Висновки до розділу 1
Рішення державного виконавця як об’єкт оскарження визначено, як породжені його волевиявленням правові акти індивідуальної дії, що оформлені відповідно до вимог чинного національного законодавства, мають обов’язкове значення та породжують юридичні наслідки для його адресатів у рамках здійснення процедури виконавчого провадження.
Доведено, що рішення, дії або бездіяльність державного виконавця як об’єкт оскарження являють собою обумовлені волевиявленням державного виконавця, засновані на нормативно-правових приписах акти його поведінки (активної або пасивної), що мають цілеспрямований характер і породжують правові наслідки для конкретно визначених осіб (кола осіб) у межах здійснення процедури виконавчого провадження. Постановлення рішень, здійснення дій або допущення бездіяльності державним виконавцем, як акти його поведінки, що можуть бути оскаржені, обумовлені закріпленим на нормативно-правовому рівні його адміністративно-правовим статусом, що буде з’ясовано й проаналізовано нами в наступному підрозділі представленого наукового дослідження.
Під адміністративно-правовим статусом державного виконавця як суб’єкта видання рішень, вчинення дій і допущення бездіяльності, що підлягають оскарженню, запропоновано розуміти закріплену та деталізовану в нормах адміністративного права сукупність елементів, що вказують на місце й призначення державного виконавця в системі суб’єктів правовідносин, що виникають під час оскарження його рішень, дій і бездіяльності в рамках здійснення процедури виконавчого провадження.
Відзначено, що окремими елементами адміністративно -правового статусу державного виконавця виступає його правосуб’єктність і компетенція. У свою чергу, вищенаведені елементи мають самостійну структурну побудову. Так, у склад правосуб’єктності державного виконавця входить його право та дієздатність. При цьому в складі дієздатності державного виконавця варто розглядати його деліктоздатність.
Підкреслено, що правосуб’єктність державного виконавця як суб’єкта прийняття рішень, вчинення дій та допущення бездіяльності, виступає і як окрема складова його адміністративно-правового статусу, і як умова, за якої він може бути наділений таким статусом. У складі компетенції державного виконавця як окремої структурної складової його адміністративно-правого статусу, названо: предмет відання, що утворений із завдань і функцій державного виконавця; його повноваження, що представляють сукупність прав та обов’язків державного виконавця; та його ретроспективну юридичну відповідальність.Акцентовано увагу, що завданнями державного виконавця є закріплені на нормативно-правовому рівні напрямки його діяльності, що реалізуються ним в межах здійснення виконавчого провадження задля забезпечення своєчасного, повного та неупередженого примусового виконання рішень органів й осіб, передбачених законами України. В свою чергу функції державного виконавця являють собою закріплені на нормативно-правовому рівні засоби, за допомогою яких даний суб’єкт виконавчого провадження виконує свої завдання.
Встановлено, що під повноваженнями державного виконавця слід розуміти закріплену на нормативно-правовому рівні сукупність його суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, що здійснюються ним задля реалізації наданих йому державою владних функцій, шляхом прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності в межах виконавчого провадження у передбачених законодавством випадках.
Обстоюється позиція, що принципи оскарження рішень, дій і бездіяльності державного виконавця являють собою закріплені на нормативно-правовому рівні непорушні й керівні засади, на основі та відповідно до яких здійснюється процедура оскарження вищенаведених актів.
Акцентовано увагу, що єдиного законодавчо закріпленого переліку принципів оскарження рішень, дій і бездіяльності державного виконавця не існує. Задля полегшення сприйняття принципів оскарження рішень, дій і бездіяльності державного виконавця було вироблено їх наукову класифікацію відповідно до критеріїв, що обрані з урахуванням їх спроможності найбільш повно розкрити сутність досліджуваного явища. Так, основним критерієм класифікації принципів оскарження рішень, дій і бездіяльності державного виконавця було обрано сферу поширення досліджуваних принципів.
Відповідно до названого критерію, принципи оскарження рішень, дій і бездіяльності державного виконавця було поділено на дві групи: 1) загальноправові, серед яких названо: законність; верховенство права; рівність учасників судового процесу; забезпечення поваги до честі та гідності учасників судового процесу; 2) міжгалузеві, в рамках реалізації яких названо принципи: а) пов’язані із забезпеченням судочинства в межах відповідної судової юрисдикції (дані принципи передують виникненню досліджуваних правовідносин): забезпечення права звернення до суду; здійснення правосуддя виключно судами; незалежність, поважність і справедливість суду; забезпечення дотримання мови судочинства; б) що безпосередньо стосуються процесу оскарження рішень, дій і бездіяльності державного виконавця: забезпечення права на правову допомогу; гласність і відкритість судового процесу; обов’язковість судових рішень, забезпечення права на оскарження судових рішень; диспозитивність, змагальність та офіційне з’ясування всіх обставин у справі.Доведено, що ані в положеннях ГПК України, ані в положеннях ЦПК України згадка про принцип верховенства права не наявна, що є неприпустимим та потребує вирішення шляхом внесення відповідних законодавчих змін до положень вищенаведених процесуальних актів законодавства. Зазначені зміни можуть бути зроблені в результаті доповнення положень ГПК України та ЦПК України нормою, що стосується принципу верховенства права аналогічно тій, що міститься в КАС України. Отже, сутність принципу верховенства права під час оскарження рішень, дій і бездіяльності державного виконавця полягає в тому, що суд під час розгляду та вирішення такої категорії публічно-правових спорів зобов’язаний враховувати те, що категорія “право” є вищою за “закон”, так як останній може бути визнано й неправовим. Окрім цього, у відповідності до принципу верховенства права, вирішуючи справи з приводу оскарження рішень, дій і бездіяльності державного виконавця, суд повинен врахувати те, що права, свободи й інтереси людини та громадянина є найвищими соціальними цінностями, не можуть зазнавати неправомірних порушень і повинні бути захищенні судом у справедливий спосіб.
Наголошено, що саме на рівні законів України найбільш детально визначено правові засади оскарження рішень, дій і бездіяльності державного виконавця. Разом із тим, використовуючи той чи інший закон, суд, в тому числі під час оскарження рішень, дій і бездіяльності державного виконавця, в першу чергу повинен виходити з принципу верховенства права,
Під адміністративно-правовим регулюванням оскарження рішень, дій і бездіяльності державного виконавця запропоновано розуміти заснований на приписах норм адміністративного права процес регулюючого впливу на зазначену сферу суспільних відносин, що здійснюється компетентними суб’єктами шляхом видання адміністративних актів.
Під правовими засадами оскарження рішень, дій і бездіяльності державного виконавця запропоновано розуміти сукупність нормативно- правових актів, що видані компетентними суб’єктами державної влади, які в своєму складі містять норми, направлені на здійснення регулюючого впливу шляхом виникнення, розвитку, зміни, припинення правовідносин у зазначеній сфері суспільного життя.
Окремо взяті нормативно-правові акти, що визначають правові засади оскарження рішень, дій і бездіяльності державного виконавця, здійснюють регулювання даних правовідносин із урахуванням їх юридичної сили й ієрархічних зв’язків. За даним критерієм вищенаведені нормативно -правові акти розташовані в наступному порядку: Конституція України; міжнародні договори України; кодифіковане законодавство; закони України. При цьому окреме місце серед інших нормативно-правових актів посідають адміністративні акти нормативного характеру, за допомогою яких здійснюється адміністративно-правове регулювання оскарження рішень, дій і бездіяльності державного виконавця.
90