ВИДИ ДОКАЗІВ ТА ЗАХОДИ ЇХ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ

В адміністративному процесі України кожен доказ віді­грає особливу роль у встановленні істини у справі. Схожість і розрізненість доказів не означає, що їх неможливо упоряд­кувати.

Крім того, як і в інших галузях науки, в адміністративно­му праві класифікація допомагає систематизувати набуті зна­ння. Але при цьому класифікація доказів повинна базуватися на правильному врахуванні об’єктивних властивостей явищ, в умовах яких вони виникли. Одні ознаки є основою поділу до­казів, виходячи з їхнього змісту, інші відображають специфі­ку процесуальної форми. Наукова класифікація являє собою розташування таких явищ стосовно внутрішньо властивої їм послідовності. В основі такого розташування повинні бути об’єктивні відмінності класифікаційних предметів.

Як правильно зазначено в юридичній літературі, класифі­кація доказів - це логічна операція поділу їх на види та підвиди.

Класифікація доказів - це дія, яка ґрунтується на кількох підставах, вона має складну і розгалужену систему, оскільки самі докази різні за своїм походженням, їм характерна різна структура і неоднакові функції в процесі доказування. Склад­нощі властиві також і термінології. В юридичній літературі найпоширенішим є поділ доказів щодо їх змісту, тобто за озна­кою, що характеризує докази як фактичні дані. Разом із тим, на нашу думку, велике значення мають й інші класифікаційні ознаки, що дають можливість здійснити процес пізнання, роз­глянути докази в усій багатогранності їхніх сторін.

У гл. 6 КАС України доказами визнаються будь-які фактич­ні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсут­ність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, котрі беруть участь у справі, та інші обставини, що мають зна­чення для правильного вирішення справи. Ці дані встанов­люються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків сторін.

Як бачимо, доказами можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд приймає рішення, а не тільки письмові докази (ст. 79) та речові докази (ст. 80)^[381].

У науковій літературі докази поділяються таким чином^[382]:

1) залежно від зв'язку доказів з обставинами, що під­лягають доказуванню: прямі та непрямі (опосередковані). Прямі докази - це докази, з яких можна зробити достовір­ний висновок про існування чи відсутність доказуваного фак­ту, тобто прямі докази безпосередньо вказують на обставину, що підлягає доказуванню. Непрямі докази - це докази, з яких можна зробити ймовірний висновок про існування чи відсут­ність доказуваного факту.

Наприклад, незареєстроване в органах юстиції рішен­ня місцевої ради про підвищення тарифів на комунальні по­слуги - прямий доказ нелегітимності нормативного акта, а відсутність у ньому прозорого обґрунтування підвищення тарифів - непрямий доказ, який вказує на ймовірність зави­щення цих тарифів, що потребує додаткових доказів;

2) в адміністративно-деліктних провадженнях залежно від обставин, що обтяжують чи пом’якшують відповідаль­ність, - на обвинувальні та виправдувальні.

Обвинувальні докази вказують на те, що правопорушення було вчинене саме цією особою з певною метою, є наявність вини та обставин, що обтяжують відповідальність. Виправ­дувальні докази вказують на те, що немає складу правопору­шення, відсутні його юридичні ознаки, відсутня сама подія правопорушення, що ця особа до вчиненого правопорушення непричетна або особа вчинила правопорушення з необереж­ності, випадково, чи ця особа є неповнолітньою, визнала свою провину тощо;

3) за характером джерел надходження доказів, а також самі джерела - на первісні та похідні.

Первісні докази - це докази, отримані з першоджерел. Наприклад, показання свідка-очевидця, оригінал документа, пошкоджений транспортний засіб та ін. Похідні докази - це докази, які отримані «з других рук» (sekond hend). Наприклад, свідок дав показання з чужих слів, відомості отримані з ко­пії документа, відомості отримані за допомогою фотозйомки пошкодженого транспортного засобу та ін.^[383].

Зазвичай суд, орган (посадова особа), уповноважена особа повинні намагатися користуватися першоджерелами, оскіль­ки при користуванні похідними доказами збільшується ймо­вірність (можливість) перекручування фактичних даних. Але і похідні докази можуть бути корисними при їх ретельній перевірці повноти і правильності, в поєднанні з первісними джерелами;

4) залежно від мети доказування: основні та протилежні (контрдокази).

Основні докази - це докази, що підтверджують наявність чи відсутність певної обставини. Протилежні докази спросто­вують основний доказ. Наявність основного та протилежного доказів щодо певної обставини дає можливість зробити ви­сновок, що принаймні один із них є неправдивим, а тому потребує перевірки іншими доказами.

У підсумку зазначимо, що чітка й послідовна класифікація доказів як відомостей про факти, обставини та їх процесуаль­них джерел має певне прикладне значення при їх оцінці та пе­ревірці, що забезпечує прийняття законного та обґрунтовано­го рішення у справі. Що ж стосується доказів, то доказами є не факти і обставини, а фактичні дані, на підставі яких суд, ор­ган (посадова особа) чи уповноважений суб'єкт встановлюють наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимо­ги і заперечення осіб, які беруть участь у справі. Тобто фак­тичні дані - це інформація, відомості про акти, дії чи без­діяльність, за допомогою яких можна встановити обставини, що мають значення для правильного вирішення адміністра­тивної справи^[384].

Залежно від джерел походження докази доцільно поді­ляти на такі, що є в: поясненнях сторін, поясненнях третіх осіб, поясненнях представників сторін і третіх осіб, показан­нях свідків, у письмових доказах, речових доказах, висновках експертів.

Таким чином, етап встановлення фактичних обставин у справі полягає у здійсненні дій, спрямованих на збирання до­казів, які підтверджують або спростовують винність у вчинен­ні правопорушення, а їх класифікація сприятиме вдосконален­ню адміністративного судочинства в Україні^[385].

Забезпечення доказів та адміністративних проваджень являє собою сукупність способів закріплення відомостей про акти, що мають значення для своєчасного і правильного ви­рішення адміністративної справи. Забезпечення доказів здійс­нюється у випадках, коли є підстави побоюватися, що їхні дже­рела можуть бути знищені чи в силу природних закономір­ностей зникнуть або використання потрібних доказів стане згодом неможливим чи ускладненим, наприклад: очікується від'їзд свідка на тривалий час за кордон; тяжкий стан здоров'я свідка; пошкоджені речові докази, які можуть бути викорис­тані на запчастини чи відремонтовані, поновлені; втрата або знищення письмових доказів, у тому числі й інформаційних носіїв шляхом підпалу, розмагнічування тощо; зникнення з місця пригоди особи, яка вчинила адміністративне правопо­рушення; знищення або зникнення об'єкта експертизи та ін.

Забезпечення доказів ініціюють особи, які беруть участь у справі, заінтересовані особи до відкриття провадження у справі. Це сторони, треті особи, представники сторін та тре­тіх осіб, суб'єкти звернення, особи, права і законні інтереси яких зачіпає або може зачіпати прийняття рішення у справі. В адміністративно-деліктних провадженнях забезпечення до­казів ініціюють органи (посадові особи), уповноважені розгля­дати і вирішувати справи про адміністративні правопорушен­ня, а також особа, яка притягається до адміністративної відпо­відальності, потерпілий, законні представники^[386].

Забезпечення доказів здійснюється за загальними прави­лами вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених статтями 77-81, 138-149, 271 КАС України.

Забезпечення доказів та адміністративних проваджень здійснюється судом, органом владних повноважень (поса­довою особою) шляхом: 1) відібрання (витребування) пояс­нень свідків, третіх осіб та їхніх представників; 2) відібрання (витребування) показань (допиту) свідків; 3) відібрання (ви­требування) письмових доказів або їхніх копій; 4) відібрання (витребування) речових доказів; 5) призначення експертизи (комплексної, комісійної, додаткової і повторної); 6) огляду доказів на місці; 7) тимчасового вилучення письмових чи ре­чових доказів для дослідження судом, органом владних повно­важень, посадовою особою - у провадженнях у сфері управлін­ня; 8) судового доручення щодо допиту свідка за місцем або в місці його проживання (перебування), вчинення інших процесуальних дій, спрямованих на збирання і забезпечення доказів^[387].

Щоби суд забезпечив певний доказ, потрібно звернутися до нього з відповідною заявою. У заяві про забезпечення до­казу потрібно зазначити реквізити адміністративної справи, у якій Ви просите суд забезпечити доказ; зазначити доказ, який необхідно забезпечити, та обставини, які він може під­твердити; і вказати на обставини, що свідчать про небезпеку неможливості чи ускладнення у наданні доказу в майбутньо­му. Заява має бути підписана особою, яка її подає, чи її пред­ставником із зазначенням дати підписання. Заява про забез­печення доказу може міститися у позовній заяві або бути подана окремо^[388].

КОНТРОЛЬНІПИТАННЯ

1. Охарактеризуйте докази в адміністративному процесі.

2. Розкрийте належність, допустимість, достовірність і достат­ність доказів.

3. Що передбачає обов'язок доказування в адміністративному спорі?

4. Висвітліть подання, витребування та оцінку доказів.

5. Роз'ясніть практичні особливості та специфіку роботи з до­казами.

6. У чому полягає забезпечення доказів?

7. Розкрийте поняття оцінки доказів.

8. Які особливості забезпечення доказів та адміністративних проваджень?