Права пацієнта

У цьому розділі висвітлюються й аналізуються міжнародні механізми захисту дев'яти ключових прав пацієнта, а саме: права на свободу й особисту недоторканність; права на приватне життя і конфіденційність; права на інформацію; права на фізичну недоторканність; право на життя; права на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров'я; права на свободу від катувань і жорстокого, нелюдського й такого, що принижує гідність, поводження чи покарання; права на участь у публічній політиці; права на свободу від дискримінації та на рівність пацієнтів.

КЕСКП дав найбільш вагоме міжнародне тлумачення правам пацієнта. Особливо важливим вважається Загальний коментар № 14 (до ст. 12 МПЕСКП) про право на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров'я. Окрім того, КЕСКП неодноразово піддавав осуду держави за відмову надати достатньо коштів на охорону здоров'я і медичну допомогу пацієнтам. Однак на момент написання цих рядків відсутність механізму подання індивідуальних скарг не дає змогу КЕСКП розглядати конкретні випадки порушень, окрім системних недоліків, відзначених у національних доповідях. Очікуване запровадження такого механізму дасть КЕСКП можливість, за прикладом спорідненого йому договірного органу - КПЛ, розробити значну прецеденту базу з прав людини у сфері охорони здоров'я.

Хоча найбільш детально питання про право на охорону здоров'я розроблено КЕСКП, інші договірні органи ООН також сформулювали важливі коментарі з питань захисту прав пацієнта. КПЛ нерідко посилається на ст. 9 і 10 МПГПП, засуджуючи незаконне утримання під вартою психічно хворих, а також відмову ув'язненим у медичній допомозі. Він також обстоює необхідність захисту конфіденційності медичної інформації, відповідно до ст. 17 МПГПП, а на підставі ст. 6 МПГПП, яка проголошує право на життя, вимагає гарантувати медичну допомогу особам, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення.

Окрім договорів, які є обов’язковими, існують й інші міжнародні положення, наприклад, Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями, в яких закладено важливі норми, що стосуються прав пацієнта. Незважаючи на те, що ці правила не є обов’язковими й вимагати їх дотримання від держави не можна, пацієнти та їхні захисники можуть звертатися до цих норм для просування нового, більш прогресивного тлумачення положень міжнародних договорів.

Право на свободу й особисту недоторканність

ПРИКЛАДИ МОЖЛИВИХ ПОРУШЕНЬ

І Людину позбавляють свободи на невизначений термін за ста­ном психічного здоров'я, однак медичне обстеження не про­водиться.

І Осіб, яких утримують у закритому стаціонарі, не інформують про їхнє право звернутися до суду зі скаргою на незаконність їх примусової госпіталізації.

І Жінку, яка вживає наркотики, після пологів не випускають з лікарні й забирають у неї дитину.

НОРМИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЇХ ТЛУМАЧЕННЯ

Стаття 9 (ч. 1) МПГПП: Кожна людина має право на свободу й осо­бисту недоторканність. Нікого не може бути піддано свавільному арешту чи триманню під вартою. Нікого не може бути позбавлено волі інакше, як на підставах і відповідно до такої процедури, які встановлено законом.

• КПЛ постановив, що лікування у психіатричному закладі без згоди пацієнта є однією з форм позбавлення свободи, яка підпадає під положення ст. 9 МПГПП^[24]. У цьому контексті КПЛ вважає утримання у закритому психіатричному закладі протягом 14 днів без судового рішення порушенням ст. 9 (ч. 1) МПГПП^[25].

• Щодо випадку незаконної госпіталізації у межах законодавства про психіатричну допомогу, коли постраждала на момент гос­піталізації вважалася дієздатною і правомочною ухвалювати рішення від свого імені, КПЛ постановив таке^[26]:

На державу покладено особливий обов’язок забезпечити захист уразливих осіб, які перебувають під її юрисдикцією, у тому числі осіб з психічними розладами.

Стаття 25 КПД: Держави-учасниці визнають права дитини, яка від­дана компетентними органами на піклування з метою догляду за нею, її захисту або фізичного чи психічного лікування, на періодичну оцінку лікування, наданого дитині, і всіх інших умов, пов’язаних з таким піклуванням про дитину.

Стаття 14 КПІ:

1. Держави-учасниці забезпечують, щоб інваліди нарівні з іншими:

a) користувалися правом на свободу та особисту недоторкан­ність;

b) не позбавлялися волі незаконно чи довільно й щоб будь-яке позбавлення волі відповідало законові, а наявність інвалідності в жодному разі не ставала підставою для позбавлення волі.

2. Держави-учасниці забезпечують, щоб у випадку, коли на підставі якої-небудь процедури інваліди позбавляються волі, у них нарівні з іншими були гарантії, що узгоджуються з міжнародним правом з прав людини, і щоб поводження з ними відповідало цілям і принци­пам цієї Конвенції, зокрема забезпечення розумного пристосування.

29

30

Звід принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи ув’язненню у будь-якій формі

Принципи захисту психічно хворих осіб і поліпшення психіат­ричної допомоги

Стаття 6 Хартії про право на охорону здоров’я: Нікого не можна позбавити свободи на підставі медичної небезпеки для самого себе або для інших, окрім випадків, коли таку небезпеку засвідчено компетентним і незалежним лікарем, а рішення ухвалено судом згідно з установленою законом процедурою.

Право на приватне життя

ПРИКЛАДИ МОЖЛИВИХ ПОРУШЕНЬ

І Лікар без згоди пацієнта оприлюднює відомості про те, що пацієнт споживав наркотики або був наркозалежним.

І Держава, під час заповнення деяких офіційних форм, вимагає розкриття ВІЛ-статусу.

І Медичні працівники вимагають згоди батьків як умови отри­мання молоддю медичної допомоги у сфері сексуального здо­ров'я.

І Пацієнтам стаціонарного закладу охорони здоров'я інтернат­ного типу не надано місць для зберігання особистих речей.

НОРМИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЇХ ТЛУМАЧЕННЯ

Стаття 17 (ч. 1) МПГПП: Ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію.

Стаття 16 (ч. 1) КПД: Жодна дитина не може бути об’єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність.

Стаття 12 (ч. 1) МПЕСКП: Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров’я.

• Загальний коментар до МПЕСКП № 14, § 12: Доступність інформації не повинна завдавати шкоди праву на конфіденцій­ність особистих медичних даних.

• Загальний коментар до МПЕСКП № 14, § 23: Здійснення права підлітків на здоров’я залежить від розвитку системи охорони здоров’я, що орієнтована на молодь, у межах якої до­тримується конфіденційність і недоторканність приватного життя й надаються адекватні послуги в галузі сексуального і репродуктивного здоров’я.

Стаття 22 КПІ: 1. Незалежно від місця проживання чи житлових умов жодний інвалід не повинен наражатися на довільне чи незакон­не посягання на недоторканність його приватного життя, сім’ї, житла чи листування та інших видів спілкування або на незаконні нападки на його честь і репутацію. Інваліди мають право на за­хист закону від таких посягань або нападок.

Стаття 8 Хартії про право на охорону здоров'я: Лікарі пов’язані професійним правилом конфіденційності (лікарськоїтаємниці), яка забезпечує повагу до приватного життя їхніх пацієнтів. Ця конфі­денційність... сприяє ефективності надання медичної допомоги. Винятки з правила лікарської таємниці, чітко обмежені законом, можуть бути виправдані тільки метою охорони здоров’я, безпеки чи санітарно-гігієнічних умов у суспільстві. Пацієнти не пов’язані правилом лікарської таємниці. Лікарі можуть бути звільнені від обов’язку зберігати лікарську таємницю, якщо їм стає відомо про посягання на людську гідність.

Принцип 8 Лісабонської декларації про права пацієнта:

Право на конфіденційність

a) Уся інформація, яка ідентифікується щодо стану здоров’я пацієнта, захворювання, діагнозу, прогнозу й лікування, а також будь-яка інша особиста інформація вважається конфіденційною навіть після смерті пацієнта. У надзвичайних випадках родичі за низхідною лінією можуть отримати право доступу до інформації, яка стосується ризику спадкових захворювань.

b) Конфіденційна інформація може розголошуватися тільки в тому разі, якщо пацієнт надасть безпосередню згоду чи таке розголошення прямо передбачене законом. Інформацію можуть повідомляти іншим особам, які надають медичну допомогу, ви­нятково в разі необхідності, якщо пацієнт явно не дав прямої згоди на розкриття відомостей.

с) Усі ідентифікаційні відомості про пацієнта повинні зберігатися. Захист даних здійснюється відповідно до порядку їх зберігання. Аналогічно належать захисту субстанції людського організму, які можуть бути джерелом ідентифікаційних відомостей.

Примітка: конфіденційність інформації про сексуальне й репродуктивне здоров'я

Очевидно, що необхідність дотримуватися конфіденційності медичної інформації має вплив на багато аспектів охорони здоров’я. Однак конфі­денційність особливо важлива в галузі сексуального й репродуктивного здоров’я.

3) необхідність розглянути й вирішити питання про дотримання конфіден­ційності щодо сексуального й репродуктивного здоров’я підлітків, у тому числі тих, які перебувають у ранньому шлюбі, й таких, що перебувають у несприятливій життєвій ситуації^[30].

Право на інформацію

ПРИКЛАДИ МОЖЛИВИХ ПОРУШЕНЬ

І Держава забороняє публікувати інформацію про вживання наркотиків чи про зменшення шкоди, посилаючись на те, що така інформація нібито заохочує протизаконну діяльність.

І Від молоді навмисно приховують інформацію про інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), і про використання презервативів.

І Ромським жінкам недоступна інформація про сексуальне й репродуктивне здоров'я.

НОРМИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЇХ ТЛУМАЧЕННЯ

Стаття 19 (ч. 2) МПГПП: Кожна людина має право на вільне ви­раження свого погляду; це право включає свободу шукати, одер­жувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір.

• Один із членів КПЛ зазначив у справі, порушеній Желудковим проти України, таке^[31]:

«Право людини отримувати доступ до медичної інформації про своє здоров’я є частиною права кожного на доступ до особистої інформації, яка його стосується. Держава не представила жодних підстав для своєї відмови надати доступ до такої інформації, а тому відмова в проханні постраждалого про доступ до його медичної карти є порушенням обов’язку держави поважати право всіх на «гуманне ставлення й повагу до гідності кожної людської особистості» незалежно від того, чи мала така відмова наслідки для лікування постраждалого»^[32].

Стаття 12 (ч. 1) МПЕСКП: Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров’я.

• Загальний коментар до МПЕСКП № 14, § 12 («b») («iv»): [До­ступність медичної допомоги] передбачає право на пошук, отримання й поширення інформації та ідей, які стосуються питань здоров’я.

• Загальний коментар до МПЕСКП № 14, § 23: Держави-учасниці повинні забезпечувати підліткам здорове й сприятливе сере­довище, яке гарантує їм можливість брати участь в ухваленні рішень щодо їхнього здоров’я, формувати необхідні для життя навики, здобувати потрібну інформацію, отримувати поради й обирати свій спосіб життя.

Стаття 17 КПД: Держави-учасниці визнають важливу роль засобів масової інформації і забезпечують, щоб дитина мала доступ до інформації і матеріалів із різних національних і міжнародних дже­рел, особливо до таких інформації і матеріалів, які спрямовані на сприяння соціальному, духовному і моральному благополуччю, а також здоровому фізичному і психічному розвитку дитини^[33].

Стаття 21 КПІ: Держави-учасниці вживають усіх належних заходів для забезпечення того, щоб інваліди могли користуватися правом на свободу висловлення думки та переконань, зокрема свободу шукати, отримувати й поширювати інформацію та ідеї нарівні з іншими, користуючись за власним вибором усіма формами спіл­кування, визначеними в статті 2 цієї Конвенції, зокрема шляхом:

а) забезпечення інвалідів інформацією, призначеною для широкої публіки, у доступних форматах і з використанням технологій, що враховують різні форми інвалідності, своєчасно й без додаткової плати.

Принцип 7 Лісабонської декларації про права пацієнта:

Право на отримання інформації

a) Пацієнт має право на отримання інформації про себе, яка міститься у будь-якому із його медичних записів, а також бути повністю поінформованим щодо стану свого здоров’я, включаючи медичні факти. Однак конфіденційна інформація щодо третіх осіб, яка міститься у записах пацієнта, не повинна надаватися пацієнтові без дозволу такої третьої сторони.

b) У надзвичайних випадках інформація може бути прихована від пацієнта за наявності достатніх підстав для припущення, що така інформація створить серйозну загрозу його життю чи здоров’ю.

c) Інформацію необхідно повідомляти відповідно до особливостей місцевої культури й так, щоб вона була зрозумілою пацієнту.

d) На пряме прохання пацієнта інформація може йому не надава­тись, якщо тільки цього не вимагається для врятування життя іншої особи.

e) Пацієнт має право обирати особу, якій необхідно повідомляти відомості про нього (якщо така є).

Принцип 5 Декларації про медичну допомогу, орієнтовану на пацієнта^[34]: Достовірна, своєчасна й повна інформація необхідна для того, щоб пацієнти та особи, які надають медичну допомогу, могли ухвалювати інформовані рішення про лікування й про те, як жити з цим захворюванням. Інформацію необхідно надавати в доступній формі відповідно до принципів медичної деонтології та з урахуванням стану здоров’я, мови, віку, інтелекту, здібностей і культури пацієнта.

Примітка: доступність інформації про сексуальне й репродуктивне здоров’я

Особливо важливим є надання відповідної та своєчасної інформації щодо сексуального та репродуктивного здоров'я. Органи контролю ООН за виконанням договорів закликають держави підвищувати доступність такої інформації у зв'язку зі зростанням кількості підліткових абортів і випадків захворювань, що передаються статевим шляхом^[35], включаючи ВІЛ/СНІД^[36], і розширити цільову аудиторію за рахунок неповнолітніх^[37] і населення територій із високим рівнем вживання алкоголю й тютюну^[38].

Право на фізичну недоторканність

ПРИКЛАДИ МОЖЛИВИХ ПОРУШЕНЬ

І Ромську жінку стерилізують без її згоди.

І Лікар змушує вагітну, яка вживає наркотики, зробити аборт.

І Пацієнти закритого стаціонару регулярно отримують лікуван­ня без їхньої згоди, оскільки припускається, що вони не здатні ухвалювати рішення з питань свого лікування й обстеження.

І Пацієнти психіатричного стаціонару отримують лікування у межах клінічних випробувань, але не інформовані про те, що беруть участь у дослідженні.

І Пацієнтам проводять електросудомну терапію (ЕСТ), називаючи її «лікуванням електросном».

НОРМИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЇХ ТЛУМАЧЕННЯ

Примітка: право на фізичну недоторканність

Право на фізичну недоторканність не згадується як таке в МПГПП і МПЕСКП, але в тлумаченнях цих документів воно визнається частиною права на особисту недоторканність (ст. 9 МПГПП), права на свободу від катувань і жорстокого, нелюдського й такого, що принижує гідність, по­водження чи покарання (ст. 7 МПГПП), права на приватне життя (ст. 17 МПГПП) і права на найвищий досяжний рівень здоров’я (ст. 12 МПЕСКП).

Стаття 12 (ч. 1) КПД: Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлю­вати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Стаття 39 КПД: Держави-учасниці вживають всіх необхідних за­ходів для сприяння фізичному та психологічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка є жертвою будь-яких видів нехтування, експлуатації чи зловживань, катувань чи будь-яких жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів пово­дження, покарання чи збройних конфліктів. Таке відновлення і реінтеграція мають здійснюватися в умовах, що забезпечують здоров’я, самоповагу і гідність дитини.

Стаття 17 КПІ: Кожний інвалід має право на повагу до його фізичної та психічної цілісності нарівні з іншими.

Стаття 12 (ч. 1) МПЕСКП: Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров’я.

• Загальний коментар до МПЕСКП № 14, § 8: [Право на здоров’я включає в себе] право не піддаватися лікуванню й медичним дослідам без вільної згоди.

Міжнародні керівні принципи етики для біомедичних дослі­джень на людині^[39]

Стаття 5 Хартії про право на охорону здоров'я: Згода пацієнта вимагається до початку будь-якого лікування, крім випадків екс­треної допомоги, чітко відповідно до закону.

Принципи 2-6 Лісабонської декларації про права пацієнта:

2. Право на свободу вибору

a) Пацієнт має право вільно обирати й змінювати лікаря чи ліку­вальний заклад, незалежно від того, належать вони до приватного чи до державного сектору.

b) Пацієнт має право на будь-якому етапі звернутися за консуль­тацією до іншого лікаря.

3. Право на самовизначення

a) Пацієнт має право на самовизначення й на ухвалення незалеж­них рішень щодо свого здоров’я. Лікар зобов’язаний повідомити пацієнта про наслідки його рішення.

b) Розумово повноцінний неповнолітній пацієнт має право по­годжуватися на будь-яку діагностичну процедуру або лікування, а також відмовлятися від них. Пацієнт має право на отримання інформації, необхідної для ухвалення ним рішень. Пацієнт повинен мати чітке уявлення про мету й результати будь-якого обсте­ження чи лікування, а також про наслідки своєї відмови.

c) Пацієнт має право відмовитися від участі в будь-якому обсте­женні чи в апробуванні методик.

4. Пацієнт у непритомному стані

a) Якщо пацієнт перебуває в несвідомому стані чи з інших причин не в стані виявити свою волю, за можливості, необхідно отримати ін­формовану згоду законним способом від призначеного представника.

b) Якщо законний представник відсутній, і при цьому необхідне негайне медичне втручання, допускається презумпція згоди пацієнта, за винятком випадків, коли попередні тверді заяви чи переконання пацієнта неодмінно свідчать про те, що пацієнт відмовився би від такого втручання у вказаній ситуації.

c) Однак лікарям завжди необхідно спробувати врятувати життя пацієнта, який перебуває в непритомному стані внаслідок спроби самогубства.

5. Недієздатний пацієнт

a) Якщо пацієнт є неповнолітнім або недієздатним через якісь інші причини, в деяких юрисдикціях вимагається згода законного представника. Водночас пацієнт повинен брати безпосередню участь в ухваленні рішень у максимально припустимому обсязі.

b) Якщо недієздатний пацієнт здатний ухвалювати раціональні рішення, його рішення повинні враховуватися, й він має право забо­ронити розголошення інформації своєму законному представникові.

c) Якщо законний представник пацієнта чи особа, уповноважена пацієнтом, не дає згоди на лікування, яке, на думку лікаря, відпо­відає інтересам здоров’я пацієнта, лікареві необхідно оскаржити вказане рішення у відповідному компетентному органі. В ситуації екстреної допомоги лікар завжди діє в інтересах пацієнта.

6. Проведення процедур проти волі пацієнта

Діагностичні процедури або лікування можуть проводитися всупереч волі пацієнта в невідкладних випадках, конкретно перед­бачених законом, згідно з принципами медичної етики.

Примітка: операції, які калічать жіночі статеві органи і право на фізичну недоторканність

Органи з контролю за виконанням договорів визнали таку практику, як операції, які калічать жіночі статеві органи, такими, що порушують право дівчат на особисту, а також фізичну й моральну недоторканність, оскільки такі операції наражають на небезпеку їх життя та здоров’я^[40].

Право на життя

ПРИКЛАДИ МОЖЛИВИХ ПОРУШЕНЬ

Лікарі відмовляються лікувати пацієнта, що постраждав від передозування наркотиками, на тій підставі, що вживання наркотиків протизаконне; відмова в допомозі призводить до смерті пацієнта.

І Споживачі наркотиків помирають у закритих лікарняних па­латах внаслідок незабезпечення протипожежної безпеки.

І Держава покладає невиправдані законодавчі обмеження на доступність екстреної профілактики або терапії ВІЛ-інфекції.

І Рівень смертності у закритому стаціонарі особливо високий у зимові місяці через поганий стан будівлі, що не відповідає вимогам санітарних умов, недостатнє опалення й недобро­совісний догляд за хворими.

І За схильною до суїциду пацієнткою психіатричного стаціонару не ведеться адекватний нагляд і вона вчиняє самогубство.

НОРМИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЇХ ТЛУМАЧЕННЯ

Стаття 6 (ч. 1) МПГПП: Право на життя є невід’ємним право кож­ної людини. Це право охороняється законом. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.

• Загальний коментар Комітету з прав людини до МПГПП № 6, § 1 і 5: Право на життя «не підлягає вузькому» або «обмежено­му тлумаченню», а його захист «вимагає від держав вжиття позитивних заходів, спрямованих на подовження тривалості життя».

• КПЛ, визнаючи порушення ст. 6 і ст.10 (ч. 1) МПГПП в разі, коли спочатку здорова молода людина, яка захворіла в слідчому ізоляторі, незважаючи на неодноразові прохання про допомогу, не отримувала лікування й у результаті померла, зазначає, що:

Держави зобов’язані забезпечити дотримання права на життя щодо ув’язнених, а не [ув’язнені] повинні просити про захист... Держава-учасниця повинна так організувати місця позбавлення волі, щоб знати про стан здоров’я ув’язнених у тій мірі, якою цього можна очікувати на розумних підставах. Нестача коштів не звільняє державу від цього зобов’язання^[41].

• Оскільки при слідчому ізоляторі була функціональна медична служба, яка повинна була знати про небезпечну зміну стану здоров’я жертви, державі було приписано вжити негайних за­ходів, аби забезпечити відповідність умов утримання під вар­тою зобов’язанням, передбаченим ст. 6 і 10. Ці зобов’язання залишаються чинними навіть у тому разі, коли такі заклади є приватними^[42].

• Хоча КПЛ відкрито не визнає права на аборт, він зазначає, що держави зобов’язані вживати заходів щодо захисту права на життя вагітних жінок у ситуації переривання вагітності, тобто припинити практику тотальної заборони на цю процедуру^[43].

Стаття 10 КПІ: Держави-учасниці знову підтверджують невід’ємне право кожної людини на життя й уживають усіх необхідних за­ходів для забезпечення його ефективного здійснення інвалідами нарівні з іншими.

Право на найвищий досяжний рівень фізичного

і психічного здоров’я

ПРИКЛАДИ МОЖЛИВИХ ПОРУШЕНЬ

І Держава не вживає планомірних кроків для забезпечення дос­тупності антиретровірусних препаратів для людей, які живуть з ВІЛ, і для профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини.

І Довкола деяких бідних кварталів немає ні лікарів, ані медич­них закладів.

І Держава систематично не проводить навчання медичного пер­соналу методам паліативного догляду.

І Дитина в соціальному інтернаті через погане харчування не може піднятися з ліжка.

І У психіатричному стаціонарі дорослих і дітей розміщають в одній палаті.

І Жінкам, які мають психічні розлади, відмовляють у послугах щодо захисту репродуктивного здоров'я.

НОРМИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЇХ ТЛУМАЧЕННЯ

Стаття 12 МПЕСКП: 1. Держави, які беруть участь у цьому Пак­ті, визнають право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров’я. 2. Заходи, яких повинні вжити держави-учасниці цього Пакту для повного здійснення цього пра­ва, включають ті, які є необхідними для: с) запобігання і лікування епідемічних, ендемічних, професійних та інших хвороб і боротьби з ними; d) створення умов, які б забезпечували всім медичну допо­могу і медичний догляд у разі хвороби.

• Загальний коментар до МПЕСКП № 14, § 4: Право на здо­ров’я включає в себе широкий спектр як соціально-економічних факторів, що створюють умови, які дозволяють людям вести здоровий спосіб життя, так і основних складових збереження здоров’я, таких як їжа та режим харчування, житлові умови, доступ до придатної для пиття води й адекватних санітарних умов, безпечні й нешкідливі умови праці та сприятливе для здоров’я людини довкілля.

• Загальний коментар до МПЕСКП № 14, § 12: Медична допомога й послуги повинні бути в наявності та в достатньому обсязі доступні (фізично та економічно) всім без жодної дискримінації, культурно прийнятні та належної якості.

• Загальний коментар до МПЕСКП № 14, § 30-37: Під час надан­ня таких послуг держави зобов’язані неухильно забезпечувати право на здоров’я, поважаючи при цьому власні ресурси людей^[44], захищати їх від небажаних дій третіх осіб і створювати або надавати адекватні ресурси, якщо такі відсутні.

• Загальний коментар до МПЕСКП № 14, § 46-52: Порушення права на здоров’я можуть бути викликані умисними діями або бездіяльністю держави.

• У контексті зобов’язань, передбачених ст. 12 МПЕСКП, КЕСКП неодноразово піддавав осуду держави за відмову виділити достатньо коштів на охорону здоров’я та медичну допомогу, оскільки така бездіяльність держави має явно негативний вплив на стан пацієнтів^[45].

• КЕСКП став вимагати від держав ухвалити відповідне зако­нодавство для захисту прав пацієнтів, включаючи право на компенсацію в разі лікарських помилок^[46].

Стаття 3 (ч. 3) КПД: Держави-учасниці забезпечують, щоб уста­нови, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров’я та з точки зору чисельності і придатності їх персоналу, а також компетент­ного нагляду.

Стаття 24 КПД: 1. Держави-учасниці визнають право дитини на користування найбільш досконалими послугами системи охоро­ни здоров’я та засобами лікування хвороб і відновлення здоров’я. Держави-учасниці намагаються забезпечити, щоб жодна дитина не була позбавлена свого права на доступ до подібних послуг системи охорони здоров’я. 2. Держави-учасниці домагаються повного здійснення цього права, зокрема, вживають заходів щодо

a) зниження рівня смертності немовлят і дитячої смертності;

b) забезпечення надання необхідної медичної допомоги та охорони здоров’я всіх дітей з приділенням першочергової уваги розвитку первинноїмедико-санітарноїдопомоги... d) надання матерям на­лежних послуг з охорони здоров’я у допологовий і післяпологовий періоди.

• У контексті захисту права на охорону здоров’я Комітет з прав дитини піддав критиці проект угоди про вільну торгівлю, який обговорювався трьома країнами Латинської Америки й США, як несумісний, зокрема, з правом малозабезпеченого населення на доступність недорогих ліків і соціального обслуговування^[47]. Комітет рекомендує провести дослідження впливу торгових стандартів на ситуацію у країнах^[48].

48

49

Стаття 25 КПІ: Держави-учасниці визнають, що інваліди мають право на найбільш досяжний рівень здоров’я без дискримінації за ознакою інвалідності. Держави-учасниці вживають усіх належних заходів для забезпечення доступу інвалідів до послуг у сфері охо­рони здоров’я, які враховують гендерну специфіку, у тому числі до реабілітації за станом здоров’я. Зокрема, держави-учасниці:

a) забезпечують інвалідам той самий набір, якість і рівень без­платних або недорогих послуг і програм з охорони здоров’я, що й іншим особам, зокрема у сфері сексуального та репродуктивного здоров’я та за державними програмами охорони здоров’я, що про­понуються населенню;

b) надають ті послуги у сфері охорони здоров’я, які необхідні інвалідам безпосередньо з причини їхньої інвалідності, зокрема послуги з ранньої діагностики, а в підхожих випадках - корекції та послуги, покликані звести до мінімуму та запобігти подальшому виникненню інвалідності, зокрема серед дітей і людей похилого віку;

c) організують ці послуги у сфері охорони здоров’я якомога ближ­че до місць безпосереднього проживання цих людей, зокрема в сільських районах;

d) вимагають, щоб спеціалісти з охорони здоров’я надавали ін­валідам послуги такої самої якості, що й іншим особам, зокрема на підставі вільної та поінформованої згоди через, серед іншого, підвищення обізнаності стосовно прав людини, достоїнства, самостійності й потреб інвалідів за рахунок навчання та при­йняття етичних стандартів для державної та приватної охорони здоров’я;

e) забороняють дискримінацію стосовно інвалідів під час надання медичного страхування та страхування життя, якщо останнє дозволене національним правом, і передбачають, що воно нада­ється на справедливих і розумних засадах;

50

51

f) не допускають дискримінаційної відмови в охороні здоров’я чи пос­лугах у цій галузі чи отриманні їжі або рідин з причини інвалідності.

Право на свободу від катувань і жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження

ПРИКЛАДИ МОЖЛИВИХ ПОРУШЕНЬ

І Побоюючись переслідування з боку держави, лікар відмовля­ється призначати пацієнтові морфін для полегшення болю.

І Особі, яка перебуває під вартою, відмовляють у психіатрично­му лікуванні й замість надання допомоги, замикають в одиноч­ній камері.

І Персонал СНІД-відділення допускає телевізійну зйомку па­цієнтів без їхньої згоди і трансляцію матеріалу на місцевому телебаченні.

І Пацієнткам закритого стаціонару наказують приймати душ у загальній душовій під наглядом персоналу чоловічої статі.

НОРМИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЇХ ТЛУМАЧЕННЯ

Стаття 7 МПГПП: Нікого не може бути піддано катуванню чи жор­стокому, нелюдському або принижуючому гідність поводженню чи покаранню. Зокрема, жодну особу не може бути без її вільної згоди піддано медичним чи науковим дослідам.

Стаття 10 (ч. 1) МПГПП: Усі особи, позбавлені волі, мають право на гуманне поводження і поважання гідності, властивої людській особі.

• КПЛ розтлумачив, що ст. 10 (ч. 1) МПГПП застосовується до кожного, хто позбавлений волі відповідно до будь-яких законів і рішень держави й утримується у в’язниці, лікарні (особливо психіатричній), колонії, виправному закладі тощо, і що держа- ви-учасниці зобов’язані дотримуватися установленого в ній принципу в усіх закладах та установах, що потрапляють під їхню юрисдикцію, де містяться люди^[49].

КПЛ неодноразово підкреслював, що в межах ст. 10 (ч. 1) МПГПП обов’язок поважати гідність, властиву кожній людині, включає в себе, з-поміж іншого, надання адекватної медичної

допомоги під час утримання під вартою^[50]. У багатьох випадках [Комітет] визнавав порушення цього положення, часто разом із порушенням зобов’язань, зазначених у ст. 7^[51]. Зокрема, КПЛ вимагав поліпшення санітарно-гігієнічних умов, організації регулярних фізичних вправ і адекватного лікування для пси­хічно хворих, яких утримують у місцях позбавлення волі (як у в’язницях, так і в закритих психіатричних стаціонарах)^[52]. Не- проведення адекватного лікування психічного захворювання, ускладненого очікуванням смертної кари, може також бути рівносильним порушенню ст. 7 та/або 10 (ч. 1)^[53].

53

54

55

КПЛ визнав порушення ст. 10 (ч. 1) у разі, коли засудженому до смертної кари ув’язненому було відмовлено в лікуванні^[54], й у разі, коли переповненість слідчого ізолятора призвела до нелюдських і шкідливих для здоров’я умов утримання людей, що стало причиною смерті ув’язненого^[55].

До інших прикладів порушення ст. 7 і 10 (ч. 1) належить випадок, коли ув’язненого утримували в одиночній камері в підвальному приміщенні, три місяці піддавали тортурам, й він не отримував лікування щодо захворювання, яке в нього було^[56]. В іншому випадку поєднання недостатнього розміру камер, поганих гігієнічних умов, неповноцінного харчування й відсутності сто­матологічної допомоги було також визнано порушенням ст. 7 і 10 (ч. 1)^[57].

Відмова ув’язненому в доступі до його медичної карти, особливо в разі, коли це має значення для його подальшого лікування, може бути порушенням ст. 10 (ч. 1)^[58].

Якщо було таке порушення, обов’язок надати ефективний засіб захисту прав людини відповідно до ст. 2 (п. «а» ч. 3) МПГПП може включати в себе вимогу надання відповідної медичної, зокрема психіатричної допомоги^[59].

Стаття 1 КПК: 1. Для мети цієї Конвенції визначення «катування» означає будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисно заподіюються сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отрима­ти від неї чи від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого виду, коли такий біль або страждання заподіюються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають як офі­ційні, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи за їх мовчазної згоди. В цей термін не включаються біль або страждання, що виникли внаслідок лише законних санкцій, невіддільні від цих санкцій чи спричиняються ними випадково. 2. Ця стаття не завдає шкоди будь-якому міжнародному договору чи будь-якому національному законодавству, в яких є або можуть бути положення про більш широке застосування.

Стаття 2 КПК: 1. Кожна держава-сторона вживає ефективних за­конодавчих, адміністративних, судових та інших заходів для запо­бігання актам катувань на будь-якій території під її юрисдикцією.

2. Жодні виключні обставини, якими вони б не були, стан війни чи загроза війни, внутрішня політична нестабільність чи будь-який інший надзвичайний стан, не можуть бути виправданням кату­вання. 3. Наказ вищого начальника або державної влади не може служити виправданням катування.

Стаття 4 КПК: 1. Кожна держава-сторона забезпечує розглядання всіх актів катування згідно з її кримінальним законодавством як злочини. Те саме стосується спроби піддати катуванням і тих дій будь-якої особи, що являють собою співучасть у катуванні.

2. Кожна держава-сторона встановлює відповідні покарання за такі злочини з урахуванням їх тяжкого характеру.

61

62

Стаття 10 КПК: 1. Кожна держава-сторона повною мірою забезпечує включення навчальних матеріалів та інформації про заборону кату­вань до програм підготовки персоналу правових органів, цивільного чи військового медичного персоналу, державних посадових осіб, які можуть мати відношення до утримання під вартою й допитів осіб, які зазнали будь-якої форми арешту, затримання чи ув’язнення, або до поводження з ними.

Стаття 13 КПК: Кожна держава-сторона забезпечує будь-якій осо­бі, яка стверджує, що їй було завдано катувань на території, що перебуває під юрисдикцією цієї держави, право на подання скарги компетентним властям цієї держави та на швидкий неупередже- ний розгляд такої скарги. Вживаються заходи для забезпечення захисту позивача і свідків від будь-яких форм поганого поводження чи залякування у зв’язку із скаргою чи будь-якими свідченнями.

Стаття 14 КПК: 1. Кожна держава-сторона забезпечує у своїй правовій системі одержання від шкодування жертвою катувань й підкріплене правовою санкцією право на справедливу й адекватну компенсацію, включаючи заходи для якомога повнішої реабілітації. У разі смерті жертви внаслідок катування право на компенсацію надається її утриманцям. 2. Ніщо в цій статті не зачіпає будь- якого права жертви чи інших осіб на компенсацію, яке може перед­бачатися національним законодавством.

Стаття 16 КПК: 1. Кожна держава-сторона зобов’язується запо­бігати на будь-якій території, що перебуває під її юрисдикцією, іншим актам жорстокого, нелюдського і такого, що принижує гід­ність, поводження й покарання, що не підпадають під визначення катування, викладеного у статті 1, коли такі акти здійснюються державними чи посадовими особами або іншими особами, що вис­тупають як офіційні, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи з їх мовчазної згоди. Зокрема, зобов’язання, що містяться в статтях 10,11, 12 та 1З, застосовуються із заміною посилань на катування посиланнями на інші форми жорстокого, нелюдського або тако­го, що принижує гідність, поводження й покарання. 2. Положення цієї Конвенції не завдають шкоди положенням будь-яких інших міжнародних договорів або національного законодавства, які за­бороняють жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження і покарання, або стосуються видачі чи вислання.

Комітет проти катувань назвав переповненість, невідповідні умови про­живання й довготривале утримання у психіатричних стаціонарах «рівно­сильним нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню»^[60]. Аналогічно Комітет також засудив надмірну переповненість в’язниць, де побутові й санітарно-гігієнічні умови такі, що разом з відсутністю медичної допомоги^[61] ставлять під загрозу здоров'я та життя ув'язнених^[62].

Комітет також наголосив, що медичні працівники, які беруть участь у кату­ванні, повинні бути притягнуті до відповідальності та бути покарані^[63].

Примітка: Спеціальні доповідачі з питань катування

Один за одним Спеціальні доповідачі ООН з питань катування виявляли численні порушення прав ув'язнених на охорону здоров'я та на доступ до медичної допомоги, прирівняних до порушення заборони на застосування катування та/або жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження. Вони зазначали, що погані умови утримання й неадекватність медичного обслуговування нерідко більше характерні для місць попере­днього ув'язнення, аніж для місць позбавлення волі після вироку суду^[64]. До найбільш кричущих порушень належать такі: відсутність доступу до медичного працівника всіх новоприбулих ув'язнених, антисанітарні по­бутові умови^[65], неможливість ізолювати від інших ув'язнених носіїв таких особливо заразних захворювань, як туберкульоз^[66], неприйнятний порядок утримання у карантині^[67] й недостатнє забезпечення харчуванням, що в деяких випадках викликало загрозу смерті^[68].

Ще однією проблемою, яку неодноразово порушували Спеціальні доповідачі ООН з питань катування, була проблема впливу системи кримінальних покарань на психічне здоров’я неповнолітніх, для яких додатковою загрозою є нелюдські умови утримання й насильство^[69].

Стаття 37 КПД: Держави-учасниці забезпечують, щоб: а) жодна дитина не піддавалась катуванням та іншим жорстоким, нелюд­ським або принижуючим гідність видам поводження чи покарання.

Стаття 39 КПД: Держави-учасниці вживають усіх необхідних за­ходів для сприяння фізичному та психологічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка є жертвою будь-яких видів нехтування, експлуатації чи зловживань, катувань чи будь-яких жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів пово­дження, покарання чи збройних конфліктів. Таке відновлення і реінтеграція мають здійснюватися в умовах, що забезпечують здоров’я, самоповагу і гідність дитини.

Стаття 15 КПІ: 1. Ніхто не повинен піддаватися катуванням або жорстоким, нелюдським чи таким, що принижують його гідність, поводженню або покаранню. Зокрема, жодна особа не повинна без власної вільної згоди піддаватися медичним чи на­уковим дослідам. 2. Держави-учасниці вживають усіх ефективних законодавчих, адміністративних, судових чи інших заходів для того, щоб інваліди нарівні з іншими не піддавалися катуванням або жорстоким, нелюдським чи таким, що принижують гідність, видам поводження та покарання.

Кодекс поведінки службових осіб правоохоронних органів:

Стаття 2: Під час виконання своїх обов’язків службові особи для підтримання правопорядку поважають і захищають людську гід­ність і підтримують та захищають права людини щодо всіх осіб.

Стаття 5: Жодна службова особа для підтримання правопорядку не може здійснювати, підбурювати або терпимо ставитися до будь-якої дії, що є катуванням або іншими жорстокими, нелюдськи­ми або такими, що принижують гідність, видами поводження чи покарання, й жодна посадова особа для підтримання правопорядку не може посилатися на розпорядження вищих посадових осіб або на надзвичайні обставини... для виправдання катування або інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарання.

Принципи медичної етики, які належать до ролі медичних пра­цівників, зокрема лікарів, у захисті ув’язнених чи затриманих осіб від катування або інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарання (1982 р.)^[70]

Звід принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи ув’язненню у будь-якій формі:

Принцип 1. Усі особи, яких затримали чи ув’язнили в будь-якій формі, мають право на гуманне поводження й повагу до гідності, властивої людській особистості.

Принцип 6. Жодна затримана чи така, що перебуває в ув’язненні, особа не повинна піддаватися катуванню чи жорстоким, нелюд­ським або таким, що принижують гідність, видам поводження чи покарання. Жодні обставини не можуть слугувати виправданням для катування чи інших жорстоких, нелюдських чи таких, що при­нижують гідність, видів поводження чи покарання.

Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями^[71]

Правила 22-26 про медичне обслуговування

Правило 22 (ч. 1) диктує усім пенітенціарним закладам мати в своє­му розпорядженні щонайменше одного кваліфікованого медичного працівника, який має знання у галузі психіатрії. Загалом надання медичної допомоги повинно бути організовано в тісному зв'язку з цивільними органами охорони здоров'я і повинно охоплювати необхідні психіатричні служби. Правило 22 (ч. 2) передбачає в разі необхідності переводити хворих ув'язнених до спеціалізованих лікувальних закладів, а в'язничні лікарні облаштовувати необхідним обладнанням, ліками й кваліфікованим персоналом. Згідно з Прави­лом 22 (ч. 3), кожен ув'язнений повинен мати можливість звертатися за отриманням послуг кваліфікованого стоматолога.

Правило 23 стосується забезпечення умов для допологової й після­пологової допомоги та організації дитячих ясел у жіночих закладах, а також створення умов для допомоги під час пологів не у в'язничній, а в звичайній лікарні, коли це можливо.

Правило 24 вимагає негайно проводити медичний огляд кожного ув'язненого під час його прибуття до закладу й надалі - за потреби для виявлення соматичних і психічних захворювань та ізоляції ув'язнених, які страждають інфекційними або заразними захворюваннями.

Відповідно до Правила 25, лікар повинен щоденно приймати й відвідувати усіх ув’язнених та доповідати керівнику в’язниці про всі випадки, коли, на його думку, утримання у в’язниці впливає на фізичне чи психічне здоров’я ув’язненого. Крім того, згідно з Пра­вилом 26, лікар повинен регулярно інспектувати їжу, гігієнічні та санітарно-побутові умови, стан опалювальних та освітлювальних приладів, одяг і постільну білизну ув’язнених і доповідати про це керівнику. Водночас, керівник після розгляду звітів повинен негайно вживати необхідних заходів.

Принципи ефективного розслідування й документування кату­вань: Стамбульський протокол^[72]

Право на участь у публічній політиці

ПРИКЛАДИ МОЖЛИВИХ ПОРУШЕНЬ

І Представникам корінного населення відмовляють у праві брати участь в ухваленні політичних рішень, які впливають на їхнє здоров'я та добробут, оскільки вважається, що вони некомпе­тентні в цих питаннях.

І Організації лесбіянок, геїв, бісексуалів і трансгендерних осіб (ЛГБТ) навмисно не допускають до участі в розробці заходів у боротьбі з ВІЛ/СНІДом.

НОРМИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЇХ ТЛУМАЧЕННЯ

Стаття 25 МПГПП: Кожен громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації і без необґрунтованих обмежень право і можли­вість... а) брати участь у веденні державних справ як безпосе­редньо, так і за посередництвом вільно обраних представників.

Стаття 7 КЛВФДЖ: Держави-сторони вживають усіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок у політичному та суспільному житті країни і, зокрема, забезпечують жінкам на рів­них умовах з чоловіками право:... b) брати участь у формуванні та здійсненні політики уряду та займати державні посади, а також здійснювати всі державні функції на всіх рівнях державного управління.

Стаття 14 (п. «а» ч. 2) КЛВФДЖ: Держави-учасниці вживають усіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок у сіль­ських районах з тим, щоб забезпечити на основі рівності чолові­ків і жінок їх участь у розвитку сільських районів та в одержанні переваг від такого розвитку і, зокрема, забезпечують таким жінкам право: a) брати участь в опрацюванні та здійсненні планів розвитку на всіх рівнях.

Стаття 4 Алма-Атинської декларації: Люди мають право й обов’язок брати участь на індивідуальній і колективній основі в плануванні й здійсненні їх медико-санітарного обслуговування.

Принцип 2 Декларації про медичну допомогу, орієнтовану на пацієнта: Вибір і розширення можливостей: Пацієнти мають право й обов’язок брати участь в міру своїх здібностей і пере­ваг, як партнери, в ухваленні рішень у галузі охорони здоров’я, які впливають на їхнє життя. Для цього необхідна система ме­дичного обслуговування, що реагує на потреби пацієнтів і надає адекватний вибір варіантів лікування та ведення захворювань, які відповідають цим потребам, а також заохочення і підтримка пацієнтів і осіб, які їх доглядають, задля досягнення найвищої можливої якості життя. Організації пацієнтів повинні мати мож­ливість відігравати провідну роль у підтримці пацієнтів і їхніх сімей для здійснення їх права на інформований вибір медичного обслуговування.

Принцип 3 Декларації про медичну допомогу, орієнтовану на пацієнта^[73]: Участь пацієнтів у формуванні політики у сфері охорони здоров'я: Пацієнти та організації пацієнтів повинні мати можливість взяти на себе частину відповідальності за формування політики в сфері охорони здоров’я завдяки реальній і заохочувальній участі в ухваленні рішень на всіх рівнях і на всіх етапах, щоб гарантувати, що під час ухвалення таких рішень на чільне місце будуть поставлені інтереси пацієнта. Така участь не повинна обмежуватися політикою у сфері охорони здоров’я, але повинна включати в себе, наприклад, соціальну політику, яка в результаті вплине на життя пацієнтів.

Стаття 12 МПЕСКП: 1. Держави, які беруть участь у цьому Пак­ті, визнають право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров’я. 2. Заходи, яких повинні вжити держави-учасниці цього Пакту для повного здійснення цього права, включають ті, які є необхідними для:... с) запобігання і лікування епідемічних, ендемічних, професійних та інших хвороб і боротьби з ними; d) створення умов, які б забезпечували всім медичну допо­могу і медичний догляд у разі хвороби.

• Загальний коментар КЕСКП № 14, § 43 і 54: КЕСКП закликає країни ухвалити «загальнонаціональну стратегію з охорони здоров’я та план дій», які «необхідно періодично переглядати з дотриманням принципу участі населення й принципу тран- спарентності». Крім того, «складовою роботи для підтримки здоров’я повинна стати ефективна діяльність із визначення пріоритетів, ухвалення рішень, планування, перетворення у життя й оцінки стратегій зміцнення здоров’я, яка провадиться на місцевому рівні. Держави зможуть досягнути ефективного надання послуг у сфері охорони здоров’я лише завдяки залучен­ню до цієї роботи населення».

Право на свободу від дискримінації та на рівність

ПРИКЛАДИ МОЖЛИВИХ ПОРУШЕНЬ

І Особам, які шукають притулку, відмовляють у будь-яких видах медичної допомоги, окрім екстреної.

І У пологових будинках ромських жінок регулярно розміщують в окремі від інших жінок палати.

І Споживачі наркотиків недостатньо представлені в програмах лікування ВІЛ, хоча становлять більшість людей, які живуть з ВІЛ.

І Жінці з діагнозом «шизофренія» у відповідь на скарги на біль у животі медичні сестри говорять, що все це «вона сама собі придумала»; врешті-решт у неї діагностують рак яєчника.

НОРМИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЇХ ТЛУМАЧЕННЯ

Стаття 26 МПГПП: Всі люди є рівні перед законом і мають право без будь-якої дискримінації на рівний захист закону. В цьому від­ношенні будь-яка дискримінація повинна бути заборонена законом, закон повинен гарантувати всім особам рівний та ефективний захист проти дискримінації за будь-якою ознакою, як-от: раса, колір шкіри, стать, мова, релігія, політичні чи інші переконання, національне чи соціальне походження, майновий стан, народження чи інші обставини.

Стаття 2 (ч. 1) МПГПП; Стаття 2 (ч. 2) МПЕСКП: Держави, які беруть участь у цьому Пакті, зобов’язуються гарантувати, що права, проголошені в цьому Пакті, здійснюватимуться без будь- якої дискримінації щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичного чи соціального походження, майнового стану, наро­дження чи іншої обставини.

• Загальний коментар КЕСКП № 14, § 12: КЕСКП постановив, що медичні заклади, товари й послуги повинні бути доступними всім без жодної дискримінації, «особливо для найбільш уразливих і соціально відчужених груп населення». Зокрема, такі медичні заклади, товари й послуги «повинні бути економічно доступні для всіх», і «менш забезпечені домашні господарства не повинні нести непропорційно високі витрати на медичне обслуговуван­ня порівняно з більш заможними домашніми господарствами». Далі КЕСКП закликав приділити особливу увагу потребам таких груп, «як етнічні меншини й корінні народи, жінки, діти, підлітки, люди похилого віку, інваліди й особи, інфіковані ВІЛ і хворі на СНІД».

• Загальний коментар КЕСКП № 5, § 15: КЕСКП визначає дис­кримінацію за ознакою інвалідності як «будь-яку відмінність, виняток, обмеження, перевагу чи відмову в створенні розумних умов на основі інвалідності, яка зводить нанівець чи перешко­джає визнанню, здійсненню чи використанню економічних, соці­альних або культурних прав». Окрім того, Комітет підкреслює необхідність «стежити за тим, щоб ті, хто надає медичну допомогу й забезпечує інфраструктуру не тільки в державному, але й і в приватному секторі, дотримувалися принципу недо­пущення дискримінації щодо осіб, які страждають будь-якою формою інвалідності»^[74].

Для забезпечення рівності чоловіків і жінок в аспекті доступності медичної допомоги КЕСКП вимагає, щонайменше, усунення юридичних та інших перешкод, які заважають чоловікам і жінкам отримувати доступ і користуватися медичними послугами через ґендерну приналежність. Ця вимога, крім усього іншого, перед­бачає боротьбу з ґендерними стереотипами, які впливають на доступність таких ключових для здоров'я ресурсів, як вода та їжа; усунення законодавчих обмежень в аспекті надання послуг, що стосуються репродуктивного здоров'я; заборона практик, які калічать жіночі статеві органи; забезпечення адекватної під­готовки працівників охорони здоров'я у галузі специфічних для жінок медичних проблем^[75].

Стаття 5 КЛВФРД: Відповідно до основних зобов’язань, викладених у ст. 2 цієї Конвенції, держави-учасниці зобов’язуються заборонити і ліквідувати расову дискримінацію у всіх її формах і забезпечити рівноправність кожної людини перед законом, без розрізнення раси, кольору шкіри, національного або етнічного походження, особливо щодо здійснення таких прав:... е) прав в економічній, соціальній і культурній галузях, зокрема:... iv) права на охорону здоров’я, медичну допомогу, соціальне забезпечення і соціальне обслуговування.

77

78

• Загальна рекомендація КЛРД № 30, § 36: КЛРД рекомендує державам - учасницям Конвенції з урахуванням специфіки кож­ної країни поважати права негромадян на відповідний рівень фізичного й психічного здоров’я, у тому числі не застосову­вати щодо них політики відмови чи обмеження у доступі до профілактичної, лікувальної і паліативної медичної допомоги.

Стаття 12 КЛВФДЖ: 1. Держави-сторони вживають усіх відповід­них заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок в галузі охорони здоров’я, з тим щоб забезпечити на основі рівності чоловіків та жінок доступ до медичного обслуговування, зокрема в тому, що стосується планування розміру сім’ї. 2. Поряд з положенням п. 1 цієї статті держави-сторони забезпечують жінкам відповідне обслуговування в період вагітності, пологів і післяпологовий період, надаючи, коли це необхідно, безплатні послуги, а також відповідне харчування в період вагітності та годування.

Стаття 14 (п. «b» ч. 2) КЛВФДЖ: Держави-учасниці вживають усіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок у сільських районах для того, щоб забезпечити на основі рівності чоловіків і жінок їх участь у розвитку сільських районів та в одер­жанні переваг від такого розвитку і, зокрема, забезпечують таким жінкам право: на доступ до відповідного медичного обслуговування, включаючи інформацію, консультації та обслуговування з питань планування розміру сім’ї.

Стаття 23 КПД: 1. Держави-учасниці визнають, що неповноцінна у розумовому або фізичному відношенні дитина має вести повно­цінне й достойне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють її впевненості в собі і полегшують її активну участь у житті суспільства. 2. Держави-учасниці визнають право неповно­цінної дитини на особливе піклування, заохочують і забезпечують надання допомоги, за умови наявності ресурсів, дитині, що має на це право, та відповідальним за турботу про неї допомоги, щодо якої подано прохання і яка відповідає стану дитини й становищу її батьків або інших осіб, які забезпечують турботу про дитину.

3. На забезпечення особливих потреб неповноцінної дитини допо­мога, згідно з пунктом 2 цієї статті, надається при можливості безкоштовно з урахуванням фінансових ресурсів батьків або інших осіб, які забезпечують турботу про дитину, та має на меті за­безпечення неповноцінній дитині ефективного доступу до послуг в галузі освіти, професійної підготовки, медичного обслуговуван­ня, відновлення здоров’я, підготовки до трудової діяльності та доступу до засобів відпочинку таким чином, який призводить до найбільш повного по можливості залучення дитини в соціальне життя і досягненню розвитку її особи, включаючи культурний і духовний розвиток дитини. 4. Держави-учасниці сприяють у дусі міжнародної співробітництва обміну відповідною інформацією в га­лузі профілактичної охорони здоров’я, медичного, психологічного і функціонального лікування неповноцінних дітей, включаючи розпо­всюдження інформації про методи реабілітації, загальноосвітньої і професійної підготовки, а також доступ до цієї інформації, з тим щоб дозволити державам-учасницям покращити свої можливості і знання, і розширити свій досвід у цій галузі. У зв’язку з цим особливу увага повинна приділятися потребам країн, що розвиваються.

Стаття 28 МКМ: Працівники-мігранти й члени їхніх сімей мають право на отримання будь-якої медичної допомоги, яка є конче необхідною для збереження їхнього життя чи запобігання непо- правноїшкоди їхньому здоров’ю, на основі рівності з громадянами відповідної держави. Їм не можна відмовляти в такій невідкладній медичній допомозі в силу якихось причин, у тому числі тих, які стосуються перебування чи зайнятості.

Стаття 43 МКМ: 1. Працівники-мігранти мають однаковий режим з громадянами держави роботи за наймом щодо:...е) доступу до соціального й медичного обслуговування за умови дотримання вимог, що висуваються до участі у відповідних програмах. 2. Держави-учасниці створюють умови для забезпечення справжньої рівності становища, щоб працівники-мігранти могли користува­тися правами, згаданими в п. 1 цієї статті, у всіх випадках, коли умови їх перебування, закріплені державою роботи за наймом, відповідають установленим вимогам.

Стаття 45 (п. «с» ч. 1) МКМ: 1. Члени сімей працівників-мігрантів користуються однаковим режимом з грома дянами держави за наймом щодо доступу до соціального й медичного обслуговування за умови дотримання вимог, що висуваються щодо участі у від­повідних програмах.

Стаття 1 КПІ: Мета цієї Конвенції полягає в заохоченні, захисті й забезпеченні повного й рівного здійснення всіма інвалідами всіх прав й основоположних свобод, а також у заохоченні поважання притаманного їм достоїнства.

Стаття 12 КПІ: 1. Держави-учасниціпідтверджують, що кожний ін­валід, де б він не знаходився, має право на рівний правовий захист.

2. Держави-учасниці визнають, що інваліди мають правоздат­ність нарівні з іншими в усіх аспектах життя. 3. Держави-учасниці вживають усіх належних заходів для надання інвалідам доступу до підтримки, якої вони можуть потребувати під час реалізації своєї правоздатності. 4. Держави-учасниці забезпечують, щоб усі заходи, пов’язані з реалізацією правоздатності, передбачали належні та ефективні гарантії недопущення зловживань відпо­відно до міжнародного права з прав людини.

Стаття 25 КПІ: Держави-учасниці визнають, що інваліди мають право на найбільш досяжний рівень здоров’я без дискримінації за ознакою інвалідності. Держави-учасниці вживають усіх належних заходів для забезпечення доступу інвалідів до послуг у сфері охо­рони здоров’я, які враховують гендерну специфіку, в тому числі до реабілітації за станом здоров’я.

Стаття 23 Конвенції про статус біженців: Договірні держави нада­ватимуть біженцям, які законно проживають на їхній території, таке саме становище щодо урядової допомоги і підтримки, яким користуються їх громадяни.

Стаття 3 Хартії про право на охорону здоров’я: Обов’язок держав забезпечити медичне обслуговування, яке відповідає всім вимогам, доступним фізично і економічно для кожного.

Принцип 1 Лісабонської декларації про права пацієнта: Кожна людина має право на відповідне медичне обслуговування без жодної дискримінації.

Принцип 4 Декларації про медичну допомогу, орієнтовану на пацієнта:

Пацієнтам повинні бути доступні медичні послуги, необхідні за їх умов. Сюди входить доступність безпечних, якісних і відповідних послуг, видів лікування, профілактики й медичної просвіти. Необ­хідно забезпечити всім пацієнтам доступність необхідних послуг, незалежно від їх стану і соціоекономічного статусу. Щоб пацієнт міг досягнути максимально доступної якості життя, медичне обслуговування повинно задовольняти емоційні вимоги пацієнта і враховувати немедичні фактори - такі, як освіта, зайнятість і сімейні проблеми, що впливають на вибір пацієнтом медичних послуг і на організацію таких послуг.

Резолюція про медичну допомогу біженцям^[76]:

Лікарі зобов’язані забезпечувати відповідну медичну допомогу не­залежно від громадянського чи політичного статусу пацієнта, а держави не повинні відмовляти пацієнтам у праві на отримання адекватного лікування чи заважати лікарям виконувати свої обов’язки щодо забезпечення такого лікування; і

Лікарів не можна змушувати до участі в якихось каральних або судових діях щодо біженців або ВПЛ чи застосовувати медично невиправдані заходи діагностики й лікування, такі як седативні засоби для полегшення депортації або переміщення особи; й

Лікарям необхідно надати достатньо часу й ресурсів для оцінки фізичного й психологічного стану біженців, які звертаються з проханням про надання притулку.

Примітка: право на свободу від дискримінації і рівний доступ до медичного обслуговування

Договірні органи OOH не раз засуджували держави за незабезпечення рів­ного доступу до медичного обслуговування (часто через нестачу ресурсів) для соціально відчужених і вразливих груп населення. До таких груп на­лежать представники корінного населення, які живуть у злиднях^[77], біженці певної національності^[78], діти, люди похилого віку й особи з фізичними чи психічними вадами^[79], мешканці сільської місцевості в країнах, де медичні послуги й медперсонал зосереджені головно в містах^[80]. Говорячи про одну країну КЕСКП з жалем відзначив, що 90% населення не має доступу до медичного обслуговування^[81]. В іншому випадку піддав державу критиці за недостатнє медичне обслуговування пацієнтів з низькими доходами й закликав надавати субсидії на дуже дорогі препарати, необхідні хронічно хворим й психічно хворим пацієнтам^[82].

80

81

82

83

Договірні органи наголошують на важливості недопущення дискримінації та упередження щодо осіб з певними захворюваннями, такими як ВІЛ/ СНІД, з причини наявного у них захворювання^[83].

Жінки та молодь, як і раніше, страждають від нерівності в аспекті до­ступності медичних послуг, що нерідко призводить до високого рівня смертності^[84]. Обидві групи, особливо жінки, які проживають у сільській місцевості^[85], а також особливо вразливі категорії дітей (наприклад, дівчата, діти корінних народів і діти, що живуть у злиднях) часто стикаються з дискримінацією за декількома ознаками одночасно, і для вирішення цієї проблеми потрібні особливі цілеспрямовані заходи й достатні бюджетні кошти^[86].

2.4.