Права пацієнта

Як і попередній розділ про міжнародні норми, цей розділ містить інформацію про дев’ять основних прав пацієнта, а саме: право на свободу й особисту недоторканність, право на приватне життя й конфіденційність, право на інформацію, право на фізичну недоторканність, право на життя, право на найвищий досяжний рівень здоров’я, право на свободу від катування і нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження, право на участь у публічній політиці, право на свободу від дискримінації та на рівність пацієнтів.

Відсутність у ЄКЗПЛОС конкретних положень, які гарантують право на охорону здоров’я, не заважає ЄСПЛ - органу, що контролює та забезпечує виконання ЄКЗПЛОС, - розглядати деякі проблеми захисту прав пацієнта. Стаття 5, яка гарантує право на свободу та особисту недоторканність, застосовується ЄСПЛ для захисту прав осіб, позбавлених свободи з підстав, пов’язаних із психічним здоров’ям. Стаття 3 забороняє застосування катування та/або нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження щодо затриманих, у тому числі осіб, позбавлених свободи з підстав, пов’язаних із психічним здоров’ям. Стаття 8, яка передбачає право на повагу до приватного і сімейного життя, з успіхом застосовується у випадках незаконного розголошення лікарської таємниці. Однак, окрім цих прикладів, ЄСПЛ не наважується безпосередньо визнати позитивне право на охорону здоров’я, хоча така можливість існує в межах ст. 2, яка гарантує право на життя, у випадках, якщо прийняті раніше зобов’язання порушені. Небажання ЄСПЛ піти на такий крок відображає загальну тенденцію Суду не ухвалювати рішень, які могли б мати серйозний економічний і/або соціальний вплив на політику чи ресурси.

Водночас у ст. 11 ЄСХ ЄКСП дає конкретне визначення права на охорону здоров’я у сукупності з декількома суміжними гарантіями, такими як право на соціальну й медичну допомогу, закріплене в ст.

Інші важливі нормативні документи, які аналізуються у цьому розділі, наприклад, Європейська хартія прав пацієнтів, також містять низку конкретних і актуальних гарантій, але для забезпечення дотримання цих норм жодних органів контролю не передбачено. Тому жертва не може подати скаргу безпосередньо на порушення цих норм і отримати компенсацію. Проте це не означає, що на них не можна посилатися в аргументуванні скарг щодо порушення договорів, які є обов’язковими, таких як ЄКЗПЛОС і ЄСХ, для глибшого тлумачення встановлених цими договорами норм. Своєю чергою, дедалі частіше застосування документів, які не є обов’язковими, таких як Європейська хартія прав пацієнтів, підвищує авторитет і значення цих документів, а отже, з часом деякі їхні положення, можливо, набудуть статусу звичаєвого міжнародного права^[207].

Право на свободу й особисту недоторканність

ПРИКЛАДИ МОЖЛИВИХ ПОРУШЕНЬ

І Людину поміщають до стаціонару на невизначений термін за станом психічного здоров'я, однак медичне обстеження не про­водять.

І Осіб, яких утримують у закритому стаціонарі, не інформують про їхнє право звернутися до суду зі скаргою на незаконність їхньої примусової госпіталізації.

І Жінку, яка вживає наркотики, після пологів не виписують з лі­карні й забирають у неї дитину.

НОРМИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЇХ ТЛУМАЧЕННЯ

Стаття 5 (п.

• ЄСПЛ не дає однозначного визначення поняття «психічно хво­рий» на тій підставі, що значення цього терміна постійно змі­нюється^[208]. Однак він вказав на необхідність об’єктивних даних медичної експертизи про те, що в зазначений час у людини є пси­хічний розлад (що не належить до екстрених випадків)^[209]. Отже, взяття під варту за постановою прокуратури без попереднього проведення медичного огляду є порушенням ст. 5 (п. «е» ч. 1), навіть якщо метою затримання є проведення такого огляду^[210].

ЄСПЛ встановив низку процедурних гарантій щодо застосу­вання ст. 5 (п. «е» ч. 1)

• Позбавлення будь-кого свободи може відбуватися тільки в меж­ах установленої законом процедури й не може бути свавільним. Щодо стану «психічного захворювання» ця гарантія означає, що в людини повинно бути діагностовано психічне захворювання, для лікування якого взяття цієї особи під варту є необхідним^[211].

• У випадку такого позбавлення свободи повинна бути негайно проведена і згодом періодично проводиться перевірка закон­ності утримання під вартою з дотриманням усіх процесуальних гарантій, установлених законом^[212].

• Якщо таких гарантій не дотримуються, ЄСПЛ може присудити компенсацію за порушення права людини на особисту свободу відповідно до ст. 5 (п. «е» ч. 1)^[213].

• Згідно зі ст. 5 (п. «е» ч. 1), позбавлення свободи може бути ви­правдано як в інтересах самої людини, так і для забезпечення громадської безпеки^[214]. Однією з обставин, яка береться до уваги у визначенні законності позбавлення свободи, є місце утримання затриманого, тобто чи це лікарня, клініка чи інший відповідний або уповноважений заклад.

Факт утримання у відповідному закладі не має значення під час розгляду питання про адекватність лікування пацієнта та умов його затримання^[215]. Порушенням ст. 5 (п. «е» ч. 1) було визнано випадок, коли людину затримали як носія ВІЛ-інфекції після того, як вона інфікувала іншу людину під час статевого контакту. Суд визнав по­рушення на тій підставі, що необхідність запобігти поширенню вірусу й право особи на свободу в цьому випадку неспівмірні^[216].

Право на приватне життя

ПРИКЛАДИ МОЖЛИВИХ ПОРУШЕНЬ

І Лікар без згоди пацієнта розголошує відомості про те, що па­цієнт вживав наркотики чи був наркозалежним.

І Держава під час заповнення деяких офіційних форм вимагає розкриття ВІЛ-статусу.

І Медичні працівники вимагають згоди батьків як умови отри­мання молоддю медичної допомоги з проблем сексуального здоров'я.

І Пацієнти стаціонарного медичного закладу інтернатного типу не мають місця для зберігання особистих речей.

НОРМИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЇХ ТЛУМАЧЕННЯ

Стаття 8 (ч. 1) ЄКЗПЛОС: Кожен має право на повагу до свого при­ватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

• ЄСПЛ постановив, що «захист особистих даних - не в останню чергу медичних даних - має фундаментальне значення для реалізації людиною її права на повагу до приватного й сімейного життя... Повага до конфіденційності відомостей про здоров’я людини - найважливіший принцип правових систем [держав] - учасниць ЄКЗПЛОС... Необхідно не тільки поважати приватність пацієнта, а й підтримувати в ньому довіру до представників медичної професії та до медичних служб загалом»^[217].

Обґрунтованість такого захисту зрозуміла: без неї особи, які потребують медичної допомоги, не захочуть повідомляти осо­бисті та інтимні відомості, що можуть бути необхідними для призначення адекватного лікування. Цілком імовірно, що ці особи взагалі не стануть звертатися за допомогою, тим самим ставлячи під загрозу власне здоров'я, а в разі захворювань, що передаються, - також здоров'я оточуючих^[218].

• Далі ЄСПЛ зазначає, що розкриття медичних відомостей «може суттєво вплинути на приватне й сімейне життя людини, а також на її суспільне становище і зайнятість, піддавши її суспільному осуду й ризику остракізму»^[219]. Очевидно, що розкриття інфор­мації особливо згубне у випадку ВІЛ-інфекції. Тому в націо­нальному законодавстві повинні бути передбачені адекватні гарантії захисту.

• Тіло людини належить до найінтимніших аспектів її приватного життя^[220], тому існує чіткий зв'язок між правом на приватність і правом на фізичну недоторканність^[221].

Стаття 10 (ч. 1) Конвенції про права людини та біомедицину: Кожна особа має право на повагу до її особистого життя стосовно інформації про її здоров’я.

Стаття 13 (ч. 1) Рекомендацій № R (2004) 10 РЄ: Усі персональні дані особи, що страждає на психічне захворювання, повинні вва­жатися конфіденційними. Збір, обробка й передача таких даних повинні проводитися відповідно до правил, які стосуються до­тримання професійної таємниці й збору персональних даних.

Стаття 6 Європейської хартії прав пацієнтів: Кожен має право на конфіденційність особистої інформації, включаючи інформацію про свій стан здоров’я і можливі діагностичні або терапевтичні про­цедури, а також на захист своєї приватності під час проведення діагностичних оглядів, відвідин медичних спеціалістів і загалом під час медичних і хірургічних втручань.

Стаття 4 (ч. 1, 8) Декларації про політику в галузі дотримання прав пацієнта в Європі: Уся інформація про стан здоров’я паці­єнта... повинна залишатися конфіденційною навіть після смерті пацієнта....Пацієнти, які надходять до лікувально-профілактич­ного закладу, мають право розраховувати на наявність в цьому закладі матеріальних умов, необхідних для гарантії збереження медичної таємниці.

30

31

32

33

Конвенція про захист особи в зв’язку з автоматичною оброб­кою персональних даних^[222] запроваджує додаткові гарантії захисту приватного життя у зв’язку з обробкою персональних даних (тобто гарантії захисту персональних даних):

• Стаття 5.

• Стаття 6. Особливі категорії даних: персональні дані про на­ціональну приналежність, політичні погляди або релігійні чи інші переконання, а також персональні дані, що стосуються здоров’я чи сексуального життя, можуть піддаватися авто­матичній обробці тільки в тих випадках, коли національне право передбачає належні гарантії. Це ж правило застосо­вується до персональних даних, що стосуються судимості.

• Стаття 7. Охорона даних: ця Конвенція зобов’язує Сторони вживати належних заходів для охорони персональних даних, накопичених в автоматизованих базах даних, від випадкового чи несанкціонованого пошкодження або випадкової втрати, а також від несанкціонованого доступу, змін чи поширення.

• Стаття 8. Додаткові гарантії для суб’єкта даних: будь-якій осо­бі повинно бути надано право: а) бути обізнаною про існування автоматизованої бази персональних даних, про її головну мету, а також про контролера бази даних, його місця проживання чи юридичну адресу; b) періодично й без зайвих витрат часу або коштів звертатися із запитом про те, чи накопичуються в автоматизованій базі дані, які стосуються її персональних да­них, і отримувати інформацію про такі дані в доступній формі;

с) вимагати уточнення чи знищення таких даних, якщо їх було опрацьовано з порушенням положень національного права, які реалізують основні принципи, викладені в ст. 5 і 6 цієї'Конвенції; d) вдаватися до судового захисту права, яке було порушено, якщо її запит чи вимога про надання інформації, уточнення чи знищення даних, згаданих у п. «Ь» і «с» цієї статті, не були задоволені.

Право на інформацію

ПРИКЛАДИ МОЖЛИВИХ ПОРУШЕНЬ

І Держава забороняє публікувати інформацію про вживання наркотиків чи про зменшення шкоди, посилаючись на те, що такі публікації начебто заохочують протизаконну діяльність.

Від молоді навмисно приховують інформацію про використання презервативів.

І Ромським жінкам недоступна інформація про сексуальне і ре­продуктивне здоров'я.

НОРМИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЇХ ТЛУМАЧЕННЯ

Стаття 8 (ч. 1) ЄКЗПЛОС: Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

• ЄСПЛ постановив, що існує позитивне зобов’язання держави надавати інформацію про те, що право на повагу до сімейного і приватного життя, яке гарантує ст. 8, перебуває під загрозою через забруднення довкілля^[223], на підставі чого можна дійти висновку, що скарга про порушення права на отримання ін­формації в галузі охорони здоров’я має більше шансів на успіх, якщо її буде сформулювано й подано не як порушення ст. 10, а як порушення ст. 8.

Стаття 10 (ч. 1) ЄКЗПЛОС: Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх погля­дів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіо­мовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

• ЄСПЛ ухвалив вузьке тлумачення ст. 10 ЄКЗПЛОС як таке, що забороняє владі обмежувати особу в отриманні інформації, яку інші мають намір передати, але яке не покладає на державу позитивне зобов’язання збирати й поширювати інформацію за власною ініціативою^[224].

Стаття 3 Європейської хартії прав пацієнтів: Кожен має право на отримання будь-якої інформації про свій стан здоров’я, про медичні послуги і способи отримання цих послуг, а також про все, що доступно завдяки науково-технічному прогресові.

Рекомендація № R (2000) 5 Комітету міністрів РЄ державам-учас- ницям про розвиток форм участі громадян і пацієнтів у процесі ухвалення рішень, що впливають на медичне обслуговування:

II. Інформування

6. Інформація про медичне обслуговування та про механізми ухвалення рішень повинна широко розповсюджуватися для забез­печення можливості демократичної участі громадян. Інформація повинна бути доступною, своєчасною, простою для розуміння та актуальною.

7. Держави повинні вдосконалити й посилити систему поширення інформації, а інформаційні стратегії повинні бути адаптовані, зва­жаючи на особливості тих груп населення, на які вони спрямовані.

8. Для підвищення обізнаності населення про права пацієнтів необхідно регулярно проводити інформаційні кампанії та ви­користовувати інші методи, такі як інформування через теле­фони довіри. Для пацієнтів, які бажають отримати додаткову інформацію (про свої права й механізми їхнього захисту), повинні бути створені адекватні системи скерування у відповідні служби.

Стаття 10 (ч. 2) Конвенції про права людини та біомедицину: Кожна особа має право на ознайомлення із будь-якою зібраною про її здоров’я інформацією.

Стаття 2 (ч. 2, 6) Декларації про політику в галузі дотримання прав пацієнта в Європі: Пацієнти мають право на вичерпну інформацію про стан свого здоров’я, включаючи медичні факти про свій стан, дані про можливий ризик і переваги пропонованих і альтернативних методів лікування, відомості про можливі наслідки відмови від лікування, інформацію про діагноз, прогноз і план лікувальних заходів. [Водночас пацієнт] має право обирати особу, якій варто повідомляти інформацію про здоров’я пацієнта.

Право на фізичну недоторканність

ПРИКЛАДИ МОЖЛИВИХ ПОРУШЕНЬ

І Ромську жінку стерилізують без її згоди.

І Лікар змушує вагітну жінку, яка вживає наркотики, зробити аборт.

І Пацієнти закритого стаціонару регулярно отримують лікування без їхньої згоди, оскільки вважається, що вони не здатні ухва­лювати рішення щодо свого лікування та обстеження.

І Пацієнти психіатричного стаціонару отримують лікування у межах клінічних випробувань, але вони не інформовані про те, що беруть участь у дослідах.

І Пацієнтам проводять ECT (електросудомну терапію), називаючи її «лікування електросном».

І Регулярно проводяться тести на ВІЛ без отримання інформо­ваної згоди пацієнта.

НОРМИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЇХ ТЛУМАЧЕННЯ

Стаття 5 Конвенції про права людини та біомедицину: Будь-яке втручання у сферу здоров’я може здійснюватися тільки після до­бровільної та свідомої згоди на нього відповідної особи.

Стаття 18 Рекомендацій № R (2004)10 РЄ («Провідні принципи РЄ про захист прав та гідності осіб із психічними розладами»): Особу можна піддати примусовому лікуванню психічного захворювання тільки в тому разі, якщо в цієї особи є психічний розлад, який «пов’язаний з суттєвим ризиком заподіяння серйозної шкоди її здоров’ю або іншим особам», немає менш агресивних способів надання необхідної допомоги та «враховано думку самої особи».

Статті 4 і 5 Європейської хартії прав пацієнтів: Пацієнт має пра­во відмовитися від лікування або проведення будь-якої процедури і змінити своє початкове рішення у процесі лікування, відмовившись продовжувати лікування,... [і] право на свободу вибору між різно­манітними медичними процедурами й закладами (спеціалістами) на основі адекватної інформації.

Стаття 3 (ч. 1, 2) Декларації про політику в галузі дотримання прав пацієнта в Європі: Інформована усвідомлена згода паці­єнта є попередньою умовою будь-якого медичного втручання, [й] пацієнт має право відмовитися від медичного втручання або призупинити його проведення.

Стаття 3 Хартії основних прав ЄС: 1) кожна людина має право на фізичну недоторканність і недоторканність психіки. 2) у галузі медицини й біології необхідно насамперед забезпечити: а) добро­вільну згоду зацікавленої особи відповідно до встановленого за­коном порядку; b) заборону євгенічної практики, насамперед тієї, яку спрямовано на селекцію людини; c) заборону використання тіла людини і її частин як джерела наживи; d) заборону репродук­тивного клонування людських істот.

Примітка: ЄКЗПЛОС і право на фізичну недоторканність

Право на фізичну недоторканність не згадується як таке в ЄКЗПЛОС, однак, згідно з тлумаченнями положень Конвенції, воно було визнано частиною права на особисту недоторканність (ст. 5 ЄКЗПЛОС), права на свободу від катувань або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження (ст. 3 ЄКЗПЛОС), права на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 ЄКЗПЛОС) і права на охорону здоров’я (ст. 11 ЄСХ).

• ЄСПЛ постановив у зв’язку зі ст. 8 ЄКЗПЛОС, що тіло людини на­лежить до найінтимніших аспектів її приватного життя^[225]. Суд визнав порушенням фізичної та психічної недоторканності випадок, коли сину проти волі матері було введено діаморфін, а в його медичній карті без відома матері було зроблено позначку DNR (не реанімувати)^[226].

• Англійські суди розглядали питання про те, чи може примусове ліку­вання дієздатного пацієнта вважатися порушенням ст. 8 і 3 ЄКЗПЛОС (навіть якщо запропоноване лікування відповідає законодавчим ви­могам). До визначальних факторів належать відсутність наслідків про­понованого лікування для пацієнта, ймовірні побічні ефекти лікування та можливість застосування менш агресивних варіантів лікування^[227].

Європейська конвенція про запобігання катуванням чи не­людському або такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню

37

38

39

• Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи нелюд­ському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню постановив, що кожному дієздатному пацієнту необхідно надати мож­ливість відмовитися від лікування або іншого медичного втручання. Будь-яке відхилення від цього фундаментального принципу повинно базуватися на положеннях закону й застосовуватися тільки в чітко й строго визначених виняткових обставинах.

Право на життя

ПРИКЛАДИ МОЖЛИВИХ ПОРУШЕНЬ

І Боячись арешту, ніхто не викликає службу порятунку 911 людині, яка постраждала від передозування наркотиків, і, як наслідок, вона помирає від передозування.

І Споживачі наркотиків помирають у закритих лікарняних па­латах.

І Держава встановлює невиправдані законодавчі обмеження на доступність екстреної профілактики чи терапії ВІЛ-інфекції.

І Рівень смертності в закритому стаціонарі особливо високий у зимові місяці через поганий стан будівлі, яка не відповідає вимогам санітарних умов, недостатнє опалення й недобро­совісний догляд за хворими.

І За схильною до суїциду пацієнткою психіатричного стаціонару не ведеться адекватний нагляд, і вона вчиняє самогубство.

НОРМИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЇХ ТЛУМАЧЕННЯ

Стаття 2 (ч. 1) ЄКЗПЛОС: Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після ви­знання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання.

• Враховуючи цілком зрозумілі проблеми, пов'язані з розподілом обмежених ресурсів, які виділяються на медичне обслуговування, а також небажання ЄСПЛ піддавати держави санкціям за наслідки їхньої економічної політики, рішення Суду про порушення ст. 2 за фактом відмови в медичній допомозі ймовірні тільки у виняткових випадках^[228]:

«Не можна виключати, що дії та бездіяльність влади в галузі політики охорони здоров’я можуть, за певних обставин, бути пов’язані з відповідальністю у частині позитивних зобов’язань ст. 2. Однак, якщо держава ухвалила відповідні положення для забезпечення високих професійних стандартів діяльності медичних працівників і захисту життя пацієнтів, не можна вважати, що помилкового судження медичного працівника або недостатньої скоординованості роботи медичного персоналу в лікуванні конкретного пацієнта достатньо для виникнення в держави відповідальності з точки зору позитивного зобов’язання ст. 2 Конвенції зберігати життя»^[229].

• ЄСПЛ постановив, що про порушення ст. 2 може йти мова, коли «доведено, що влада... наразила на ризик людське життя, відмовивши в медичній допомозі, яку вона зобов’язувалася надавати населенню загалом»^[230]. Інакше кажучи, в разі взятих на себе зобов’язань під час їхнього виконання не повинно бути жодної дискримінації.

• ЄСПЛ постановив, що право на життя може накладати обов’язок захищати осіб, яких утримують під вартою, в тому числі від можливості заподіяння тілесних пошкоджень самим собі^[231]. ЄСПЛ розглядає питання про те, чи було (або повинно було бути) відомо владі, що ця особа «має реальну та безпосередню можливість скоїти самогубство, і якщо так, то чи вжито владою усіх заходів, яких на розумних підставах можна було б від неї очікувати з метою запобігти такій можливості»^[232].

• Щодо випадків смерті внаслідок медичного втручання держави, відповідно до ст. 2, повинні передбачити нормативні положення, які зобов’язують державні та приватні заклади охорони здоров’я:

1) вживати заходів щодо захисту життя пацієнтів і 2) в разі гіпоте­тичної провини медичних працівників забезпечити встановлення причини смерті «ефективною незалежною судовою системою», щоб винних можна було притягнути до відповідальності. В разі недбалості медичних працівників може бути достатнім звернення до цивільно-правових механізмів захисту, якщо така процедура здатна встановити відповідальність та забезпечити адекватне відшкодування шкоди, наприклад, у формі відшкодування^[233].

41

42

43

44

• На сьогодні немає жодного рішення щодо суті евтаназії, окрім правової позиції ЄСПЛ про те, що право на життя не передбачає також права на смерть^[234].

• ЄСПЛ залишив відкритим питання про можливість застосування ст. 2 в ситуації, коли видворення смертельно хворої людини до країни її походження може суттєво скоротити термін її життя або бути рівноцінним нелюдському поводженню через відсутність відповідних умов лікування^[235].

Право на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров’я

ПРИКЛАДИ МОЖЛИВИХ ПОРУШЕНЬ

І Держава не вживає планомірних кроків, спрямованих на за­безпечення доступності антиретровірусних препаратів для профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини.

І На околицях деяких міст, у бідних кварталах немає ні лікарів, ні медичних закладів.

І Держава не проводить навчання медичного персоналу мето­дам паліативного догляду.

І Дитина в соціальному інтернаті через погане харчування при­кута до ліжка.

І Лікарня не в стані організувати спеціалізовану педіатричну допомогу дітям і їх доводиться лікувати разом з дорослими пацієнтами.

Жінкам з психічними розладами, відмовляють у послугах щодо захисту репродуктивного здоров'я.

НОРМИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЇХ ТЛУМАЧЕННЯ

Стаття 11 ЄСХ: З метою забезпечення ефективного здійснення права на охорону здоров’я Сторони зобов’язуються самостійно або у співробітництві з громадськими чи приватними організа­ціями вживати відповідних заходів для того, щоб, серед іншого:

1. усунути, у міру можливості, причини слабкого здоров’я; 2. за­безпечити діяльність консультативно-просвітницьких служб, які сприяли б поліпшенню здоров’я і підвищенню особистої відпо­відальності у питаннях здоров’я; 3. запобігати, у міру можливос­ті, епідемічним, ендемічним та іншим захворюванням, а також нещасним випадкам.

• ЄКСП постановив, що ст. 11 передбачає як фізичне, так і пси­хічне благополуччя відповідно до визначення здоров’я у Статуті (Конституції) ВООЗ^[236].

• Держави повинні забезпечити населенню найкращий можливий стан здоров’я відповідно до наявних знань, а система охорони здоров’я повинна адекватно реагувати на загрози здоров’ю, яким можна запобігти, тобто такі загрози, на які людина може повпливати своїми діями^[237].

• Система охорони здоров’я повинна бути доступною для всіх (див. Право на свободу від дискримінації та на рівність). По­рядок звернення до закладів охорони здоров’я не повинен створювати непотрібні затримки в наданні допомоги. Доступ до лікування повинен базуватися на прозорих критеріях, погодже­них на загальнонаціональному рівні, й враховувати можливість погіршення як клінічного стану, так і якості життя^[238].

• Повинно бути забезпечено достатню кількість персоналу і дос­татню кількість закладів охорони здоров’я, а брак лікарняних ліжок у поєднанні з чергами на лікування можуть кваліфікува­тися як перешкода доступності медичного обслуговування для більшості населення^[239].

• Щодо консультаційних і просвітницьких послуг ЄКСП визначив два основних зобов’язання: 1) виховання у населення власної відповідальності за своє здоров’я завдяки проведенню інфор­маційних кампаній і 2) проведення безоплатних регулярних профілактичних оглядів (скринінгу) задля виявлення важких захворювань^[240].

Статті 8-10 Європейської хартії прав пацієнтів: Хартія розглядає права на «якісну медичну допомогу», «безпеку» та «інновації».

Стаття 5 (ч. 3) Декларації про політику в галузі дотримання прав пацієнта в Європі: Пацієнти мають право на якісну медичну до­помогу яка відповідає як високим технологічним стандартам, так і принципам людяності у відносинах між пацієнтом і надавачами медичних послуг.

Стаття 35 Хартії основних прав ЄС: Кожен має право доступу до профілактичного медичного обслуговування й право користу­ватися медичною допомогою відповідно до умов, встановлених національним законодавством і практикою. У розробці й втіленні будь-якої політики та діяльності ЄС повинен бути забезпечений високий рівень охорони здоров’я людини.

Примітка: ЄСПЛ і право на охорону здоров’я осіб, які перебувають під вартою

ЄСПЛ постановив, що держави зобов’язані захищати здоров'я осіб, яких утримують під вартою, і що відсутність лікування може прирівнюватися до порушення ст. 3, яка забороняє катування і нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання^[241].

Право на свободу від катувань і жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження

ПРИКЛАДИ МОЖЛИВИХ ПОРУШЕНЬ

Побоюючись переслідування з боку держави, лікар відмовля­ється виписувати пацієнту морфін для полегшення болю.

І Ув'язненому, який страждає на онкологічне захворювання, відмовляють у лікуванні.

Споживачеві наркотиків, якого утримують під вартою, відмов­ляють у психіатричному лікуванні.

І Пацієнтам стаціонару забороняють мати власний одяг, оскільки весь одяг видає заклад.

І Пацієнткам закритого стаціонару призначають приймати душ у загальній душовій під наглядом персоналу чоловічої статі.

НОРМИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЇХ ТЛУМАЧЕННЯ

Стаття 3 ЄКЗПЛОС: Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

• Європейська комісія з прав людини, що існувала раніше, за­явила, що «не виключає, що відсутність медичної допомоги в разі, коли людина страждає важкою недугою, може за певних обставин прирівнюватися до нелюдського поводження, що суперечить ст. 3»^[242].

• Однак медичні випадки, розглянуті ЄСПЛ на предмет порушення ст. 3, як правило, стосуються осіб, позбавлених свободи або (а) у межах кримінального права, чи (б) з підстав, пов’язаних з психічним здоров’ям. Під час обидвох форм позбавлення сво­боди відмова в наданні адекватної медичної допомоги особам, позбавленим свободи, може за певних обставин, розцінюватися як порушення ст. 3^[243]. Таке порушення буде кваліфіковане як нелюдське й таке, що принижує гідність, поводження, а не як катування.

• Водночас ст. 3 не може тлумачитися як така, що покладає на державу обов’язок звільняти ув’язнених з-під варти за станом здоров’я. Замість цього ЄСПЛ знову зазначає про «право всіх ув’язнених на умови утримання, які сумісні з людською гідністю, щоб характер і спосіб виконання призначеного виду покарання не піддавали ув’язнених таким стражданням і злидням, які пе­ревищують ступінь страждань, неминучих під час позбавлення волі»^[244].

• Стосовно здоров’я та благополуччя ув’язнених такі умови пе­редбачають надання їм необхідної медичної допомоги^[245]. Якщо ненадання допомоги призвело до небезпечного для життя стану чи іншим чином викликало в жертви «тяжкі й тривалі страждан­ня», воно може прирівнюватися до нелюдського поводження і таким чином порушувати ст. 3^[246]. Однак, навіть якщо такі наслідки не настали, Суд може визнати факт поводження, принижуючим гідність, якщо приниження жертви, викликане стресом і триво­гою через ненадання допомоги, досягає достатнього ступеня важкості^[247]. Наприклад, таке рішення було ухвалене у випадку, коли відсутність лікування з приводу різноманітних захворю­вань заявника, в тому числі туберкульозу, яким він заразився у в'язниці, викликало в нього тяжкі душевні страждання, завдаючи тим самим шкоди його людській гідності^[248].

• Якщо стан здоров'я ув'язненого потребує адекватної медич­ної допомоги й лікування, які він не може отримати у в'язниці, ув'язненого необхідно звільнити із встановленням для нього не­обхідних обмежень, як цього потребують інтереси суспільства^[249].

• Якщо в ув'язненого було якесь захворювання ще до взяття його під варту, не завжди можливо встановити, чи є симптоми, що виникли в цей момент, результатом умов утримання. Однак така невизначеність не відіграє вирішальної ролі у встановленні порушення державою її зобов'язань, передбачених ст. 3. Отже, доказ фактичного впливу умов утримання на стан здоров'я ув'язненого може не бути вирішальним фактором^[250].

• До прикладів порушення ст. 3 належать такі випадки, як відмова звільнити онкологічного хворого, хоча утримання під вартою вик­ликало в нього «особливо сильні страждання»^[251], істотні недоліки в наданні медичної допомоги психічно хворому ув'язненому, про якого було відомо, що він схильний до суїциду^[252], й систем­ні помилки у випадку, коли у в'язниці помер героїнозалежний ув'язнений^[253].

• Розглянувши нещодавно скаргу проти України, ЄСПЛ визнав, що існує порушення ст. 3 як в аспекті умов утримання у СІЗО (переповнення камери, позбавлення сну, нестача природного освітлення й повітря), так і в частині ненадання заявникові сво­єчасної та адекватної медичної допомоги з приводу наявних у нього ВІЛ-інфекції та туберкульозу^[254].

• Якщо людина страждає декількома захворюваннями, під час утри­мання під вартою ймовірність погіршення стану, пов’язана з кож­ним із цих захворювань, може зрости, й страх, який відчуває хворий перед таким погіршенням, може посилитися. За таких обставин відсутність кваліфікованої та своєчасної медичної допомоги разом із відмовою влади дозволити проведення незалежного медичного огляду стану здоров’я заявника створюють у жертви гостре від­чуття незахищеності, яке в сукупності з фізичними стражданнями може прирівнюватися до поводження, яке принижує гідність^[255].

• Як правило, примусове медичне втручання в інтересах охорони здоров’я, коли воно є «терапевтично необхідним з точки зору загальновизнаних принципів медицини», не буде порушенням ст. 3^[256]. Однак у таких випадках необхідність втручання повинна бути «переконливо продемонстрована» й базуватися на відпо­відних процедурних гарантіях. Окрім того, застосування при­мусу повинно залишатися у межах мінімального спричинення страждань/приниження, понад яке воно може прирівнюватися до порушення ст. 3, в тому числі до катування^[257].

• Спільний і кумулятивний вплив на ув’язненого як умов його утримання під вартою, так і відсутність належної медичної до­помоги може потягнути за собою порушення ст. 3^[258].

• Сам по собі факт огляду ув’язненого лікарем і призначення того чи іншого лікування не може автоматично бути підставою для висновку про те, що медична допомога була адекватною^[259].

• Влада також повинна забезпечити ведення детального об­ліку стану здоров'я ув'язненого й лікування, яке він отримав, перебуваючи під вартою^[260], а також своєчасність і правильність діагностики і лікування^[261]. Такі медичні записи повинні містити достатньо повну інформацію із зазначенням того, які види лі­кування було призначено пацієнту, яке лікування він фактично отримав, хто й коли проводив лікування, як контролювався стан здоров'я заявника тощо. За відсутності такої інформації Суд може зробити відповідні висновки^[262]. Суперечності в медичній документації можуть бути визнані порушенням ст. 3^[263].

• Експериментальне лікування може прирівнюватися до нелюд­ського поводження, якщо воно проводиться без згоди пацієнта^[264]. На етапі розробки проекту Конвенції примусова стерилізація вважалася прирівняною до порушення^[265].

• Медична недбалість, якщо вона не викликає такий рівень страж- дань/стресу/тривоги, який переходить у приниження людини, як це визначив ЄСПЛ, не вважається порушенням ст. 3.

Європейська конвенція про запобігання катуванням чи не­людському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню

Запроваджений Конвенцією механізм моніторингу - Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (ЄКПК) - контролює дотримання ст. 3 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод завдяки регулярним відвідуванням місць позбавлення волі й стаціонарів закритого типу. Повноваження ЄКПК включає відвідування в'язниць, центрів утримання неповнолітніх правопорушників, психіатричних стаціонарів, місць попереднього ув'язнення та поліцейських дільниць, а також центрів тимчасового утримання мігрантів. ЄКПК розробив детальні стандарти щодо пово­дження з особами, позбавленими волі, на праволюдинних засадах, а також встановив цільові критерії для моніторингу^[266].

ЄКПК особливо наголошував на проблемі впливу переповнених установ виконання покарань на стан здоров’я ув’язнених^[267]. Комітет також звертав увагу на доволі поширену проблему нестачі при­родного освітлення та свіжого повітря в ізоляторах тимчасового утримання й впливу таких умов утримання на здоров’я ув’язнених^[268].

Стаття 11 Європейської хартії прав пацієнтів: Кожен має пра­во, в міру можливості, уникати страждань та болю на кожному етапі свого захворювання. Медичні служби повинні взяти на себе зобов’язання вживати всіх розумних заходів у цьому напрямі, та­ких як паліативне лікування й полегшення доступу пацієнтів до такого лікування.

Стаття 5 (ч. 10, 11) Декларації про політику в галузі дотримання прав пацієнта в Європі: Пацієнти мають право на полегшення страждань тією мірою, наскільки це дозволяє наявний рівень ме­дичних знань. Той, хто вмирає, має право на гуманне поводження й на гідну смерть.

• ЄКСП постановив, згідно з ст. 11 ЄСХ, що умови перебування у медичному стаціонарі, в тому числі в психіатричній лікарні, повинні бути задовільними й сумісними з людською гідністю^[269].

Право на участь у публічній політиці

ПРИКЛАДИ МОЖЛИВИХ ПОРУШЕНЬ

І Представникам корінного населення відмовляють у праві кон­структивної участі в ухваленні рішень про розробку адекватних систем охорони здоров'я, які відповідають їхнім потребам.

І Організації ЛГБТ навмисно не допускають до участі в розробці заходів у боротьбі з ВІЛ/СНІДом.

І Представників громадянського суспільства не допускають на державну нараду з підготовки заявок на отримання коштів Глобального фонду по боротьбі зі СНІДом, туберкульозом і малярією.

Держава домовляється про широкомасштабні клінічні випро­бовування, не проконсультувавшись та не вимагаючи від дос­лідників проконсультуватися зі спільнотами, інтересів яких ці дослідження будуть торкатись.

НОРМИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЇХ ТЛУМАЧЕННЯ

Стаття 5.3 Фундаментальних принципів Люблянської хартії з реформування охорони здоров'я: Реформи у сфері охорони здо­ров’я повинні бути спрямовані на задоволення потреб громадян, з урахуванням їхніх очікувань стосовно здоров’я та медичної допо­моги. Вони повинні забезпечити вирішальний вплив населення на те, як надаватимуться медичні послуги. Громадяни також повинні частково нести відповідальність за своє здоров’я.

Частина III Європейської хартії прав пацієнтів («Право на гро­мадянську активність»): громадяни мають «право брати участь у визначенні, здійсненні та оцінці публічної політики щодо захисту прав у сфері охорони здоров’я».

Рекомендація № R (2000) 5 Комітету міністрів РЄ державам-учас- ницям про розвиток форм участі громадян і пацієнтів у процесі ухвалення рішень, які впливають на медичне обслуговування^[270]:

Рекомендує урядам держав:

• вжити заходів для того, щоб принцип участі громадян торкав­ся всіх аспектів системи охорони здоров’я на національному, регіональному й місцевому рівнях та дотримувався всіма організаціями системи охорони здоров’я, включаючи медичних спеціалістів, страхові компанії та органи влади;

• вжити заходів, спрямованих на відображення у національному законодавстві провідних принципів, які містяться у додатку до цієї рекомендації;

• створити структури й розробити відповідну політику задля підтримки участі громадян і захисту прав пацієнтів, навіть якщо такі структури й така політика поки відсутні;

• ухвалити політику формування сприятливого середовища для розвитку - в контексті членської бази, орієнтації і завдань - громадських організацій, «користувачів» охорони здоров’я, якщо такі організації поки відсутні;

• підтримати якомога ширше поширення цієї рекомендації, по­яснювального меморандуму, приділяючи увагу всім особам та організаціям, які прагнуть брати участь в ухваленні рішень у галузі охорони здоров’я.

Провідні принципи, згадані в цій рекомендації, стосуються залучення громадян загалом і пацієнтів зокрема до процесу ухвалення рішень як демократичного процесу, інформації, політики підтримки активної участі й відповідних механізмів.

Рекомендація № R (2006)18 Комітету міністрів РЄ державам- учасницям про медичне обслуговування в мультикультурному суспільстві^[271]:

5.1. Варто розробити й втілити програми навчання пацієнтів задля підвищення рівня участі в ухваленні рішень про лікування та задля поліпшення результатів лікування у мультикультурних суспільствах.

5.2. Необхідно розробити й втілити культурно прийнятні прог­рами зміцнення здоров’я населення й профілактики захворювань, оскільки такі програми необхідні для підвищення медичної гра­мотності етнічних меншин у контексті звернення за медичною допомогою.

5.3. Спільноти етнічних меншин варто заохочувати до активної участі в плануванні медичних послуг (оцінка потреб етнічних мен­шин в охороні здоров’я, розробка програм), їх втілення та оцінки.

Право на свободу від дискримінації та на рівність

ПРИКЛАДИ МОЖЛИВИХ ПОРУШЕНЬ

І Особам, які шукають притулку, відмовляють у будь-яких видах медичної допомоги, окрім екстреної.

І У пологових будинках ромських жінок регулярно поміщають в окремі від інших пологові палати.

І Споживачів наркотиків недостатньо представлено в програ­мах лікування ВІЛ, хоча вони становлять більшість людей, які живуть з ВІЛ.

І Жінці з діагнозом «шизофренія» у відповідь на скарги на біль у животі медсестри говорять, що все це «вона сама собі при­думала», а згодом у неї діагностують рак яєчника.

І Особі з обмеженими інтелектуальними можливостями за міс­цем проживання не надають допомоги, необхідної для ефек­тивної соціальної інтеграції у суспільне життя.

НОРМИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЇХ ТЛУМАЧЕННЯ

Стаття 14 ЄКЗПЛОС («Заборона дискримінації»): Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути за­безпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, наці­онального чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

• Стаття 14 не є самостійним положенням. Інакше кажучи, до неї варто звертатися у зв'язку з одним із основних положень ЄКЗПЛОС^[272]. З цієї причини скарги на порушення ст. 14 не зав­жди розглядаються судом у випадках, коли суд уже визнав порушення основного положення.

• На цей момент ще не було ухвалено суттєвих рішень за ст. 14 щодо надання медичної допомоги. Однак враховуючи те, як за останнє десятиріччя розширилося прецедентне право за ст. 14 у таких галузях, як расова дискримінація й сексуальна орієнтація, існує ймовірність, що в майбутньому ситуація у цій сфері зміниться.

• Для розгляду скарги про порушення ст. 14 визначальними є докази, які свідчать про відмінності у поводженні з особою за однією з заборонених ознак (хоча ця умова і не є вичерпною); і, якщо так, то надання доказів існування об'єктивного й розумного виправдання такої відмінності в поводженні^[273].

• Нещодавно Суд також погодився приймати статистичні дані як докази непрямої дискримінації^[274], практики, яка необов'язково визнається дискримінаційною сама по собі, але завдає значної шкоди представникам певної групи.

Стаття 11 ЄСХ (розглядається у сукупності зі ст. E ч. V Хартії, яка га­рантує заборону дискримінації): З метою забезпечення ефективно­го здійснення права на охорону здоров’я Сторони зобов’язуються самостійно або у співробітництві з громадськими чи приватними організаціями вживати відповідних заходів для того, щоб, серед іншого: 1. усунути, у міру можливості, причини слабкого здоров’я;

2. забезпечити діяльність консультативно-просвітницьких служб, які сприяли б поліпшенню здоров’я і підвищенню особистої відпо­відальності у питаннях здоров’я; 3. запобігати, у міру можливос­ті, епідемічним, ендемічним та іншим захворюванням, а також нещасним випадкам.

Стаття 15 ЄСХ («Право осіб із фізичними та розумовими вадами на незалежність, соціальну інтеграцію та на участь у житті суспіль­ства»): З метою забезпечення інвалідам, незалежно від їхнього віку та характеру і походження їхньої інвалідності, ефективного здійснення права на самостійність, соціальну інтеграцію та участь у житті суспільства Сторони зобов’язуються, зокрема:

1. вжити необхідних заходів для забезпечення інвалідам орієн­тування, освіти та професійної підготовки, коли це можливо, у межах загальних програм або, коли це видається неможливим, у державних або приватних спеціалізованих закладах; 2. сприяти їхньому доступові до роботи усіма засобами, які можуть заохочу­вати роботодавців приймати на роботу інвалідів і утримувати їх у звичайному виробничому середовищі та пристосовувати умови праці до потреб інвалідів, або, коли це видається неможливим у зв’язку з інвалідністю, шляхом облаштування або створення спеціальних робочих місць з урахуванням ступеня інвалідності. У деяких випадках такі заходи можуть вимагати використання спеціалізованих служб працевлаштування та надання допомоги;

3. сприяти їхній всебічній соціальній інтеграції та участі у житті суспільства, зокрема, шляхом вжиття заходів, включаючи техніч­ну допомогу, що спрямовані на усунення перешкод для спілкування і пересування і що надають доступ до транспорту, житла, куль­турної діяльності і відпочинку.

• ЄКСП постановив, що система охорони здоров’я повинна бути доступна для кожного, а обмеження у застосуванні ст. 11 ЄСХ не повинні тлумачитися як перепони на шляху до реалізації уразливими громадянами свого права на охорону здоров’я^[275].

Зокрема, право на отримання допомоги передбачає, щоб медичне обслуговування не було пов’язане з надто високими витратами для пацієнта, тому необхідно вжити заходів, спря­мованих на зниження фінансового навантаження на пацієнтів з найменш благополучних верств населення^[276].

87

88

• ЄКСП, розглядаючи скаргу проти Франції про порушення: а) права на медичну допомогу, закріпленого в ст. 13^[277] перегляну­тої ЄСХ^[278], малозабезпеченим нелегальним іммігрантам з дуже низьким рівнем доходів через скасування їх звільнення від оплати медичної допомоги, зокрема й стаціонарного лікування^[279] і b) права дітей іммігрантів на захист, передбаченого в ст. 17 переглянутої Хартії^[280], через обмеження внаслідок законодавчої реформи 2002 р. їх доступу до педіатричної медичної допомоги, задовольнив скаргу щодо дітей, але не стосовно дорослих.

Щодо ст. 13 ЄКСП визнав, зважаючи на цілеспрямоване тлумачення ЄСХ відповідно до принципу людської гідності, властивої кожному індивіду, захист у виді надання медичної допомоги повинен поширюватися на нелегальних і легальних мігрантів з інших країн (хоча це положення поширюється не на всі проголошені ЄСХ права). Це рішення має велике зна­чення у зв’язку з питанням про захист, що надається таким марґінальним групам у країнах Європи. Водночас у цій справі більшістю 9 проти 4 ЄКСП не визнав порушення ст. 13, оскільки нелегальні іммігранти могли отримати деякі види медичної до­помоги після закінчення трьох місяців постійного проживання у країні, й усі іноземці в будь-який час могли отримати допомогу під час «нещасних випадків, надзвичайних ситуацій і станів, які загрожують життю».

89

90

91

92

Однак ЄКСП визнав порушення ст. 17 (право дітей на захист), хоча постраждалим дітям медична допомога була доступна не більше, ніж дорослим, оскільки ст. 17 потрібно розуміти розширено, не обмежуючись правом на медичну допомогу. У відповідь на це рішення уряд Франції змінив свою політику щодо дітей мігрантів^[281].

Стаття 3 Конвенції про права людини та біомедицину^[282] («Рівно­правний доступ до медичного обслуговування»): Сторони, врахо­вуючи медичні потреби та наявні ресурси, вживають відповідних заходів для забезпечення в межах їхньої юрисдикції рівноправного доступу до медичної допомоги належної якості.

Стаття 23 Конвенції про статус осіб без громадянства: Держави, які домовляються, будуть надавати біженцям, що законно про­живають на їх території, ті ж гарантії щодо урядової допомоги й підтримки, якими користуються їхні громадяни.

Стаття 4 Рамкової конвенції про захист національних меншин:

1. Сторони зобов’язуються гарантувати особам, які належать до національних меншин, право рівності перед законом та право на рівний правовий захист. У цьому зв’язку будь-яка дискримінація на підставі приналежності до національної меншини забороняється.

2. Сторони зобов’язуються вжити, у разі необхідності, належних заходів з метою досягнення у всіх сферах економічного, соціального, політичного та культурного життя повної та справжньої рівності між особами, які належать до національної меншини, та особами, які належать до більшості населення. У цьому зв’язку, вони належним чином враховують конкретне становище осіб, які належать до національних меншин.

3. Заходи, вжиті відповідно до пункту 2, не розглядаються як акт дискримінації.

93

94

Рекомендація № R (2006) 18 Комітету міністрів РЄ державам- учасницям про медичне обслуговування у мультикультурному суспільстві

Рекомендація містить низку стратегій зі зміцнення здоров'я та розвитку медичного обслуговування мультикультурних спільнот, включаючи: недопущення дискримінації та повагу до прав пацієнта, рівний доступ до медичного обслуговування, подолання мовного бар'єру, увагу до медичних і соціоекономічних потреб меншин, розширення можливостей, заохочення громадянської активності й формування належної бази знань про медичні потреби мульти­культурних спільнот.

Пункт 4 Рекомендації Парламентської асамблеї 1626 (2003) щодо реформування систем охорони здоров'я в Європі («Забезпечен­ня рівності, якості та ефективності»)^[283]: Держави повинні прийняти як головний критерій для оцінки успіху реформ охорони здоров’я фактичну доступність медичного обслуговування для всіх без жодної дискримінації як одного з основних прав людини.

Стаття 2 Європейської хартії прав пацієнтів («Право на доступ­ність»): Кожна особа має право на доступність медичних послуг, яких вона потребує за станом здоров’я. Медичні служби повинні гарантувати рівну доступність для всіх без дискримінації за ознаками наявності фінансових ресурсів, місця проживання, виду захворювання чи часу звернення за допомогою.

3.4.