Правове регулювання морського страхування

Торговельне мореплавство відіграє ключову роль у житті сві­тової економіки, посідаючи важливе місце в системі глобальних транспортних перевезень.

Водночас величина потенційного ризику, обумовленого конкрет­ними обставинами морського перевезення, може перевищувати будь-які фінансові можливості судновласників і власників вантажів.

Розвиток торговельного мореплавства значною мірою забез­печується за рахунок організації морського страхування всіх уча­сників транспортного процесу. Вважається, що 99,8 % усіх суд­новласників здійснюють страхування ризиків, обумовлених морсь­кими небезпеками.

Сфера морського страхування внаслідок міжнародного харак­теру торговельного мореплавства сягає за кордони окремих дер­жав і охоплює значні фінансові потоки, які концентруються у світових фінансових центрах.

Сенс морського страхування полягає в наданні надійних фі­нансових гарантій учасникам транспортного процесу в разі на­стання певних обставин і випадків.

Ураховуючи посилення інтеграційних процесів у світовій еко­номіці, можна відзначити тенденції до глобалізації ринку морського страхування, а також глибоке взаємопроникнення інтересів страхо­вого і банківського капіталів, посилення ролі страхових офшорів.

Правове підґрунтя сучасного морського страхування становлять вітчизняне законодавство, а також норми міжнародного морського права.

Втручання держави і наддержавних інститутів у сферу діяль­ності ринку морського страхування полягає у застосуванні відпо­відних методів правового регулювання. Одним з головних питань цієї галузі залишається регулювання договору морського страху­вання. Відповідні правові норми запроваджено в кодекси торго­вельного мореплавства багатьох країн. Окремий розділ — VIII — Кодексу торговельного мореплавства України присвячений дого­вору морського страхування^{[219] [220]}.

Основними міжнародними нормативними актами, які регу­люють морські перевезення і одночасно стосуються морського страхування, є: Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил про коносамент і Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил відносно обмеження відповідальності власників морських суден, ухвалені 25 серпня 1924 р. в Брюсселі; Конвен­ція про Міжнародну морську організацію 1948 р. в редакції 1982 р.; Конвенція про полегшення міжнародного морського судноплавства, ухвалена 9 квітня 1965 р. в Лондоні; Конвенція ООН щодо морського перевезення вантажів 1978 р. (Гамбург); Конвенція Організації Об’єднаних Націй з морського права, від 10 грудня 1982 р.; Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства, від 10 березня 1988 р.; Міжнародна конвенція про морські застави та іпотеки 1993 р., ухвалена 6 травня 1993 р. в Женеві.

Відповідно до ст. 239 Кодексу торговельного мореплавства України за договором морського страхування страховик зо­бов’язується за обумовлену плату (страхову премію) у разі на­стання передбачених у договорі небезпек або випадковостей, яких зазнає об’єкт страхування (страхового випадку), відшкоду­вати страхувальникові або іншій особі, на користь якої укладено договір, зазнані збитки.

Наявність і зміст договору морського страхування можуть бу­ти доведені виключно письмовими доказами.

Об’єктом морського страхування (одночасно і предметом до­говору морського страхування) може бути будь-який пов’язаний з мореплавством майновий інтерес, як-от: судно, зокрема таке, що будується, вантаж, фрахт, плата за проїзд, орендна плата, очі­куваний від вантажу прибуток і вимоги, що забезпечуються суд­ном, вантажем і фрахтом, заробітна плата, інші види винагороди капітана, інших осіб суднового екіпажу, цивільна відповідаль­ність судновласника і перевізника, а також ризик, узятий на себе страховиком (перестрахування).

Об’єкт страхування має бути зазначений у договорі морського страхування.

Страховими випадками за договором страхування є морські небезпеки та інші випадковості, які загрожують торговельному мореплавству.

«Власне кажучи, морські небезпеки та інші випадковості яв­ляють собою перелік ризиків, на випадок імовірного настання яких здійснюється морське страхування. У розгорнутому вигляді вони виступають як perils of the sea і perils on the sea. Окрему групу становлять екстраординарні ризики (extraordinary risks)»^[221].

Типовим страховим прикладом в контексті perils of the sea є зіткнення судів та інші форми колізій. Типовим страховим випа­дком у контексті perils on the sea є викидання вантажу за борт (jettison).

Сучасна практика морського страхування знає понад двадцять видів страхування морських ризиків, основними з яких є:

«... страхування корпусу і механізмів судна — hull & machi­nery Insurance;

страхування військових ризиків — War Risks Cover;

страхування втрати фрахту/прибутку — Loss of Hire/Loss of Earnings;

страхування відповідальності судновласника — Protection and Indemnity»^[222].

Сторонами в договорі страхування є страховик, тобто морсь­кий страховик, і страхувальник (страхувальники) — судновлас­ник, морський перевізник, власник вантажу, пасажир, член екі­пажу морського судна, а також інші фізичні та юридичні особи.

Договори морського страхування зі страхувальниками-рези- дентами та договори обов’язкового страхування пасажирів від нещасних випадків, що виникають під час морського перевезен­ня, укладають страховики, які визнані такими відповідно до за­конодавства України, одержали в установленому порядку ліцензії на здійснення цього виду страхування і є членами Морського страхового бюро.

Морське страхове бюро (далі — МСБ) здійснює координацію діяльності страховиків у галузі страхування морських ризиків та представляє їхні інтереси у міжнародних об’єднаннях стра­ховиків.

МСБ створюють страховики, які мають дозвіл (ліцензію) на здійснення морського страхування та обов’язкового страхування пасажирів від нещасних випадків, що виникають під час морсь­кого перевезення, орган управління яких прийняв рішення про вступ до МСБ, за умови виконання вимог Положення про Морсь­ке страхове бюро, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р.

Основними завданнями МСБ є: • координація діяльності на­ціональних страховиків у галузі страхування на морському транспорті; • дослідження та прогнозування національного рин­ку страхових послуг у галузі торговельного мореплавства; • ор­ганізація співробітництва з підприємствами, їх об’єднаннями та іншими організаціями, які експлуатують або обслуговують за­соби морського транспорту; • підготовка та внесення на розгляд державних органів пропозицій стосовно законодавчих та інших нормативних актів з морського страхування, розроблення реко­мендацій з методології здійснення відповідних видів морського страхування; • сприяння впровадженню прийнятих у міжнарод­ній практиці умов морського страхування та форм уніфікованих полісів; • збір, аналіз та опублікування статистичних даних що­до збитків на морському транспорті; • розроблення програм та методів страхування морських ризиків, заходів щодо запобіган­ня страховим випадкам; • організація та проведення консульта­цій з технічних, економічних і юридичних питань, пов’язаних з класифікацією страхових випадків, визначенням розміру збитків та страхового відшкодування; • організація та проведення нау­ково-практичних заходів з питань страхування на морському транспорті, забезпечення методичними матеріалами, інформа­ційне забезпечення страховиків та страхувальників; • видання бюлетнів і довідників, проведення навчання, підвищення квалі­фікації, організація конференцій, семінарів тощо; • представ­ництво інтересів страховиків — членів МСБ у міжнародних об’єднаннях страховиків.

Укладаючи договір, страхувальник зобов’язаний повідомити страховика про обставини, що мають істотне значення для ви­значення ступеня ризику і відомі або мають бути відомі страху­вальникові, а також відомості, запитані страховиком.

У разі неповідомлення страхувальником відповідних відомос­тей або повідомлення ним неправильних відомостей страховик має право відмовитися від договору.

Страховик повинен на вимогу страхувальника видати йому за своїм підписом документ, що містить умови договору морського страхування (поліс, страховий сертифікат тощо).

Розрізняють традиційний і генеральний страховий поліс. Крім того, страховий поліс може бути іменний (вказуються страхува­льник і (або) третя особа) і на пред’явника. Проміжним докумен­том, який передує видачі страхового поліса, може бути страховий сертифікат.

Фізична чи юридична особа, яка має на руках страховий поліс, є держателем страхового полісу, або полісодержателем. Передача поліса від одного пред’явника до другого здійснюється за допо­могою спеціального передавального напису — індосаменту.

У практиці торговельного мореплавства набули поширення:

S рейсові (строкові) страхові поліси — які мають фіксований строк дії;

S змішані страхові поліси — на строк і на рейс одночасно;

S нетаксовані страхові поліси (nonvalued policies) — страхова вартість заздалегідь не зазначається, в разі загибелі застраховано­го майна оцінка його вартості встановлюється документально за фактом.

Страхувальник повинен виплатити страховикові страхову премію протягом обумовленого терміну.

Страхова премія (страхові платежі) — це плата за страхування взагалі, а за морське страхування зокрема. Певною мірою страхо­ва премія є також витратами страхувальника, обумовленими мор­ським страхуванням, адже якщо страховий випадок не настає, страхова премія залишається у страховика. Для морського стра­хувальника страхові платежі, які надходять за умовами договору морського страхування, що укладається, є джерелом формування страхового фонду, кошти з якого в майбутньому (при настанні страхового випадку) призначаються для виплати страхового від­шкодування страхувальникові.

Страхові платежі (внески), які сплачуються під час укладання договору морського страхування в акціонерну страхову компанію, у міжнародній страховій практиці дістали назву premium income, а страхові платежі (внески), які сплачуються клубу взаємного стра­хування, називаються call. Щодо конкретного змісту договору морського страхування, що укладається, страхові внески можуть бути фіксовані (остаточні) і нефіксовані (що підлягають доплаті).

Договір морського страхування може бути укладено страхува­льником на користь третьої особи, зазначеної або не зазначеної в договорі.

Якщо договір морського страхування укладається на користь третьої особи, страхувальник несе всі обов’язки за цим догово­ром. Ці самі обов’язки несе й особа, на користь якої і укладено договір, якщо він укладений за дорученням вказаної особи або навіть і без доручення, але ця особа пізніше виявила щодо стра­хування свою згоду.

У разі страхування на користь третьої особи страхувальник користується всіма правами за договором страхування без окре­мого доручення.

У разі виплати страхової компенсації страховик має право за­жадати пред’явлення поліса або іншого страхового документа, виданого страховиком.

У разі відчуження застрахованого вантажу договір страхуван­ня зберігає чинність, причому всі права й обов’язки страхуваль­ника переходять до набувача вантажу.

Якщо до відчуження вантажу страхової премії не було спла­чено, обов’язок сплатити її несуть як страхувальник, так і набу­вач вантажу. Однак вимога сплатити премію не має сили стосов­но власника поліса або іншого страхового документа, в якому немає вказівки про те, що премію не сплачено.

У разі відчуження застрахованого судна договір морського страхування припиняється з моменту відчуження. Однак у разі відчуження судна під час рейсу договір залишається чинним до закінчення цього рейсу, і на набувача цього судна переходять права й обов’язки страхувальника.

Укладаючи договір морського страхування, страхувальник повинен оголосити суму, на яку він страхує відповідний інтерес (страхова сума).

Якщо страхова сума оголошена нижче від вартості застрахо­ваного інтересу (страхової вартості), страховик відповідає за збитки пропорційно відношенню страхової суми до страхової вартості.

Якщо страхова сума, що зазначена в договорі морського стра­хування, перевищує страхову вартість, договір є недійсним щодо тієї частки страхової суми, яка перевищує страхову вартість.

Якщо інтерес застраховано в кількох страховиків на суми, що разом перевищують його страхову вартість, усі страховики від­повідають лише у межах страхової вартості, причому кожен з них відповідає пропорційно страховій сумі за укладеним ним догово­ром морського страхування.

Договір морського страхування зберігає чинність, якщо навіть до моменту його укладення можливість збитків, що підлягають відшкодуванню, вже минула або ці збитки вже виникли. Однак якщо страховик під час укладання договору морського страху­вання знав або повинен був знати, що можливість настання стра­хового випадку виключена, або страхувальник знав або повинен був знати про збитки, що вже стались і підлягають відшкодуван­ню страховиком, виконання договору страхування не є обов’яз­ковим для сторони, якій не було відомо про ці обставини.

Страхова премія належить страховикові і в тому разі, коли ви­конання договору морського страхування для нього не є обов’яз­ковим.

За окремою угодою (генеральним полісом) можуть бути за­страховані всі вантажі, що їх страхувальник отримує або відпра­вляє протягом визначеного терміну.

Страхувальник повинен за кожним відправленням вантажу, що підлягає дії генерального поліса, повідомити страховикові всі необхідні відомості негайно після їх одержання, зокрема на­йменування судна, на якому перевозиться вантаж, шлях пряму­вання вантажу і страхову суму. Страхувальник не звільняється від цього обов’язку, навіть якщо він одержить відомості про від­правлення після доставки вантажу на місце призначення в непо- шкодженому стані.

У разі неповідомлення або несвоєчасного повідомлення стра­хувальником необхідних відомостей страховик має право відмо­вити у відшкодуванні збитків за відповідними вантажами. При цьому за страховиком зберігається право на страхову премію, яку він міг би одержати, якщо страхувальник не доведе, що непові­домлення або несвоєчасне повідомлення відомостей не може бу­ти поставлено йому за провину.

Якщо страхувальник умисно повідомив відомості несвоєчасно або не повідомив їх зовсім чи умисно неправильно позначив ван­таж або страхову суму, страховик має право відмовитися від страхування за генеральним полісом. При цьому за страховиком зберігається право на страхову премію, яку він міг би одержати в разі сумлінного виконання в повному обсязі страхувальником до­говору морського страхування.

На вимогу страхувальника страховик повинен видати за окре­мими відправленнями вантажів, що підлягають дії генерального поліса, поліси або страхові сертифікати.

У разі невідповідності змісту поліса або страхового сертифі­ката генеральному полісу перевага віддається полісу або страхо­вому сертифікату.

Страховик не відповідає за збитки, що стались унаслідок на­міру або грубої необережності страхувальника, відправника, одер­жувача, а також їхніх представників.

У разі страхування судна страховик, крім випадків, зазначених у ст. 256 Кодексу торговельного мореплавства України, не відпо­відає за збитки, що стались унаслідок того, що судно було відпра­влено в неморехідному стані, якщо тільки неморехідний стан не був викликаний його прихованими вадами. Страховик також не відповідає за збитки, що стались унаслідок ветхості судна і його приладдя, їх зношеності від часу або звичайного користування, а також за збитки, що виникли внаслідок завантаження, з відома страхувальника або його представника, але без відома страховика, речовин і предметів, небезпечних у плані вибуху і самозаймання, якщо договором страхування не передбачено інше.

У разі страхування вантажу або очікуваного прибутку стра­ховик, крім випадків, зазначених у ст. 256 Кодексу торговельно­го мореплавста України, не відповідає за збитки, що сталися від природних властивостей самого вантажу (внутрішнього зіпсут­тя, убутку, іржі, плісняви, витоку або поломки, самозаймання тощо), а також за збитки, що виникли внаслідок неналежного упакування.

Відповідно до ст. 260 Кодексу торговельного мореплавства України страховик не відповідає за збитки, що сталися внаслідок дії ядерного вибуху, радіації або радіоактивного зараження, якщо інше не встановлено правилами Кодексу торговельного море­плавства України^[223].

Згідно із ст. 261 Кодексу торговельного мореплавства України страховик не відповідає за збитки, що виникли внаслідок різного роду воєнних дій або військових заходів та їх наслідків, захоп­лення, піратських дій, народних заворушень, локаутів, страйків, а також конфіскації, реквізиції, арешту або знищення судна чи ва­нтажу на вимогу військових або цивільних властей.

Необхідно зауважити, що страхування ризиків, відомих під назвою воєнних (War Risks Cover), є самостійним видом майно­вого страхування судна. Оскільки воєнні ризики є певним винят­ком зі стандартних умов страхування, то здебільшого страхуван­ня таких ризиків здійснюється додатково до основних страхових полісів судна.

Даний вид страхування покриває збитки, яких зазнають судно і третя особа в результаті воєнних та (або) ворожих дій яких- небудь осіб.

До таких дій належать:

«1. Початок воєнних дій, громадянської війни, революції або народних заворушень.

2.  Насильницьке захоплення судна, його затримання, арешт (не плутати з випадками затримання судна за судовими позовами і майновим спорам).

3.   Дії предметів, відомих під назвою предметів війни: мін, то­рпед, бомб і т.п.

4.   Безладдя, громадянська непокора, а також трудові конфлікти.

5.   Тероризм і вандалізм.

6.size=1 face="Times New Roman">   Насильницька конфіскація й експропріація, розпорядження уряду чи інших осіб з політичних мотивів.

7.   Блокада судна чи інша насильницька неможливість виходу з порту або району»^[224].

У практиці страхування воєнних ризиків, як правило, застосо­вують розроблену Ллойдом шкалу обмежень. Шкала заснована на жорсткій тарифній системі, де вартість страхування залежить від конкретного географічного району.

Визначення піратства і методи боротьби з ним містяться в Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права (далі — UNCLOS) від 10 грудня 1982 р.^[225] Відповідно до ст. 101 UNCLOS піратством є кожна з перелічених далі дій:

a)  будь-який неправомірний акт насильства, затримання або грабіж, який здійснюється з особистою метою екіпажем або па­сажирами будь-якого приватного судна або приватного літально­го апарату і спрямований:

b)   у відкритому морі проти іншого судна або літального апа­рату або проти осіб або майна, які є на їх борту;

c)   проти будь-якого судна або літального апарату, осіб або майна у місці поза юрисдикцією будь-якої держави;

d)   кожний акт добровільної участі у використанні будь-якого судна або літального апарата, який був здійсненний зі знанням обставин, унаслідок яких судно або літальний апарат є піратсь­ким судном або літальним апаратом;

e)   будь-яка дія, яка є підбурюванням або свідомим сприянням для здійснення дії, передбаченої в п. «а» або «Ь».

Піратство завдає суттєвих збитків судновласникам і державам, у зв’язку з чим визнається міжнародним злочином. З 1991 р. зби­рання й аналіз даних про випадки нападів піратів на судна здійс­нює Міжнародне морське бюро (International Maritime Bureau — IBM). За даними IBM щорічні збитки від піратських дій станов­лять 1 млрд USD.

Відповідно до ст. 262 Кодексу торговельного мореплавства України страхувальник повинен негайно, як тільки це стане йому відомо, повідомити страховика про будь-яку істотну зміну, що сталася з об’єктом або стосовно об’єкта страхування (переванта­ження, зміна способу перевезення, порту розвантаження, відхи­лення від обумовленого або звичайного шляху, залишення на зи­мівлю тощо).

Зміна, що збільшує небезпеку, дає страховикові право пере­глянути умови договору або зажадати сплати додаткової премії. Якщо страхувальник не погодиться з цим, то договір морського страхування припиняється з моменту настання зміни.

У разі настання страхового випадку страхувальник повинен ужити всіх залежних від нього заходів з метою запобігання і зме­ншення збитків. Він повинен негайно сповістити страховика про настання страхового випадку і додержувати його вказівок, якщо такі вказівки будуть страховиком повідомлені.

Страховик звільняється від відповідальності за збитки, які ви­никли внаслідок того, що страхувальник умисно або через грубу необережність не вжив заходів для запобігання або зменшення збитків.

Страховик повинен на вимогу страхувальника надати в межах страхової суми забезпечення сплати внесків за загальною аварією.

Поняття загальної аварії наведено в ст. 277 Кодексу торгове­льного мореплавства України. Крім того, відносини зацікавлених осіб у разі настання загальної аварії як страхового випадку регу­люють Рейнські правила 1979 р., Дунайські правила щодо зага­льної аварії 1990 р., Йорк-Антверпенські правила 1974 р., які змі­нені в 199θ р.

Загальною аварією визнаються збитки, яких зазнано внаслідок зроблених навмисно і розумно надзвичайних витрат або пожерт­вувань з метою врятування судна, фрахту і вантажу, що перево­зиться на судні, від загальної для них небезпеки. Загальна аварія розподіляється між судном, фрахтом і вантажем пропорційно їх­ній вартості. Під фрахтом розуміється також плата за перевезен­ня пасажирів та їхнього багажу.

До загальної аварії, зокрема, належать:

size=2 color=black face="Times New Roman">1)   збитки, спричинені викиданням за борт вантажу або при­ладдя судна, а також збитки від пошкодження судна або вантажу під час вжиття заходів загального рятування, зокрема внаслідок проникнення води в трюми через відкриті для викидання вантажу люки або інші зроблені для цього отвори;

2)  збитки, завдані судну або вантажу під час гасіння пожежі на судні, включаючи збитки від здійсненого з цією метою затоплен­ня судна, що зайнялося;

3)   збитки, заподіяні навмисною посадкою судна на мілину і зняттям такого судна з мілини;

4)  збитки від пошкодження двигунів, інших машин або котлів судна, що перебуває на мілині, завдані намаганням зняти судно з мілини;

5)   надзвичайні витрати, пов’язані з перевантаженням вантажу, палива або предметів постачання із судна в ліхтери, з найманням ліхтерів та зі зворотним завантаженням на судно, зроблені у разі посадки судна на мілину;

6)   збитки від пошкодження або загибелі вантажу, палива або предметів постачання, заподіяні переміщенням їх на судні, виван­таженням із судна, зворотним завантаженням і укладанням, а та­кож під час зберігання у тих випадках, коли самі витрати на ви­конання цих операцій визнаються загальною аварією;

7)   витрати, зроблені з метою одержання допомоги як за дого­вором про рятування, так і без нього, тією мірою, якою рятуваль­ні операції здійснювалися з метою запобігання небезпеці для су­дна, фрахту і вантажу;

8)   збитки від забруднення навколишнього природного середо­вища, яке виникло внаслідок загальної аварії;

9)  втрата фрахту, спричинена втратою вантажу, у тих випад­ках, коли втрата вантажу відшкодовується в порядку розподілу загальної аварії, при цьому із фрахту виключаються витрати, що були б зроблені перевізником вантажу для його отримання, але внаслідок пожертвування зроблені не були.

Складаючу диспашу з загальної аварії, страхувальник повинен охороняти інтереси страховика.

Для з’ясування причин настання страхового випадку і визна­чення розміру збитків судновласник і страховик залучають двох осіб: диспашера і сюрвеєра^[226].

Диспашер (average adjuster) — це незалежний фахівець у галу­зі морського права, який виконує низку професійних функцій, як- от: оголошення загальної аварії; збір аварійних підписок і гаран­тій; складання аварійної диспаші. За погодженням із судовласни- ком диспашер може виступати як страховий консультант, надаю­чи допомогу в складанні заяви на ім’я страховика про збитки. У своїй діяльності диспашери керуються спеціальними правила­ми (в Англії, наприклад, використовуються правила, відомі під назвою Rules of Practice of the Association of Average adjuster). Ці правила містять головні принципи розгляду й урегулювання страхових претензій, які зустрічаються в загальноприйнятій практиці страхування морських ризиків.

Диспаша (claims adjustment) — це розрахунок витрат, пов’язаний із загальною аварією, який складає диспашер. Диспа­ша містить докладний виклад причин загальної аварії, а також перелік витрат, які підлягають відшкодуванню.

Відповідно до п. 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгова­ності провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» від 29 червня 1999 р. № 1172 диспаша (розра­хунок з розподілу загальної аварії), не оскаржена в установлений термін або оскаржена, але залишена судом у силі, є документом, за яким стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Для одержання вико­навчого напису подаються: а) диспаша; б) довідка диспашера про те, що диспаша не скасована і не змінена судом.

У разі настання страхового випадку від імені страховика і за його кошт призначається спеціальний представник — сюрвеєр (surveyor). Сюрвеєр організовує і провадить огляд пошкодженого судна. Важливим моментом у проведенні первинного огляду су­дна є видача сюрвеєром висновку про причину настання збитків. Висновок сюрвеєра про нестрахову природу одержаних судном пошкоджень оскаржити вельми важко.

style='font-size:11.0pt;line-height: 92%'>Найбільш визнаними з ризиків каско є сюрвеєри — представ­ники Рятувальної асоціації (Salvage Association, або SA). Незва­жаючи на свою назву, Рятувальна асоціація є спілкою саме суд­нових сюрвеєрів, а не рятувальників. Асоціація діє від імені будь- якої особи, яка оплатила послуги, проте основна її діяльність по­лягає в представленні інтересів страховиків у розслідуванні стра­хових випадків і погодження страхової виплати.

У разі настання страхового випадку страховик має право за допомогою сплати повної страхової суми звільнити себе від да­льших обов’язків за договором морського страхування. Він, од­нак, повинен повідомити страхувальника про свій намір скорис­татися цим правом протягом семи днів з дня одержання від останнього повідомлення про страховий випадок і його наслідки і, крім того, повинен відшкодувати витрати, зроблені страхуваль­ником виключно з метою запобігання або зменшення збитків до одержання ним згаданого повідомлення страховика.

У разі сплати страхової суми в такому разі страховик не набу­ває прав на застраховане майно.

Страховик повинен відшкодувати страхувальникові необхідні витрати, зроблені останнім з метою запобігання або зменшення збитків, за які відповідає страховик, а також витрати, зроблені для виконання вказівок страховика (ст. 263 Кодексу торговельно­го мореплавства України), для з’ясування і встановлення розміру збитків, належних відшкодуванню страховиком, і для складання диспаші з загальної аварії. Витрати відшкодовуються пропорцій­но відношенню страхової суми до страхової вартості.

Страховик відповідає за збитки лише в межах страхової суми. Однак витрати, зазначені в ст. 266 Кодексу торговельного море­плавства України, а також внески із загальної аварії відшкодову­ються страховиком незалежно від того, що вони разом з відшко­дуванням збитків можуть перевищити страхову суму. Страховик відповідає за збитки, заподіяні кількома страховими випадками, що трапились один за одним, навіть за умови, що загальна сума таких збитків перевищить страхову суму.

У разі сплати страхової суми, за винятком випадку, передба­ченого ст. 266 Кодексу торговельного мореплавства України, до страховика за його згодою переходять:

1)  усі права на застраховане майно — у разі страхування на повну вартість;

2)  право на частку застрахованого майна пропорційно відно­шенню страхової суми до страхової вартості — у разі страхуван­ня на неповну вартість (суброгація).

У разі пропажі судна безвісти страховик відповідає у розмірі повної страхової суми.

Судно вважається пропалим безвісти, коли про нього не на­дійшло ніяких відомостей протягом трьох місяців, а якщо одер­жання відомостей могло бути затримано внаслідок воєнних дій, — протягом шести місяців.

За договором морського страхування судна на певний час страховик відповідає за пропажу судна безвісти, якщо останнє повідомлення про судно одержано до закінчення терміну догово­ру і якщо страховик не доведе, що судно пропало безвісти до за­кінчення цього терміну.

Однією з характерних особливостей договору морського стра­хування є абандон, правовий і економічний сенс якого полягає в можливості відмови страхувальника від своїх прав на застраховане судно або на вантаж, який перевозиться, з метою одержання від страховика всієї (100 %) страхової суми. Укладаючи договір мор­ського страхування, страхувальник повинен заявити страхову су­му, на яку він страхує відповідний страховий інтерес. За абандону страхова сума сплачуються страхувальникові або вигодонабуваче- ві, а права на застраховане майно переходять до страховика.

Страхувальник може заявити страховикові про відмову від своїх прав на все застраховане майно (абандон) і одержати повну страхову суму у випадках:

1)  пропажі судна безвісти;

2)  економічної недоцільності відбудування або ремонту за­страхованого судна;

3)  економічної недоцільності ліквідації пошкоджень або до­ставки застрахованого вантажу в місце призначення;

4)  захоплення судна або вантажу, застрахованих від такої не­безпеки, якщо захоплення триває більше від двох місяців.

Заява про абандон має бути зроблена страховикові протягом шести місяців з моменту закінчення термінів (настання обста­вин), зазначених у ст. ст. 270 і 271 Кодексу торговельного море­плавства України.

size=2 color=black face="Times New Roman">Із закінченням шестимісячного терміну страхувальник втрачає право на абандон, але може вимагати відшкодування збитків на загальних підставах.

Заява про абандон не може бути зроблена страхувальником умовно і не може бути взята назад.

Якщо після одержання від страховика відшкодування з’ясується, що судно не загинуло чи захоплене судно або вантаж будуть звільнені, страховик може вимагати, щоб страхувальник, залишивши собі майно (ст. 270 і п. 4 ст. 271 Кодексу торговель­ного мореплавства України), повернув страхове відшкодування, за винятком відшкодування часткового збитку, якщо страхуваль­ник його зазнав.

До страховика, який сплатив страхове відшкодування, пере­ходить у межах сплаченої суми право вимоги, яке страхувальник (або інша особа, яка одержала страхове відшкодування) має до особи, відповідальної за заподіяну шкоду. Це право здійснюється страховиком з додержанням порядку, встановленого для особи, яка одержала відшкодування.

Якщо страхувальник відмовився від свого права вимоги до особи, відповідальної за заподіяну шкоду, або здійснення цього права стало неможливим з його вини, страховик звільняється від сплати страхового відшкодування повністю або у відповід­ній частині.

Страхувальник повинен передати страховикові всі документи і речові докази і повідомити йому всі відомості, необхідні для здійснення страховиком прав, що перейшли до нього.

Якщо страхувальник одержав відшкодування збитків від тре­тіх осіб, страховик сплачує лише різницю між сумою, належною для сплати за умовами договору морського страхування, і сумою, одержаною від третіх осіб.

7.2.