1.1. Законодавче визначення ґрунтів як об\'єкта правової охорони

Об\'єктом земельних відносин, які є предметом земель­ного права, є земля, а точніше - землі. Зовсім інший юри­дичний зміст має термін „землі" (аналогічно „води"). Під ним потрібно розуміти саме природний компонент, не ви­лучений з довкілля, а органічно в нього вплетений, який взаємодіє з водами, лісами та іншими природними ресур­сами.

Для сільського господарства землі - основний і незамін­ний засіб виробництва. З огляду на те, що безпосередньою продуктивною силою земель тут є їх верхній родючий шар - грунти, вони набувають особливого значення для аграр­них і земельних відносин. На жаль, ні земельне, ні аграрне, ні екологічне законодавства не тлумачать поняття ґрунтів ані як об\'єкт відповідних правових відносин, ані як об\'єкт їх правової охорони. Натомість в юридичній літературі це поняття і цей термін досить широко застовуєгься. Отже, правовий режим ґрунтів має дещо специфічний зміст

РОЗДІЛ 1. Ґрунти як об\'єкт правової охорони

порівняно з правовим режимом земель. Щоб це з\'ясувати, особливо в аспекті правових відносин, важливо сформува­ти науково-виробниче поняття ґрунтів, яке, зокрема, подає географічна наука.

Виробничою силою землі слугує її верхній шар -ґрунт - природне утворення, яке складається з генетично пов\'язаних горизонтів, що утворилися внаслідок перетво­рення поверхневих шарів літосфери під впливом води, повітря і живих організмів. Ґрунти мають здатність родю­чості, яку ґрунтознавча наука визначає як сукупність влас­тивостей ґрунтів (вміст гумусу, доступних для рослин по­живних речовин, вологи тощо), здатних забезпечити вро­жай сільськогосподарських рослин1.

Родючість ґрунтів поділяють на потенційну (природну) і ефективну, набуту під впливом обробітку, внесення доб­рив, меліорації. Завдяки правильній технолога обробітку, сівозмінам сільськогосподарських культур, внесенню доб­рив родючість ґрунтів підвищується. На сучасному етапі переходу до ринкових відносин особливо актуальним є пи­тання про підвищення ґрунтової родючості2.

Сформульоване раніше поняття „родючість ґрунтів" та закріплення цього терміна чинним законодавством визна­чається сьогодні ірунгознавством науково неточним. Замість нього запропоновано інше - „біопродуктивність грунтів". Традиційно родючість ґрунтів трактують лише як їх здатність давати врожай рослин. Натомість нині вважається, що це є дуже вузьке уявлення про ґрунт як компонент біосфери. У попередньому розумінні родючості ґрунтів не взято до уваги всіх чинників, які впливають на збереження ґрунтів та управ­ління ґрунтовими процесами. З поля досліджень зникають такі важливі моменти функціонування ґрунтів і біогеоценозів, як діяльність мікроорганізмів, ґрунтових безхребетних, підгримка га регулювання киспево-вуглекислої рівноваги, сані­тарна ролі> футів у біосфері тощо. Перелічені аспекги пот­рібно об\'єднати в поняття „біопродуктивність грунтів", що розглядається як функція колообігу речовин і трансформації енергії та біогеоценозів загалом. При цьому в спеціальній лі­тературі зазначено, що „управлінська система", „двигун" біо­геоценозів у цілому знаходиться власне в грунті1.

Великий внесок у розвиток ґрунтознавства зроби­ли вчені В.В. Докучаєв, Н.М. Сибірцев, П.А. Костичев, Д.М. Прянішніков, В.І. Вернадський та ін. В.В. Докучаєв є творцем сучасного ґрунтознавства. Його ідеї щодо ґрунтів відображені в працях В.І. Вернадського. Саме він уперше вказав на важливу особливість ґрунту, яку назвав біокосною речовиною: мертве саме по собі тіло, утворене життєдіяль­ністю тварин, рослинного світу та мікроорганізмів.

Земельні ресурси охоплюють 44,4% усього ресурсного потенціалу України.

Поняття ґрунтів швидко змінюється, його удоскона­люють і доповнюють. Деякі дослідники стверджують, що ґрунти - це не особливе тіло природи, а будь-який субстрат, що взаємодіє з кореневою системою живих фотосинтезую-чих рослин3. Ґрунтами мають вважатися природні тіла, що розміщені в сфері агротехногенези, зазнали на собі її впли­ву і стали засобом праці. Ступінь впливу повинен бути в кожному випадку досліджений і відповідати назві на рівні класифікації ґрунтів. Навіть ґрунти значною мірою техно-генноперегворені (сильноокультуреш підзолисгі, гіпсовані, осушені гідроморфні, пл ангажовані, зрошувані чорнозе­ми) мають у профілі численні генетичні сліди минулого, в новому стані швидко зазнають впливу регіональних умов і відразу ж проявляють свої біосферні функції.

Сучасні дослідження свідчать, що грунти мають інфор­маційну функцію, завдяки якій можна визначити не лише їх властивості, але й особливості сформованого ними лан­дшафту, тому невипадково ґрунти називають „дзеркалом ландшафту"1.

Питання про правове регулювання ландшафтного підходу до використання земель у сільському господарс­тві були предметом дослідження ряду авторів. Зокрема В.І. Андрейцев, аналізуючи правові проблеми забезпечен­ня екологічної безпеки а гро ландшафтів, що тісно пов\'язані з сільськогосподарським виробництвом, соціальною інф­раструктурою сільських населених пунктів, здійсненням ін­шої діяльності, що безпосередньо впливає, на формування структури і системи агроландшафтів і визначає їх безпеку або небезпеку для стану довкілля та здоров\'я людини. Ця сфера відносин тісно пов\'язана з використанням земель сільськогосподарського призначення, зокрема грунтів, що й повинно бути відображене в земельному законодавстві-.

Інтерес до понять „земля" і „ґрунти" проявився в 60-х роках, оскільки в юридичній літературі, а згодом і в за­конодавчих актах, не було однозначного трактування цих понять. Аналіз поняття „ґрунти" як правової категорії та їх правового режиму подано в юридичній літературі у наукових працях В.Л. Мунтяна*, В.К. Попова4, Н.І. Титової1, Ю.С. Шемшученко2, В.1. Андрейцева4, Л.В. Бориславського",1.А. Дмитренко5,1.1. Каракаша6, П.Ф. Кулинича7, О.О. Погрібного8, В.Т. Цемко\'\