Основні джерела

ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ

Загальна декларація прав людини (ЗДПЛ)

ЗДПЛ не належить до міжнародних договорів, але має великий авторитет. Вона відіграла визначальну роль у формуванні сучасного законодавства про права людини: багато її положень фактично повторюються у міжнародних пактах (див.

її основні положення:

• стаття 3 (право на життя);

• стаття 5 (заборона на застосування тортур або жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження і покарання);

• стаття 7 (заборона дискримінації);

• стаття 12 (заборона безпідставного втручання в особисте і сімейне життя);

• стаття 19 (право на свободу переконань і їх вільне волевиявлення);

• стаття 25 (право на достатній життєвий рівень і соціальне забезпечення).

МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ

Усі сім основних міжнародних договорів про права людини містять положення, які гарантують захист прав людини в сфері охорони здоров’я. Хоча ці договори є обов’язковими тільки для держав, які їх ратифікували, закріплені в них норми мають сильний моральний і політичний вплив навіть на ті країни, які їх не ратифікували. Багато договорів, наприклад, два міжнародних пакти і Конвенція про права дитини (КПД), було схвалено більшістю країн (а КПД - майже усіма країнами)^[2].

Договірні органи, які контролюють виконання міжнародних договорів як офіційні джерела тлумачення законодавчих норм, видали численні загальні коментарі. Наприклад, Комітет з економічних, соціальних і культурних прав (КЕСКП) видав Загальний коментар № 14 до ст. 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права (МПЕСКП), в якому право на найвищий досяжний рівень фізичного та психічного здоров’я трактується як право людини ухвалювати рішення стосовно власного здоров’я і власного організму.

Усі договірні органи ведуть моніторинг дотримання договорів через розгляд періодичних національних доповідей, що подаються державами, результатом їх вивчення є прикінцеві зауваги^[3]. Більшість договірних органів, у тому числі Комітет з прав людини (КПЛ), Комітет з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок (Комітет ЛВФДЖ), Комітет проти катувань (Комітет ПК), Комітет з ліквідації расової дискримінації (КЛРД)

1 Комітет з прав інвалідів (Комітет ПІ), тепер також можуть за певних обставин розглядати індивідуальні скарги, в більшості випадків за умови, що держава ратифікувала відповідний Факультативний протокол до міжнародного договору^[4]. В сукупності ці матеріали можуть бути використані для тлумачення міжнародних норм.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (МПГПП)^[5]

МПГПП, поряд з ЗДПЛ і МПЕСКП, є частиною Міжнародного білля про права. Моніторинг виконання МПГПП провадить КПЛ.

До актуальних для захисту прав пацієнта положень належать такі:

• стаття 2 (ч. 1) (заборона дискримінації);

• стаття 6 (право на життя);

• стаття 7 (заборона катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижуючого гідність поводження чи покарання);

• стаття 9 (право на свободу та особисту недоторканність);

• стаття 10 (право на гуманне поводження і повагу до гідності, властивої людській особі);

• стаття 17 (заборона безпідставного втручання в особисте

і сімейне життя);

• стаття 19 (ч. 2) (право на свободу поглядів та їх вільне вираження);

• стаття 26 (рівність перед законом і заборона дискримінації).

Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (МПЕСКП)^[6]

Моніторинг виконання МПЕСКП провадить КЕСКП.

Основні положення:

• стаття 12 (право на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров’я) (див. Загальний коментар № 14)^[7].

Спеціальний доповідач щодо права на найвищий досяжний рівень здоров’я - це незалежний експерт (на сьогодні - Ананд Ґровер, що змінив на цьому посту професора Пола Ханта в серпні 2008 р.), якому OOH доручила вивчати способи ефективного дотримання права на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров’я.

До інших актуальних для захисту прав пацієнта положень належать такі:

• стаття 2 (ч. 1) (заборона дискримінації);

• стаття 10 (ч. 3) (захист сім’ї, материнства, дитинства);

• стаття 11 (право на достатній життєвий рівень).

Примітка: Спеціальний доповідач щодо права на найвищий досяжний рівень здоров'я^[9]

Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (КЛВФДЖ)^[10]

Моніторинг виконання Конвенції провадить Комітет ООН з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок (Комітет ЛВФДЖ).

Основні положення:

• стаття 12 (заборона дискримінації щодо жінок у галузі охорони здоров'я);

• стаття 14 (п. «b» ч. 2) (право жінок, що проживають у сільських районах, на доступ до відповідного медичного обслуговування).

(Див. також: Загальний коментар № 24 до ст. 12 (Жінки та здоров'я), який містить всебічний аналіз потреб жінок у питаннях охорони здоров'я і рекомендації урядам щодо вжиття заходів у цій сфері)^[11].

Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дис­кримінації (КЛВФРД)^[12]

Моніторинг виконання Конвенції провадить Комітет з ліквідації расової дискримінації (КЛРД).

Основні положення:

• стаття 5 (п. «е» ч. 1) (заборона расової дискримінації щодо права на охорону здоров'я та медичну допомогу).

Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (КПК)^[13]

Моніторинг виконання Конвенції провадить Комітет проти катувань. У 2002 р. було ухвалено новий Факультативний протокол до КПК, в якому основну увагу приділено попередженню катувань^[14].

Конвенція про права дитини (КПД)^[15]

Виконання Конвенції контролює Комітет з прав дитини.

Основні положення:

• стаття 24 (право на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров’я).

Міжнародна конвенція про захист прав всіх трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей (МКМ)^[16]

Моніторинг виконання Конвенції провадить Комітет ООН із захисту прав працівників-мігрантів і членів їхніх сімей. МКМ містить широкий спектр гарантій дотримання громадянських, політичних, економіч­них, соціальних і культурних прав.

Основні положення:

• стаття 28 (право на медичну допомогу);

• статті 43 і 45 (п. «с» ч. 1) (однакове поводження у сфері медичного обслуговування).

Конвенція про права інвалідів (КПІ)^[17]

КПІ стосується осіб зі «стійкими фізичними, психічними, інтелек­туальними або сенсорними порушеннями», її мета «полягає в за­охоченні, захисті й забезпеченні повного й рівного здійснення всіма інвалідами всіх прав людини й основоположних свобод, а також у заохоченні поважання притаманного їм достоїнства»^[18]. КПІ містить широкий спектр гарантій дотримання громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав.

Основні положення:

• стаття 25 (право на найбільш досяжний рівень здоров’я);

До інших актуальних для захисту прав пацієнта положень належать такі:

• стаття 5 (рівність і недискримінація);

• статті 6 і 7 (жінки й діти - інваліди);

• стаття 9 (доступність);

• стаття 10 (право на життя);

• стаття 14 (свобода та особиста недоторканність);

• стаття 15 (свобода від катувань і жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання);

• стаття 16 (свобода від експлуатації, насильства та наруги);

• стаття 17 (захист особистої цілісності);

• стаття 19 (самостійний спосіб життя та залучення до місцевої спільноти);

• стаття 21 (свобода висловлення думки та переконань і доступ до інформації);

• стаття 22 (недоторканність приватного життя);

• стаття 26 (абілітація і реабілітація);

• стаття 29 (участь у політичному й суспільному житті).

ІНСТРУМЕНТИ, ЯКІ НЕ Є МІЖНАРОДНИМИ ДОГОВОРАМИ

Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями^[19]

Звід принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи ув'язненню у будь-якій формі^[20]

Принципи захисту психічно хворих осіб і поліпшення психіат­ричної допомоги^[21]

ІНШІ МІЖНАРОДНІ ДОКУМЕНТИ

Низка інших важливих міжнародних документів, схвалених на основі консенсусу, не мають обов’язкової сили міжнародного договору, але мають суттєвий політичний і моральний вплив.

Алма-Атинська декларація²¹

У декларації ще раз підтверджено, що здоров’я є станом повно­го фізичного, духовного й соціального благополуччя, а не тільки відсутністю хвороб чи фізичних дефектів, і становить одне з фун­даментальних прав людини (ст. 1). В декларації наголошується на важливості первинної медико-санітарної допомоги.

Хартія про право на охорону здоров’я²²

У хартії розглядаються такі питання, як недоторканність приватного життя й інформована згода.

Лісабонська декларація про права пацієнта²³

У декларації, зокрема, висвітлюються питання права на конфіден­ційність, інформацію та інформовану згоду.

Нижче подано уривок із преамбули:

За останні роки відносини між лікарями, пацієнтами й широкою громадськістю зазнали значних змін. Хоча лікар повинен діяти в інтересах пацієнта згідно зі своєю совістю, необхідні також відпо­відні гарантії автономії та справедливого ставлення до пацієнта. Ця Декларація затверджує основні права, які, з погляду медичної спільноти, повинен мати кожний пацієнт. Лікарі та інші особи чи заклади, які беруть участь у наданні медичної допомоги, несуть солідарну відповідальність за визнання і підтримку вказаних прав. Якщо в будь-якій країні положення законодавства чи дії уряду перешкоджають реалізації перелічених нижче прав, лікарі повинні прагнути всіма доступними засобами поновити й забезпечити їх дотримання.

Декларація про медичну допомогу, орієнтовану на пацієнта²⁴

21

22

23

24

Алма-Атинська декларація. ВООЗ. 6 вересня 1978 р. http://www.who.int/hpr/ NPH/docs/declaration_almaata.pdf.

Хартія про право на охорону здоров’я. Міжнародний союз юристів. Генеральна Асамблея МСЮ, 31 серпня 2005 р. www.uianet.org/documents/qquia/resolutions/ Sante4GB.pdf.

Лісабонська декларація про права пацієнта. Всесвітня медична асоціація. Асамблея ВМА, вересень - жовтень 1981 р., переглянута у 2005 р. http://www. wma.net/en/30publications/10policies/l4/index.html.

Декларація про медичну допомогу, орієнтовану на пацієнта.

Декларацію опубліковано МАОП у межах діяльності Альянсу з відстоювання прав пацієнтів на міжнародному рівні й посиленні ролі пацієнтів у визначенні відповідних аспектів політики у сфері охорони здоров'я для того, аби впливати на міжнародні, регіональні й національні програми й політику в цій галузі.

У документі проголошено п'ять принципів:

• повага:

Пацієнти й особи, які надають їм медичну допомогу, користуються фундаментальним правом на охорону здоров’я, яке орієнтоване на пацієнтів і є таким, що гарантує їхні унікальні потреби, переваги та цінності, а також їхню самостійність і незалежність.

• вибір і розширення можливостей:

Пацієнти мають право й обов’язок, у міру своїх здібностей і переваг, брати участь як партнери в ухваленні рішень, що стосуються сфери охорони здоров’я, й таких, що впливають на їхнє життя. Для цього необхідна система медичного обслуговування, яка реагує на потреби пацієнтів і забезпечує адекватний вибір варіантів лікування захворювань, що відповідає цим потребам, а також заохочення й підтримка пацієнтів та осіб, що надають допомогу пацієнтам, задля досягнення якомога вищої якості життя. Організації пацієнтів повинні мати можливість відігравати провідну роль у підтримці пацієнтів та їхніх сімей задля здійснення їхнього права на інформований вибір медичного втручання.

• участь пацієнтів у формуванні політики у сфері охорони здо­ров'я:

Пацієнти й організації пацієнтів повинні мати можливість взяти на себе частину відповідальності за формування політики в сфері охорони здоров’я через реальну та заохочувану участь на всіх рівнях і на всіх етапах ухвалення рішень, щоб у таких рішеннях на чільне місце було поставлено інтереси пацієнта. Вони не повинні обмежуватися політикою у сфері охорони здоров’я, а мають включати в себе, наприклад, соціальну політику, яка в підсумку матиме вплив на життя пацієнтів.

• доступність і підтримка:

Пацієнтам повинна бути доступною необхідна медична допомога, під якою розуміються безпечні, якісні й адекватні послуги, види лікування, профілактики та медичної просвіти. Необхідно забезпечити всім пацієнтам доступність послуг незалежно від їхнього стану й соціально-економічного статусу. Щоб пацієнт міг досягнути максимально доступної якості життя, медичне обслуговування повинно задовольняти емоційні вимоги пацієнтів і враховувати немедичні такі фактори, як освіта, зайнятість і сімейні проблеми, які впливають на вибір пацієнтом медичних послуг і на організацію таких послуг.

• інформування:

Достовірна, своєчасна й повна інформація необхідна для того, щоб пацієнти та особи, які надають медичну допомогу, могли ухвалювати інформовані рішення про лікування й про те, як жити з цим захворюванням. Інформацію необхідно надавати в доступній формі відповідно до принципів медичної деонтології та з урахуванням стану здоров’я, мови, віку, інтелекту, здібностей і культури пацієнта.

Джакартська декларація про провідну роль зміцнення здоров’я у XXI столітті^[22]

Декларація є підсумковим документом Четвертої міжнародної конференції з питань охорони здоров’я. У ній зазначено низку прі­оритетів у галузі охорони здоров’я у XXI ст., включаючи соціальну відповідальність, збільшення обсягу інвестицій, забезпечення стабільної інфраструктури й розширення можливостей кожного відстоювати свої права й інтереси.

Позиційний документ: медсестри і права людини^[23]

MPMC вважає право на медичну допомогу правом усіх осіб, не­залежно від фінансових, політичних, географічних, расових чи релігійних факторів. Воно включає: право на вибір методів лікування чи відмови від нього, право погодитися на певне лікування чи хар­чування або відмовитися від них, право на інформацію, право на конфіденційність, право на людську гідність і право на гідну смерть.

MPMC стежить за дотриманням прав як осіб, які звертаються за медичною допомогою, так і осіб, які її надають. Медичні сестри зобов’язані завжди й усюди захищати та активно заохочувати до­тримання прав людини у сфері охорони здоров’я. Це зобов’язання включає у себе забезпечення своєчасної допомоги з урахуванням усіх наявних ресурсів і відповідно до сестринської етики. Крім того, медична сестра зобов’язана забезпечити отримання пацієнтом від­повідної інформації зрозумілою йому мовою перед тим, як пацієнт надасть згоду на будь-яке лікування чи обстеження, у тому числі на участь у наукових дослідженнях.

25

26

2.3.