фінансування діяльності ДВС; 4) відсутність службового автотранспорту та його обслуговування за рахунок бюджету органів ДВС; 5) відсутність достатнього рівня технічного забезпечення комунікації держаних виконавців та доступу до мережі інтернет- та електронної системи виконавчого провадження; 6) відсутні положення про дотримання режиму персональних даних у роботі ДВС; 7) відсутні методичні рекомендації Департаменту ДВС Мінюсту України щодо застосування нового законодавства; 8) відсутня система накопичення, аналізу та опублікування у ЗМІ статистичних показників роботи органів ДВС та окремих державних виконавців; 9) не розроблені єдині вимоги щодо висвітлення інформації на сайтах органів ДВС; 10) відсутні критерії оцінки ефективності роботи ДВС; 11) не визначені механізми громадського контролю за діяльністю державних виконавців та ДВС у цілому; 12) відсутність узагальненої інформації про притягнення державних виконавців до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної відповідальності за порушення у службовій сфері; 13) відсутність критеріїв просування по службі та засад планування кар’єри в органах ДВС; 14) низький рівень заробітних плат та винагород державних виконавців; 15) низький рівень соціального захисту державних виконавців; 16) відсутність юридичного та психологічного супроводу роботи органів ДВС; 17) забюрократизованість діяльності ДВС та державних виконавців ; 18) відсутність законодавчого визначення засад морально-етичної поведінки державних виконавців та працівників ДВС; 19) відсутність підстав та порядку притягнення працівників ДВС до дисциплінарної відповідальності з урахуванням специфіки їх діяльності; 20) відсутність ефективної системи заохочень працівників ДВС та механізму їх реалізації; 21) відсутність концепції службової інформації в ДВС; 22) відсутність системи правових норм, що визначають порядок використання професійної таємниці в діяльності державних виконавців; 23) не удосконалена система протидії проявам корупції та конфлікту інтересів; 24) відсутність системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних виконавців; 25) відсутність стабільності у механізмі роботи, постійні організаційні зміни.

Правове регулювання діяльності ДВС, на наш погляд, має такі проблем: 1) відсутність систематизації відповідних правових норм у одному нормативно-правовому актів ; 2) переміщення усіх правових норм, що регулюють адміністративну діяльність та адміністрування системи органів ДВС у підзаконні акти; 3) відсутність етичного кодексу ДВС; 4) відсутність дисциплінарного статуту ДВС; 5) відсутність концепції інформаційного забезпечення діяльності ДВС, концепції інформатизації діяльності ДВС, єдиного нормативного правового акту чи системи правових норм, що визначали б засади інформаційного забезпечення діяльності державних виконавців та органів ДВС; 6) відсутність положення про правила обігу інформації з обмеженим доступом у роботі органів ДВС; 7) відсутність положення про порядок оприлюднення публічної інформації про діяльність ДВС.

Метою Концепції розвитку ДВС в Україні визначено розбудову ДВС як системи органів публічної адміністрації з правоохоронними функціями, здатної у взаємодії з іншими суб’єктами публічного та приватного права забезпечити своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

У розділі «Шляхи і способи розв’язання проблеми, строк реалізації Концепції» в Концепціях розвитку ДВС визначено основні напрями удосконалення діяльності ДВС, що будуть висвітлені у підрозділах 4.2 та 4.3, реалізувати які запропоновано до 2020 р. У розділі «Очікувані результати реалізації Концепції» зазначено, що виконання Концепції дасть змогу забезпечити: прийняття систематизованого нормативно-правового акту, що визначав би правовий статус ДВС та регулював його діяльність; приведення умов роботи державних виконавців у відповідність з міжнародними та європейськими стандартами; підвищення рівня ефективності діяльності ДВС, збільшивши рівень та якість виконавчих проваджень; посилення довіри громадян до ДВС в Україні; збільшити престижність роботи державних виконавців та працівників ДВС (Додаток Г).

4.2.