Структура адміністративних процесуальних відносин

Виникнення, розвиток і припинення адміністративних процесуальних відносин залежить від певних умов. До них належать наявність: а) юридичної основи; б) суб’єктів процесу та їх адміністративно-процесуальної правосуб’єктності; в) об’єктів правовідносин; г) змісту правовідносин; ґ) юридичних фактів.

Зазначені умови і становлять структуру адміністративних процесуальних відносин.

Юридичною основою адміністративних процесуальних відносин є правові норми, що містяться у законодавчих і нормативних актах. Ці норми опосередковують зміст адміністративних процесуальних відносин, визначають права і обов’язки учасників таких відносин, їхню поведінку і впливають на характер і мету діяльності. Як зазначалося вище, правова норма є необхідною умовою виникнення, зміни і припинення правовідносин.

Суб'єктами адміністративних процесуальних відносин виступають:

1) особи, які розглядають і вирішують адміністративні справи — державні органи, їх посадові особи; органи місцевого самоврядування, їх посадові особи; суди які розглядають і вирішують адміністративні справи; суди, які здійснюють перегляд адміністративної справи в порядку оскарження чи опротесту- вання, або в апеляційному і касаційному порядку та в зв’язку з винятковими та нововиявленими обставинами;

2) особи, які обстоюють в адміністративному процесі особисті права та законні інтереси — громадяни, юридичні особи, колективи громадян і організацій в особі їх представників із метою захисту своїх прав та інтересів; державні органи в особі їх представників із метою захисту інтересів держави та суспільних інтересів;

3) особи, які представляють та захищають інтереси інших осіб — законні представники: батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники, інші особи, визначені законом;

4) особи, які сприяють адміністративним провадженням та здійсненню адміністративного судочинства — свідки, експерти, перекладачі, спеціалісти.

Необхідною умовою для вступу зазначених суб’єктів у конкретні адміністративні процесуальні відносини є адміністративна процесуальна правосуб'єктність, яка складається з правоздатності та дієздатності.

Адміністративна процесуальна правоздатність визначає здатність особи мати певний обсяг прав та обов’язків, необхідних для того, щоб стати суб’єктом адміністративних процесуальних відносин. Адміністративна процесуальна правоздатність у громадян виникає з моменту народження, а у юридичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування — з моменту їх державної реєстрації або утворення в установленому законом порядку. Припиняється правоздатність (якщо йдеться про фізичну особу) — з моменту смерті, а юридичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування — з моменту реорганізації або ліквідації.

Адміністративна процесуальна дієздатність — це здатність особи здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов’язки, у тому числі й доручати ведення справи представникові. Адміністративна процесуальна дієздатність належить фізичним особам, які досягли повноліття, а також особам, які відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь у справі до досягнення повноліття та юридичним особам, органам державної влади, органам місцевого самоврядування, громадським організаціям, установам, закладам.

Адміністративна процесуальна правоздатність і дієздатність осіб визначається законами, наприклад, ст. 48 КАС України; статтями 25, 26, 30, 31, 32, 80 ЦК України; статтями 28, 29 ЦПК України, ст. 12 КУпАП та іншими законодавчими актами.

Важливим кроком у визначенні правової природи адміністративних процесуальних відносин є з’ясування об'єкта правовідносин, його зв’язків з суспільними відносинами та взаємодії з іншими матеріальними та процесуальними галузями права. Вивчення існуючих з цього приводу уявлень дає можливість, принаймні, говорити про наявність двох точок зору на це питання.

Перша точка зору: більшістю авторів у юридичній літературі об’єктом правовідносин визнається поведінка (суб’єктів) учасників відносин, їхні дії чи утримання від дій, що спрямовані на вирішення різноманітних правових інтересів¹.

Вони розглядають правовідносини як форму існування суспільних відносин при вирішенні конкретних інтересів, урегульованих нормами права.

Друга точка зору: окремі автори, уникаючи пострадянського словосполучення «суспільні відносини» вказують на матеріальний характер об’єктів відносин. Наприклад, у підручнику «Муніципальне право України» зазначається, що «основними об’єктами муніципально-правових відносин є: влада народу; державна влада; права, свободи й обов’язки людини і громадянина; влада територіальних громад; питання місцевого значен- ня...»^[59] ^{^[60]. У підручнику «Цивільне право України» вказується, що об’єкт цивільно-правових відносин — це те, на що спрямовано суб’єктивне право і суб’єктивний обов’язок з метою задоволення відповідних інтересів, що об’єктами цивільних правових відносин є: а) речі; б) дії, у тому числі послуги; в) результати духовної та інтелектуальної творчості; г) особисті немайнові блага^[61].}

Звісно, що кожен має право на власну думку, але відносини, врегульовані нормами права, не можуть бути поза суспільними відносинами. Зазначені в прикладах речі, матеріальні цінності, продукти духовної творчості скоріше будуть предметами правових відносин, ніж їх об’єктами. Як на нашу думку, то об’єктом правовідносин виступає поведінка учасників, спрямована на досягнення певних результатів, а предметом — об’єкти матеріального характеру. Професор А. I. Берлач підкреслює, що предмет правовідносин — це реалізовані суб’єктами правовідносин правові інтереси у формі речей, матеріальних цінностей, продуктів духовної творчості, особисті нематеріальні блага та ін.¹.

Об'єктом адміністративних процесуальних правовідносин виступають суспільні відносини, які уособлюють характер діяльності суб’єктів і процесуальні наслідки їх поведінки щодо розгляду і вирішення конкретної адміністративної справи.

Водночас варто зазначити, що об’єкт процесуальних правовідносин в юридичній літературі досліджений недостатньо.

Окремі автори взагалі не розглядають таке поняття^[62] ^{^[63], інші вказують на поведінку учасників процесу, їхні дії як об’єкти процесуальних відносин^[64]. Висловлювалися також міркування, що процесуальні правовідносини взагалі не мають об’єкта, що процесуальні дії суб’єктів не можуть бути об’єктом процесуальних відносин, оскільки останніми реалізуються процесуальні права і обов’язки. Процесуальні дії входять до змісту процесуальних відносин та виступають як юридичні факти^[65]. Дослідники структури адміністративних процесуальних відносин здебільшого розглядають об’єкт правовідносин у контексті адміністративного матеріального права^[66], що, власне, не дивує, адже адміністративне процесуальне право як окремий правовий інститут до цього часу включається авторами до системи адміністративного права. Більше того, процесуальні відносини розглядаються як результат трансформації матеріальних відносин¹.
Дійсно, об’єкт процесуальних відносин тісно пов’язаний з об’єктом матеріальних правовідносин, що створює певні складнощі в його визначенні. Адже діяльність органів, уповноважених розглядати і вирішувати конкретні адміністративні справи, спрямована на реалізацію норм матеріального права і водночас спричинює виникнення, розвиток і припинення процесуальних відносин, які є принципово відмінними за юридичним і фактичним змістом. Як влучно зазначає О. В. Кузьменко, «норми адміністративно-процесуального права регулюють не самі матеріальні відносини (нехай і «трансформовані»), а відносини, що складаються з приводу порядку їх регулювання»^[67] ^{^[68]. Далі авторка вказує, що неможливо вести мову про будь-яку трансформацію там, де йдеться про такі різнопоряд- кові явища, як процес (динаміка) та певний стан (статика). Процесуальними нормами регулюються «свої» специфічні суспільні відносини, які аж ніяк не можуть бути об’єднані зі «спорідненими» правовими відносинами як предмет їх регу- лювання^[69].}
Якщо тезу «трансформації» матеріальних відносин у процесуальні прийняти за дійсне, то, враховуючи те, що адміністративні процесуальні норми забезпечують реалізацію матеріальних норм не лише адміністративного права, а й інших галузей права^[70], напрошується висновок про те, що об’єктом адміністративних процесуальних правовідносин виступають і матеріально-правові відносини інших галузей права, що є сумнівним, методологічно невиправданим, порушенням принципів побудови всієї системи права.
Наведені судження переконують, що об’єктом адміністративних процесуальних відносин не можуть бути ні предмети матеріального характеру, ні матеріально-правові відносини.
Об’єкт адміністративних процесуальних відносин характеризується власними специфічними ознаками, які виокремлюють його від однойменної матеріальної галузі права. Це, по- перше, встановлення порядку регулювання матеріальних відносин, на реалізацію якого спрямовані процесуальні права, обов’язки і процесуальні дії суб’єктів правовідносин. Саме встановлення порядку регулювання матеріальних відносин і підкреслює специфічність адміністративного процесуального права. По-друге, досягненням процесуальних наслідків, що забезпечують реалізацію прав, свобод, інтересів фізичних чи юридичних осіб та захист публічного інтересу. Саме на досягнення кінцевого результату розгляду конкретної адміністративної справи спрямована діяльність суб’єктів владних повноважень, усіх учасників процесу. Цієї точки зору дотримуються і цивілісти-процесуалісти¹.
У цьому зв’язку логічним буде визнати, що об’єктом адміністративних процесуальних відносин є реалізація встановленого порядку регулювання матеріальних правовідносин та її процесуальні наслідки.
Особливості та специфічні ознаки адміністративних процесуальних правовідносин дозволяють висловити сумнів про незаперечність твердження, що «процесуальні норми другорядні щодо матеріальних^[71] ^{^[72], що «слід визнати цілком безпідставним будь-які спроби обґрунтувати самостійне існування — поряд із власне адміністративним правом — окремої галузі так званого «адміністративного процесуального права», що регулювало б таке кореспондуюче адміністративному праву явище, як «адміністративний процес»^[73], що більша частина адміністративних проваджень спрямована на регулювання правовідносин позитивного характеру^[74] тощо. Адже норми процесуального права встановлюють порядок застосування норм матеріального права, адміністративне процесуальне право має власний предмет і об’єкт правового регулювання, не всі правовідносини позитивного порядку в публічній сфері належать до предмета правового регулювання нормами адміністративного процесу.}
Зміст адміністративних процесуальних правовідносин складають суб’єктивні права й обов’язки учасників адміністративного процесу, які взаємопов’язані і утворюють юридичний зв’язок між учасниками правовідносин. Це фактична поведінка учасників правовідносин, визначена процесуальними нормами.
Суб’єктивне право передбачає можливість вимагати від іншої особи певної поведінки вчинення певних дій або утримання від певних дій і звернення до уповноважених органів про захист своїх прав і законних інтересів. Наприклад, особа має право звернутися до органу владних повноважень щодо реєстрації господарської діяльності відповідно до чинного законодавства, а останній зобов’язаний здійснити таку реєстрацію з дотриманням певних процедур, встановлених законодавством.
Суб’єктивні обов'язки — це передбачена законом необхідність певної поведінки особи, забезпечена можливістю державного примусу.
Отже, суб’єктивні права і кореспондуючі їм обов’язки, коли одна сторона реалізує свої права, а інша виконує обов’язки, складають зміст правовідносин.
Юридичні факти — це певні обставини, закріплені в процесуальних нормах, на підставі яких виникають, змінюються чи припиняються адміністративні процесуальні відносини. Такими обставинами виступають процесуальні дії, які спрямовані на досягнення певної мети: порушення (відкриття) адміністративної справи; розгляд і вирішення правового спору; спору про право тощо. Наприклад, звернення до легалізуючого органу про надання права здійснення певного виду діяльності подання адміністративного позову, відкриття уповноваженою особою адміністративної справи та ін. Процесуальні дії — це реалізація учасниками процесу своїх прав і обов’язків. На відміну від матеріальних правовідносин, де юридичними фактами виступають як дії або бездіяльність, так і події, у процесуальних відносинах виступають лише дії, які є засобом реалізації суб’єктами своєї волі, своїх прав і обов’язків. Бездіяльність та події не викликають процесуальних наслідків, хоча в деяких випадках можуть бути приводом для вчинення процесуальних дій.
У цьому зв’язку викликає сумнів теза, що «юридичним фактом, який породжує адміністративні процесуальні відносини, є відповідне адміністративно-правове відношення»¹. Це, по-перше, суперечить тому, що адміністративними процесуальними нормами регулюються відносини у інших галузях права, по-друге, необґрунтовано надає можливість вести мову про віднесення широкого кола (без обмежень) управлінських дій до адміністративних проваджень (дисциплінарні провадження, видання нормативних актів, діловодство тощо).
Варто звернути увагу, що у цивільному і кримінальному процесі саме як елемент, як складову процесуальних відносин розглядають не юридичні факти, а зміст процесуальних відносин як сукупність прав і обов’язків^[75] ^{^[76]. Адже реалізація цих прав і обов’язків здійснюється шляхом вчинення процесуальних дій, тобто юридичних фактів.}
Адміністративні процесуальні відносини характеризуються всіма ознаками процесуальних відносин, але, крім цього, мають деякі особливості.
1. Органічно пов’язані з адміністративними правовими відносинами, та відносинами, які виникають у інших галузях права, але захищаються нормами адміністративного та адміністративного процесуального права, наприклад, за невиплату заробітної плати передбачена адміністративна відповідальність (ч. 1 ст. 41 КУпАП).
2. Характеризуються особливим колом суб’єктів. Наприклад, справи про адміністративні правопорушення розглядають крім судів, посадові особи органів виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, а також спеціально створені органи — адміністративні комісії (ст. 213 КУпАП).
3. Відрізняються специфікою прав і обов’язків учасників відносин. Наприклад, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб за Кодексом адміністративного судочинства України здійснюється за ідеологічним принципом «особа проти держави», вперше громадянин є позивачем, а не відповідачем.
4. У всіх відносинах однією із сторін обов’язково є орган владних повноважень чи його посадова особа.
5. Адміністративні процесуальні відносини можуть виникнути за ініціативою будь-якого суб’єкта, і згода іншої сторони не є обов’язковою для їх виникнення. Наприклад, подання скарги, притягнення до відповідальності тощо.
6. Адміністративні процесуальні відносини, їх реалізація забезпечується заходами адміністративного примусу. Наприклад, доставлення чи адміністративне затримання правопорушника, привід, вилучення доказів та ін.
7. Оскарження прийнятих рішень може бути здійснене не тільки в суді, а й у вищестоящому органі владних повноважень чи його посадовою особою. У більшості випадків адміністративно-правові спори чи спори про права вирішуються в адміністративному порядку, тобто уповноваженими на те органами владних повноважень, їхніми посадовими і службовими особами вищого рівня.
Підсумовуючи зазначене можна визначити, що структура адміністративних процесуальних відносин являє собою певний механізм взаємопов’язаних юридичних, соціальних, матеріальних та фактичних передумов, що мотивують розгляд і вирішення конкретної адміністративної справи.
3.3.}

<< | >>

↑

Источник: Адміністративне процесуальне право України : навч. посіб. / Е.Ф. Демський. — К. : КНУ,2008. — 496 с.. 2008

Еще по теме Структура адміністративних процесуальних відносин:

- Административный процесс России - Адміністративний процес України -