Співвідношення юридичної техніки із законодавчою технікою та законодавчою технологією.

Законодавча техніка - це система засобів і способів створення законів. Подібне розуміння законодавчої техніки є відносно стійким протягом тривалого часу. Цього не можна сказати про поняття юридичної техніки, яке протягом усього XX століття постійно змінювалося.

” Юридическая техника: конспект лекций [Электронный ресурс]. - Режим доступа: gkp.sfedu.ru/files/Grants/20o8/Costenko_Urid.techn%202.doc

собами створення правозастосовних, інтерпретаційних і правореалізаційних актів. Розширювався також інструментарій юридичної техніки.

Дискусійним є питання: юридична техніка - це поняття лише сучасного права чи воно виникло на більш ранніх етапах історичного розвитку?

Дослідник історії розвитку юридичної та законодавчої техніки А. Парамонов зазначає, що ці терміни з’явилися в Росії наприкінці XK - на початку XX століття, а за століття до цього існували інші терміни - « законознавство » і «закономистецтво», зміст яких охоплював уявлення про історію та філософію права, питання теорії права, деякі методи розробки і створення законодавчих актів.

B XK ст. у Росії з’являється низка праць, які певною мірою зачіпають деякі питання законотворчості («Коротка теорія законів» Л. Цвєтаєва, «Енциклопедія законознавства» K. Неволіна, «Словник для пояснення юридичних термінів» I. Новицького та ін.), перекладаються російською мовою дослідження європейських авторів: «Юридична техніка» P. Ієрінга (1906 p.), «Техніка англійського законодавства» K. Ьіьберта (1907 p.). Спеціальні ж вітчизняні роботи, присвячені законодавчій техніці цього періоду, практично були відсутні⁵⁰.

У Росії протягом XK - початку XX ст. існувала скоріше «негативна» юридична техніка, яка здійснювала вибудовування своїх методів через виявлення та аналіз недоліків у законодавстві.

Активне вивчення юридичної техніки в радянський період починається в середині 20-х років. Дослідженням різних аспектів юридичної техніки займалися I. Перетерський, П. Веровська, H. Жуков, I. Єлізаров. У 50-70- i роки виділилося декілька регіональних шкіл, які працювали у сфері юридичної та законодавчої техніки: московська, ленінградська, свердловська та ін. Найбільш відомими представниками цих шкіл були C. Алексєєв, I. Брауде, Д. Керімов, А. Піголкін, А. Ушаков та ін. Саме в цей час вчені почали розрізняти поняття юридичної та законодавчої техніки.

Новий сплеск інтересу до юридичної і законодавчої техніки в Росії виник в 90-i роки XX ст., що зумовлено активним розвитком федерального і регіонального законодавства. Серед учених, які займалися дослідженнями поняття законодавчої техніки цього періоду, можна відзначити В. Карташова, Ю. Тіхомірова, А. Парамонова, M. Казанцева.

Розглядаючи співвідношення понять «юридична техніка» і «законодавча техніка», слід зауважити, що законодавча техніка є одним із елементів юридичної техніки.

3 урахуванням думки вчених, висловлених з цього питання, юридичну техніку можна визначити як систему науково обґрунтованих і практично сформованих засобів і способів, що використовуються при створенні, систе-

матизації, застосуванні, реалізації та інтерпретації нормативно-правових 71 актів. Отже, юридичну техніку розуміють як ступінь досконалості форми, структури, мови права; прикладну діяльність юристів.

T.

Законодавча техніка, будучи основним елементом юридичної техніки, представляє собою системунауково обгрунтованих і практично сформованих засобів і способів, що використовуються під час створення (підготовки та оформлення) законів.

Д. Керімов одним із перших відзначив таку рису законодавчої техніки як історична сформованість її правил. Це зауваження є досить слушним і правильним. Аналіз історії становлення та розвитку законодавчої техніки переконливо доводить, що сучасні засоби і способи законодавчої техніки великою мірою базуються на досягненнях техніки законотворення минулих років.

Низка авторів при визначенні законодавчої техніки основну увагу приділяє практичній виробленості її основних прийомів. Так, I. Ьпь\'ін та H. Морозов вважають, що законодавча техніка є «сукупністю певних, вироблених досвідом і перевірених практикою, прийомів і методів роботи з підготовки і видання різних правових актів нормативного і ненормативного характеру». За доречним зауваженням Д. Керімова, у законодавчій техніці тісно переплітаються елементи науки, практики та юридичної майстерності. Отже, виключати наукову обґрунтованість прийомів законодавчої техніки не можна.

У зв’язку з цим варто відзначити таку особливість російської правової системи, при якій більшість засобів і способів законодавчої техніки виробляється саме вченими-правознавцями. Частково це обумовлено тим, що інструментарій законодавчої техніки практично не отримав закріплення в нормативно-правових актах. Законодавчо також не закріплені поняття ні законодавчої, ні юридичної техніки, що викликає складності при застосуванні на практиці ix засобів і способів при здійсненні юридичної експертизи нормативно-правових актів.

За справедливим зауваженням M. Казанцева, вимоги законодавчої техніки на цьому етапі закріплюються трьома способами: в нормативно- правових актах, у правових звичаях, в науково-методичних рекомендаціях.

Деякі дослідники законодавчої техніки включають в її поняття такі невластиві законодавчій техніці елементи як, наприклад, організацію системи управління законодавчим процесом фтому числі планування, координацію дій його учасників), організацію системи забезпечення законодавчого процесу (інформаційного, документаційного, технічного тощо), процедурні правила. Така позиція видається неправильною, оскільки невиправдано розширює поняття законодавчої техніки.

Певний науковий і практичний інтерес представляє виявлення співвідношення понять «законодавча техніка» і «законодавча технологія».

Водночас треба зазначити, що більшість авторів взагалі не застосовує у своїх працях такі правові категорії як «законодавча технологія» або «юридична технологія», обмежуючись аналізом понять «законодавча

техніка» і «юридична техніка». Найбільш послідовно ідею впровадження 73 понять юридичної та законодавчої технології в науковий обіг проводить H. Карташов. Підтримуючи позицію H. Карташова, зауважимо, що в структурі законодавчої технології виглядає можливим виділяти такі елементи:

1) законодавча техніка;

2) принципи законотворення;

3) прогнозування і планування;

4) процедурно-процесуальні правила;

5) показники якості прийнятих законів.

Таким чином, законодавча технологія - це побудована на певних принципах, планах і прогнозах діяльність, що протікає у встановлених законодавством процесуальнихформахз метою створення законодавчих актів, в ході якої використовуються необхідні засоби і способи законодавчої техніки.

У науковій літературі зустрічається також розуміння законодавчої техніки в широкому і вузькому сенсі. Так, А. Нашіц в широкому сенсі розглядає законодавчу техніку як єдність науки законотворчості, законодавчої політики та законодавчої техніки, а у вузькому сенсі - як технічні засоби і прийоми побудови норм права. Неважко помітити, що наведена вище законодавча технологія є нічим іншим як законодавчою технікою в широкому сенсі викладуА.

Звернемо також увагу на необхідність розрізнення понять правотворчої та законодавчої техніки. Застосування прикметника «правотворча», а не «законодавча» не є випадковим, оскільки в першому випадку мова йде про засоби і способи створення не тільки законів, але й підзаконних нормативно- правових актів. Законодавча техніка виступає як різновид правотворчої техніки (поряд із технікою підзаконних нормативно-правових актів). Законодавча техніка характеризується більш вузьким об’єктом (поширюється лише на закони).

Правозастосовна техніка, будучи елементом юридичної техніки, представляє собою систему науково обґрунтованих і практично сформованих засобів і способів, що використовуються при створенні (підготовці та оформленні) правозастосовних (індивідуальних) актів. Об’єктом інтерпретаційної техніки, відповідно, є акти тлумачення, а правореалізаційної - акти реалізації права.

3 метою більш повного дослідження поняття законодавчої техніки необхідно розглянути розширену класифікацію видів законодавчої техніки. Взявши за основу різні критерії, можна виділити такі види законодавчої техніки:

1. B залежності від рівня законотворчої діяльності:

1) техніка створення нормативно-правових актів на державному рівні;

2) техніка створення регіональних нормативно-правових актів (регіональна законодавча техніка).

2. B залежності від стадії законотворчості:

і) техніка підготовки концепції законопроекту (техніка концептуальної розробки проекту);

2) техніка написання та оформлення законопроекту;

3) техніка опублікування законопроекту;

4) техніка систематизації законодавчих актів.

3. Залежно від ступеня обов’язковості законодавчих актів:

1) техніка створення загальнообов’язкових законодавчих актів;

2) техніка створення рекомендаційних (модельних) законів.

4. B залежності від різновиду законодавчого акта:

1) техніка створення закону про поправку до Конституції України;

2) техніка створення Конституційного закону;

3) техніка створення КодексуУкраїни;

4) техніка створення Закону України;

5) техніка створення основ законодавства України.

5. B залежності від функціонального призначення створюваного законодавчого акта:

1) техніка створення закону про внесення змін і доповнень до іншого закону;

2) техніка створення нової редакції закону;

3) техніка створення закону про введення в дію іншого закону;

4) техніка створення закону про ратифікацію або денонсацію міжнародного договору України;

5) техніка створення закону про визнання такими, що втратили чинність, окремих нормативно-правових актів.

3.3. Засоби та способи юридичної техніки:

a) загальні засоби юридичної техніки;

b) спеціально-юридичні засоби юридичної техніки.

У понятті «юридична техніка» термін «законодавча» є своєрідною «прив’язкою», метаякої - окреслити рамки застосування поняття «техніка». Залежно від сфери використання терміна «техніка», можна виділити його загальне і спеціальне розуміння. Загальне визначення поняття «техніка» дається зазвичай в енциклопедичних і тлумачних словниках. Слово «техніка» (від грец. «techne» - мистецтво, майстерність) трактується як багатозначне слово. Воно позначає «сукупність засобів людської діяльності, створенихдля здійснення процесів виробництвата обслуговування невиробничих потреб суспільства»; «знання, вміння, прийоми роботи ідодаток їх до справи, побут, вправність»; «сукупність навичок і прийомів, що використовуються в сферах діяльності людини»; «сукупність машин, механізмів, приладів, пристроїв, знарядь тієї чи іншої галузі виробництва»⁵¹.

Елементи юридичної техніки є ієрархічними, а досить поширена практика їх синонімічного перелічування - неправильна. У структурі

юридичної техніки виділяють такі елементи, як методи, правила, прийоми і засоби.

А. Загальні засоби юридичної техніки:

1. Формально-атрибутивні (реквізити документа):

a) логічні (структура документа в цілому, внутрішня структура норм);

b) мовні (весь комплекс виражальних засобів мови, в тому числі термінологія, мовні кліше, метафори, мовні символи);

c) спеціально-юридичні (юридичні конструкції, презумпції, фікції, посилання, відсилання, застереження, примітки)^[28].

2. Формально-атрибутивні засоби:

Реквізити - елементи правового акта, які призначені для відображення юридичних властивостей та (або) ідентифікації (позначення) нормативно- правового акта, не містять регулятивних положень (приписів) і забезпечують офіційний характер документа;

До титульних реквізитів, що мають основне навантаження з надання правовому документу офіційності, належать:

a) вид нормативно-правового акта Сдозволяє визначити ступінь важливості, офіційності та обов’язковості правового документа);

b) орган, який прийняв нормативно-правовий акт (визначає юридичну силу правового документа);

c) найменування (заголовок) нормативно-правового акта (визначає предмет і коло регульованих суспільних відносин). Розрізняють повне і коротке найменування; додатковим компонентом найменування є офіційна абревіатура;

d) дата прийняття нормативно-правового акта;

e) реєстраційний номер (полегшує пошук нормативно-правового акта).

Також необхідними атрибутами нормативно-правового акта є місце,

дата підписання, повне найменування посадової особи, яка підписала документ, прізвище та ініціали посадової особи, яка підписала документ, її особистий підпис^[29].

Логічні засоби.

і.Логіко-мовні прийоми - дотримання вимог (правил) формальної логіки ґрунтується на логічно послідовному і незаперечливому викладі, відповідності викладу нормативно-правового акта його структурі, одноманітності викладу (за схемою викладу, ступенем деталізації регулювання тощо); забезпеченні повноти і деталізованості правового регулювання. Одним із головних засобів юридичної техніки є розташування нормативного матеріалу в певному порядку, його послідовна диференціація.

2. Нормативна структуризація тексту закону - чітка послідовність операцій із вироблення композиції акта, встановлення його складових частин (норми-дефініцїі, норми-принципи, норми-цілі, норми- пріоритети, норми-домінанти, норми-імперативи, дозволи, заборони, компетенційні норми, норми-стимули, техніко-економічні нормативи).

3· Нормативна побудова - конкретне, формально закріплене державно-владне веління нормативного характеру

4· Системна побудова - нормативна організація волі законодавця у вигляді логічних норм, нерозривний зв’язок регулятивних та охоронних нормативних приписів.

5- Галузева типізація - специфічна конструктивна модель, що забезпечує включення нормативних приписів у строго визначену галузь права, відповідність типовим рисам галузевих правовідносин⁵⁴.

Будь-який юридичний документмістить, щонайменше, три частини:

1. Вступна частина (преамбула, необхіднадля надання юридичному документу певної обґрунтованості та переконливості);

2. Основна частина (як правило, поділяється, в свою чергу, на складові частини);

3. Заключна частина (увага акцентується на менш значущих моментах).

Додаткові частини нормативно-правового акта зустрічаються не так часто, але значно підвищують ефективність використання нормативно- правового акта:

1. Додаток (матеріали, викладені вдодатках, мають прикладне значення і містять: таблиці, графіки, різні переліки, зразки документів, карти, бланки, схеми);

2. Посилання (вказують на взаємозв’язок правових документів);

3. Виноски (використовуються для пояснення певних особливостей, які не можуть бути відображені в основній частині);

4· Примітки (використовуються, коли необхідну інформацію неможливо викласти «по ходу справи», тобто без відволікання або без шкоди для сенсу викладених положень в основній частині правового документа).

Одиниці структурної організації тексту нормативно-правового акта:

- заголовок; - зміст;

- преамбула; - частина;

- розділ; - глава;

- стаття; - параграф;

- пункт; - підпункт;

- абзац; - примітка;

- заключні положення; - додатки.

Правша розташування структурних одиниць тексту: 77

1) всі структурні одиниці нормативно-правового акта повинні мати наскрізну нумерацію;

2) по можливості всі великі структурні одиниці повинні мати спеціальні заголовки, для швидкого і легкого орієнтування в нормативному матеріалі;

3) нормативний матеріал повинен розташовуватися так, щоб більш важливі приписи передували менш важливим;

4) правило має викладатися до виключення;

5) положення про обов’язки повинні випереджати нормативні приписи про санкції;

6) матеріально-правові приписи розташовуються перед процедурними, а процедурні - перед процесуальними⁵⁵.

1

t

Мова нормативно-правових актів.

Мова нормативно-правових актів - загальнолітературна мова, яка має такі особливості, що дозволяють умовно говорити про «юридичну мову». Ці особливості - чіткість, стислість, визначеність і точність думки законодавця, владний, імперативний характер викладу, спеціальна термінологія. Bci ці особливості, багато в чому унікальні, свідчать про те, що юридичний стиль і юридична мова можуть бути віднесені до загальнокультурних цінностей.

Слово відіграє ключову роль в нормативному тексті. Слово - це одночасно і поняття, і термін, щодо якого існують певні вимоги. Ha практиці зустрічаються і відступи;

1) стандартні: полісемія, синонімія, антиномія;

2) нестандартні: архаїзми, історизми, діалектизми, техніцизми, іншомовні слова, жаргонізми.

Юридичний термін - слово або словосполучення, яке вживається в нормативно-правових акгах і (або) юридичній науці та практиці. Особливості термінів: ясність, однозначність, апробованість, зрозумілість, економність.

Словосполучення - це стійкий смисловий зв’язок між словами. Словосполучення бувають таких видів:

1) фразеологізми (стійкі юридичні сполучення - мовні стандарти або кліше з чітко визначеним лексичним складом і порядком слів, визначаються необхідністю точно передати взаємозв’язок юридичних понять і думки законодавця);

2) вільні словосполучення.

Пропозиція - основна смислова одиниця нормативного тексту.

Стилъ права - система прийомів найбільш доцільного використання мовних засобів в нормативних документах, що є одними із засобів, які забезпечують ідеологічний вплив норм права - забезпечує доступність і переконливість приписів, що містяться в нормативно-правовому акті.

\\

Текст закону покликаний висловити непрості, нерідко дуже складні юридичні поняття. Водночас треба враховувати, що закони пишуться для людей. Ось і доводиться законодавцю, домагаючись максимальної строгості й точності юридичних понять, одночасно прагнути дохідливості, простоти і ясності викладу.

Закони, інші нормативно-правові акти мають особливий, юридичний стиль викладу: вони повинні бути офіційними і термінологічно суворими, в них не має бути художньої краси, текст нормативно-правового акта не можна завантажувати декларативними положеннями, гаслами, закликами.

Правові абревіатури - скорочені словосполучення, утворені з перших літер слів, що входять до них. Розрізняють абревіатури за зовнішньою формою і за сферою застосування.

Символічні (штучні) мови - форма зовнішнього закріплення та існування певного юридичного змісту, яка здатна впливати на свідомість і поведінкулюдей, служить надійним засобом збереження і передачі правової інформації (може виконувати роль юридичного факту). Це створюваний або санкціонований державою умовний образ, характерний знак, що є видимим або культурно-ціннісним утворенням, якому суб’єкт правотворчості надає особливого політико-правового змісту, не пов’язаного із сутністю цього утворення, що охороняється державою і використовується в особливому процедурному порядку.

Б. Спеціально-юридичні засоби юридичної техніки:

1. Юридичні конструкції - специфічна побудова нормативного матеріалу, відповідно до певного типу або виду сформованих правовідносин, юридичних фактів, їх зв’язку між собою; комплекси правових засобів, які утворюють типізовані моделі, що відповідають своєрідним різновидам суспільних відносин.

Використання юридичних конструкцій полегшує формулювання юридичних норм; надає нормативній регламентації суспільних відносин чіткості та визначеності; відображає складну структурну будову врегульованих правом суспільних відносин, юридичних фактів або їх елементів, а також юридичні конструкції виступають в якості засобу встановлення юридично значущих фактів і засобів тлумачення норм права.

2. Юридичне застереження - певна нормативна умова, спрямована на зміну дії загального правила. Правові застереження служать для забезпечення прав і свобод громадян, компетенції організацій, суверенітетудержав; зміни дії загального правила; узгодження суперечливих інтересів; орієнтації при виборі юридично значущої поведінки; забезпечення точності вираження думки законодавця; досягнення компромісу в середовищі законодавчого корпусу; використовується як спосіб оптимізації правового регулювання; форма вираження і визначення меж розсудуправозасгосовувача; метод «обчислення» із загального результату волі одного або декількох суб’єктів владних відносин.

3. Юридична презумпція - це засіб юридичної техніки, закріплене в нормах права припущення про наявність або відсутність юридичних

фактів, явищ, ситуацій, зв’язків, які визнаються істинними, поки недоведено 79 зворотнє (презумпція знання закону, презумпція невинуватості, презумпція істинності справедливості закону).

Кількість презумпцій в законодавстві вкрай велика, але роль і значення окремих презумпцій у правовому регулюванні суспільних відносин вельми неоднозначні.

Таким чином, розрізняють такі види презумпцій: матеріальні та процесуальні; загальноправові презумпції-принципи, міжгалузеві та галузеві презумпції-принципи, міжгалузеві та галузеві презумпції; спростовні, неспростовні та змішані презумпції; прямі та непрямі презумпції; фактичні та законні (легальні) презумпції; дійсні та штучні презумпції.

4. Юридична фікція - закріплений у нормативно-правових актах нормативний припис, який використовується в юридичній практиці у вигляді специфічного способу (прийому), що виражається у визнанні відомого неіснуючого факту існуючим або, навпаки, існуючої обставини неіснуючою.

Правові фікції виявляють протиріччя або ступінь невідповідності між суспільними відносинами як змістом і правом, як формою їх опосередкування; забезпечують раціональне регулювання фактів, ситуацій, суспільних відносин у випадках, коли вони залишаються за межами стихійного регулювання; вносять у регулювання суспільних відносин стійкість, чіткість і стабільність, якісну визначеність у правові інститути; усувають невизначеність у правових відносинах; обмежують можливість довільних необгрунтованих рішень; сприяють охороні прав громадян; роблять систему права більш простою та економною.

5. Преюдиція - виключення заперечуваності юридичної вірогідності одного разу доведеного факту. Якщо суд або інший юрисдикційний орган вже встановив певні факти (після їх перевірки і оцінки) і закріпив це у відповідномудокументі, то вони визнаються преюдиціальними - такими, що при новому розгляді справи вважаються встановленими, істинними та не потребують нового доведення.

6. Юридичні аксіоми - це загальновизнані істини, які не потребують доказів, що знаходять або пряме, або непряме відображення в нормах права⁵⁶.

В. Карташов звертає увагу на необхідність розмежування понять «засіб» і «спосіб» юридичної техніки. При цьому під засобами розуміють допустимі правом і законом предмети та явища, за допомогою яких забезпечуються досягнення поставлених цілей та отримання необхідних результатів. В. Карташов відносить до юридичних засобів юридичні поняття, терміни, конструкції та інші явища, вироблені юридичною наукою і практикою.

Способи, в свою чергу, розуміються як шляхи досягнення окреслених цілей і результатів за допомогою конкретних засобів та при наявності відповідних умов і передумов законодавчої практики.

Виділяють такі способи юридичної техніки:

1) способи структурування;

2) способи логічного викладу;

3) способи мовного викладу;

4) способи побудови правового матеріалу за ступенем узагальненості (абстрактний, казуїстичний);

5) способи зв’язку між нормативно-правовими актами.

Рис. 3.2. Способи юридичної техніки

Запропонована класифікація засобів і способів юридичної техніки враховуєта інтегрує пропозиції з відповідними корективами таких вчених, як C. Алексєєв, В. Карташов, Д. Керімов, Ю. Тіхомиров, I. Шутак.