Поняття, ознаки та основні риси адміністративних процесуальних норм, особливості їх структури

Вивчаючи адміністративне процесуальне право як цілісну правову систему, що має складне утворення, ми не можемо обійти увагою таку первинну категорію даної системи, якою є норма права.

По-друге, норми адміністративного процесуального права, як і норми інших галузей права, виконують функції регулятора відповідних суспільних відносин. Вони або вимагають від учас­ників процесу визначеної поведінки, або дозволяють їм здійс­нення дій на власний розсуд. Наприклад, ст. 280 КУпАП вста­новлюється перелік обставин, що підлягають з’ясуванню при розгляді справи про адміністративні правопорушення, який ор­ган (посадова особа) зобов’язаний з’ясувати ці обставини. I ін­ший приклад: ст. 287 КУпАП передбачено, що постанова у справі про адміністративне правопорушення може бути оскар­жена особою, щодо якої вона винесена, а також потерпілим. Отже, «може бути оскаржена», а може й ні — на розсуд зазна­чених осіб.

По-третє, норми адміністративного процесуального права відрізняються від інших галузей права тим, що предметом їх регулювання є суспільні відносини щодо реалізації та захисту прав і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, а також держави у сфері державного управління (в публічній сфері).

По-четверте, норма адміністративного процесуального пра­ва — це правило поведінки, що набуває якостей нормативності і загальнообов’язковості в чітко встановленому порядку. При­чому норма такою стає лише тоді, коли вона видається уповно­важеним на те органом у межах його компетенції і в рамках визначеної процедури, а також коли її реалізація забезпечуєть­ся державою шляхом створення реальних умов і засобів, що сприяють безперешкодному здійсненню сформульованих у правовій нормі зразків поведінки та засобами заохочення, пе­реконання, а в необхідних випадках, і примусу.

В юридичній літературі однією із ознак адміністративно- процесуальних норм є значне коло суб’єктів, уповноважених їх приймати, а також прийняття цих норм не тільки на законо­давчому рівні, а й органами виконавчої влади різного рівня¹. Питання дискусійне. Зважаючи на те, які дії органів виконав­чої влади відносити до адміністративного процесу. Якщо дії органів виконавчої влади з питань самоорганізації органу, ство­рення або ліквідації інших органів, реалізації власних повнова­жень зі сфери функціонування органу, діловодство тощо відно­сити до адміністративного процесу, то, звичайно, такі норми будуть приймати не тільки органи виконавчої влади, а й органи місцевого самоврядування і органи самоорганізації населення та ін.

На нашу думку, норми адміністративного процесуального права в основному приймаються на законодавчому рівні^{[43] [44]. Те, що приймаються, наприклад, інструкції, правила, методики з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення чи укази Президента України щодо забезпечення реалізації громадянами конституційного права на звернення та інші під- законні нормативні акти, які теж містять адміністративні про­цесуальні норми, дійсно підкреслює особливості адміністра­тивного процесу, на відміну від кримінального і цивільного процесу. Проте зазначені підзаконні акти приймаються: по- перше, відповідно до закону і з метою деталізації окремих по­ложень (носять характер методичного забезпечення процесу­альної діяльності); по-друге, ці акти приймаються щонайменше на рівні центральних органів виконавчої влади, а не на місце­вому.}

На основі узагальнення властивостей та особливостей ад­міністративних процесуальних норм, поняття їх може бути сформульоване наступним чином.

Адміністративні процесуальні норми — це встановлені де­ржавою та забезпечені її примусом (організаційними заходами) формально-визначені, загальнообов’язкові правила поведінки, які регулюють суспільні відносини щодо визнання, реалізації та захис­ту прав і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, а також інтересів держави в публічній сфері, розгляду і вирішення ад­міністративних справ.

Крім зазначених вище ознак, адміністративні процесуальні норми характеризуються певними особливостями та специфі­кою. Як зазначалося раніше, вони взаємодіють із цілою низкою матеріальних галузей. Наприклад, порядок реалізації норм фі­нансового, господарського, банківського, митного, земельного та інших галузей права значною мірою визначається нормами адміністративного процесуального права. Отже, норми ад­міністративного процесуального права мають полігалузевий ха­рактер регуляторного впливу¹. До однієї із особливостей про­цесуальних норм В. К. Колпаков відносить те, що процесуальні норми другорядні щодо матеріальних. Це означає, що вони ви­никають і існують лише за наявності потреби у реалізації ма­теріальних норм, за наявності потреби встановити обов’язкові для виконавчо-розпорядчих органів та їх посадових осіб прави­ла розгляду адміністративних справ^{[45] [46]. Однак це не означає, що адміністративні процесуальні норми породжуються нормами матеріального прав. Адже одну матеріальну норму права мо­жуть «обслуговувати» кілька процесуальних норм, а одна про­цесуальна норма «обслуговує» кілька матеріальних норм, прий­нятих у різних часових рамках та за різними предметами право­вого регулювання. Реалізація матеріальних та кореспондуючих адміністративно-процесуальних норм розпочинається одночас­но та до певного часу відбувається паралельно[47]. Отже, друго­рядність адміністративних процесуальних норм щодо матеріаль­них можна визнати лише умовно.}

Як і іншим правовим нормам, адміністративним процесу­альним нормам теж притаманна певна структура. Класична мо­дель правової норми базується на ідеї — триелементній побу­дові правової норми, відповідно до якого вона складається з гіпотези, диспозиції та санкції. Така структура найбільш повно відповідає і нормі адміністративного процесуального права з точки зору логічності її побудови¹.

Однак С. С. Алексєєв відокремлює логічну структуру нор­ми від структури норми-припису, остання з яких складається з двох елементів — гіпотези і диспозиції або диспозиції і санкції.