6.1. Поняття, види, процесуальні права і обов'язки учасників адміністративного процесу

Конкретне наповнення адміністративний процес набуває лише за умови наявності та здійснення встановлених законом процесуальних дій певним колом осіб. Отже, одним з найважливіших питань організації адміністративного судочинства є встановлення складу та процесуального положення учасників адміністративного процесу.

При розгляді питання про учасників адміністративного процесу, перш за все, слід зупинитися на співвідношенні декількох понять. Це стосується таких понять, як «учасники адміністративного судочинства» та «учасники адміністративного процесу». Учасниками адміністративного процесу є учасники правовідносин, що виникають, змінюються та припиняються під час здійснення адміністративним судом розгляду та вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому КАС України, тобто під час здійснення адміністративного судочинства. Отже, тотожність понять «учасники адміністративного судочинства» та «учасники адміністративного процесу» не викликає ніяких сумнівів. В юридичній літературі наголошують також на необхідності розмежування понять «учасники процесу» та «суб’єкти процесу»^[77].

Як правило, під поняттям «суб’єкти процесу» розуміють усіх без виключення осіб, шо приймають участь у процесі, включаючи лідируючого суб’єкта, який саме здійснює розгляд справи, визначає її хід та приймає остаточне рішення по справі. При здійсненні адміністративного судочинства таким лідируючим суб’єктом є адміністративний суд. Що ж стосується поняття «учасники процесу», то він є вужчим і охоплює тих осіб, які вступають до адміністративного процесу для захисту своїх прав та законних інтересів, захисту прав та законних інтересів інших осіб, або з ціллю сприяння здійсненню адміністративного процесу.

Учасником адміністративного процесу є особа, яку законодавством України наділено процесуатіьними правами та обов’язками в сфері розгляду адміністративних справ адміністративними судами та яка вступає до адміністративного процесу для захисту своїх прав та законних інтересів, захисту прав та законних інтересів інших осіб, або з ціллю сприяння здійсненню адміністративного процесу. Тобто це особа, яка може вчиняти процесуальні дії, спрямовані на досягнення мети процесу, хоча б в однієї зі стадій адміністративного процесу.

Необхідно вказати на те, що в главі 5 КАС України вказано не всіх учасників адміністративного судочинства. Первісно, КАС України передбачував розв’язання та вирішення адміністративними судами справ тільки в порядку позовного провадження. В подальшому, в КАС України були внесені зміни, згідно з якими, в адміністративному процесі з’явився новий вид провадження — особливе провадження. Нагадаємо, що адміністративні справи позовного провадження характеризуються наявністю двох сторін з протилежними інтересами, між якими виник публічно-правовий спір. Що ж стосується особливого провадження, то його предмет складають справи, які пов’язані з публічно-правовими відносинами, проте мають без- спірний характер. Розгляд справ у порядку особливого провадження регламентовано ст. ст. 183-3 та 183-4 КАС України. Отже, до адміністративного суду тепер можуть звертатись спеціально визначені

суб’єкти, ініціюючи провадження не тільки шляхом подання адміністративного позову, а інших процесуальних документів. У вказаних статтях законодавець прямо називає особу, яка подала таке подання заявником. Друга сторона не має в КАС України ніякої узагальнюючи назви. Згідно листа Вищого адміністративного суду України від 2 лютого 2011 р.

Крім того, на підставі ст. ст. 260, 263, 264 КАС України на стадії виконавчого провадження до суду може звернутися державний виконавець. Таке звернення відбувається у формі подання з деяких питань виконання судових рішень в адміністративних справах, яке підлягає розгляду в судовому засіданні з повідомленням державного виконавця та осіб, які беруть участь у справі.

Особливо слід акцентувати увагу на проблемах, пов’язаних ще з одним видом учасників адміністративного судочинства, ні назва яких, ні їх процесуальний статус не закріплено главою 5 КАС України. Наприклад, ч. 1 ст. 185 КАС України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково. Отже, відносно сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, ситуація очевидна. Проте відносно осіб, які не брали участі у справі, але щодо яких суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки є незрозумілим, який статус вони набувають в процесі, до якої групи учасників вони можуть бути віднесені, якими процесуальними правами та обов’язками вони користуються в процесі.

Найчастіше ці особи дізнаються про справу вже після ухвалення рішення. В ідеалі суд першої інстанції мав би залучити таку особу або надати їй можливість вступити у справу ще під час провадження у суді першої інстанції. Однак внаслідок помилки або через відсутність відомостей суд цього не зробив. Тому для захисту своїх інтересів особи, які не брали участі у справі, але щодо яких суд вирішив

питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки також мають право на апеляційне та касаційне оскарження^[78].

Не зважаючи на те, що іноді КАС України прямо вказує на процесуальні права цих осіб, наприклад, право отримати копію постанови (або її вступної та резолютивної частин) чи ухвали суду саме в день проголошення судового рішення суду першої інстанції (ч. 2 ст. 167 КАС України), право отримати в суді, де знаходиться адміністративна справа, копію судового рішення, що є в матеріалах цієї справи, ухваленого адміністративним судом будь-якої інстанції (ч. 5 ст. 167 КАС України), право подати апеляційну скаргу (ч. 1 ст.185 КАС України), право подати касаційну скаргу (ч. 1 ст. 211 КАС України) та ін., створити цілісне уявлення про їх процесуальне положення в адміністративному судочинстві важко. Отже, цей аспект потребує доопрацювання та внесення відповідних змін та доповнень до КАС України.

Таким чином, можна констатувати, що в адміністративному судочинстві присутні також такі учасники адміністративного процесу, як заявники та інші заінтересовані особи (у справах особливого провадження адміністративного процесу), державні виконавці та особи, які не брали участі у справі, але щодо яких суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки.

Класифікацію учасників адміністративного процесу здійснюють за різними критеріями. Виходячи з положень глави 5 КАС України можна дійти висновку, що законодавець провів поділ учасників адміністративного процесу за підставою наявності в них юридичної заінтересованості у результатах розв’язання адміністративної справи. Виходячи з цього, учасників адміністративного процесу можна поділити на дві основні групи: особи, які заінтересовані в результаті розгляду справи та особи, які не мають юридичної заінтересованості у результатах вирішення адміністративної справи. Перша група визначена законодавцем, як «особи, які беруть участь у справі», а друга - як «інші учасники адміністративного процесу».

Особи, які беруть участь у справі, реалізують надані їм процесуальні права та обов’язки в адміністративному процесі для того,

щоб досягти певного правового результату, в якому вони заінтересовані.

Характер юридичної заінтересованості в адміністративній справі не є однаковим для всіх осіб, які беруть участь у справі. Сторони та треті особи мають як матеріально-правовий, так і процесуально- правовий інтерес в результаті справи. Вважаємо, що такий самий характер заінтересованості мають також сторони у справах особливого провадження. Представники сторін та третіх осіб мають процесуально-правовий інтерес у справі.

Особи, які беруть участь у справі, повинні володіти адміністративною процесуальною иравосуб’єктністю. Відомо, що наявність адміністративної процесуальної поавосуб’єктності є найважливішою ознакою учасника адміністративного процесу і, як наслідок, однією з передумов виникнення правовідносин, що складаються під час здійснення адміністративного судочинства. Аналіз положень ст. 48 КАС України дає підстави вважати, що адміністративна процесуальна правосуб’єктність - це категорія, що містить в собі адміністративну процесуальну правоздатність та адміністративну процесуальну дієздатність. Згідно з ч. 1 ст. 48 КАС України, адміністративна процесуальна правоздатність - це здатність мати процесуальні права та обов’язки в адміністративному судочинстві.

органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями, які є ЮРИДИЧНИМИ особами. Адміністративна процесуальна правоздатність виникає у громадян з моменту їх народження і припиняється смертю. В юридичних осіб вона виникає з моменту їх створення та припиняється їх ліквідацією (з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про припинення юридичної особи або з дня набрання чинності правовим актом про ліквідацію державного органу чи органу місцевого самоврядування). Адміністративно-процесуальна правоздатність похідна від адміністративної правоздатності.

Для того, щоб особисто брати участь в розгляді адміністративної справи недостатньо володіти тільки адміністративною процесуальною правоздатністю. Необхідним для учасника справи є також володіння адміністративною процесуальною дієздатністю. Адміністративна процесуальна дієздатність - це здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов’язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (ч. 2 ст. 48 КАС України). Вона належить фізичним особам, які: по-перше, досягай повноліття, а по-друге, не визнані судом недієздатними. Також вона може належати фізичним особам до досягнення повноліття у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь. Це, наприклад, можуть бути справи, в яких позивачем виступає неповнолітній, а відповідачем адміністрація державного навчального закладу, яка відмовила неповнолітньому в прийомі до цього закладу або відрахувала його із закладу. До справ, у яких позивачем може виступати неповнолітня особа, належать також справи про відмову у видачі паспорту або іншого документу чц довідки. Таким чином, в законодавстві відбита думка науковців про доцільність виділення категорій повної та часткової адміністратирно- процесуальної дієздатності громадянина^[79]. Відповідно до ч. 4 ст. 56 КАС України, права, свободи та інтереси малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягай віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб, захищають у суді

їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Це ж стосується й прав, свобод та інтересів неповнолітніх осіб, які досягай віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена (ч. 5 ст. 56 КАС України).

Адміністративною процесуальною дієздатністю наділяються також органи державної влади, інші державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, підприємства, установи, організації (юридичні особи). Адміністративна процесуальна дієздатність виникає у цих учасників адміністративного процесу одночасно з адміністративною процесуальною правоздатністю.

Наявність адміністративної процесуальної правосуб’єктності дає змогу учасникам адміністративного процесу використовувати процесуальні права та обов’язки, закріплені в законодавстві для досягнення тих цілей, що стоять перед ними при вступі в процес. Сукупність процесуальних прав та обов’язків учасників адміністративного процесу визначає їх процесуальне положення та дає їм можливість відігравати активну роль в адміністративному процесі. Обсяг процесуальних прав та обов’язків учасників адміністративного судочинства залежить від їх цілей у процесі та належності до певної групи. Так особи, які беруть участь у справі, наділені великим обсягом процесуальних прав, які вони здійснюють при розгляді справи в адміністративному суді. Наявність широкого кола та особливостей процесуальних прав у осіб, які беруть участь у справі, є ще однією відмінністю цієї групи осіб від інших учасників адміністративного процесу. Особи, що беруть участь у справі, наділені також певними обов’язками, що кореспондують процесуальним правам інших осіб, та дають змогу суду здійснювати ефективний розгляд адміністративної справи. Процесуальні права і обов’язки осіб, які беруть участь у справі, не є однаковими, але рівність положення цих осіб підтверджується тим, що вони мають рівні процесуальні права і обов’язки. Таким чином, процесуальні права і обов’язки будь-якої особи, яка бере участь у справі, не можуть визнаватися більш або менш важливими ніж права і обов’язки другої особи, яка бере участь у справі.

В ч. 3 ст. 49 КАС України встановлено основні процесуальні права осіб, які беруть участь у справі. Цей перелік визначений для всіх осіб цієї групи, та в ньому містяться два види процесуальних прав осіб, які беруть участь у справі: змагальні та диспозитивні. Існування цих двох груп процесуальних прав відображає дію принципів змагальності та диспозитивності в адміністративному процесі. Змагальні права - це надані законом можливості особи, яка бере участь у справі, доводити свою позицію перед судом та спростовувати позиції інших осіб, йкі беруть участь у справі. До змагальних прав відносяться: право знати про лату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, право знайомитися з матеріалами справи, право заявляти клопотання і відводи, право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення, право подавати докази, брати участь в дослідженні доказів, право висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, право подавати заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, знайомитися з технічним записом, журналом судового засідання, протоколом про вчинення окремої процесуальної дії і подавати письмові зауваження до них, право робити із матеріалів справи виписки, знімати копії з матеріалів справи, одержувати копії судових рішень тощо. Адміністративний суд повинен сприяти всім особам, які беруть участь у справі, в реалізації їх змагальних прав. Для цього він має роз’ясняти особам їх процесуальні права, попереджати про наслідки вчинення певних процесуальних дій і т.і.

Диспозитивні права - це встановлені в законі можливості особи, яка бере участь у справі розпоряджатися своїми вимогами на свій розсуд. До диспозитивних прав належить право оскаржувати судові рішення у частині, що стосується інтересів особи, яка бере участь у справі. Крім цього, до диспозитивних прав осіб, які беруть участь у справі, відносяться й інші права. Наприклад, позивач в адміністративному процесі має право відмовитись від позову, змінити підставу або предмет адміністративного позову, а відповідач має право визнати адміністративний позов повністю або частково, сторони можуть також досягти примирення.

Стосовно обов’язків осіб, які беруть участь у справі, відзначимо, що ч. 2 ст. 49 КАС України визначено головний їх обов’язок. Це - обов’язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами (тобто лише з метою. З якою їх було надано) і неухильно виконувати процесуальні обов’язки.

Розглядаючи питання про процесуальні права та обов’язки інших учасників адміністративного судочинства, слід зазначити, що для них не встановлено універсального переліку таких шраата обов’язків. Стосовно кожного учасника адміністративного судочинства з цієї групи КАС України встановлює специфічні процесуальні права та обов’язки, в яких повністю відбиваються функції, що виконують в процесі ці суб’єкти. Більш докладно процесуальні права та обов’язки всіх учасників адміністративного процесу ми розглянемо далі.