Судова форма захисту прав людини в сфері охорони здоров'я

СУДОВА ФОРМА ЗАХИСТУ ПРАВ СУБ’ЄКТІВ МЕДИЧНИХ ПРАВОВІДНОСИН

а) захист прав людини у сфері охорони здоров’я у порядку цивільного судочинства

Частина 4 ст.

Цивільний позов є не тільки найпоширенішим засобом реалізації перед­баченого п. «і» ст. 6 Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19.11.1992 р. права на відшкодування шкоди, завданої здоров'ю (майнової і моральної), а й засобом визнати право, припинити дію, яка його порушує, визнати правочин недійсним (це актуально для позовів, що подаються до приватних медичних закладів). Обираючи ци­вільний позов як засіб захисту порушеного права в сфері охорони здоров'я, слід чітко усвідомлювати всі його позитиви і негативи. Досить часто цивільний позов є практично єдиною можливістю отримати відшкодування майнової та моральної шкоди в цьому контексті.

Пам'ятайте!

На вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, а також на вимогу що випливає із порушення особистих немайнових прав позовна давність не поширюється (п. 1 та 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України).

Важливою перевагою цієї форми захисту прав є також віднесення категорії справ про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи до тих, які, згідно з ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільняються від сплати судо­вого збору, обов'язок оплати якого часто є причиною відмови фінансово неспроможних громадян захищати свої права в судовому порядку.

Відповідно до ст. 157 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК України), суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках, за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може продовжити розгляд справи, але не більше як на 15 днів. На практиці з різних причин розгляд справи може тривати понад 3-5 років лише в суді першої інстанції. Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для справ усіх категорій (цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних), відповідно до Листа Верховного Суду України від 25 січня 2006 р. та п. 36 Постанови Плену­му Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного проце­суального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 р. № 2. Це - складність справи, поведінка заявника та проце­суальні дії суду (див. підрозділ «б» 8.1.1).

Певні труднощі для позивача-пацієнта може спричиняти передбачений ст. 10 ЦПК України обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, адже збір доказів для пацієнта є достатньо складною справою через недостатню інформованість про різні види первинної медичної документації, а в разі її відсутності - вторинної медичної документації, що може містити часткові відомості про пацієнта та процес лікування або про інші важливі для справи обставини. У такому випадку позивач повинен знати, що ч. 4 ст. 10 та ст. 133 ЦПК України законодавчо гарантують забезпечення доказів судом за заявою заінтересованої сторони ще до пред'явлення нею позову.

СПОСОБИ ЗБИРАННЯ ДОКАЗІВ

Не менш складними для позивача є питання, пов’язані з високою вартістю правових послуг (позивач має право такі витрати, пов’язані з розглядом судової справи як витрати на правову допомогу, вимагати стягнути з відпо­відача) та фаховістю представників (звичайно, бажано, щоб останній володів необхідним для представництва обсягом знань у царині медичного права).

Підстави та порядок звернення до суду з цивільним позовом визначені ЦК України та ЦПК України. Відповідно до норм матеріального права, цивільні позови про відшкодування майнової та моральної шкоди пред’являються до закладу охорони здоров’я на підставі ст. 1172 ЦК України, що передбачає відповідальність юридичної особи шляхом відшкодування шкоди, завданої її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків, а медичний (-ні) працівник (-ики) виступатиме третьою особою на стороні відповідача. Коли йдеться про медичного працівника, який займається індивідуальною практикою, то позов пред’являється безпосередньо до особи, що завдала шкоду. Заклад охорони здоров’я, який відшкодував шкоду, завдану своїм працівником або працівниками, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, що значно полегшує судовий процес, адже відпадає потреба у визначенні відсотка солідарної відповідальності кожного із заподіювачів шкоди (ч. 1 ст. 1191 ЦК України).

Звернення до суду за захистом порушених прав здійснюється шляхом подання позовної заяви, що за формою та змістом повинна відповідати вимогам ст. 119 ЦПК України. Позовна заява повинна бути підписана позивачем або його представником із зазначенням дати її подання. Якщо позовну заяву подає представник позивача, до неї додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження.

За загальним правилом до позовної заяви позивач повинен додати її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.

Пам'ятайте!

Відповідно до ч. 2 ст. 120 ЦПКУкраїни щодо позовів про відшкодування шкоди завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, подання копій документів до позовної заяви не вимагається.

При зверненні особи до суду з позовом про відшкодування шкоди, завда­ної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, законодавством (ч. 3, 5 ст. 110 ЦПК України) встановлено альтернативну підсудність.

Відповідно до ст. 131 ЦПК України сторони зобов’язані подати свої до­кази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання не проводиться, - до початку розгля­ду справи по суті. Докази, подані з порушенням зазначеної вимоги, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин. На попередньому судовому засіданні також ухва­люється рішення про необхідність забезпечення доказів: допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, тощо.

Пам’ятайте!

Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України («Підстави звільнення від доказування»), вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, обов’язковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якоїухвалено вирок, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

ПІДСТАВИ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ДОКАЗУВАННЯ

Доречно звернути увагу на новелу цивільного законодавства, положення, які передбачають ще один додатковий юридичний інструментарій захисту прав людини, а саме перегляд судових рішень Верховним Судом України (гл. 3 ЦПК України). Сторони та інші особи, які брали участь у справі, ма­ють право подати заяву про перегляд судових рішень у цивільних справах після їх перегляду в касаційному порядку.

Заява про перегляд судових рішень за підстави 1) неоднакового засто­сування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягнуло ухвалення різних за змістом судових рішень у подіб­них випадках повинна бути подана:

а) протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого подано заяву про перегляд;

б) протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, на яке здій­снюється посилання на підтвердження підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних пра­вовідносинах, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.

Заява про перегляд судових рішень за підстави 2) встановлення міжнарод­ною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення останньою міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом пови­нна бути подана не пізніше одного місяця з дня, коли особі, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, стало відомо про набуття цим рішенням статусу остаточного.

Зазначений спосіб захисту прав людини є новим, практика Верховним Судом України ще не напрацьована, а відтак, це породжує складності у правозастосуванні і правореалізації. Користаючись цим способом захис­ту, вважаємо за необхідне, пам’ятати про таке:

1) заява про перегляд судових рішень подається до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ;

2) не потрібно сплачувати судовий збір за розгляд справи за заявою про перегляд рішень тільки за підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення останньою між­народних зобов’язань при вирішенні справи судом;

3) допуск справи до провадження здійснюється Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, про що він про­тягом п’ятнадцяти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу.

4) ухвала про допуск справи до провадження разом із заявою про перег­ляд судового рішення та доданими до неї документами надсилається до Верховного Суду України протягом п’яти днів з дня її постановления.

5) Верховний Суд України розглядає справу не більше одного місяця з дня відкриття провадження у справі, і якщо задовольняє заяву з підстав, ви­значених у законодавстві України, виносить мотивовану постанову.

6) якщо Верховний Суд України установить, що судове рішення у справі, яка переглядається, є незаконним, він скасовує його повністю або частко­во і приймає нове судове рішення. Якщо судове рішення переглядається з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення останньою міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом, суд скасовує оскаржуване рішення повністю або частково і має право прийняте нове судове рішення або направити справу на новий розгляд до суду, який виніс оскаржуване рішення.

7) при підготовці заяви про перегляд рішення слід: 1) викристалізувати су­дові рішення, в яких має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовід­носинах; 2) підібрати необхідні до справи Постанови Пленуму Верховного Суду України; 3) проаналізувати практику Європейського суду з прав лю­дини в цьому контексті, яка є джерелом права, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»; 4) викласти обгрунтування своєї позиції щодо неод­накового правозастосування судом касаційної інстанції, але пам’ятаючи про те, що структура і зміст заяви про перегляд рішення відрізняється від касаційної скарги;

8) підставою для перегляду рішення може слугувати лише неоднакове застосування судом норм матеріального права, а відтак, процесуальні порушення не можуть бути підставою для перегляду рішення. Якщо за результатами розгляду питання про допуск справи до провадження з під­стави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення останньою міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом, буде з’ясовано, що порушення Україною між­народних зобов’язань є наслідком недотримання норм процесуального права, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримі­нальних справ постановляє ухвалу про відкриття провадження у справі та вирішує питання про необхідність витребування справи. Розгляд справи здійснюється Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ за правилами, встановленими для перегляду справ у касаційному порядку.

Розгляд цивільних справ щодо захисту прав людини в сфері охорони здоров’я відбувається за загальними правилами цивільного судочинства. Відмінність може полягати лише в тактиці ведення справи в суді, яку обирає представник у справі з урахуванням особливостей справи та виходячи з доказової бази.

СУДОВА ФОРМА ЗАХИСТУ

В ПОРЯДКУ ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА

Право на захист своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань, у тому числі в галузі охорони здоров'я

(ч. 4 ст. 55 Конституції України, ч.1 ст. 15, ч.1 ст. 16 ЦК України, п. «і» ст. 6, 8 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я»)

Розгляд оправи у суді 1-ї інстанції

Експертиза

б) захист прав людини у сфері охорони здоров’я у порядку кримінального судочинства

Для забезпечення захисту своїх прав у порядку кримінального судочинства фізичні особи чи уповноважені ними особи мають гарантоване ст. 94 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК України) право звернутись із заявами або повідомленнями про злочин, оформленими в усній або письмовій формах. Усну заяву заносять до протоколу, який підписують заявник і посадова особа, що прийняла заяву. Письмова заява повинна обов’язково бути підписана особою, від імені якої вона подається. При цьому заявника попереджають про відповідальність за неправдивий донос і фіксують це у протоколі.

Відповідно до ст. 97 КПК України, прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов’язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або такі, що готуються, злочини, в тому числі й у справах, які не підлягають їх віданню. Стосовно заяви або повідомлення про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов’язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень:

1) порушити кримінальну справу. Прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов’язані винести постанову про порушення кримінальної справи за наявності приводів і підстав, зазначених у ст. 94 цього Кодексу. У ст. 236­7 КПК України передбачено право на оскарження до суду постанови про порушення справи;

2) відмовити в порушенні кримінальної справи. У ст. 236-1 КПК України гарантовано право на оскарження до суду постанови про відмову в порушенні кримінальної справи;

3) направити заяву або повідомлення за належністю.

Якщо заява або повідомлення про злочин до порушення справи потребує перевірки, таку перевірку здійснюють прокурор, слідчий або орган дізнання в строк, що не перевищує десяти днів, шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів (наприклад, первинної медичної документації).

Слідчий, порушивши справу, провадить досудове слідство, яке завершується складанням обвинувального висновку або постанови про закриття справи згідно зі ст. 212 КПК України. Постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи може бути оскаржена особою, інтересів якої вона стосується, або її представником на підставі ст. 236-5 КПК України.

За відсутності підстав для порушення кримінальної справи прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя своєю постановою відмовляють у порушенні кримінальної справи, про що повідомляють заінтересованих осіб і підприємства, установи, організації (ст. 99 КПК України). Але якщо матеріали перевірки містять дані про наявність у діянні особи адміністративного або дисциплінарного проступку, особа, що проводила перевірку, має право надіслати заяву компетентним органам для вжиття передбачених законодавством заходів впливу.

Розгляд справи у суді першої інстанції у порядку кримінального судочинства здійснюється відповідно до норм третього розділу КПК України.

При встановленні складу злочину в діяннях особи важливим, а часто й основним, джерелом доказів у медичній справі слугують експертиза і висновок експерта всупереч ст. 67 КПК України («Оцінка доказів»). Без висновків судово-медичної експертизи судові механізми захисту прав людини в сфері охорони здоров’я часто залишаються малоефективними, а кримінальне провадження справи за «медичною статтею» без з’ясування характеру та ступеня ушкоджень здоров’я, що належить до повноважень експертів, просто втрачає сенс (більш детально це питання висвітлено в підрозділі 8.4.1).

Важливим питанням провадження справ, особливо медичних, є дотри­мання строків розгляду. Зволікання з розглядом справи, звичайно, негативно впливає на ефективність і своєчасність захисту прав пацієнтів. На жаль, у правозастосовній практиці цей термін тлумачиться по-різному, особливо, коли йдеться про медичні справи. Відповідно до Листа Верховного Суду України від 25 січня 2006 р. та п. 36 Постанови Плену­му Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного про­цесуального законодавства при розгляді справ у Суду першої інстанції» від 12.06.2009 р. № 2, критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для справ всіх категорій (цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних). Це - складність справи, поведінка заявника та процесуальні дії суду. Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у разі нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при переданні або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів для дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторного направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

У кримінальному судочинстві строків для розгляду справ у суді не передбачено, лише зазначено, що судове засідання стосовно кожної справи відбувається безперервно, крім часу, призначеного для відпочинку (ст. 257 КПК України). Водночас законодавець чітко визначив два інші строки, а саме:

1) строк попереднього розгляду справи (ст. 241 КПК України): справа повинна бути призначена до попереднього розгляду не пізніше десяти діб, а у разі складності справи - не пізніше тридцяти діб з дня надходження її до суду;

2) строки призначення справи до розгляду в суді (ст. 256 КПК України): справа повинна бути призначена до розгляду в суді не пізніше десяти діб, а у випадках складності справи - не пізніше двадцяти діб з дня попереднього її розгляду.

Хочемо привернути увагу до проблематики цивільного позову в кримі­нальній справі, що гарантований ст. 28 КПК України.

1. Цивільний позов може бути пред’явлений як під час досудового слідства і дізнання, так і під час судового розгляду справи, але до початку судового слідства. Відмова у позові в порядку цивільного судочинства позбавляє позивача права пред’явити той самий позов у кримінальній справі. Особа, яка не пред’явила цивільного позову в кримінальній справі, а також особа, цивільний позов якої залишився без розгляду, має право пред’явити його в порядку цивільного судочинства.

2. Одночасність розгляду судом кримінальної справи і цивільного позову сприяє повному, всебічному й об’єктивному дослідженню обставин справи, більш швидкому відшкодуванню заподіяної злочином матеріальної шкоди, полегшує потерпілому доказування підстав і розміру цивільного позову, дає значну процесуальну економію, усуваючи дублювання у роботі судів, що неминуче при окремому розгляді кримінальної справи і цивільного позову.

3. Цивільний позов у кримінальній справі, пов’язаній з неналежним надан­ням медичної допомоги, повинен пред’являтись до закладу охорони здоров’я, а обвинувачений/підсудний виступатиме третьою особою, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача (хоча аналіз судової практики дає підстави стверджувати про те, що пра- возастосування у цьому контексті неуніфіковано. А відтак, нерідко в судах зустрічаються цивільні позови в кримінальних справах, які пред’являються до підсудного/обвинуваченого). Коли до кримінальної відповідальності буде притягуватись медичний працівник, що займається індивідуальною медичною практикою, то відповідачем у справі, пов’язаній з цивільним позовом, буде медик, який обвинувачується у вчиненні злочину.

4. При розгляді цивільного позову в кримінальній справі з питань, не врегульованих КПК України, суд може керуватися відповідними нормами ЦПК України (п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1989 р. № 3).

Пам'ятайте!

До ст. 112 КПК України «Підслідність» 19.04.2007р. внесено зміни, згідно з якими досудове слідство у справах про злочини, склад яких визначено в ст. 140 Кримінального кодексу України («Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником»), провадять слідчі органи внутрішніх справ, як, відповідно, і за ст. 139 Кримінального кодексу України («Ненадання допомоги хворому медичним працівником»).

СУДОВА ФОРМА ЗАХИСТУ

В ПОРЯДКУ КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА

Рішення органів дізнання чи досудового слідства

Цивільний позов у кримінальній справі

Може бути пред’явлений під час дізнання та досудового слідства або під час судового розгляду, але до початку судового слідства (ч. 3 ст. 28 КПК України)

При виправданні підсудного через недоведення його участі у вчиненні злочину або за відсутності події злочину суд відмовляє в цивільному позові (ч. 2 ст. 328 КПК України)

При виправданні підсудного за відсутності в його діях складу злочину суд залишає цивільний позов без розгляду (ч. 3 ст. 328 КПК України)

Оскарження рішення суду

Апеляція на вирок, ухвалу чи постанову суду 1-ї інстанції може бути подана протягом п’ятнадцяти діб з моменту їх проголошення (ч. 3 ст. 349 КПК України).

Подання апеляції на вирок, ухвалу чи постанову суду зупиняє набрання ними законної сили та їх виконання (ч. 1 ст. 354 КПК України)

Касаційні скарги на судові рішення:

а) вироки і постанови апеляційного суду (ч. 1 ст. 383 КПК України) можуть

бути подані протягом одного місяця з моменту проголошення вироку чи оголошення ухвали або постанови, які оскаржуються (ч. 1 ст. 386 КПК України).

Подання скарг на такі судові рішення зупиняє набрання ними законної сили (ч. 1 ст. 389 КПК України);

б) вироки місцевих судів, постанови (ухвали) цих судів у справах про

застосування примусових заходів...медичного характеру... (ч. 2 ст.

386 КПК України) можуть бути подані протягом трьох місяців з моменту набрання ними законної сили (ч. 2 ст. 386 КПК України).

Подання скарг на такі судові рішення зупиняє набрання ними законної сили (ч. 2 ст. 389 КПК України)

в) захист прав людини у сфері охорони здоров’я у порядку адміністративного судочинства

Адміністративне судочинство - вид судової форми захисту прав людини, в тому числі у сфері охорони здоров’я. Ця форма захисту є одним з дієвих способів змусити органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, вчинити певні дії або утриматись від них, замість тривалого та безрезультатного листування та оскарження. Також ця форма захисту може вплинути на ефективність інших форм захисту прав людини в сфері охорони здоров’я (наприклад, адміністративної). Зокрема, пацієнт/медичний працівник, який буде незадоволений розглядом його звернення чи бездіяльністю представників управління охорони здоров’я, може звернутись або до суду в порядку адміністративного судочинства, або до вищестоящого органу.

Ця форма захисту в царині охорони здоров’я застосовується, коли пацієнт/ме- дичний працівник - позивач у справі - оскаржує протиправні рішення, дії чи бездіяльність органу державної влади чи органу місцевого самоврядування у галузі охорони здоров’я, їхніх службових або посадових осіб (наприклад, міністерства охорони здоров’я, головного управління охорони здоров’я обласної державної адміністрації чи управління охорони здоров’я міської ради) чи іншого суб’єкта при здійсненні ним владних управлінських функ­цій на основі законодавства, в т.ч. на виконання делегованих повноважень. Особливу увагу доречно приділити саме останньому сегменту, який під­падає «під сферу оскарження». До кола «інших суб’єктів, які здійснюють владні управлінські функції» належать головні лікарі та інші особи, які на­лежать до службових у сфері охорони здоров’я. Однозначності у право- застосовній практиці в контексті цієї другої групи осіб, що є складовою нормативного визначення поняття «суб’єкт владних повноважень» (ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)), зокрема, щодо виду судочинства, пов’язаного з оскарженням їх рішень, дій і бездіяльності, немає. З аналізу низки законодавчих актів, доходи­мо до висновку, що, для прикладу, дії головного лікаря закладу охорони здоров’я оскаржуватимуться у порядку адміністративного судочинства. Відповідно до п.п. 1 п. «а» ч.1 ст. 32 Закону України «Про місцеве само­врядування», одним із власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних міських рад є управління закладами охоро­ни здоров’я. Це повноваження органом місцевого самоврядування де­легується комунальним закладам охорони здоров’я, статутні документи яких, у тій чи іншій інтерпретації, містять положення однакові за суттю, що управління закладом охорони здоров’я здійснюється головним лікарем. Відтак, головному лікарю делегуються владні управлінські функції на осно­ві законодавства. Крім цього, згідно з Довідником кваліфікаційних харак­теристик професій працівників. Випуск 78, затвердженим Наказом МОЗ України від 29.03.2002 р. № 117, на головного лікаря покладено завдання й обов’язки щодо здійснення керівництва лікувально-профілактичним за­кладом відповідно до чинного законодавства України та нормативно-пра­вових актів, що визначають діяльність підприємств, установ і організацій охорони здоров’я (п. 1).

Пам’ятайте!

Специфікою доказування в адміністративному судочинстві є те, що у справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Тобто в адміністративних справах запроваджено презумпцію вини відповідача - суб’єкта владних повноважень.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється 6-місячний строк, який починає спливати з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 99 КАС України).

Адміністративний позов подається до адміністративного суду з дотри­манням вимог норми ст. 105 КАС України в формі письмової позовної заяви особисто позивачем або його представником. Письмова позовна заява може бути складена шляхом заповнення бланка позовної заяви, надано­го судом. Якщо позовну заяву подає представник, то у ній зазначаються ім'я представника, його поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є. Одночасно з позовною заявою подається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 122 КАС України, адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі. Судові рішення в адміністративному судочинстві викладаються у формі постанови, що передбачено ч. 1 ст. 158 КАС України.

СУДОВА ФОРМА ЗАХИСТУ

В ПОРЯДКУ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА

Праве на захист своїх прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин

(ч. 4 ст. 55 Конституції України, ст. 6 КАС України, п. «ї» ст. 6, 8 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»)

Підготовка адміністративного позову

Адміністративний позов подається до адміністративного суду у формі письмової позовної заяви з дотриманням законодавчих вимог (ст. 105, 106 КАС України). Письмова позовна заява може бути складена шляхом заповнення бланка позовної заяви, наданого судом (ч. 2 ст. 105 КАС України)

Звернення до адміністративного суду

Підсудність справ: 1) за місцезнаходженням відповідача (ч. 1 ст. 19 КАС України); 2) за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача (ч. 2 ст. 19 КАС України)

г) захист прав людини у сфері охорони здоров’я у порядку конституційного судочинства

Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України (ст. 147 Конституції України).

Формами звернення до Конституційного Суду України є конституційне подання та конституційне звернення (ст. 38 Закону України «Про Конституційний Суд України»). Однак стосовно процедури захисту громадянами своїх законних прав і свобод у сфері охорони здоров'я в порядку конституційного судочинства застосовується лише конституційне звернення.

Конституційне звернення - це письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи (ч. 1 ст. 42 Закону України «Про Конституційний Суд України»). Суб'єктами права на конституційне звернення є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи (ч. 1 ст. 42 Закону України «Про Конституційний Суд України»). У царині охорони здоров'я вже є прецедент прийняття Конституційним Судом України рішення за конституційним зверненням громадянина - справа Устименка К.Г. від 30.10.1997 р. (Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31,47, 48 Закону України «Про інформацію» та статті 12 Закону України «Про прокуратуру» (справа К.Г. Устименка).

8.2.2.