Права людини в сфері охорони здоров’я: практичний посібник.

Книга призначена для юристів, до професійних інтер­есів яких належить захист прав людини в галузі охорони здоров’я, а також для представників правоохоронних і правозастосуваль- них органів держави.

Це видання може бути корисним також для працівників системи охорони здоров’я, учасників ринку страхових послуг, науковців, викладачів, аспірантів, студентів юридичних і медичних навчаль­них закладів, правозахисних організацій та фізичних осіб, які цікавляться проблемами юридичного забезпечення прав людини у сфері охорони здоров’я. Повністю серія практичних посібників представлена на сайті www.health-rights.org.

¹ Карпачова Н.И. Состояние соблюдения и защиты прав и свобод человека в Украине: Первый ежегодный доклад Уполномоченного Верховной Рады Украины по правам человека: Пер. с укр. - Харьков: Консум, 2002. - С. 196-198.

Підставою для застосування норми ст. 46 Кримінального кодексу України є примирення особи, яка вчинила злочин, з потерпілим, яке повинно бути відображене у матеріалах справи, наприклад, у формі звернення потерпілого до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин, або хоча б незапереченням проти такого звільнення.

До посередника висуваються такі вимоги: він повинен бути професійно підготовленим, поважати честь і гідність клієнтів, зберігати конфіденційність і нейтральність і забезпечувати рівновагу сил (можливостей) сторін. Суд, відповідно до ст. 7-1, 8 Кримінально-процесуального кодексу України, за наявності підстав, визначених у ст. 46 Кримінального кодексу України, в судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.

Привертаючи увагу до медіації у цивільних справах, хочемо відзначити, що в цьому випадку застосовується інститут мирової угоди. Мирова угода може бути укладена як у позасудовому порядку, на підставі норм Цивільного кодексу України, так і в процесі реалізації права на судову форму захисту. В останньому випадку мирова угода може бути укладена після порушення провадження у справі, а саме: вона може затверджуватись як на попередньому судовому засіданні (ст. 130 Цивільного процесуального кодексу України), так і на стадії розгляду справи за суттю (ст. 174, 175

Укладення мирової угоди і визнання її судом є підставою для закриття провадження у справі, про що постановляється ухвала (ч. 4 ст. 205 Цивільного процесуального кодексу України). У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч. 3 ст. 206 Цивільного процесуального кодексу України).

Пам’ятайте!

Згідно з п. 1.5. Інструкції про проведення судово-медичної експер­тизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 17.01.1995 р. № 6, без додаткового узгодження з особою, що призначила експертизу, до участі в проведенні судово-медичних експертиз як експертів можна залучати професорів і викладачів кафедр судової медицини, фахівців закладів охорони здоров'я та інших відомств.

У ст. 76 Кримінально-процесуального кодексу України передбачені випадки обов’язкового призначення судово-медичної експертизи: для встановлення причин смерті, для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень.

У чинному законодавстві України визначені такі види експертиз:

1. Комісійна експертиза - проводиться не менш як двома експертами одного напряму знань.

2. Комплексна експертиза - проводиться не менш як двома експертами з різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань.

Результатом будь-якої експертизи є письмовий висновок експерта чи експертної комісії, який долучається до матеріалів справи. У разі необ­хідності експерти, що проводили експертизу, можуть бути викликані до суду з метою пояснення окремих питань.

Судово-медичні експертизи здійснюють переважно державні експертні установи (ч. 2 ст. 7 Закону України «Про судову експертизу»). Недержавні експертні установи фактично позбавлені права на проведення незалежних судово-медичних експертиз положенням ст. 7 Закону України «Про судову експертизу».

Важливе практичне значення має також і питання порядку оплати судових експертиз.

Оплата експертизи в цивільній справі провадиться за рахунок сторони, яка подала відповідне клопотання. Відповідно до ст. 79 Цивільного про­цесуального кодексу України, витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів і проведенням судових експертиз, належать до витрат, що пов’язані з розглядом справи і є судовими витратами. Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Тобто сторона, яка порушила клопотання про призначення судової експертизи, в разі, якщо рішення, ухвалене на її користь, має право на відшкодування витрат, понесених у зв’язку з проведенням експертизи. Якщо експертиза призначається за клопотанням обох сторін або з ініціативи суду, кошти на її оплату вносять обидві сторони порівну.

У ст. 13 Закону України «Про судову експертизу» серед прав судового експерта закріплено можливість проводити на договірних засадах експертні дослідження з питань, що становлять інтерес для фізичних і юридичних осіб (п. 6). інструкція про призначення та проведення судових експертиз і Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджена наказом Міністерства юстиції України 03.11.1998 р. за № 705/3145, передбачає порядок проведення експертних досліджень. У п. 1.3 цього наказу визначено, що відповідно до чинного законодавства, за дорученням правоохоронних органів (у тому числі для вирішення питання про пору­шення адміністративної чи кримінальної справи), посадових осіб Дер­жавної податкової адміністрації України, Державної митної служби Укра­їни, Державної виконавчої служби, на замовлення адвокатів, захисників