8.1. Поняття, значення та види судових витрат в адміністративному процесі
Здійснення правосуддя в адміністративних справах потребує матеріального забезпечення, що тягне відповідні грошові витрати. Такі витрати, що пов’язані з фінансуванням адміністративних судів і можна позначити як судові витрати в найбільш широкому розумінні.
Фінансування судів не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя є однією з необхідних умов для забезпечення функціонування судової влади та незалежності суддів. Тягар фінансування судів покладений на державу. Фінансування судів здійснюється виключно за рахунок коштів Державного бюджету України. Саме з державного бюджету фінансується матеріально-технічне забезпечення суддів, оплата праці суддів, допоміжного персоналу та інші видатки, пов’язані із забезпеченням діяльності кожного суду. Разом з тим законом передбачено покладення на осіб, які мають матеріально-правову заінтересованість у результатах розгляду справи, а саме на: сторін та третіх осіб у справах позовного провадження, заявників та заінтересованих осіб у справах особливого провадження, а у деяких випадках і на осіб, які не брали участь у справі, якщо судове рішення безпосередньо стосується їхніх прав, свобод, інтересів чи обов’язків, певних грошових витрат, пов’язаних із розглядом конкретних адміністративних справ. Такі витрати позначаються як судові витрати у власному, вузькому розумінні. Отже, під судовими витратами розуміються грошові витрати які несуть визначені законом особи у зв’язку із зверненням до суду та розглядом адміністративної справи.Види таких витрат, їх розмір, порядок звільнення від їхньої оплати або її відстрочення чи розстрочення, порядок розподілу між
сторонами тощо регламентуються як нормами КАС України, так і нормами деяких інших законодавчих та підзаконних актів. Норми, якими врегульовані адміністративно-процесуальні відносини, що пов’язані із судовими витратами, складають інститут судових витрат, якій має комплексний характер, адже поряд із адміністративно- процесуальними нормами включає і фінансово-правові норми (наприклад норми, якими встановлений розмір судового збору, порядок його обчислення, звільнення від сплати, повернення тощо).
Інститут судових витрат в адміністративному процесі має ті самі функції, що й в інших видах судочинства. Щонайменше можна назвати такі функції: превентивну, стимулюючу та компенсаційну[99]. Превентивна функція полягає в застереженні особи від пред’явлення явно необгрунтованого позову, адже у такому випадку позивач несе ризик втратити не лише кошти, витрачені ним, а й відшкодувати частину коштів, що витрачені відповідачем. Стимулююча функція полягає в спонуканні сторін до добровільного виконання своїх обов’язків, самостійного врегулювання публічно-правового спору, оскільки у разі продовження розгляду справи судові витрати лише зростатимуть. Компенсаційна функція полягає в частковому
відшкодуванні витрат держави на здійснення правосуддя, а також і у відшкодуванні коштів, які витрачені стороною на чию користь ухвалено судове рішення в адміністративній справі[100].
Судові витрати є одним з чинників, від якого залежить фактична доступність звернення до суду за судовим захистом, а отже і можливість реального захисту суб’єктивних прав і охоронюваних законом інтересів у адміністративному процесі. Обов’язок нести судові витрати у зв’язку із зверненням до суду та розглядом адміністративної
справи одночасно не повинен створювати особі перешкоди у доступі до правосуддя, адже доступність правосуддя слід розглядати як складову права на судовий захист. Тому судові витрати в адміністративному процесі, з метою забезпечення доступності правосуддя в адміністративних справах:
— характеризуються переважно незначним розміром, у тому числі й у порівнянні з цивільним та господарським процесами, що надає більшості осіб можливість звернутися до адміністративного суду та витримати тягар пов’язаних з цим витрат;
— в більшості випадків не підлягають компенсації суб’єкту владних повноважень за рахунок сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, що зменшує фінансовий тягар для фізичних чи юридичних осіб у випадку ухвалення судового рішення не на користь таких осіб лише якщо судове рішення ухвалене на користь відповідача - суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони не всі понесені суб’єктом владних повноважень судові витрати, а лише судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз;
— можуть за ухвалою суду не сплачуватися або сплачуватися на пільгових умовах особами, майновий стан яких перешкоджає несенню судових витрат.
Тобто, задля забезпечення можливості доступу до правосуддя особам, які не мають можливості покрити передбачені для цього судові витрати, такі особи звільняються судом від сплати судових витрат або їм надаються певні пільги щодо їхньої сплати (т.з. «право бідності»). Відповідно до ст. 88 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. При цьому, відстрочення сплати судових витрат означає перенесення строку виконання обов’язку щодо їх сплати на визначений строк. А розстрочення сплати судових витрат означає їх сплату частинами у визначені судом строки.Види судових витрат встановлено КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Розкриттю зазначених видів судових витрат присвячено два наступних підрозділи підручника.