Особи, які обстоюють в адміністративному процесі особисті права та законні інтереси

Особами, які обстоюють в адміністративному процесі осо­бисті права, свободи та законні інтереси в узагальненому ви­гляді виступають громадяни, державні органи, громадські орга­ни, організації, підприємства, установи, заклади незалежно від форм власності.

Закріплення у законодавстві їх прав, обов’язків та відпові­дальності як учасників адміністративних процесуальних відно­син надає, встановлює їм адміністративний процесуальний ста­тус, певні повноваження і водночас диференціює ці повнова­ження, за якими можна класифікувати осіб, що мають особистий інтерес у справі з урахуванням видів адміністративних прова­джень на відповідні групи.

1. У провадженнях у сфері управління — особами, які мають інтерес у справі, виступають: громадяни, підприємства, органі­зації, установи, заклади, незалежно від форм власності; за уза­гальнюючою назвою — суб’єкт звернення.

Суб’єкт звернення — це фізична або юридична особа, що звертається до органів виконавчої влади, органів місцевого са­моврядування, їх посадових осіб щодо визнання, реалізації та захисту своїх прав, свобод і законних інтересів. Суб’єкт звер­нення може звертатися: а) з заявою щодо визнання, реалізації та захисту своїх прав, свобод і законних інтересів, у тому чис­лі й щодо надання адміністративних послуг або б) зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність органів виконавчої влади, ор­ганів місцевого самоврядування, юридичних осіб публічного права, їх посадових осіб, що порушують або можуть порушити права, свободи і законні інтереси фізичних або юридичних осіб.

Громадяни України також мають право звернутися до ін­ших органів державної влади, об’єднань громадян, підпри­ємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов’язків із зауваженнями, скаргами та про­позиціями, що стосуються їх владних повноважень чи статутної діяльності, з заявою або клопотанням щодо реалізації своїх со­ціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення^[87].

Суб’єкти звернення мають право:

1) вимагати в уповноваженого суб’єкта роз’яснення щодо порядку здійснення адміністративного провадження, своїх прав і обов’язків, прав і обов’язків інших учасників адміністратив­ного провадження, а також інформації про процедурні дії та процедурні рішення, прийняті під час здійснення адміністра­тивного провадження;

2) брати участь в адміністративному провадженні особисто або через свого представника;

3) знайомитися в установленому порядку з матеріалами ад­міністративної справи, робити з неї виписки та копії, в тому числі з використанням технічних засобів;

4) бути вислуханими з питань, що є предметом адміністра­тивного провадження, надавати пояснення та інші докази;

5) подавати клопотання про:

— відвід посадової особи суб’єкта владних повноважень;

— залучення до провадження інших учасників;

— витребування додаткових матеріалів;

— призначення експертизи;

— надання копій документів, наявних у матеріалах ад­міністративної справи;

— тимчасове зупинення адміністративного провадження;

6) користування послугами перекладача;

7) отримувати примірник адміністративного акта, прийня­того за результатами розгляду адміністративної справи;

8) оскаржувати адміністративний акт, процедурні рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень.

Суб’єкт звернення зобов’язаний:

а) подавати документи, докази та матеріали, необхідні для здійснення провадження;

б) повідомляти про зміну адреси та причини неприбуття на запрошення суб’єкта владних повноважень;

в) добросовісно користуватися належними йому правами та виконувати вимоги, встановлені законодавством.

Особливістю цієї групи учасників (осіб) адміністративного провадження є те, що вони не мають владних повноважень у сфері адміністративної процесуальної діяльності.

У цій групі проваджень особами, які мають інтерес у справі, виступають і заінтересовані особи.

Заінтересована особа — це фізична або юридична особа, права і законні інтереси якої зачіпає або має зачіпати прийнят­тя суб’єктом владних повноважень адміністративного акта.

Заінтересована особа про свою участь в адміністративному провадженні подає клопотання суб’єкту владних повноважень, або може бути залучена до адміністративного провадження за ініціативою суб’єкта владних повноважень, або за клопотанням суб’єкта звернення.

На заінтересовану особу поширюються права і обов’язки, передбачені для суб’єкта звернення.

2. В провадженнях з адміністративного судочинства особа­ми, які мають інтерес у справі, виступають громадяни, держав­ні органи, органи місцевого самоврядування, державні служ­бовці, організації, підприємства, установи, заклади незалежно від форм власності, які в адміністративному судочинстві прий­нято називати сторонами.

Сторонами в адміністративному судочинстві є позивач та відповідач як можливі учасники оспорюваних прав та обов’язків, що виступають суб’єктами публічно-правових відносин. Сто­рони виступають головними учасниками, без яких неможливий сам процес.

Характерною ознакою сторін є те, що вони мають право звер­татися до суду за захистом і навіть тоді, коли особи лише вважа­ють, що їхні права, свободи та інтереси в сфері публічно-право­вих відносин порушено, хоча таке порушення, можливо, і не мало місця насправді. Суд повинен розглянути такий спір, тому, що, крім конституційної гарантії права (ст. 55), на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, ч. 2 ст. 6 КАСУ встановлюється, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді.

Наступною ознакою сторін є також те, що у всіх випадках процес в адміністративній справі ведеться від імені та в інтере­сах сторін. Це правило діє також, коли справу порушує не осо­бисто позивач, а інші особи в його інтересах.

Позивач — це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду. По­зивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни Ук­раїни, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, уста­нови, організації (юридичні особи). Позивачем може бути та­кож суб’єкт владних повноважень, у випадках коли позовна заява до адміністративного суду подається на забезпечення ви­конання його повноважень.

Відповідач — це суб’єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено КАСУ.

Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об’єднання, юридичні особи, які не є суб’єктами владних пов­новажень, можуть бути відповідачами, відповідно до ч. 4 ст. 50 КАСУ, лише за адміністративним позовом суб’єкта владних пов­новажень:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадян;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян;

3) про примусове видворення іноземця чи особи без грома­дянства з України;

4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, встановлених законом.

Сторони користуються рівними загальними процесуальни­ми правами, обсяг яких збігається з правами та обов’язками інших осіб, які беруть участь у справі (ст. 49 КАСУ). Врахову­ючи те, що сторони посідають головне положення в розгляді справи, законодавець наділяє їх додатковими досить важливи­ми процесуальними правами (ст. 51 КАС України), за допомо­гою яких сторони можуть чутливо впливати на хід справи.

Додаткові права сторін за змістом можна класифікувати на дві групи.

1. Право на зміни в позовному спорі.

Позивач має право:

а) змінити підставу або предмет адміністративного позову;

6) збільшити або зменшити розмір позовних вимог;

в) відмовитися від адміністративного позову у будь-який час до закінчення судового розгляду, а в суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду.

Відмова від адміністративного позову тягне закриття про­вадження у справі та закінчення спору у справі.

2. Право на визнання позовного спору.

Відповідач має право:

а) визнати адміністративний позов повністю або частково в будь-який час до закінчення судового розміру. В разі часткового визнання адміністративного позову відповідачем і прийняття його судом може бути прийнята постанова про задоволення визнаних відповідачем позовних вимог відповідно до ст. 164 КАСУ. У разі повного визнання відповідачем адміністративного позову і прийняття його судом приймається постанова суду про задоволення адміністративного позову. Порядок визнання ад­міністративного позову врегульовано статтями 112, 136 КАСУ;

б) подати заперечення проти адміністративного позову. За­перечення виражається у відхиленні позовних вимог відповіда­чем з обґрунтуванням відповідними доказами своєї позиції. Підставами для заперечення можуть бути як процесуальні, так і матеріальні обставини. Процесуальні обставини пов’язані з підсудністю справи, матеріальні — пов’язані з відсутністю пра­ва у позивача, відсутністю правового врегулювання матеріаль­них суспільних відносин та ін. Заперечення адміністративного позову, на наш погляд, це фактична відмова, яка має бути викладена у письмовій формі. Порядок прийняття відмови вре­гульовано ст. 112 КАСУ;

в) на примирення. Сторони можуть досягти примирення на будь-якій стадії адміністративного процесу, що є підставою для закриття провадження в адміністративній справі. У такому разі суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. По­рядок ухвалення судових рішень регламентується ст. 160 КАСУ.

До осіб, які обстоюють в адміністративному процесі права і інтереси, належать треті особи.

Третіми особами визнаються учасники адміністративного процесу, які вступають у вже порушену в суді адміністративну справу з метою захисту особистих прав, свобод та інтересів.

Залежно від вимог на предмет спору законодавець розріз­няє два види третіх осіб:

а) треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору:

— можуть вступити у вже порушену справу у будь-який час до закінчення судового розгляду;

— можуть пред’явити адміністративний позов до однієї або обох сторін;

— можуть заявити самостійні вимоги на предмет спору;

— мають право позивача.

Особливістю участі у справі третіх осіб, які заявляють са­мостійні вимоги, є те, що:

— їх інтереси повністю або частково будуть протилежними інтересам сторін;

— вони втручаються у спір між сторонами, що вже виник.

Виходячи з того, що інтерес третьої особи із самостійними вимогами суперечить інтересам сторін, законодавець встанов­лює, що задоволення адміністративного позову таких осіб має повністю або частково виключати задоволення вимог позивача до відповідача.

Оскільки втручання у спір між сторонами третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги, вже відбулися то розгляд справи починається спочатку;

б) треті особи, які не заявляють самостійних вимог на пред­мет спору:

— можуть вступити у вже порушену справу в будь-який час до закінчення судового розгляду;

— вступають у справу на стороні позивача або відповідача;

— можуть бути залучені до участі у справі також за клопо­танням осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду.

Виходячи з того, що інтерес третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, може бути на боці пози­вача чи відповідача, суд повинен перевірити існування між цією особою та однією із сторін допроцесуальних правових від­носин, а також можливість впливу рішення суду у справі між сторонами на права і законні інтереси в публічній сфері треть­ої особи.

3. В адміністративно-деліктних провадженнях. До осіб, які обстоюють в адміністративно-деліктних провадженнях особисті права та інтереси, належать: а) особа, яка притягається до ад­міністративної відповідальності; б) потерпілий.

Особами, які притягаються до адміністративної відпові­дальності можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, посадові особи, тобто фізичні особи, яким на час вчинення правопорушення виповнилося шістнадцять років. Твердження окремих дослідників^[88] про наявність ад­міністративної відповідальності юридичних осіб, що юридичні особи є суб’єктами адміністративних проступків, на наш по­гляд, є передчасним, необґрунтованим^[89].

Особи, які притягаються до адміністративної відповідаль­ності, мають право:

а) знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, надавати докази, заявляти клопотання. Особа має бути оз­найомлена з протоколом про адміністративне правопорушен­ня, вносити до протоколу певні пояснення, уточнювати обста­вини вчинення правопорушення, давати особисті зауваження щодо відомостей, викладених у протоколі. Особа може відмо­витися від підписання протоколу, заявивши мотиви такої від­мови. Особа, яка притягається до відповідальності має право подавати докази про свою невинуватість шляхом усних і пись­мових заяв, пояснень, вимог призначення експертизи чи залу­чення свідків, витребування довідок, документів тощо;

б) при розгляді справи користуватися юридичною допомо­гою адвоката, іншого фахівця в галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дору­ченням юридичної особи. Право користування юридичною до­помогою має суттєве значення для захисту інтересів особи. Од­нак законодавець надає таке право при розгляді справи. Є дум­ки науковців щодо надання такої можливості ще на більш ранніх стадіях провадження, а саме з моменту складання про­токолу про адміністративне правопорушення;

в) користування рідною мовою, користування послугами перекладача;

г) оскаржити постанову у справі в порядку, встановленому статтями 288, 289 КУпАП;

ґ) бути присутніми при розгляді справи. Під час відсутності цих осіб справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Водночас із метою забезпечення законності й охорони прав особи, що притягається до відповідальності, законодавець уста­новлює обов’язкову присутність її при розгляді справ, пов’язаних із: обігом наркотичних засобів; дрібним викраденням чужого майна; користуванням радіочастотним ресурсом України; неза­конною торговельною діяльністю; дрібним хуліганством; неви­конанням законних вимог працівника міліції та іншими право­порушеннями, перерахованими у ч. 2 ст. 268 КУпАП. У разі неявки чи ухилення від явки на виклик органу внутрішніх справ чи суду, цю особу може бути органом внутрішніх справ (міліцією) піддано приводу.

Потерпілий — це особа, якій адміністративним правопору­шенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. У разі наявності потерпілого його прізвище і адреса заносяться до протоколу, який підписується особою, яка склала протокол, та особою, яка вчинила правопорушення.

За наявності свідків і потерпілих протокол також може бути підписано і цими особами.

Потерпілий має право знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, оскаржувати постанову у справі про ад­міністративне правопорушення.

В окремих випадках потерпілого може бути опитано як свідка.

Таким чином, законодавець надає досить широкі права і можливості захисту прав, свобод і законних інтересів у сфері публічних відносин.

4.4.