7.3. Поняття та види доказів в адміністративному процесі

Ч. 1 ст. 69 КАС України містить визначення доказів у адміністративному процесі. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Факт - це явище об’єктивної соціальної дійсності. Факти існують незалежно від того, чи знають про них особи, що приймають участь у розгляді адміністративної справи. А фактичні дані, тобто відомості про факт - це інформація, за допомогою якої можна пізнати факт. Отже, за допомогою доказів відбувається пізнання фактів, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи. Фактичні дані визнаються в якості доказів, на підставі яких виноситься судове рішення у адміністративній справі, при їх відповідності двом вимогам: належності та допустимості. Належність доказів означає, що фактичні дані повинні мати відношення до предмета доказування, тобто вони повинні стосуватись справи. Суд зобов’язаний відібрати тільки ті докази, що містять інформацію щодо предмету доказування, виключивши з процесу доказування докази, що не відносяться до справи, наявність яких ускладнює процес доказування, встановлення дійсних обставин справи, затягує розгляд справи. При цьому сторони, щоб переконати суд у належності того чи іншого доказу, мають право обґрунтовувати його належність для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ст. 70 КАС України). Допустимість доказів означає, що належні фактичні дані повинні бути одержані і закріплені в передбаченому законом порядку. Правила про допустимість доказів закріплено у ст. ст. 69 та 70 КАС України, у яких встановлено вимоги:

а) про використання тільки засобів доказування, що перелічені у ст. 69 КАС України;

б) про використання тільки відомостей, отриманих з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів, адже ч.

в) про необхідність підтвердження обставин, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, саме цими засобами доказування (ч. 4 ст. 70 КАС України).

Отже, правила належності доказів визначають об’єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі. Рішення про визнання певної інформації доказом приймається судом.

Докази в адміністративному судочинстві можна класифікувати за різними підставами, основними з яких є:

а) за способом формування докази поділяються на первісні (первинні) і похідні. Первісні докази формуються під безпосереднім впливом фактів, які підлягають встановленню, це - докази- першоджерела. Похідні - відтворюють дані про факт, одержані від інших джерел, тобто формуються під впливом опосередкованих джерел, відтворюють зміст іншого доказу. У тих випадках, коли в законі не містяться вимоги про використання тільки первісних доказів, в адміністративному процесі можуть знайти своє застосування і первісні і похідні докази. Однак частіше всього на практиці віддається перевага первісним доказам. Це пояснюється тим, що доказова сила інформації по мірі віддалення її від джерела знижується. Отже, первісні докази переважні і в тому випадку, коли законодавець не потребує обов’язкового їх використання у справі^[93];

б) за характером зв’язку змісту доказів з тими фактами, які необхідно встановити, докази поділяються на прямі і непрямі. Прямі докази є більш вагомими для доказування, оскільки вони дають можливість зробити однозначний висновок про наявність чи відсутність фактів, що підлягають доказуванню. Непрямі (побічні) характеризуються численністю зв’язків з фактами, що підлягають встановленню, тому в процесі доказування дають можливість зробити не один, а кілька імовірних висновків про факт.

в) за джерелом одержання докази поділяються на особисті і речові. Особисті докази привносяться в процес особисто учасниками адміністративного процесу, а в речових - фактичні дані зосереджуються в певних предметах. Отже, залежно від того, є джерелом доказу людина чи матеріальний об’єкт до особистих доказів відносять фактичні данні, що одержані з пояснень сторін, третіх осіб, висновків експертів, до речових - ті що містяться у письмових

і безпосередньо речових доказах (причому у письмових доказах інформаційне навантаження несуть літери, цифри, і деякі інші доступні для сприйняття людиною знаки, а для безпосередньо речових доказів важливий сам предмет як відокремлений елемент матеріального світу).