ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ДЖЕРЕЛА ДОКАЗІВ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ

Забезпечення прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина належить до найважливіших функцій держави. Конституція України наголошує, що права і свободи людини, їх гарантії визначають зміст і спрямованість державної діяль­ності, їх закріплення та забезпечення є головним обов'язком держави.

Реалізація цієї конституційної норми залежить від фор­мування й ефективного функціонування інститутів публічної влади, зокрема й адміністративної юстиції^[336].

Для захисту особи від порушень із боку органів державної влади та місцевого самоврядування законодавством України передбачено можливість звернення до адміністративних су­дів. Так, ч. 4 ст. 125 Конституції України встановлено, що з ме­тою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно- правових відносин діють адміністративні суди.

У розв’язанні публічно-правового спору, який виникає між сторонами, що заздалегідь перебувають у нерівних стар­тових можливостях, значне місце посідають докази, зібрані у визначеному законом порядку, та процес доказування. Інсти­тут доказів і доказування є невід’ємним складником внутріш­ньої системи будь-якої процесуальної галузі права, оскіль­ки регламентує суспільні відносини, що опосередковують порядок установлення наявності або відсутності обставин, які мають значення для розв’язання справи. За допомогою цього інституту забезпечується стадійність доказової діяль­ності, а також відповідність процесуальної форми доказів установленим у законі вимогам^[337].

Одним з елементів процесу доказування в адміністра­тивному судочинстві є дослідження доказів. Слід наголосити, що поняття доказів належить до основних у теорії доказів і доказовому праві. Отож правильне визначення поняття до­казу виступає необхідною умовою досягнення істини, забез­печення законності й обґрунтованості рішень адміністратив­ного суду^[338].

Поняття доказів нормативно закріплено в адміністра­тивному процесуальному законодавстві. Ст. 72 Кодексу адмі­ністративного судочинства України визначає, що докази - це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд установлює наяв­ність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і за­перечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного розв’язання справи^[339].

У цьому аспекті хотілося б зауважити, що визначення до­казів міститься не лише в адміністративному законодавстві, а й у інших процесуальних галузях права. Так, Господарський процесуальний кодекс у ст. 32 передбачає, що доказами у спра­ві є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи від­сутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для пра­вильного розв’язання господарського спору.

У Кримінальному процесуальному кодексі України, ст. 84, констатується, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані в передбаченому порядку, на підста­ві яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд установлюють на­явність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Цивільний процесуальний кодекс України у ст. 76 трак­тує докази як будь-які фактичні дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрун­товують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Безумовно, для всіх галузей характерні спільні способи збирання, дослідження й оцінки доказів, схожі способи до­казування і дефініції самих доказів, що зумовлюється похо­дженням цих видів судочинства з однієї процедури вирішен­ня спору, яка раніше не мала поділу на кримінальну, цивільну та адміністративну.

Досліджуючи поняття доказу, необхідно приділити увагу тлумаченню цього терміна саме в науці адміністративного су­дочинства, оскільки існує чимало підходів до його визначення.

І. В. Бойко вважає, що докази - це певна інформація, якою учасники адміністративної процедури обґрунтовують свої вимоги, а адміністративний орган установлює відсутність чи наявність даних про факти та обставини справи^[340].

Своє бачення поняття доказів пропонує Т О. Рекуненко, визначаючи, що доказ є засобом установлення істини у справі, а також інших обставин, що мають значення для правильного розв’язання справи, отриманим відповідно до процесуальних норм^[341].

Я. С. Калмикова каже, що доказами в адміністративному судочинстві є інформація, на підставі якої особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують або спростовують позовні ви­моги, а суд установлює наявність чи відсутність даних про факти, обставини, дії або події, що мають значення для пра­вильного розв’язання справи^[342].

Схожої думки дотримується М. П. Мельник: доказами в ад­міністративному судочинстві України є відомості, інформація про факт, на підставі яких адміністративний суд у визначено­му законом порядку (отримання, дослідження та оцінки) вста­новлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного розв’язання справи, які одержують на підставі засобів доказування (пояс­нень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свід­ків, письмових речових доказів, висновків експертів)^[343].

На думку А. Т Комзюка та О. М. Бандурки, доказами в ад­міністративному судочинстві в конкретній адміністратив­ній справі є будь-які фактичні дані, які добуваються або вста­новлюються судом під час розгляду справи за допомогою дже­рел і засобів доказів, про наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та занесені до документів або технічних засо­бів, які фіксують адміністративний процес у конкретній спра­ві, що мають значення для правильного розв’язання справи, а також доведені в судовому засіданні як докази у цій справі^[344].

В. Л. Миронченко та Р. О. Кубійда додають, що доказами є інформація про обставини у справі, одержана судом із визна­чених ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства Украї­ни джерел - засобів доказування^[345].

Е. Ф. Демський уважає, що доказами є не факти й обстави­ни, а фактичні дані, на підставі яких суд, орган (посадова осо­ба) чи вповноважений суб'єкт установлюють наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечен­ня осіб, які беруть участь у справі.

Тобто фактичні дані - це інформація, відомості про акти, дії чи бездіяльність, за допомогою яких можна встановити об­ставини, що мають значення для правильного розв'язання адміністративної справи^[346].

Спираючись на погляди науковців, І. Г. Козинець, В. Я. Крав­ченко підсумовують, що доказами є інформація, яка застосо­вується учасниками провадження в адміністративному судо­чинстві для встановлення наявності або відсутності певних фактів, обставин, подій і використовується для здійснення процедури доказування, що включає в себе такі складники, як дослідження та оцінка цих доказів^[347].

Деякі вчені вважають, що інформація може розглядатися як доказ за наявності двох умов: по-перше, якщо така інфор­мація містить дані про наявність або відсутність адміністра­тивного правопорушення, винуватість особи в його вчинен­ні та інші обставини, що мають значення для правильного розв'язання справи, і по-друге, якщо вона одержана в порядку та з джерел, передбачених законом.

Проаналізувавши різні наведені вище визначення науков­ців, можна сформувати такі ознаки доказів:

1) це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встанов­лює наявність або відсутність оспорюваних обставин;

2) це відомості, які є відображенням реальних фактів, їх відтворенням, що дозволяє судити про властивість цих фак­тів уже після того, як вони стали надбанням минулого;

3) завжди отримуються у встановленій законом формі. Недодержання правил отримання доказів є підставою для того, щоб ці докази не брались до уваги судом;

4) можуть бути представлені у різних формах: як пояс­нення сторін, показання свідків, письмові, речові докази, вис­новки експертів;

5) докази завжди мають бути належними і допустимими, тобто повинні відповідати певним вимогам;

6) жоден доказ не має заздалегідь установленої сили^[348].

Законодавець передбачив, що невід’ємною ознакою дока­зової інформації (відомостей) має бути їх належність, за допо­могою якої можна встановити обставини, що становлять пред­мет доказування. Ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судо­чинства України закріплено норму-дефініцію, яка роз’яснює, що слід розуміти під терміном «предмет доказування», - це «обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи запере­чення або мають інше значення для розгляду справи і підля­гають встановленню під час ухвалення судового рішення»^[349].

Правовий інститут доказів і доказування в адміністратив­ному процесі закріплений главою 5 КАС України та іншими нормами цього Кодексу.

Наведені вище позиції вчених-процесуалістів та їх аналіз дають підстави виділити такі основні ознаки доказів в адмі­ністративному судочинстві України:

1) будь-які фактичні дані. Згідно зі ст. 69 КАС України, до­казами в адміністративному судочинстві є будь-які фактич­ні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсут­ність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають зна­чення для правильного вирішення справи. Фактичні дані є ні чим іншим, як відомостями про факт, тобто це інформація, за допомогою якої можна пізнати (з'ясувати) сам факт. Відо­мості про факт (інформація) подається до суду для аналізу ад­міністративним судом такої інформації про певні події, дії або стан (юридичні обставини), і цю функцію здійснюють суб'єкти, які беруть участь у розгляді справи. На підставі цієї інформа­ції в суді складається враження про правовідносини, які ста­ли передумовою звернення до суду. Інформація може мати правдоподібний і явно неправдивий характер^[350]. Таким чином, співвідношення факту і відомостей про факт розкривається у такий спосіб. Факт - це явище об'єктивної соціальної дійснос­ті. Факти існують незалежно від того, чи знають про них особи, що здійснюють судовий розгляд. Відомості про факт - це ін­формація, за допомогою якої ми можемо пізнати факт.

2) засоби (джерела) доказування. Засоби доказування є зовнішнім вираженням доказів. Відповідно до ст. 69 КАС України, засобами доказування (джерелами доказів) в адмі­ністративному процесі можуть бути: 1) пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників (ст. 76); 2) показання свідків (ст. 77); 3) письмові докази (ст. 79); 4) речові докази (ст. 80); 5) висновки експертів (ст. 82).

Доказом є власне зміст пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників (незалежно від того, допитані вони як свідки чи ні), показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів, тобто інформація про обставини, що міс­титься в них і має значення для вирішення справи;

3) визначений законом порядок встановлення та дослі­дження фактичних даних. Нормативне визначення доказів в адміністративному судочинстві не виділяє такої ознаки, як до­держання вимог процесуальної форми отримання, досліджен­ня та оцінки засобів доказування. Лише ч. 2 ст. 69 КАС України передбачає, що докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи. Але ця правова норма встановлює лише порядок подання, а не дослідження доказів.

Норми ст.ст. 70-72, 86 КАС України встановлюють поря­док одержання і дослідження доказів адміністративним судом (правила належності та допустимості доказів, обов'язок дока­зування, підстави для звільнення від доказування, оцінку су­дом доказів). Процесуальну форму доказів у судочинстві слід розглядати як сукупність правових вимог, які пред'являються до доказової інформації стосовно її одержання з визначеного законом процесуального джерела та в установленому законом порядку^[351].

Умовами надання фактичним даним статусу доказів є такі:

1) вони мусять мати причетність до предмета доказування, тобто вони повинні стосуватися справи; 2) належні фактич­ні дані мають бути одержані і закріплені в передбаченому за­коном порядку. Елементами цього порядку є: уповноважена на одержання доказу посадова особа (орган); незабороненість джерела; процесуальна форма одержання; спосіб закріплення і підтвердження; можливості перевірки достовірності фактич­них даних.

Фактичні дані повинні набувати статусу судових доказів таким чином: 1) докази, що додаються до позовної заяви або відзиву на позовну заяву, - з моменту їх надання до справи особою, що бере участь у справі; 2) докази, витребувані судом в осіб, у яких вони знаходяться, - з моменту їх надання суду; 3) речові докази - з моменту винесення ухвали суду щодо залу­чення речового доказу до справи; 4) докази, що надають осо­би, які беруть участь у справі, окремо від позовної заяви або відзиву на позовну заяву - з моменту винесення ухвали суду щодо задоволення клопотання особи, яка бере участь у спра­ві, щодо залучення доказу до матеріалів справи; 5) висновок експерта - з моменту його надання суду експертом або екс­пертною установою, якій суд доручив проведення експертизи; 6) свідчення свідків - з моменту їх оголошення в залі судового засідання особою, яку суд викликав як свідка за клопотанням особи, що бере участь у справі.

Отже, доказами в адміністративному судочинстві Украї­ни є відомості (інформація) про факт, на підставі яких адміні­стративний суд у визначеному законом порядку (отримання, дослідження та оцінки) встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які одержують на підста­ві засобів (джерел) доказування (пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових речових доказів, висновків експертів)^[352].

Закріпивши принцип змагальності одним із основних в адміністративному судочинстві, законодавець, з одного боку, надав сторонам та іншим особам, які беруть участь у спра­ві, широкі можливості у використанні своїх правомочностей (рівність щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їхньої переконливості), з другого, - тим самим поклав додаткові обов'язки з доведення тих обставин, на які вони посилаються як на причину своїх вимог або заперечень на підставі наданих доказів. Однак доказ сам по собі, об'єктивно існуючи в пасивному стані, ще не набуває таких властивостей, за які саме йому буде надана перевага. Для цього важлива ак­тивна участь усіх учасників процесу: як осіб, які беруть участь у справі, - сторін, третіх осіб, їхніх представників, так і інших учасників, головною метою участі яких є допомога у встанов­ленні фактичних обставин справи і відповідно позицій тієї чи іншої сторони. Кожен із учасників виконує важливу роль при здійсненні цивільного судочинства: позивач, відповідач, пред­ставники - здійснення права на судовий захист; свідки - по­відомлення про відомі їм обставини, які мають значення для справи; особа, яка надає правову допомогу, - надання правової допомоги фахівцем у галузі права^[353].

Джерела доказів в адміністративному процесі суттєво не відрізняються від тих, що прийняті у цивільному чи кримі­нальному процесі. Тому теорія доказів в адміністративному процесі, її основні положення певною мірою можуть бути за­позичені із загальної теорії доказів з урахуванням, звісно, особливостей адміністративних проваджень.

Джерелами доказів можуть бути:

1) пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників (ст. 76 КАС України). Ці пояснення оцінюються поряд з інши­ми доказами у справі. Зазначені особи, які дають пояснення про відомі їм обставини, можуть бути допитані за їхньою зго­дою як свідки. Визнання стороною в суді обставин, якими дру­га сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, не є для суду обов’язковим, якщо суд має сумнів щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання;

2) визнання стороною обставин, якими друга сторона об­ґрунтовує свої вимоги або заперечення; визнання особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, своєї провини;

3) показання свідків - це повідомлення про відомі їм об­ставини, які мають значення для справи (ст. 77 КАС України). Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи також допитуються як свідки. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізна­ності. Кожен свідок допитується окремо.

Головуючий у судовому засіданні приводить свідка до при­сяги, попереджає про відповідальність за завідомо неправдиві показання і за відмову від давання показань.

Відповідно до ст. 78 КАС України, суд може допитати свід­ка за місцем або у місці його проживання (перебування) з іні­ціативи суду, який розглядає справу, за клопотанням сторо­ни або інших осіб, які беруть участь у справі, чи самого свідка. За дорученням суду, що розглядає справу, свідок, який не може з поважних причин прибути в судове засідання і проживає (перебуває) за межами територіальної підсудності адміністра­тивного суду, що розглядає справу, допитується суддею адмі­ністративного суду, який знаходиться за місцем проживання (перебування) свідка. Свідок, який не може прибути у судове засідання внаслідок хвороби, старості, інвалідності або з ін­ших поважних причин, допитується судом у місці його прожи­вання (перебування).

Допит малолітніх, які не досягли 14 років, і неповноліт­ніх у віці від 14 до 18 років свідків проводиться у присутності (за розсудом суду) або педагога, або батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у спра­ві. Особливістю допиту неповнолітніх є те, що: по-перше, свід­ки, які не досягли 16-річного віку (з якого настає криміналь­на відповідальність за завідомо неправдиві показання і відмо­ву від давання показань (ст.ст. 384-385 КК України)), не попе­реджаються про відповідальність за відмову від давання по­казань і за завідомо неправдиві показання, не приводяться до присяги; по-друге, з метою уникнення впливу на непов­нолітнього за ухвалою суду зі зали суду на час допиту неповно­літнього може бути видалена та чи інша особа, яка бере участь у справі (ст. 142 КАС України);

4) письмові докази (ст. 79 КАС України) - це докумен­ти, в тому числі електронні, акти управління, листи, телегра­ми, адміністративні договори (угоди), будь-які інші письмові записи, що містять відомості про обставини, які мають значен­ня для справи. До письмових доказів належать також звіти, ін­формація у вигляді слів, цифр, креслень, схем місця події, пла­нів забудови населених пунктів, будинків, розміщення межо­вих знаків та ін. Документ - це результат відображення фактів, подій явищ об’єктивної дійсності і розумової діяльності люди­ни. Якщо доданий до справи документ викликає сумнів або є фальшивим, то особа, яка бере участь у справі, може проси­ти суд (посадову особу) виключити його з числа доказів і ви­рішити справу на підставі інших доказів або вимагати прове­дення експертизи.

Особа, яка заявляє клопотання перед судом про витребу­вання від інших осіб письмових доказів, повинна зазначити: який письмовий доказ вимагається, орган чи особу, у яких він знаходиться, та обставини, які може підтвердити цей доказ.

Письмові докази, які витребовує суд, надсилаються без­посередньо до адміністративного суду. Суд може також упов­новажити заінтересовану сторону або іншу особу, яка бере участь у справі, одержати письмовий доказ для надання його суду. Оригінали письмових доказів, що є у справі, повертають­ся судом після їх дослідження, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи, або після набрання законної сили судовим рішенням у справі за клопотанням осіб, які їх надали. У спра­ві залишається засвідчена суддею копія письмового доказу (ст.ст. 143, 144 КАС України)^[354];

5) речові докази (ст. 80 КАСУ) - це предмети матеріаль­ного світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. Скажімо, в адміністративно-судочинних провадженнях - це предмети, які були об'єктом неправомір­них дій суб'єкта владних повноважень (використання елек­тронних носіїв інформації про вибори чи референдуми з пору­шенням правил). Речовими доказами є також магнітні, елек­тронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, які мають значення для справи, показання технічних засобів - швидкості руху транспорту, виміру вмісту спирту в речовині, рівня шуму, радіологічного забруднення та ін. Особи, якими подані речові докази, можуть звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов'язані з дока­зом та його оглядом. Витребування речових доказів прово­диться в порядку, встановленому для витребування письмо­вих доказів. Речові докази повертаються судом після їх дослі­дження за клопотанням осіб, які їх надали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. В інших випадках речові дока­зи повертаються після набрання рішенням суду законної сили за клопотанням осіб, яким належать ці докази.

Речові докази, які є об'єктами, що вилучені з цивільно­го обороту чи обмежено оборотоздатні, передаються відпо­відним підприємствам, установам або організаціям у поряд­ку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За клопотан­ням державних експертних установ такі речові докази можуть бути передані їм для використання в експертній та науковій роботі (ст. 145 КАС України).

Зберігання речових доказів (ст. 145-1 КАС України) перед­бачає таке: речові докази до набрання судовим рішенням за­конної сили зберігаються у справі або за окремим описом здаються до камери схову речових доказів суду. Речові до­кази, що не можуть бути доставлені до суду, зберігаються за їх місцезнаходженням за ухвалою суду. При цьому вони мають бути докладно описані та опечатані, а за потреби - сфотографовані. Суд вживає заходів для забезпечення збе­рігання речових доказів у незмінному стані;

6) висновки експертів (та спеціалістів) - це письмові до­кументи про об’єктивні, аргументовані, основані на законі вивчення, перевірку, аналітичне дослідження, кількісну чи якісну оцінку висококваліфікованим фахівцем чи установою певного питання, явища, предмета, документа, які вимагають спеціальних знань у відповідній сфері суспільної діяльності, що мають значення для адміністративної справи. Відповідно до ст. 81 КАС України, для з’ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд може призначити експертизу^[355].

Особи, які беруть участь у справі, мають право подати суду питання, на які потрібна відповідь експерта. Кількість і зміст питань, за якими має бути проведена експертиза, визначають­ся судом. Суд повинен вмотивувати відхилення питань осіб, які беруть участь у справі. Особи, які беруть участь у справі, мають право просити суд призначити експертизу і доручити її проведення відповідній експертній установі або конкретно­му експерту. Якщо сторони домовилися про залучення експер­тами певних осіб, суд повинен призначити їх відповідно до цієї домовленості^[356].

3.