Основні джерела

РАДА ЄВРОПИ

Конвенція про захист прав та гідності людини щодо застосу­вання біології та медицини: Конвенція про права людини та біомедицину (Європейська конвенція про права людини та біомедицину)^[189]

Конвенція проголошує низку основних принципів прав пацієнта, зва­жаючи на преамбулу про «необхідність поважати людину як окрему особистість і як члена людської спільноти та визнаючи важливість забезпечення її гідності»^[190].

Основні положення:

• рівноправний доступ до медичної допомоги (ст. 3);

• добровільна й інформована згода особи на будь-яке втручання (розділ II, ст. 5-9);

• приватне життя і право на інформацію (розділ III, ст. 10).

Європейська конвенція про захист прав людини та основопо­ложних свобод (ЄКЗПЛОС)^[191]

ЄКЗПЛОС - основний регіональний документ з прав людини, ратифікований усіма державами - учасницями РЄ. Органом, що забезпечує виконання Конвенції, є Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), рішення якого обов’язкові для держав і часто передбачають майнову компенсацію жертвам порушень прав.

До актуальних для захисту прав пацієнта положень належать такі:

• стаття 2 (право на життя);

• стаття 3 (заборона катування і нелюдського чи такого, що при­нижує гідність, поводження);

• стаття 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя);

• стаття 14 (заборона дискримінації).

Європейська конвенція про запобігання катуванням чи не­людському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню

Стаття 1 передбачає створення Європейського комітету з питань запобігання катуванням і нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, який, регулярно відвідуючи місця позбавлення волі, веде моніторинг дотримання Конвенції. У решті положень Конвенції йдеться про склад Комітету й методи його роботи.

Європейська соціальна хартія (ЄСХ)^[192]

ЄСХ - основний регіональний документ з економічних і соціальних прав, моніторинг виконання якого провадить Європейський комітет із соціальних прав (ЄКСП) за допомогою системи періодичних звітів держав, а також механізму колективних скарг. Прийнята 1961 р. ЄСХ була переглянута 1996 р., хоча деякі держави не ратифікували більш пізню версію та мають можливість вибирати, які положення вони приймають до виконання.

Зважаючи на загальний характер багатьох положень і прогресивно- ліберальний підхід ЄКСП до їх тлумачення, під час відстоювання прав пацієнта можна посилатися на низку статей ЄСХ, навіть якщо держава не взяла на себе зобов’язань щодо надання тих чи інших конкретних гарантій у галузі охорони здоров’я.

До актуальних для захисту прав пацієнта положень ЄСХ належать такі:

• стаття 11 (право на охорону здоров’я);

• стаття 13 (право на соціальну й медичну допомогу);

• стаття 14 (право користуватися послугами соціальних служб);

• стаття 15 (право інвалідів на самостійність, соціальну інтеграцію та участь у суспільному житті);

• стаття 16 (право сім’ї на соціальний, правовий та економічний захист);

• стаття 17 (право дітей та підлітків на соціальний, правовий і економічний захист);

• стаття 19 (право трудящих-мігрантів та їхніх сімей на захист і допомогу);

• стаття 23 (право осіб похилого віку на соціальний захист).

ЄКСП постановив, що проголошені ЄСХ права в галузі охорони здоров’я нерозривно пов’язані з відповідними гарантіями ЄКЗПЛОС, оскільки «людська гідність є фундаментальною цінністю й, по правді, лежить в основі всіх позитивних положень європейського законо­давства про права людини, а охорона здоров’я - передумова для дотримання людської гідності»^[193].

Рамкова конвенція про захист національних меншин^[194]

Цей обов’язковий для виконання міжнародний документ гарантує однакове ставлення до усіх етнічних та інших меншин.

Для захисту прав пацієнтів може бути використано таке положення:

• стаття 4 (ч.

Рекомендація № R (2000) 5 Комітету міністрів РЄ державам-учас- ницям про розвиток форм участі громадян і пацієнтів у процесі ухвалення рішень, що впливають на медичне обслуговування^[195]

Ця рекомендація не є обов’язковою, але є політично та морально значущою. Вона привертає увагу до необхідності забезпечити всім можливість дієвої участі в ухваленні рішень за умов дедалі більш різноманітного та мультикультурного суспільства, в якому деяким групам, наприклад, етнічним меншинам, часто загрожує марґіна- лізація.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

Хартія основних прав ЄС^[196]

Підписана в Ніцці (Франція) 7 листопада 2000 р. Хартія - перший в історії ЄС єдиний документ, який охоплює увесь спектр громадян­ських, політичних, економічних і соціальних прав всіх громадян та всіх осіб, що проживають у ЄС. 18 червня 2004 р. Хартію інкорпо­ровано як другу частину договору, яким запроваджено Конституцію для ЄС. Після того, як країни відхилили проект Конституції ЄС, адаптовану версію Хартії було збережено й проголошено 12 грудня 2007 р. в Страсбурзі перед підписанням Лісабонського договору, який робить Хартію обов’язковою.

Допоки не всі наслідки ухвалення Хартії для держав - членів ЄС ще зрозумілі, але цей документ слугує важливим орієнтиром навіть для держав, які не входять до ЄС, особливо для тих, які перебувають у процесі приєднання.

Основне положення:

• стаття 35 (право на охорону здоров’я як «право доступу до профілактичного медичного обслуговування й право користу­ватися медичною допомогою відповідно до умов, встановлених національним законодавством та практикою» з вказівкою на те, що ЄС повинен гарантувати «високий рівень охорони здоров’я людини»).

Інші актуальні положення:

• стаття 1 (гідність людини);

• стаття 2 (право на життя);

• стаття 3 (право на особисту недоторканність);

• стаття 6 (право на безпеку);

• стаття 8 (захист відомостей особистого характеру);

• стаття 21 (заборона дискримінації);

• стаття 24 (права дитини);

• стаття 25 (права людей похилого віку);

• стаття 34 (соціальне забезпечення і соціальна допомога);

• стаття 37 (охорона довкілля);

• стаття 38 (захист прав споживача).

Проект Директиви ЄС про права пацієнтів під час транскордон­ного надання медичних послуг^[197]

Після багаторазових відкладань проект директиви разом із Кому­нікацією про поліпшення співпраці між державами - членами ЄС в цій галузі було опубліковано Європейською Комісією 2 липня 2008 р. Мета директиви - створити правову визначеність у цьому питанні й тим самим уникнути можливих судових позовів, оскільки Договір про ЄС дає кожній людині право звертатися за медичною допомогою до інших держав ЄС, і цей принцип було однозначно підтверджено в деяких рішеннях Суду ЄС.

Ось декілька основних положень директиви:

• Пацієнти мають право звертатися за медичною допомогою за кордон і отримувати відшкодування у межах того обсягу послуг, які могли б отримати в себе в країні. Директива пояснює, як ці права можуть бути реалізовані, в тому числі, які ліміти на транскордонне отримання медичних послуг можуть установлювати держави ЄС і який при цьому буде рівень фінансового відшкодування.

• Держави - члени ЄС несуть відповідальність за медичні послуги, які надаються на їхній території. Пацієнти повинні бути впевнені, що стандарти якості й безпеки лікування на території будь-якої держави ЄС підлягають регулярному моніторингу й обумовлені розумною медичною практикою.

У своєму прес-релізі Комісія заявляє, що директива «створює міц­ну основу для реалізації велетенського потенціалу європейської співпраці задля підвищення рентабельності та ефективності систем медичного обслуговування всіх країн ЄС»^[198].

Європейський альянс громадського здоров’я (ЄАГЗ) висловив певну стурбованість щодо проекту директиви, зокрема, чи зможе директи­ва в контексті прав пацієнта вирішити проблему значних розбіжнос­тей щодо доступності та якості медичного обслуговування у різних країнах ЄС. Крім того, ЄАГЗ не виключає можливості, що директива не забезпечить рівного доступу до медичного обслуговування всім, а лише зменшить витрати незначної кількості забезпечених людей, які вже зараз можуть собі дозволити «медичний туризм».

ІНСТРУМЕНТИ, ЯКІ НЕ Є МІЖНАРОДНИМИ ДОГОВОРАМИ

Європейська хартія прав пацієнтів¹¹

«Як європейські громадяни ми не погоджуємося зі становищем, коли права проголошуються у теорії, але не забезпечуються на практиці через фінансові обмеження. Фінансові обмеження, якими б обґрунтованими вони не були, не виправдовують відмову пацієнтам у їхніх правах або ущемлення прав пацієнтів. Ми не по­годжуємося з тим, що такі права проголошуються законом, але потім не дотримуються, декларуються під час передвиборних кампаній, а потім забуваються знову обраним урядом»^{[199] [200].}

Підготовлена 2002 р. Активною громадською мережею - європей­ською мережею громадських організацій, організацій із захисту прав споживачів і пацієнтів - Хартія містить чіткий і всеосяжний виклад прав пацієнтів. Цей документ став одним із елементів загальноєв­ропейського громадського руху, який сприяв активному залученню пацієнтів до формування політики у сфері охорони здоров'я і став спробою перетворити положення регіональних документів, які стосуються права на охорону здоров'я, у конкретні положення^[201].

У Хартії перелічено 14 конкретних прав пацієнта, які в цей момент перебувають під загрозою, а саме права на: профілактичні заходи, доступність, інформацію, згоду, вільний вибір, приватність і конфі­денційність, повагу до часу пацієнта, дотримання стандартів якості, безпеку, інновації, попередження за можливості страждань і болю, індивідуальний підхід до лікування, подання скарги і компенсацію.

Хоча Хартія не є обов'язковою, потужна мережа організацій, що відстоюють права пацієнтів у всій Європі, успішно лобіює в урядах своїх країн, вимагаючи визнання і дотримання викладених у ній прав^[202]. Хартію також використовують як критерій для проведення моніторингу й оцінки систем охорони здоров'я в Європі.

Декларація про політику в галузі дотримання прав пацієнта в Європі^[203]

«У межах цього документа зроблено спробу відобразити й вис­ловити сподівання людей не тільки на поліпшення доступної їм медичної допомоги, а й на більш повне визнання їхніх прав як пацієнтів. Водночас у документі враховано точку зору не тільки пацієнтів, а й осіб, які надають медичну допомогу. Це зумовлює таку природу прав та обов’язків, які взаємно доповнюють одні од­них: пацієнти несуть відповідальність як перед собою у турботі про своє здоров’я, так і перед медичними працівниками, а медичні працівники можуть розраховувати на такий самий захист прав, як і всі інші люди. В основу цього документа покладено припущення про те, що проголошення прав пацієнта, своєю чергою, дозволить людям більшою мірою усвідомити свої обов’язки під час звернення за медичною допомогою, отримання чи надання медичної допо­моги, а взаємовідносини пацієнта й медичного працівника будуть ґрунтуватися на принципах взаємної підтримки та поваги»^[204].

Ця декларація не є обов’язковою. Вона опублікована Європейським регіональним бюро ВООЗ в 1994 р. і відтоді слугує важливим право­вим орієнтиром. Декларація, концептуальну основу якої становлять Міжнародний білль про права людини, ЄКЗПЛОС і ЄСХ, зосереджує увагу на правах на: інформацію, згоду, конфіденційність і приват- ність, медичну допомогу та лікування.

Люблянська хартія з реформування охорони здоров’я^[205]

Хартія містить низку фундаментальних принципів, спрямованих на те, щоб «охорона здоров’я насамперед сприяла зміцненню здоров’я та поліпшенню якості життя людей»^[206]. Зокрема, рекомендується, щоб системи охорони здоров’я були орієнтовані на людину, й щоб пацієнти брали участь у діяльності з поліпшення медичного об­слуговування.

15

16

17

18

3.3.