Особи, які розглядають і вирішують адміністративні справи

Багатоаспектність та багатовекторність діяльності у публіч­ній сфері породжують різноманітні відносини щодо реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів окремої фізичної чи юридичної особи.

1) створення кола відповідних органів, інших осіб, які б роз­глядали і вирішували справи та здійснювали адміністративні провадження (наприклад створення адміністративних судів чи адміністративних комісій); 2) покладення обов’язків на органи управління, їхніх посадових осіб щодо реалізації прав, свобод і обов’язків фізичних чи юридичних осіб, розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ, здійснення адміністра­тивних проваджень в управлінській сфері. Наприклад, ст. 213 КУпАП визначено коло органів (посадових осіб), уповноваже­них розглядати справи про адміністративні правопорушення;

3) надання зазначеним органам адміністративних юрисдикцій- них повноважень, із набуттям статусу органу адміністративно- процесуальної юрисдикції. Тобто надання права органу (поса­довій особі) порушувати адміністративне провадження, здійс­нювати підготовку і розгляд адміністративної справи, виносити у адміністративній справі відповідне рішення (постанову, ад­міністративний акт), а також здійснювати звернення до вико­нання рішення (постанови) чи адміністративного акта.

Сукупність органів (осіб) адміністративно-процесуальної юрисдикції становить єдину систему, за допомогою якої будь- які адміністративні справи вирішуються за загальними прави­лами, що встановлені державою. Однак різноманіття ад­міністративних проваджень, які в літературі за юрисдикційни- ми ознаками об’єднані в групи: адміністративно-регулятивні провадження; адміністративно-судочинні провадження та ад­міністративно-деліктні провадження^[83] зумовлюють наявність певної специфіки всієї системи.

Ця специфіка полягає в: а) множинності органів (осіб), уповноважених розглядати і вирішувати індивідуальні ад­міністративні справи; б) неоднорідності органів (осіб) ад­міністративно-процесуальної юрисдикції.

Множинність органів (осіб), уповноважених розглядати і вирішувати індивідуальні адміністративні справи, характери­зується тим, що розглядати і вирішувати їх можуть:

— адміністративні суди та суди загальної юрисдикції;

— уповноважені органи (посадові особи) виконавчої влади;

— уповноважені органи (посадові особи) місцевого само­врядування;

— непублічні суб’єкти права — органи (посадові особи) гро­мадських організацій, підприємств, установ різних форм влас­ності, у випадках, передбачених законами. Наприклад, органи різноманітних фондів соціального страхування, керівництво підприємств з питань звернення громадян.

Адміністративні суди відповідно до ст. 17 КАС України розглядають і вирішують:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативних ак­тів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; в тому числі й справи щодо оскарження постанов про притяг­нення до адміністративної відповідальності;

2) справи з приводу прийняття громадян на публічну служ­бу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб’єктами владних повноважень із приводу реалізації їх компетенції у сфері управління, у тому числі деле­гованих повноважень, а також спори, які виникають із приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

4) спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;

5) спори щодо правовідносин, пов’язаних із виборчим про­цесом чи процесом референдуму.

Суди загальної юрисдикції (районні, районні у місті, міські чи міськрайонні (судді) розглядають і вирішують:

1) справи про адміністративні правопорушення (ст. 221 КУпАП);

2) питання щодо покладення обов’язку відшкодування за­подіяної шкоди (ст. 40 КУпАП) адміністративним правопору­шенням.

До компетенції судів (суддів) законодавець відносить най­більш складні справи щодо кваліфікації дій правопорушника; усі справи про проступки, вчинені неповнолітніми, а також справи, у яких виникає необхідність застосування, як правило, стягнень у вигляді: оплатного вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністра­тивного правопорушення; конфіскації предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністра­тивного правопорушення; позбавлення спеціального права, на­даного даному громадянинові; виправні роботи; адміністратив­ний арешт.

Уповноважені органи (посадові особи) виконавчої влади роз­глядають і вирішують справи:

1) щодо визнання, реалізації і захисту прав, свобод і закон­них інтересів фізичних чи юридичних осіб, у тому числі й на­дання адміністративних послуг;

2) щодо здійснення контрольних повноважень за реаліза­цією та захистом прав, свобод і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб;

3) щодо розгляду скарг фізичних чи юридичних осіб сто­совно реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів у зв’язку з розглядом адміністративної справи, у тому числі на рішення, дії чи бездіяльність уповноваженого суб’єкта;

4) щодо розгляду справ про адміністративні правопорушен­ня та притягнення правопорушників до адміністративної від­повідальності відповідно до статей 222—244¹⁵ КУпАП;

5) щодо розгляду заяв та скарг відповідно до закону Украї­ни «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.

Уповноважені органи (посадові особи) місцевого самовряду­вання розглядають і вирішують адміністративні справи ті самі, що й органи виконавчої влади в межах своїх повноважень та на відповідній території. Справи про адміністративні правопору­шення вони розглядають і вирішують відповідно до статей 218—219 КУпАП. Водночас розглядати справи про адміністра­тивні правопорушення уповноважені не всі органи (посадові особи) місцевого самоврядування, а лише спеціально створені адміністративні комісії, а також виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад.

Адміністративні комісії утворюються: у районах областей, районах міст Києва і Севастополя — районними державними адміністраціями; у містах, селищах, селах — виконавчими ко­мітетами місцевих рад^[84]. Адміністративні комісії вирішують усі справи про адміністративні правопорушення, крім справ, від­несених КУпАП до відання інших органів (ст. 214 КУпАП). Ця особливість відрізняє адміністративні комісії від усіх інших суб’єктів адміністративно-процесуальної юрисдикції.

Непублічні суб’єкти права — органи (посадові особи) гро­мадських організацій, недержавних підприємств, установ різ­них форм власності розглядають і вирішують справи відповідно до Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. Стаття 19 цього Закону встановлює, що органи держав­ної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, об’єднання грома­дян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов’язані:

— об’єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

— відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випад­ках, передбачених законодавством України;

— невідкладно вживати заходів до примирення неправомір­них дій, виявляти, усувати причини, які сприяли порушенням;

— забезпечувати поновлення порушеного права, реальне виконання прийнятих у зв’язку із заявою чи скаргою рішень;

— вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків;

— вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення;

— не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

— особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян.

Законом регламентується порядок розгляду звернення гро­мадян, строки, відповідальність за порушення законодавства про звернення громадян тощо.

З цього приводу В. Г. Перепелюк пише: «Зрозуміло, що недер­жавна установа не реалізує суспільний інтерес: її управлінська діяльність буде пов’язана суто з організацією здійснення свого правового статусу, реалізацією певного корпоративного інтересу.

Далі автор підкреслює, що публічні та непублічні справи характеризуються однаковою імперативністю процесуальних повноважень посадової особи, що це не суперечить ч. 1 ст. 5 Конституції України, а керівні органи непублічних організацій не здійснюють владу, забезпечену примусом^{[85] [86]. Дійсно, це, ма­буть, одне (єдине) із виключень, коли у адміністративних про­цесуальних відносинах стороною владних повноважень висту­пає непублічний суб’єкт права.}

З наведеного бачимо, що органи адміністративно-процесу­альної юрисдикції характеризуються неоднорідністю. Вони різ­няться за: а) правовою природою утворення — сфера судової влади; сфера виконавчої влади; сфера місцевого самоврядуван­ня; б) цілями утворення — утворені виключно для здійснення юрисдикційної діяльності, утворені для здійснення як юрис- дикційних, так і інших функцій; в) безпосередньою компетен­цією, яка установлюється законодавцем і закріплюється у зако­нодавчих актах щодо кожного органу окремо.

4.3.