Джерела доказів у адміністративному процесі

Джерела доказів у адміністративному процесі суттєво не відрізняються від тих, що прийняті у цивільному чи криміналь­ному процесі. Тому теорія доказів у адміністративному процесі, її основні положення певною мірою можуть бути запозичені із загальної теорії доказів з урахуванням, звичайно, особливостей адміністративних проваджень.

Джерелами доказів можуть бути:

1) пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників, осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, суб’єктів звернення, інших учасників процесу. Ці пояснення оцінюють­ся поряд з іншими доказами у справі. Зазначені особи, які да- ють пояснення про відомі їм обставини, можуть бути допитані як свідки;

2) визнання стороною обставин, якими друга сторона обґрун­товує свої вимоги або заперечення; визнання особою, яка при­тягається до адміністративної відповідальності, своєї провини;

3) показання свідків про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи також допитуються як свідки. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності. Кожний свідок допитується окремо. Головуючий у судовому засіданні приводить свідка до при­сяги, попереджає про відповідальність за завідомо неправдиві показання і за відмову від давання показань. За такими самими правилами допитується свідок за місцем його перебування (проживання), який не може бути присутнім з поважних при­чин у суді, суддею адміністративного суду (у справах про ад­міністративні правопорушення — дільничним інспектором міліції), який знаходиться за місцем проживання (перебуван­ня) свідка.

Допит малолітніх, які не досягли 14 років, і неповнолітніх, у віці від 14 до 18 років, свідків проводиться у присутності (за розсудом суду) або педагога, або батьків, усиновлювачів, опі­кунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі.

Особливістю допиту неповнолітніх є те, що: по-перше, свідки які не досягли 16-річного віку, з якого настає кримі­нальна відповідальність за завідомо неправдиві показання і від­мову від давання показань (статті 384—385 КК України), не попереджаються про відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання, не приводяться до присяги; по-друге, з метою уникнення впливу на непов­нолітнього за ухвалою суду із зали суду на час допиту непов­нолітнього може бути видалена та чи інша особа, яка бере участь у справі;

4) письмові докази — це документи, у тому числі електронні, акти управління, листи, телеграми, адміністративні договори (угоди), будь-які інші письмові записи, що містять у собі відо­мості про обставини, які мають значення для справи. До пись­мових доказів належать також звіти, інформація у вигляді слів, цифр, креслень, схем місця події, планів забудови населених пунктів, будинків, розміщення межових знаків та ін. Документ — це результат відображення фактів, подій явищ об’єктивної дійсності і розумової діяльності людини^[168]. Якщо доданий до справи документ викликає сумнів або є фальшивим, то особа, яка бере участь у справі, може просити суд (посадову особу) виключити його із числа доказів і вирішити справу на підставі інших доказів або вимагати проведення експертизи;

5) речові докази — це предмети матеріального світу, що міс­тять інформацію про обставини, які мають значення для спра­ви. Наприклад, в адміністративно-деліктних провадженнях — це предмети, на яких залишилися сліди правопорушення (пошкодження внутрішнього обладнання транспортних засобів міського електротранспорту та ін.); в адміністративно-судочин­них провадженнях — це предмети, які були об’єктом неправо­мірних дій суб’єкта владних повноважень (використання елек­тронних носіїв інформації про вибори чи референдуми з пору­шенням правил). Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, які мають значення для справи, показання технічних засобів — швидкості руху транспорту, виміру вмісту спирту в речовині, рівня шуму, радіологічного забруднення та ін.

6) висновки експертів — це письмові документи про об’єктивне, аргументоване, основане на законі вивчення, пере­вірку, аналітичне дослідження, кількісну чи якісну оцінку ви­сококваліфікованим фахівцем чи установою певного питання, явища, предмета, документа, які вимагають спеціальних знань у відповідній сфері суспільної діяльності, що мають значення для адміністративної справи.

Докази, одержані з порушенням закону, судом, органом владних повноважень (посадовою особою) при розгляді й ви­рішенні справи не беруться до уваги (ч. 3 ст. 70 КАС України, ст. 251 КУпАП). Це пряма заборона брати до уваги докази, одержані незаконним шляхом. Правовий порядок і процесу­альна форма збирання, закріплення, перевірки і оцінки доказів виступають як гарантії забезпечення законності й верховенства права у розгляді та вирішенні адміністративних справ.

6.3.