Права осіб, що надають допомогу в сфері охорони здоров'я

Права, покликані гарантувати захист працівників й забезпечувати їм безпечні й сприятливі для здоров’я умови праці, закріплені в численних міжнародних договорах і конвенціях. Організація Об’єднаних Націй та її інституції, у тому числі Міжнародна організація праці, розробили деякі з міжнародних норм охорони праці й ведуть моніторинг їх імплементації.

У першій частині розділу розглядається право на гідні умови праці, в другій - йдеться про право на свободу об’єднання, а в третій - аналізується тлумачення права на належну правову процедуру і пов’язаних із нею прав. Кожна частина починається з пояснення значущості цього права для медичних працівників, за яким ідуть приклади його можливих порушень. Далі з різноманітних договорів ООН наводяться відповідні правові норми з питання охорони праці, як ті, що мають загальне застосування, так і ті, що належать до конкретної групи осіб. Коротко наводяться основні роз’яснення, принципи тлумачення взято з прикінцевих зауваг, загальних коментарів і судової практики офіційних органів, які провадять моніторинг дотримання прав.

Право на гідні умови праці

Органи ООН з контролю за виконанням договорів пояснюють, що права бути забезпеченим роботою чи родом занять за своїм вибором не існує. Однак держави повинні утримуватися від незаконного обмеження можливостей людини вільно присвятити себе обраній кар’єрі.

Договірні органи OOH вивчали питання оплати й умов праці працівників і за результатами цих досліджень вказали на становище медичного персоналу. Зокрема, викликає стурбованість низький рівень оплати праці медичних працівників у деяких країнах.

Право на працю

ПРИКЛАДИ МОЖЛИВИХ ПОРУШЕНЬ

І Усіх іноземних працівників-мігрантів з країни X, включаючи де­кількох лікарів і медичних сестер, у пришвидшеному порядку висилають з країни після розірвання дипломатичних відносин між країнами внаслідок торгового спору.

І Медпрацівники-жінки часто піддаються сексуальним домаган­ням з боку персоналу, але заходів щодо припинення домагань не вживається. Відсутні установлені норми робочого часу для медичного персоналу, якому нерідко доводиться працювати понад 80 годин на тиждень.

НОРМИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЇХ ТЛУМАЧЕННЯ

Загальні стандарти

Стаття 23 (ч. 1) ЗДПЛ: Кожна людина має право на працю, на віль­ний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Стаття 6 (ч. 1) МПЕСКП: Держави, які беруть участь у цьому Пак­ті, визнають право на працю, яке включає право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зроблять належні кроки для забезпечення цього права.

• Загальний коментар КЕСКП № 18, § 1: Право на працю має дуже важливе значення для здійснення інших прав людини і є невід’ємним компонентом людської гідності. Кожна людина має право мати можливість працювати, щоб вести гідний спосіб життя. Право на працю забезпечує виживання індивіда і його сім’ї та одночасно сприяє розвитку й визнанню індивіда в межах суспільства, за умови, що вид трудової діяльності було обрано вільно чи на нього було дано добровільну згоду.

• Загальний коментар КЕСКП № 18, § 4: Право на працю, яке гарантується у МПЕСКП, закріплює обов’язок держав-учасниць забезпечувати їх громадянам право на працю, яку вони вільно обирають чи на яку вони вільно погоджуються, включаючи право не піддаватися необґрунтованим звільненням. Це ви­значення підкреслює той факт, що повага до людини та її гідності виражається у свободі людини обирати вид трудової діяльності, а також вказує на важливе значення праці для роз­витку особистості й для її соціальної та економічної інтеграції.

• Загальний коментар КЕСКП № 18, § 6, 23 і 25: Право на пра­цю не означає абсолютного безумовного права на отримання роботи, а передбачає, що держава повинна забезпечити такі умови, за яких ні вона сама, ні інші особи (наприклад, приватні компанії) не вчиняли б дій, які необґрунтовано чи на дискриміна­ційній основі перешкоджають людині заробляти собі на життя чи займатися своєю професією.

• Загальний коментар КЕСКП № 16, § 23: Здійснення ст. 3 у зв’язку зі ст. 6 потребує, окрім усього іншого, щоб за законом і на практиці чоловіки та жінки мали рівний доступ до робочих місць будь-якого рівня і до будь-яких професій та щоб програ­ми професійної підготовки й орієнтації як у державному, так і в приватному секторах надавали чоловікам і жінкам навики, інформацію та знання, необхідні для однакової реалізації права на працю.

• Окрім частої критики щодо держав, які допускають високий рі­вень безробіття, КЕСКП також засудив: а) видворення з країни ВІЛ-позитивних іноземних працівників, що мають чинний дозвіл на роботу^[87]; b) непропорційно високу кількість жінок, зайнятих на низькооплачуваній роботі на неповний робочий день^[88]; c) скорочення державного сектору, що призводить до серйозних соціальних наслідків^[89].

Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дис­кримінації (КЛВФРД)

• КЛРД неодноразово висловлював стурбованість небажанням чи нездатністю держав вирішити проблему дефіциту можли­востей працевлаштування представників етнічних працівників- мігрантів^[90].

• КЛРД зазначив, що екзамени і система квот для лікарів, які отримали освіту за кордоном, не є порушенням права праців- ників-мігрантів, яке захищене ст. 5 (п. «є», «і») КЛВФРД. Стаття 5 (п. «є», «і») гарантує право на працю і вільний вибір роботи без розмежування раси, кольору шкіри, національності чи ет­нічного походження^[91].

Стаття 11 Декларації ООН про право й обов’язок окремих осіб, груп та органів суспільства заохочувати й захищати загально­визнані права людини та основні свободи (Декларація ООН про правозахисників)^[92]: Кожна людина, індивідуально і спільно з іншими, має право на законній підставі займатися своїм видом діяльності чи працювати за професією. Кожен, хто за видом своєї діяльності може впливати на людську гідність, права людини й основні свободи інших осіб, повинен поважати ці права і свободи та дотримуватися відповідних національних і міжнародних стандар­тів поведінки чи етики, які пов’язані з родом занять чи професією.

Норми законодавства, що стосуються жінок

Стаття 11 (ч. 1) КЛВФДЖ: Держави-учасниці вживають усіх необ­хідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок у галузі за­йнятості, з тим щоб забезпечити на основі рівності чоловіків і жінок рівні права, зокрема:

а) право на працю як невід’ємне право всіх людей;...

с) право на вільний вибір професії чи роду роботи, на просування на службі та гарантію зайнятості, а також на користування всіма пільгами і умовами роботи, на одержання професійної підготовки та перепідготовки, включаючи учнівство, професійну підготовку підвищеного рівня та регулярну підготовку.

Норми законодавства, що стосуються працівників-мігрантів

Стаття 51 МКМ: Працівники-мігранти, яким у державі роботи за наймом не дозволено вільно обирати для себе оплачувану ді­яльність, не вважаються такими, що не мають законного ста­тусу й не позбавляються дозволу на проживання лише внаслідок припинення їх діяльності, що винагороджується, до закінчення терміну дії дозволу на роботу, за винятком тих випадків, коли в дозволі проживання спеціально обумовлено конкретну винагороду за діяльність, для заняття якою їх було допущено.

Право на справедливу оплату й безпечні умови праці

ПРИКЛАДИ МОЖЛИВИХ ПОРУШЕНЬ

Зарплата медсестер і допоміжного персоналу нижча від уста­новленого в країні мінімального розміру оплати праці.

їдальню для персоналу не закривають, незважаючи на вияв­лені неодноразові порушення елементарних норм гігієни.

Медичний персонал рентгенологічного відділення часто зазнає небезпечного впливу високих рівнів рентгенівського опро­мінення через несправність обладнання, яке тривалий час не перевіряється й не замінюється.

І Медсестра інфікується ВІЛ внаслідок використання неякісно простерилізованого медичного інструментарію.

НОРМИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЇХ ТЛУМАЧЕННЯ

Загальні стандарти

Стаття 7 МПЕСКП: Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожного на справедливі і сприятливі умови праці, включаючи, зокрема: а) винагороду, що забезпечувала б як мінімум усім трудящим: і) справедливу зарплату і рівну винагороду за пра­цю рівної цінності без будь-якої різниці, причому, зокрема, жінкам повинні гарантуватись умови праці, не гірші від тих, якими корис­туються чоловіки, з рівною платою за рівну працю; іі) задовільне існування для них самих та їхніх сімей відповідно до постанов цього Пакту; b) умови роботи, що відповідають вимогам безпеки та гігієни; с) однакову для всіх можливість просування по роботі на відповідні більш високі ступені виключно на підставі трудового стажу і кваліфікації; d) відпочинок, дозвілля і розумне обмеження робочого часу та оплачувану періодичну відпустку так само, як і винагороду за святкові дні.

Стаття 12 МПЕСКП: 1. Держави, які беруть участь у цьому Пак­ті, визнають право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров’я. 2. Заходи, яких повинні вжити державам, що беруть участь у цьому Пакті, для повного здій­снення цього права, включають ті, які є необхідними для...

• КЕСКП висловив стурбованість низкою проблем щодо умов праці, в тому числі: невідповідністю Трудового кодексу міжна­родним стандартам, особливо щодо відпустки у зв’язку з вагіт­ністю та пологами^[93], диспропорцією в оплаті та умовах праці в приватному та державному секторах (в освіті)^[94], дискримінацією у сфері праці на основі політичних поглядів^[95], відсутністю вста­новленого мінімального розміру оплати праці для працівників державного сектору й значним скороченням реальних зарплат деяких працівників (зокрема, вчителів) у частині купівельної спроможності, конфліктними взаємовідносинами між учителями та державою й очевидною неефективністю заходів, які вжива­ються для врегулювання ситуації^[96], неефективністю кампаній, спрямованих на гігієну та безпеку праці на робочих місцях, де часто не дотримуються встановлених нормативів, неповним і непостійним дотриманням стандартів^[97] захисту працівників в аспекті обмеження тривалості робочого дня й установлення обов’язкового щотижневого відпочинку через те, що в деяких галузях приватного сектору ухиляються від виконання відповід­ного законодавства^[98], відсутністю законів щодо захисту праців­ників, не охоплених колективним договором, щодо мінімальної заробітної плати, медичної допомоги, допомоги у зв’язку з вагітністю і пологами, а також безпечних умов праці^[99], небез­печних умов праці й невиплатою компенсацій за травми на ви­робництві^[100], приватизацією інспекцій праці і систем контролю^[101], нормативною базою, яка сприяє індивідуальним переговорам працівника з роботодавцем на шкоду колективному договору^[102], неефективністю втілень законодавчих норм про гарантії за­йнятості^[103], дозволом встановлювати надто тривалий робочий день і робочий тиждень у державному і приватному секторах^[104].

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (МПГПП)

• Рада OOH з прав людини (РПЛ) засудила сексуальні домагання на робочому місці^[105] й недотримання законодавства про працю.

До законодавства про працю належать закони, які передбачають адекватний моніторинг умов праці й достатнє фінансування діяльності інспекцій праці¹⁰⁹.

Стаття 4 Конвенції МОП про безпеку та гігієну праці та ви­робниче середовище¹¹⁰: Кожний член Організації відповідно до національних умов і практики та після консультації з найбільш представницькими організаціями роботодавців і працівників розробляє, здійснює та періодично переглядає узгоджену наці­ональну політику в галузі безпеки праці, гігієни праці й виробни­чого середовища. Мета такої політики - запобігати нещасним випадкам і ушкодженню здоров’я, що виникають внаслідок роботи, в ході її або пов’язані з нею, зводячи до мінімуму, наскільки це об­ґрунтовано й практично здійсненне, причини небезпек, властивих виробничому середовищу.

Стаття 3 (ч. 1) Конвенції МОП про служби гігієни праці¹¹¹: Дер­жави зобов’язуються планомірно розвивати служби гігієни праці для всіх працівників, у тому числі працівників державного сектору.

Стаття 2 (ч. 1) Рамкової конвенції МОП про основи, що сприяють безпеці та гігієні праці¹¹²: Держави зобов’язані постійно сприя­ти підвищенню рівня безпеки й гігієни праці для попередження виробничих травм, захворювань і смертності завдяки розробці у співпраці з найбільш представницькими організаціями робото­давців і працівників національної політики, національної системи й національної програми.

109

110

111

112

КПЛ. Прикінцеві зауваги Комітету з прав людини: Домініканська Республіка, 1993 р. (A/48/40 [vol. I]). Див. також: КЕСКП. Прикінцеві зауваги Комітету з економічних, соціальних і культурних прав: Сальвадор, 1996 р. (E/1997/22).

Конвенція про безпеку та гігієну праці та виробниче середовище № 155, 1981 р. Міжнародна організація праці (МОП). http://www.ilocarib.org.tt/projects/cariblex/ conventions_19.shtml.

Конвенція про служби гігієни праці № 161,1985 р. МОП. http://www.ilo.org/ilolex/ cgi-lex/convde.pl?C161.

Рамкова конвенція про основи, що сприяють безпеці та гігієні праці № 187, 2006 р. МОП. http://www.ilo.org/ilolex/cgi-lex/convde.pl?C187.

Норми законодавства, що стосуються сестринського персоналу

Конвенція МОП про зайнятість та умови праці й життя сестрин­ського персоналу^{[106] [107]:}

Стаття 1 (ч. 2). Ця Конвенція застосовується до всього сестрин­ського персоналу, незалежно від його місця роботи.

Стаття 2. 1. Кожний член Організації, який ратифікує цю Конвенцію, ухвалює та здійснює методами, що відповідають національним умовам, політику в галузі сестринських служб і сестринського пер­соналу, спрямовану, в межах загальної програми охорони здоров’я, де така є, на забезпечення населення сестринським доглядом, потрібним у кількісному та якісному відношенні для досягнення якомога вищого рівня охорони здоров’я населення, з урахуванням наявних ресурсів для медичного обслуговування в цілому. 2. Зо­крема, він вживає потрібних заходів для надання сестринському персоналові: а) освіти й підготовки, що відповідають здійсненню його функцій; і b) умов зайнятості й праці, серед них можливості просування та винагородження, які могли б залучити людей до професії і утримати їх у ній. 3. Згадана в параграфі 1 цієї статті політика розробляється за консультацією із заінтересованими організаціями роботодавців і працівників, де такі організації є. 4. Ця політика координується з політикою, що стосується інших аспектів охорони здоров’я та інших працівників у галузі охорони здоров’я, за консультацією із заінтересованими організаціями роботодавців і працівників.

Стаття 6. Сестринський персонал користується умовами, принай­мні еквівалентними умовам інших працівників відповідної країни в таких галузях: а) тривалість робочого часу, куди входять регулю­вання і компенсація понаднормових годин, незручних годин роботи і змінної роботи; b) щотижневий відпочинок; с) щорічна оплачувана відпустка; d) навчальна відпустка; е) відпустка по вагітності та пологах; f) відпустка по хворобі; g) соціальне забезпечення.

Стаття 7. Якщо треба, кожний член Організації прагне поліпшити чинне законодавство й правила відносно техніки безпеки та гігієни праці, пристосовуючи їх до особливого роду сестринської праці і середовища, в якому вона здійснюється.

Примітка: умови праці медичних працівників

Органи контролю за виконанням договорів часто згадували про медич­них працівників. Існує загальноприйнята думка про необхідність вжиття заходів для підвищення заробітної плати медичних сестер^[108]. Проблему створюють і тривалі затримки виплати заробітної плати медичним праців­никам, що змушує багатьох лікарів шукати роботу за кордоном. Органами моніторингу також відзначено нагальну необхідність виділення фінансу­вання лікарням і службам охорони здоров’я у пріоритетному порядку для відновлення нормального їх функціонування і для забезпечення лікарям, медсестрам та іншому медперсоналу можливості якомога швидше по­вернутися на роботу^[109]. Загальну стурбованість також викликають низькі зарплати медперсоналу й недостатньо сприятливі умови праці та побуту в стаціонарах^[110]. І, врешті-решт, проблемою є «відтік мізків», пов’язаний із масовим виїздом медичних працівників за кордон через погані умови праці в сфері охорони здоров’я у своїй країні^[111].

Норми законодавства щодо жінок

Стаття 10 (ч. 2) МПЕСКП: Особлива охорона повинна надаватись матерям протягом розумного періоду до і після пологів. Про­тягом цього періоду працюючим матерям повинна надаватись оплачувана відпустка або відпустка з достатньою допомогою по соціальному забезпеченню.

Стаття 7 МПЕСКП: Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожного на справедливі і сприятливі умови праці, включаючи, зокрема: а) винагороду, що забезпечувала б як міні­мум усім трудящим: і) справедливу зарплату і рівну винагороду за працю рівної цінності без будь-якої різниці, причому, зокрема, жінкам повинні гарантуватись умови праці, не гірші від тих, якими користуються чоловіки, з рівною платою за рівну працю; іі) задовільне існування для них самих та їхніх сімей відповідно до постанов цього Пакту; b) умови роботи, що відповідають вимогам безпеки та гігієни; с) однакову для всіх можливість просування по роботі на відповідні більш високі ступені виключно на підставі трудо­вого стажу і кваліфікації; d) відпочинок, дозвілля і розумне обмеження робочого часу та оплачувану періодичну відпустку так само, як і винагороду за святкові дні.

• Загальний коментар КЕСКП № 16, § 24: Пункт «а» ст. 7 Пакту вимагає від держав-учасниць визнати право кожного на справедливі й сприятливі умови праці та забезпечити, крім усього іншого, справедливу заробітну плату й рівну ви­нагороду за працю рівної цінності. Стаття 3, згідно зі ст. 7, вимагає, зокрема, щоб держава-учасниця виявила та усунула такі основоположні причини диференційованої оплати, як оцінка роботи з упередженням щодо жінок чи стереотипне уявлення про існування між чоловіками та жінками відмін­ностей у плані продуктивності праці. Крім того, держава- учасниця повинна з допомогою інспекції праці, що ефективно працює, контролювати дотримання приватним сектором національного законодавства про умови оплати праці. Держа- ві-учасниці необхідно прийняти законодавство, яке закріплює однакове ставлення до працівників під час розгляду питань просування на службі, надання додаткових виплат, а також забезпечення рівних можливостей і заохочення підвищення кваліфікації тих, хто працює. Врешті-решт держава-учасниця повинна пом’якшити проблеми, з якими стикаються чоловіки й жінки, що поєднують професійні та сімейні обов’язки, через проведення адекватної політики в галузі догляду за дітьми і піклування про залежних членів сім’ї.

Стаття 11 (п. «f» ч. 1) КЛВФДЖ: Держави-сторони вживають усіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок у галузі зайнятості, з тим щоб забезпечити на основі рівності чоловіків і жінок рівні права, зокрема:...право на охорону здоров’я та безпечні умови праці, включаючи захист репродуктивної функції.

Стаття 11 (ч. 2) КЛВФДЖ: Для запобігання дискримінації щодо жінок після одруження або народження дитини та гарантування їм ефективного права на працю держави-сторони вживають відповідних заходів для того, щоб: а) заборонити, під загрозою застосування санкцій, звільнення з роботи на підставі вагіт­ності або відпустки по вагітності та пологах чи дискримінації з огляду на сімейний стан при звільненні; b) ввести оплачувані відпустки або відпустки з порівняльною соціальною допомогою по вагітності та пологах без втрати попереднього місця роботи, старшинства або соціальної допомоги; с) заохочувати надання необхідних додаткових соціальних послуг, з тим щоб дозволити батькам поєднувати виконання сімейних обов’язків з трудовою діяльністю та участю в громадському житті, зокрема шляхом створення і розширення мережі закладів по догляду за дітьми; d) забезпечувати жінкам особливий захист у період вагітності на тих видах робіт, шкідливість яких для здоров’я доведена.

• Загальна рекомендація Комітету ЛВФДЖ № 24 до ст. 12, § 28: Під час зіставлення звітів про вжиті заходи щодо дотримання ст. 12 державам-учасницям рекомендується з’ясовувати її взаємозв’язок з іншими статтями Конвенції, які стосують­ся здоров’я жінок. До таких статей належить. ст. 11, яка частково стосується захисту здоров’я й охорони праці жінок, включаючи збереження репродуктивної функції, особливі засоби захисту жінок, зайнятих на шкідливих роботах під час вагіт­ності та надання оплачуваної відпустки у зв’язку з вагітністю і пологами.

• Комітет ЛВФДЖ часто критикує те, що непропорційно велику кількість жінок зайнято на низькооплачуваній, некваліфікованій роботі з неповною зайнятістю, у тому числі в галузі охорони здо­ров’я^[112]. Комітет ЛВФДЖ також відзначає, що порівняно невелика кількість жінок обіймає керівні професійні та адміністративні посади як у державному, так і в приватному секторах (факт, що свідчить про існування так званої скляної стелі)^[113].

119

120

• Крім того, Комітет ЛВФДЖ засудив відсутність нормативних положень, які дозволяли б карати за сексуальні домагання на робочому місці й забезпечувати правовий захист від домагань у приватному секторі^{[114] [115], погані умови праці персоналу як у приватному, так і в державному секторах, особливо в аспекті недотримання мінімального рівня заробітної плати й відсут­ності соціальної та медичної допомоги і пільг[116], дискримінацію щодо жінок у зв'язку з вагітністю і пологами, незважаючи на існування політики, яка забороняє таку практику[117], відсутність недорогих дитячих дошкільних закладів[118], недостатню кіль­кість дитячих ясел для дітей, матері яких працюють[119].}

Норми законодавства, що стосуються працівників-інвалідів

Стаття 7 МПЕСКП: Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожного на справедливі і сприятливі умови праці, включаючи, зокрема...

• Загальний коментар КЕСКП № 5, § 25: Право на «справед­ливі і сприятливі умови праці» (ст. 7) застосовується до всіх працівників-інвалідів незалежно від того, чи працюють вони на спеціально пристосованих виробництвах, чи зайняті на відкритому ринку праці. Щодо інвалідів, які працюють, недо­пустима дискримінація в аспекті оплати праці та інших умов, якщо виконувана ними робота рівноцінна роботі осіб, що не є інвалідами. Держави-учасниці зобов’язані стежити за тим, щоб інвалідність не використовувалася як виправдання для вста­новлення занижених стандартів охорони праці чи для оплати праці за ставками, нижчими за мінімальні.

Норми законодавства, що стосуються представників різних рас, негромадян і працівників-мігрантів

Стаття 5 (п. «є», «і») КЛВФРД: Відповідно до основних зобов’язань, викладених у ст. 2 цієї Конвенції, держави-учасниці зобов’язуються заборонити і ліквідувати расову дискримінацію у всіх її формах і забезпечити рівноправність кожної людини перед законом без розрізнення раси, кольору шкіри, національного або етнічного походження, особливо щодо здійснення таких прав:... права на працю, вільний вибір роботи, справедливі і сприятливі умови праці, захист від безробіття, рівну плату за рівну працю, справедливу і задовільну винагороду.

• Загальний коментар КЛРД № 30, § 33-35: [Комітет рекомен­дує] державам-учасницям, згідно з конкретною ситуацією:... 33) вживати заходів щодо ліквідації дискримінації негромадян щодо умов праці та вимог, які висуваються до роботи, включаючи правила і практику зайнятості, що мають дискримінаційну мету або наслідки; 34) вживати ефективних заходів для по­передження й усунення наслідків серйозних проблем, з якими нерідко стикаються працівники-негромадяни й, особливо, працівники-негромадяни з домашньої обслуги, включаючи боргову кабалу, вилучення паспорта, незаконне утримання, зґвалтування і побої; 35) визнати, що хоча й держави-учасниці можуть відмовляти в наданні робочих місць негромадянам, які не мають дозволу на роботу, всі особи з моменту встанов­лення трудових відносин і до моменту їх припинення мають право користуватися правами в сфері праці та зайнятості, включаючи право на свободу зібрань та об’єднання.

Стаття 25 МКМ: 1. Працівники-мігранти користуються не менш сприятливим поводженням, аніж громадяни держави, де вони пра­цюють за наймом, в питаннях винагороди і: а) інших умов праці, а саме: понаднормового часу, робочого часу, щотижневого відпочин­ку, оплачуваних відпусток, безпеки, охорони здоров’я, припинення трудових взаємовідносин та інших умов праці, на які, відповідно до національних законів і практики, поширюється це поняття;

b) інших умов зайнятості, а саме: мінімального віку зайнятості, обмеження надомної праці та будь-яких інших питань, які, згідно з національними законами й практикою, вважаються умовами зайнятості. 2. Відхилення від принципу однакового поводження, згаданого в п. 1 цієї статті, в приватних договорах найму є неза­конним. 3. Держави-учасниці вживають усіх належних заходів для забезпечення того, щоб працівників-мігрантів не позбавляли жод­них прав, які випливають із цього принципу через якесь відхилення у статусі їх перебування або зайнятості. Зокрема, працедавці не звільняються від жодних правових чи договірних зобов’язань, та їхні зобов’язання жодним чином не буде обмежено через будь-яке відхилення.

Стаття 70 МКМ: Держави-учасниці вживають заходів, не менш сприятливих, аніж ті, які застосовуються до власних громадян для забезпечення того, щоб умови праці й життя працівників-мі- грантів і членів їхніх сімей, що мають постійний статус, відпо­відали нормам придатності, техніки безпеки, охорони здоров’я і принципам людської гідності.

Право на свободу об’єднання

Наявність у працівників можливості створювати об’єднання, вступати до них та брати участь в управлінні ними без необґрунтованого стороннього втручання є основою для ефективного захисту їхніх прав. Медичні працівники користуються такими ж правами на організацію колективних дій, як інші категорії працівників. Хоча сфера охорони здоров’я забезпечує дуже важливі й необхідні послуги, цей факт тільки в надзвичайних обставинах може бути підставою для перешкоди колективним діям медичних працівників. Незважаючи на те, що рішення органів OOH з питань свободи об’єднання стосуються в основному ставлення до НУО та політичних партій, тлумачення основних аспектів цього права може застосовуватися і до діяльності професійних об’єднань і профспілок. На останні також поширюється дія відповідних стандартів МОП.

Деякі положення Декларації OOH про правозахисників визначають роль медичних працівників як захисників прав людини, які здійснюють і захищають такі соціальні й основні громадянські права, як право на життя й право на свободу від катувань і жорстокого, нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження^[120].

Право на свободу зібрань і об’єднання

ПРИКЛАДИ МОЖЛИВИХ ПОРУШЕНЬ

І Міністерство охорони здоров'я не дає згоди на створення профе­сійного медичного об'єднання, оскільки президент об'єднання є видатним діячем опозиційної щодо влади політичної партії.

І Влада без пояснення причин відмовляє медичним працівникам у дозволі провести мітинг з вимогою про підвищення оплати й покращення умов праці.

НОРМИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЇХ ТЛУМАЧЕННЯ

Загальні стандарти

Стаття 20 ЗДПЛ: 1. Кожна людина має право на свободу мирних зборів і асоціацій. 2. Ніхто не може бути примушений вступати до будь-якої асоціації.

Стаття 21 МПГПП: Визнається право на мирні збори. Користу­вання цим правом не підлягає ніяким обмеженням, крім тих, які накладаються відповідно до закону і які є необхідними в демокра­тичному суспільстві в інтересах державної чи суспільної безпеки, громадського порядку, охорони здоров’я і моральності населення або захисту прав та свобод інших осіб.

• Хоча свобода об’єднання не є абсолютним правом, будь-яке обмеження можливості людей мирно висловлювати свій протест повинно бути обґрунтоване згідно з умовами, чітко передбаче­ними в ст. 21 МПГПП^[121].

Стаття 22 МПГПП: 1. Кожна людина має право на свободу асоціації з іншими, включаючи право створювати профспілки і вступати до них для захисту своїх інтересів. 2. Користування цим правом не підлягає ніяким обмеженням, крім тих, які передбачаються за­коном і які є необхідними в демократичному суспільстві в інтер­есах державної чи громадської безпеки, громадського порядку, охорони здоров’я і моральності населення або захисту прав та свобод інших осіб. Ця стаття не перешкоджає запровадженню за­конних обмежень користування цим правом для осіб, що входять до складу збройних сил і поліції. 3. Ніщо в цій статті не дає права державам, які беруть участь у Конвенції Міжнародної організації праці 1948 р. щодо свободи асоціацій і захисту прав на організацію, приймати законодавчі акти на шкоду гарантіям, передбаченим у зазначеній Конвенції, або застосувати закон так, щоб завдавалося шкоди цим гарантіям.

• Незрозуміло, чи передбачає ст. 22 МПГПП також свободу не вступати в об’єднання: у цьому разі практика профспілкового «закритого цеху» буде рівносильною порушенням права. Хоча можливо, що стаття передбачає і це право^[122].

• Порядок офіційного визнання об’єднань не повинен бути на­стільки обтяжливим, щоб бути суттєвим обмеженням прав, передбачених ст. 22 МПГПП^[123].

• Державна практика, яка обмежує право на свободу об’єднань завдяки вимозі попереднього дозволу на створення об’єднання і завдяки контролю його діяльності, де-факто засуджується, незважаючи на те, що законодавство, яке регулює реєстрацію і статус об’єднань, може формально відповідати ст. 22^[124].

Стаття 2 Конвенції МОП про свободу асоціації та захист пра­ва на організацію^[125]: Працівники і роботодавці без якої б то не було різниці мають право створювати на свій вибір організації без попереднього на те дозволу, а також право вступати в такі організації з єдиною умовою підлягати статутам цих останніх.

• Право створювати й вступати в організації для просування й за­хисту інтересів працівників без попереднього дозволу є основним правом, проголошеним ст. 2 Конвенції МОП № 87, яким повинні володіти всі працівники без жодної відмінності; персонал медич­них закладів може повною мірою скористатися цим правом^[126].

• Закон, згідно з яким здійснення права на об’єднання можливе лише з дозволу державного відомства, що діє винятково на власний розгляд, суперечить принципу свободи об’єднання, гарантованого Конвенцією МОП № 87^[127].

Декларація ООН про право й обов’язок окремих осіб, груп та органів суспільства заохочувати й захищати загальновизна­ні права людини та основні свободи (Декларація ООН про правозахисників)^[128]:

Стаття 1. Кожна людина має право, індивідуально та спільно з іншими, заохочувати й прагнути захищати та здійснювати пра­ва людини й основні свободи на національному та міжнародному рівнях.

Стаття 5. З метою заохочення й захисту прав людини і основних свобод кожна людина має право, індивідуально та спільно з іншими, на національному та міжнародному рівнях: a) проводити мирні зустрічі чи зібрання; b) створювати неурядові організації, асоціації чи групи, вступати в них і брати участь у їхній діяльності; c) під­тримувати зв’язок з неурядовими чи міжурядовими організаціями.

Норми законодавства, які стосуються жінок

Стаття 7 (п. «с») КЛВФДЖ: Держави-сторони вживають усіх відпо­відних заходів щодо ліквідації дискримінації щодо жінок у політично­му та суспільному житті країни і, зокрема, забезпечують жінкам на рівних умовах з чоловіками право брати участь у діяльності неурядових організацій і асоціацій, що займаються проблемами громадського та політичного життя країни.

Стаття 3 КЛВФДЖ: Держави-сторони вживають у всіх галузях і, зокрема, в політичній, соціальній, економічній і культурній, всіх відповідних заходів, включаючи законодавчі, щодо забезпечення всебічного розвитку та прогресу жінок, з тим щоб гарантувати їм здійснення і користування правами людини та основними сво­бодами на основі рівності з чоловіками.

• Загальний коментар КЕСКП № 16 до ст. 3: Рівне для чоловіків і жінок право користування всіма економічними, соціальними й культурними правами, E/2006/22 (2005) 116, § 25: Пункт «а» ч. 1 ст. 8 Пакту вимагає від держав-учасниць, щоб вони забез­печували право кожної людини створювати професійні спілки й вступати до таких на свій вибір. Стаття 3, відповідно до ст. 8, вимагає дозволяти чоловікам і жінкам створювати про­фесійні об’єднання і вступати до асоціацій, які займаються їх конкретними проблемами. У зв’язку з цим особливу увагу варто приділяти особам, які часто позбавлені цього права, а саме: особам, які працюють як домашня обслуга, жінкам, що працюють у сільських районах, жінкам, які працюють у галузях, де переважає жіноча праця, і жінкам, що працюють вдома.

Норми законодавства, які стосуються представників різних рас

Стаття 5 (п. «d», «ix») КЛВФРД: Відповідно до основних зобов’язань, викладених у ст. 2 цієї Конвенції, держави-учасниці зобов’язуються заборонити і ліквідувати расову дискримінацію у всіх її формах і забезпечити рівноправність кожної людини перед законом, без розрізнення раси, кольору шкіри, національного або етнічного походження, особливо щодо здійснення таких прав:... зокрема, права на свободу мирних зборів та асоціацій.

Профспілки й право на страйк

ПРИКЛАДИ МОЖЛИВИХ ПОРУШЕНЬ

І Профспілки і професійні об'єднання медичних працівників не отримали схвалення Міністерства охорони здоров'я на право представляти інтереси своїх членів.

І Медсестру не приймають на роботу до конкретного стаціонару, якщо вона не вступить до єдиновизнаної керівництвом проф­спілки в межах угоди про «закритий цех».

І Деяких лікарів і медсестру звільняють після їх участі в колек­тивній акції протесту проти низької заробітної плати та поганих умов праці.

НОРМИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЇХ ТЛУМАЧЕННЯ

Стаття 22 МПГПП: 1. Кожна людина має право на свободу асоціації з іншими, включаючи право створювати профспілки і вступати до них для захисту своїх інтересів. 2. Користування цим правом не підлягає ніяким обмеженням, крім тих, які передбачаються зако­ном і які є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної чи громадської безпеки, громадського порядку, охорони здоров’я і моральності населення або захисту прав та свобод інших осіб. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень користування цим правом для осіб, що входять до складу збройних сил і поліції. 3. Ніщо в цій статті не дає права держа­вам, які беруть участь у Конвенції Міжнародної організації праці 1948 року щодо свободи асоціацій і захисту прав на організацію, приймати законодавчі акти на шкоду гарантіям, передбаченим у зазначеній Конвенції, або застосувати закон так, щоб завдавалося шкоди цим гарантіям.

• Профспілки мають особливий захист, згідно зі ст. 22 (ч. 1) МПГПП^[129]; а в ст. 22 (ч. 3) підкреслюються наявні зобов’язання у межах Конвенції МОП № 87.

• Як КПЛ, так і КЕСКП^[130] наголошували на необхідності законних гарантій одночасного існування декількох профспілок і засу­джували факт відсутності законодавства, що забезпечує таку можливість^[131].

• Права працівників, у тому числі право на укладання колективного договору, захист від покарання за здійснення права на об’єднання і свобода від невиправданих втручань у діяльність профспілок, були неодноразово підтверджені як КПЛ^[132], так і КЕСКП^[133].

• КПЛ визнав порушення ст. 22 і 19 (свобода висловлення думки) в разі незаконного затримання осіб за їх профспілкову діяль- ність^[134].

• Захист профспілок забезпечує відсутність заборони для іно­земних працівників обіймати в них офіційні посади й гарантії від розпуску профспілок виконавчим органом^[135].

• Стаття 22 (ч. 3) не передбачає гарантованого права на страйк^[136].

• Відмова державним службовцям у праві на створення об'єднань і укладання колективного договору було піддано критиці як по­рушення ст. 22 МПГПП^[137].

• Абсолютна заборона права на страйк державних службовців, які не здійснюють повноваження від імені держави та не залу­чені до процесу надання «невід'ємних послуг», як їх визначено МОП, може бути порушенням ст. 22 МПГПП^[138].

Стаття 23 (ч. 4) ЗДПЛ: Кожна людина має право створювати про­фесійні спілки і входити до професійних спілок для захисту своїх інтересів.

Стаття 8 МПЕСКП:

1. Держави, які беруть участь у цьому Пакті, зобов’язуються забезпечити:

a) право кожної людини створювати для здійснення і захисту своїх економічних та соціальних інтересів професійні спілки і вступати до них на свій вибір при єдиній умові додержання правил відповідної організації. Користування зазначеним правом не підлягає жодним обмеженням, крім тих, які передбачаються законом і які є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки чи громадського порядку або для захисту прав і свобод інших;

b) право професійних спілок утворювати національні федерації чи конфедерації і право цих останніх засновувати міжнародні професійні організації або приєднуватися до них;

c) право професійних спілок функціонувати безперешкодно без будь-яких обмежень, крім тих, які передбачаються законом і які є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки чи громадського порядку або для захисту прав і свобод інших;

d) право на страйки при умові його здійснення відповідно до законів кожної країни.

2. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обме­жень користування цими правами для осіб, що входять до складу збройних сил, поліції або адміністрації держави.

3. Ніщо в цій статті не дає права державам, які беруть участь у Конвенції Міжнародної організації праці 1948 року щодо свободи асоціацій і захисту права на організацію, приймати законодавчі акти на шкоду гарантіям, передбаченим у зазначеній Конвенції, або застосовувати закон так, щоб завдавалося шкоди цим гарантіям.

• На відміну від ст. 22 (ч. 3) МПГПП, ст. 8 (п. «d» ч 1) МПЕСКП містить чітко виражену гарантію права на страйк, яке, як за­значає КЕСКП, може бути реалізовано як таке без додаткових положень^[139].

• «Консультації і співпраця не є заміною права на страйк», згідно зі ст. 8 (ч. 1) МПЕСКП^[140].

• КЕСКП засудив відмову деяких роботодавців визнавати нові «альтернативні» профспілки й вступати з ними у взаємодію, а також той факт, що деякі роботодавці вживають репресивних за­ходів, включаючи звільнення, щодо профспілкових активістів^[141].

• КЕСКП дав негативну оцінку факту явної відсутності, які дозво­лили б організаціям працівників і працедавців брати участь в обговоренні розміру мінімальної заробітної плати для праців­ників державного сектору^[142], а також невживання законодавчих заходів щодо регулювання участі роботодавців і працівників у діяльності Національної ради з праці та інших відповідних органів¹⁵⁰.

146

147

148

149

Конвенція МОП про свободу асоціації та захист права на ор­ганізацію¹⁵¹:

Стаття 2. Працівники і роботодавці, без якої б то не було різниці, мають право створювати на свій вибір організації без попере­днього на те дозволу, а також право вступати в такі організації з єдиною умовою підлягати статутам цих останніх.

Стаття 3. 1. Організації працівників і роботодавців мають право опрацьовувати свої статути й адміністративні регламен­ти, вільно обирати своїх представників, організовувати свій апарат і свою діяльність і формулювати свою програму дій.

2. Державна влада утримується від будь-якого втручання, здатно­го обмежити це право чи перешкодити його законному здійсненню.

Стаття 4. Організації працівників і роботодавців не підлягають розпуску або тимчасовій забороні в адміністративному порядку.

Стаття 5. Організації працівників і роботодавців мають право ство­рювати федерації та конфедерації, а також право приєднуватися до них, і кожна така організація, федерація чи конфедерація має пра­во вступати до міжнародних організацій працівників і роботодавців.

Конвенція МОП про застосування принципів права на органі­зацію і на ведення колективних переговорів¹⁵²:

Стаття 1. 1. Працівники мають належний захист проти будь- яких дискримінаційних дій, спрямованих на обмеження свободи об’єднання в галузі праці. 2. Такий захист застосовується особ­ливо щодо дій, метою яких є: а) підпорядкувати прийняття працівника на роботу чи збереження ним роботи умові, щоб він не вступав до профспілки або вийшов із профспілки; b) звільняти чи в будь-який інший спосіб завдавати шкоди працівнику на тій підставі, що він є членом профспілки чи бере участь у профспіл­ковій діяльності в неробочий час або, за згодою роботодавця, в робочий час.

150

151

152

КЕСКП. Прикінцеві зауваги Комітету з економічних, соціальних і культурних прав: Бельгія, 1994 р. (E/1995/22).

Конвенція МОП про свободу асоціації та захист права на організацію № 87, 1948 р. Перелік ратифікованих документів. МОП. http://www.ilo.org/ilolex/cgi-lex/ ratifce.pl?C087.

Конвенція МОП про застосування принципів права на організацію і на ведення колективних переговорів № 98, 1949 р. Перелік ратифікованих документів. МОП. http://www.ilo.org/ilolex/cgi-lex/ratifce.pl?C098.

Стаття 2. 1. Організації працівників та роботодавців мають належний захист проти будь-яких актів втручання з боку одні одних чи з боку їхніх агентів або членів у створення і діяльність організацій та керування ними.

Стаття 6. Дія цієї Конвенції не поширюється на державних служ­бовців, і вона жодним чином не тлумачитиметься як така, що завдає шкоди їхнім правам або становищу.

• Хоча в жодній конвенції чи рекомендації МОП не міститься відкритого визнання права на страйк, Комітет МОП зі свобо­ди об’єднань неодноразово заявляв, що право на страйк є основним правом працівників і їх організацій^[143], і встановлює допустимі межі реалізації цього права. Крім того, Міжнародна конференція праці в двох своїх резолюціях, які визначають основні принципи політики МОП, наголосила на важливості визнання права на страйк у країнах - членах МОП^[144].

• Особи, які працюють у державних лікарнях, повинні мати право на укладання колективного договору, гарантованого Конвенцією МОП № 98^[145].

• Визнання принципу свободи об’єднання щодо державних служ­бовців не обов’язково передбачає їх право на страйк^[146].

• Комітет МОП зі свободи об’єднання визнав, що право на страйк може бути обмежене чи навіть заборонене в контексті державної служби чи деяких найважливіших служб, де страйк міг би завдати серйозної шкоди населенню країни, за умови, що такі обмежен­ня супроводжуються певними компенсаційними гарантіями^[147].

153

154

155

156

• Комітет МОП прямо заявив, що лікарні вважаються однією з найважливіших служб, де повинна діяти заборона на зупинку роботи^[148]. Загалом у ситуаціях, у яких страйк працівників най­важливішої служби може бути забороненим, повинна існувати чітка чи безпосередня загроза життю, особистій безпеці чи здоров'ю всього населення або його частини^[149]. Однак усередині таких служб, які вважаються найважливішими, деякі категорії працівників, такі як некваліфіковані робітники чи садівники лі­карень, не повинні бути позбавлені права на страйк.

Право на належну правову процедуру й пов’язані з нею права

У цій частині викладено норми правової процедури, на яку медичні працівники мають право як позивачі або відповідачі в цивільному процесі, включаючи питання дисциплінарної відповідальності. Тут не розглядаються права обвинувачених у кримінальному процесі^[150]. Як і в попередніх частинах розділу, увагу зосереджено на матеріалах, що детально пояснюють правові норми, які стосуються медичної галузі. У відповідних положеннях Декларації OOH про правозахисників 1998 р. наголошується на тому фактові, що медичні працівники, крім того, що мають ті ж основні права, що й пацієнти, в своїй щоденній діяльності також є захисниками прав.

Перша частина розпочинається з огляду права на справедливий розгляд справи. Далі йдеться про право на ефективний засіб правового захисту. Тлумачення поняття «судовий процес» у значенні, яке мається на увазі в ст. 14 (ч. 1) МПГПП, продовжує уточнюватися, але можна сказати, що воно включає в себе регламентацію діяльності професійних органів і перевірку правильності, яка здійснюється судами.

Детально аналізуються правові норми в галузі захисту прав медичних працівників на приватне життя на роботі та за її межами, а також на захист їх честі і репутації. Крім того, стисло розглядаються положення, які стосуються права на свободу висловлення думки та права на поширення інформації. Ці свободи відіграють особливу роль, бо вони можуть забезпечити захист особам, які бажають розголосити певну інформацію. Такий захист дуже важливий, оскільки працівники державного сектору часто не наважуються поширити інформацію, боячись негативних наслідків.

Право на справедливий розгляд справи

ПРИКЛАДИ МОЖЛИВИХ ПОРУШЕНЬ

І Лікарю, щодо якого порушено дисциплінарне провадження, не дають можливості до початку розгляду ознайомитися з усіма доказами, поданими на обґрунтування його порушення.

І Хоча з моменту початку провадження у справі медсестри, від­повідача в справі за позовом про медичну недбалість, минуло п'ять років, дату судового слухання так і не призначили.

НОРМИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЇХ ТЛУМАЧЕННЯ

Стаття 14 (ч. 1) МПГПП: Усі особи рівні перед судами і трибуна­лами. Кожен має право під час розгляду будь-якого кримінального обвинувачення, пред’явленого йому, або при визначенні його права та обов’язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безсто­роннім судом, створеним на підставі закону.

• В основі поняття «судовий процес» у ст. 14 (ч. 1) МПГПП лежить природа відповідного права, а не статус однієї зі сторін (дер­жавної чи недержавної). Для природи права не є визначальним те, який саме суд розглядає позови в конкретній правовій сис­темі (особливо важлива умова у разі систем, які базуються на загальному праві)^[151].

• Регулювання діяльності професійного органу, перевірка пра­вильності такого регулювання судами можуть породити спірне питання, відповідно до ст. 14^[152].

• Суто адміністративне провадження виходить за межі цих норм, оскільки не підпадає під визначення цивільних прав і обов'язків^[153].

• Використане в ст. 14 (ч. 1) поняття «трибунал» незалежно від його найменування означає орган, який: а) установлено зако­ном; b) є незалежним від виконавчої та законодавчої гілок влади;

c) у конкретних випадках користується судовою незалежністю в ухваленні рішень з правових питань під час розглядів, які є судовими за своїм характером^[154].

• Встановлення прав у межах публічного права відповідає нормам ст. 14 (ч. 1), якщо в цій внутрішньодержавній правовій системі воно провадиться судом або якщо адміністративне закріплення прав піддається судовому перегляду.

• Однак ст.14, як видається, не гарантує права на судовий перег­ляд рішень, ухвалених у межах публічного права адміністра­тивною владою або адміністративними судами, а також не гарантує, що такий перегляд потягне за собою аналіз конкретних обставин справи.

• Право на справедливий розгляд справи в межах цивільного провадження передбачає:

⇒ Рівність перед судом^[155]. Це поняття вужче, аніж передбаче­не ст. 26 МПГПП право на рівність перед законом, оскільки останнє стосується усіх органів, що здійснюють правосуддя, а не тільки до судової влади^[156].

⇒ Можливість звернення до судів^[157], що включає в себе й надання безоплатної юридичної допомоги^[158]. Стаття 14 МПГПП вимагає від держав передбачити підстави для подання позову «за особливих обставин» і встановлення таких підстав для позову компетентним судом, хоча не­зрозуміло, що мається на увазі під такими обставинами^[159].

• Стаття 14, яка гарантує процесуальну рівність, не може бути розтлумачена як гарантія рівності результатів розгляду справи чи відсутності помилки з боку компетентного суду^[160].

• Справедливий розгляд у межах цивільного провадження ба­зується на рівності сторін^[161], поваги до принципу змагальності процесу, недопущення збільшення суворості раніше винесеного рішення завдяки посаді, а також негайності розгляду^[162].

• КПЛ однозначно зазначив, що винятки з принципу публічності слухань за цивільними справами допускаються лише в обме­жених випадках, коли цього вимагають суспільні інтереси^[163].

• У цивільному провадженні допустимо покладати тягар доказу­вання на відповідача^[164].

• До прикладів порушення ст. 14 належать такі: відмова позива­чеві в дозволі бути присутнім на розгляді справи і в можливості доручити представникові ведення справи в суді^[165], неінфор- мування особи про дату розгляду її апеляції і повідомлення результатів уже після ухвалення рішення за апеляцією^[166], від­мова адміністративного судового органу долучити докази, що мають вирішальне значення^[167], й відмова дозволити одній із сторін відповісти на докази іншої сторони^[168].

Стаття 26 МПГПП: Усі люди є рівними перед законом і мають право без будь-якої дискримінації на рівний захист закону.

Стаття 5 (п. «а») КЛВФРД: Відповідно до основних зобов’язань, викладених у статті 2 цієї Конвенції, держави-учасниці зобов’язуються заборонити і ліквідувати расову дискримінацію у всіх її формах і забезпечити рівноправність кожної людини перед законом, без розрізнення раси, кольору шкіри, національного або етнічного походження, особливо щодо здійснення таких прав:... права на рівність перед судом і всіма іншими органами, що здій­снюють правосуддя.

Стаття 15 (ч. 1) КЛВФДЖ: Держави-сторони визнають за жінками рівність з чоловіками перед законом.

Право на ефективний засіб правового захисту^[169]

ПРИКЛАДИ МОЖЛИВИХ ПОРУШЕНЬ

Лікарю, репутація якого постраждала внаслідок публікації в ЗМІ, в якій необгрунтовано і неправдиво звинувачувалось його у недбалості, відмовлено у відшкодуванні шкоди.

І Медсестра не може оскаржити в судовому порядку рішення суду за трудовим спором.

НОРМИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЇХ ТЛУМАЧЕННЯ

Стаття 2 (ч. 3) МПГПП:

Кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов’язується:

a) забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинено особами, що діяли як особи офіційні;

b) забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалося компетентною судовою, адміністративною чи законодавчою владою або будь- яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту;

c) забезпечити застосування компетентною владою засобів правового захисту, коли вони надаються.

• Існує очевидний зв’язок між правом на ефективний засіб пра­вового захисту, правом на справедливий розгляд справи і/ або належну правову процедуру, й, загалом, це положення необхідно враховувати в разі порушення будь-якої з гарантій, передбачених у ст. 14^[170].

• Способи правового захисту повинні бути доступними й ефектив­ними. Зазвичай спосіб правового захисту передбачає адекватну компенсацію, але в певних випадках відшкодуванням шкоди може стати повернення майна, поновлення у правах, такі за­ходи задоволення, як публічні вибачення, вшанування пам’яті, гарантії неповторення порушень і внесення змін до відповідних законів і практики, а також притягнення до відповідальності осіб, винних у порушеннях прав людини^[171].

• У межах виконання зобов’язань, які покладає ст. 2 (п. «a» ч. 3) МПГПП, держави повинні забезпечити встановлення права на засіб правового захисту компетентним судовим, адміністратив­ним або законодавчим органом^[172]. Ця гарантія може не засто­совуватись, якщо не встановлено порушення МПГПП. А відтак, держава не зобов’язана дотримуватися такої процедури в усіх випадках, незалежно від ступеня необґрунтованості позову^[173].

Стаття 2 (ч. 1) МПЕСКП: Кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов’язується в індивідуальному порядку і у порядку між­народної допомоги та співробітництва, зокрема в економічній і технічній галузях, вжити в максимальних межах наявних ресурсів заходів для того, щоб забезпечити поступово повне здійснення визнаних у цьому Пакті прав усіма належними способами, вклю­чаючи, зокрема, вжиття законодавчих заходів.

• У багатьох випадках достатньо адміністративних форм право­вого захисту. Будь-які такі форми повинні бути доступними, не­дорогими, своєчасними та ефективними. Але нерідко доцільним є також подальше оскарження таких адміністративних процедур у судовому порядку. Існують деякі зобов’язання, які стосуються, наприклад, недопущення дискримінації (але в жодному разі не обмежуючись цим), щодо яких надання судового захисту прав у тій або іншій формі не має винятків^[174].

Стаття 9 Декларації про право й обов'язок окремих осіб, груп та органів суспільства заохочувати й захищати загальновиз­нані права людини та основні свободи (Декларація ООН про правозахисників)^[175]: Кожен правозахисник має право на корис­тування ефективними засобами правового захисту й на захист у разі порушення їх прав. Це право включає право скаржитися на політику і дії державних органів та окремих посадових осіб. Своєю чергою, держава зобов’язана проводити негайне й безстороннє розслідування чи забезпечити проведення розслідування кожного разу, коли є розумні підстави вважати, що на території, яка пе­ребуває під її юрисдикцією, відбулося порушення прав людини та основних свобод.

Право на захист приватного життя і репутації

ПРИКЛАДИ МОЖЛИВИХ ПОРУШЕНЬ

Телефон головного лікаря закладу охорони здоров'я прослу- ховується без попереднього дозволу уповноважених органів, як цього вимагається за законом.

І Лікар, який подав цивільний позов проти лікарні за незаконне звільнення, дізнається, що без його відома його кореспонден­цію регулярно перехоплюють і перечитують.

НОРМИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЇХ ТЛУМАЧЕННЯ

Стаття 17 МПГПП: 1. Ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавіль­них чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію. 2. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання чи таких посягань.

Загальний коментар КПЛ № 16 про право на приватне життя

• Поняття «житло» необхідно розуміти як місце, що позначає, де людина проживає або займається своїми звичними справами^[176].

• Навіть щодо втручань, які не суперечать вимогам Пакту, у відпо­відному законодавстві повинні бути детально вказані конкретні обставини, за яких таке втручання може бути допустимим. Стаття 17 вимагає, щоб недоторканність і конфіденційність кореспонденції були гарантовані де-юре і де-факто. Необхідно заборонити електронне чи інше спостереження, перехоплення телефонних, телеграфних та інших повідомлень, прослухову- вання телефонних переговорів і запис розмов. Обшук житла можна дозволити тільки задля пошуку необхідних доказів; не­допустимо перетворювати обшук у спосіб залякування^[177].

• Порядок збору та зберігання особистої інформації у комп’ютерах, банках даних чи на інших носіях органами державної влади або приватними особами й організаціями повинен регулюватися законом^[178].

• Держава зобов’язана гарантувати на підставі закону захист від будь-яких неправомірних втручань у таємницю кореспонденції^[179] й забезпечити строгий і незалежний (в ідеалі судовий) контроль за будь-якою такою практикою, включаючи прослуховування телефонних переговорів^[180].

• Обшук - як обшук житла (і місця роботи), так і особистий огляд - повинен проводитися із дотриманням відповідних гарантій^[181].

• Захист честі й репутації, відповідно до ст. 17, як видається, об­межується випадками незаконних (на відміну від свавільних) посягань, тобто випадками недотримання установленої законом процедури^[182]. Враховуючи тлумачення Комітетом з прав люди­ни поняття «законний» у контексті іншого положення МПГПП (ст. 9 ч. 4), воно може виходити за межі внутрішньодержавного законодавства^[183].

• Професійні обов’язки, які виконуються на умовах конфіденційнос­ті, такі як послуги медичних працівників, є важливим аспектом права на приватне життя, і будь-які обмеження привілеїв на збе­реження професійної таємниці необхідно детально обумовити^[184].

Стаття 19 (ч. 3) МПГПП: Користування передбаченими в пункті 2 цієї статті правами накладає особливі обов’язки й особливу відповідальність. Воно може бути, відповідно, пов’язане з пев­ними обмеженнями, які однак мають встановлюватися законом і бути необхідними: а) для поваги прав і репутації інших осіб; b) для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров’я чи моральності населення.

Право на свободу висловлення думки та інформацію^[185]

ПРИКЛАДИ МОЖЛИВИХ ПОРУШЕНЬ

Працівника системи охорони здоров'я звільнено з керівної по­сади після того, як він оприлюднив інформацію про те, що одна з лікарень купує незареєстровані ліки.

І Органи державної влади вживають заходів для приховування від працівників інформації про те, що в лікарні, в якій вони працюють, зафіксовано небезпечний рівень радіації.

НОРМИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЇХ ТЛУМАЧЕННЯ

Стаття 19 (ч. 2) МПГПП: Кожна людина має право на вільне ви­раження свого погляду; це право включає свободу шукати, одер­жувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір.

• Право на свободу вираження поглядів, згідно зі ст. 19 МПГПП, включає в себе свободу поширення інформації, й будь-яке об­меження такої свободи, крім як на допустимих підставах, заз­начених у ст. 19 (ч. 3), таких як охорона громадського порядку й здоров’я населення, може бути порушенням права^[186].

• Відповідно, теоретично, медичні працівники, які бажають оприлюднити важливу інформацію, мають право на захист від незаконного переслідування, якщо така інформація не може обґрунтовано бути закритою.

• Незрозуміло, що саме мається на увазі в ст. 19 під допустимими обмеженнями, необхідними для охорони здоров’я населення, однак припускається, що можна обґрунтувати заборону на

дезінформацію з приводу діяльності, яка є небезпечною для здоров’я^[187].

• Задля захисту прав і репутації інших осіб свобода висловлення думки (в тому числі через засоби масової інформації) може бути обмежена на законних підставах, наприклад, у результаті засто­сування розумних цивільно-правових норм про дифамацію^[188].

Стаття 5 (п. «d», «viii») КЛВФРД: Відповідно до основних зобо­в’язань, викладених у статті 2 цієї конвенції, Держави-учасниці зобов’язуються заборонити і ліквідувати расову дискримінацію у всіх її формах і забезпечити рівноправність кожної людини перед законом, без розрізнення раси, кольору шкіри, національного або етнічного походження, особливо щодо здійснення таких прав: права на свободу переконань і на вільне вираження їх.

Декларація про право й обов’язок окремих осіб, груп та органів суспільства заохочувати та захищати загальновизнані права людини й основні свободи (Декларація ООН про правозахис­ників):

Стаття 6: Кожна людина, індивідуально й спільно з іншими, має право:

a) знати, шукати, здобувати, отримувати й мати в своєму розпорядженні інформацію про всі права людини й основні свободи, включаючи доступ до інформації про те, як забезпечуються ці права й свободи у внутрішньому законодавстві, в судовій чи адміністративній системах;

b) як передбачено в міжнародних договорах про права людини й інших застосовуваних міжнародних договорах, вільно публікувати, передавати або поширювати серед інших думки, інформацію та знання про всі права людини й основні свободи;

c) вивчати, обговорювати, складати й мати думки щодо дотримання всіх прав людини й основних свобод як у законодавстві, так і на практиці, й привертати увагу громадськості до цих питань, використовуючи ці та інші відповідні засоби.