Методологія юридичної техніки.
Право як складний комплекс правил, принципів і стійких міжосо- бистісних відносин, а також взаємовідносин осіб та установ вивчається багатьма шляхами (методами), але найбільш поширеними є прийоми практичного та пізнавального призначення.
Методологію в узагальненому вигляді можна назвати способом пізнан- ня.У філософськомусловникузустрічаємотакевизначення: «Методологія - це галузь знання, що вивчає засоби і принципи організації пізнавальної та практичної діяльності».
Методологія юридичної техніки - це сукупність вихідних наукових підходів, способів і прийомів дослідження юридичної діяльності, результатом якої є складання юридичних документів[14].
Юридична техніка - нова наука, яка інтенсивно розвивається, а не зібрання готових істин. I в тому, як їх здобути, допомагає методологія.
Слід розрізняти принципи (основи, загальні підходи) і методи наукового пізнання. Принципами є, наприклад, об’єктивність пізнання, історизм. Методи — це інструменти, способи пізнання.
Існує різноманітність методів вивчення юридичної техніки, які поділяють на чотири групи: загальнонаукові, логічні, лінгвістичні та технічні.
Загальнонаукові методи.
Загальнонаукові методи - це методи пізнання, що застосовуються в усіх або багатьох науках, без яких картина окремих явищ не буде виявлена взагалі або, принаймні, не буде повною.
і. Матеріалістичний метод передбачає:
а) зв’язок держави і права з природою людини, умовами, в яких вона живе на певному історичному етапі. Це положення продовжує «працювати» щодо юридичної техніки. Наприклад, у стародавньому суспільстві норми права мали усний характер - писемність тільки зароджувалася і використовувалася вищими прошарками еліти. У становому суспільстві писемність була більш поширеною, але переважна більшість людей нею не володіла. Ось
32 чому в той історичний період нормативно-правовий акт як форма права не
домінував.
Справа кардинально змінилася в період Нового часу;б) невід’ємність держави і права від інших соціальних явищ - економіки, політики, моралі, звичаїв та ін.
Матеріалістичний метод має як позитивні риси, так і негативні, тому його не можна абсолютизувати. Категоричне визнання визначеності державно- правових явищ, зокрема економіки, суперечить фактам. Філософська наука аргументовано змушує визнати, що з розвитком суспільства значення надбудовних явищ, у тому числі держави і права, підвищується. Вони все більше впливають на економіку. Становлення економічного базису і державно-правових явищ може бути охарактеризоване як взаємозв’язок, але не як пріоритет одних чинників щодо інших18.
2. За метафізичним методом правила ведення юридичної роботи, що становлять суть юридичної техніки, розглядаються в основному самі по собі, не будучи глибоко пов’язаними з іншими явищами. Таке їх відокремлення інколи роблять свідомо для того, щоб, вивчаючи засоби юридичної техніки у статиці та ігноруючи їх взаємовідносини з іншими явищами, глибше виявити їх суть і не загрузнути в абстрактних моментах. Вивчаючи питання про те, як ефективніше вибудувати законодавчий процес, навряд чи варто проводити економічні підрахунки. Спрощення та здешевлення процедури прийняття законів можуть обійтися економіці та суспільству в цілому набагато дорожче19.
3. Сгруктурно-аналітичний метод, тобто дослідження державно-правових явищ як частин єдиного цілого, між якими встановлені зв’язки, широко застосовується у правотворчій техніці, коли проводиться класифікація і розподіл норм за галузями права, або при розміщенні частин нормативно-правового акта.
Структурно-аналітичний підхід до вивчення права припускає з’ясування структурних елементів та особливостей інститутів права або держави, а в деяких випадках - своєрідності політичних систем в їх синхронному або діахронному вимірах. Наскільки право виражене особливою сукупністю соціальних інститутів, настільки прийоми структурного аналізу (структурно-функціональний, структурно-типологічний, сгруктурнсьсистемний) застосовуються в теоретичному та історичному аналізі організації, типології та функціонуванні правових інститутів, галузей права, установ державної влади, режимів правління і т.д.
Наприклад, можна провести сгруктурно-функціональнухарактеристику режиму абсолютної монархії часів Ришельє і Кольбера. Цей режим можна зіставити з режимом якобінської диктатури епохи Французької революції. Така характеристика здатна виявити додаткові властивості та риси цих способів організації і здійснення державної влади в її певному взаємозв’язку з використанням правових принципів і нормативних приписів.
Структурно-аналітичний метод поряд із з’ясуванням соціальної структури суспільства та ієрархії його соціальних і політичних інститутів сприяє вивченню норм права, окремих її інститутів у їх функціонуванні, змін та
\'8 Там само. - C. 33. \'9 Там само.
взаємодії з моральними, політичними, економічними та іншими установами, 33
нормами, великими системами світосприйняття і соціальної активності (релігія, держава, громадянське суспільство з його групами і класами, політичні партії та ін.)
4. Структурно-функціональний метод сприяє більш реалістичному сприйняттю права і його інститутів в їх практичному повсякденному вжитку.
Він, таким чином, вивчає живе право (право в дії), на відміну від права книжного, тобто права в текстах законів, які можуть і не діяти, бо, відповідно до афоризму, є закони, які «говорять», і є закони, які «мовчать».
Подібно до інших методів, структурно-функціональний не є всеосяжним, хоча його часто використовують як достатній і вичерпний. Справа в тому, що у вивченні права або держави цілком очевидна сильна цільова (телеологічна) спрямованість цього методу, який допомагає досконало з’ясувати, як функціонує певний інститут, але не відповідає на питання, навіщо він потрібен чи яке його походження. Деякі критики вважають, що цей метод настільки звужує аналіз, що веде до своєрідної сліпоти щодо очевидності. Аналізуючи функції держави, дослідник не завжди усвідомлює, що будь-яка держава існує поряд з іншими і багато функцій відображають таке співіснування декількох держав з різними інтересами та політичними орієнтаціями.
5. Формально-юридичний метод - це техніка поводження із законодавчими нормами та вимогами, з джерелами правил правового призначення в широкому сенсі. У практику його втілюють сукупністю прийомів дослідження юридичних фактів (подій, документів, речових та інших доказів) з їх оцінкою і тлумаченням за певною схемою, в певній логічній послідовності та з використанням спеціальних термінів і конструкцій - юридичних правил і принципів, юридичних фікцій і аксіом.
Аксіоми завжди сформульовані чітко і недвозначно, щоб уникнути можливих непорозумінь. Причиною непорозумінь може стати навіть недотримання правил граматики, як це мало місце в легендарній резолюції давньокитайського імператора з трьох слів «стратити не можна помилувати», де немає знака пунктуації\'.
Для формально-юридичного методухарактерні мисленнядефініціями (визначеннями) і юридичними конструкціями (фізичні особи, юридичні особи, спадкування за законом чи за заповітом), володіння юридичною логікою для того, щоб уміти тлумачити й виконувати (застосовувати) закони.
A це уміння передбачає оволодіння такими прийомами логічних умовиводів як індукція і дедукція, а також міркування за аналогією.
Цей метод досить практичний і вживається не тільки юристами- професіоналами, але й усіма зацікавленими в правильному розумінні юридичних текстів людьми - від істориків до політиків-практиків або учасників судового розгляду, від позивача й відповідачадо свідків і глядачів.
Сукупність прийомів впізнавання і дослідження юридичних фактів, їх оцінка та тлумачення за певною схемою та з використанням спеціальних термінів, визначень і конструкцій (юридичних фікцій, принципів) називають також юридичною догматикою. Ця манера вивчення та узагальнення передбачає вміння вибудувати за допомогою спеціальних термінів чи
34 конструкцій особливу логіку сприйняття подій і фактів, а також їх опису або
класифікації, їх конкретного соціального прояву, що має юридичні наслідки.
Такий прийом передбачає вироблення вміння користуватися юридичними термінами і конструкціями (наприклад, терміни «фіктивний шлюб», «договірні зобов’язання юридичної особи» та ін.), конструювати з їх допомогою логічний ланцюжок доказів і висновків з окремих положень законів, з формулювань договірних зобов’язань і т.д.
Філософ I. Кантзауважив зприводу цієї «юриспруденції визначень»: завдання юриста-догматика полягає і в тому, щоб міркувати про законодавство, і в тому, щоб виконати приписи чинного закону.Цей метод вивчення і тлумачення права (переважно юридичних фактів або юридичних текстів) називався в правознавстві кінця XDC сг. формально- догматичним, оскільки він значною мірою обумовлений розумінням того, що є правовий закон (припис, вимога) і як він виник, як використовується або припиняє свою дію. У сучасній зарубіжній юриспруденції такий метод називають аналітичним (Гл. Харт) або юристичним (K. Ллевелін).
6. Порівняльний метод полягає в зіставленні юридичних понять, явищ, процесів, у з’ясуванні між ними подібності або відмінності. Порівнювані поняття і явища повинні бути однорідними, тобто бути об’єктами одного класу. Порівняльний метод широко використовується як у правотворчій техніці (тут, як правило, йде порівняння з аналогічними законами інших країн), так і в правозастосовній (наприклад, порівнюється практика застосування законів за певні проміжки часу).
Описаний метод використовується для вивчення досвіду природного або штучного створення та застосування загальнообов’язкових державних законів і правових звичаїв у різних народів окремих історичних епох. Найбільш характерним є його застосування в аналізі правових інститутів, що існують одночасно в різних країнах (синхронний аналіз) або існували в двох або декількох історичних епохах в одній країні або групі країн Оцахронний аналіз).
Крім того, порівняльний метод можна застосувати при зіставленні характеристики або дії якогось одного правового інституту - мікропорів- няння. Порівняння цілих галузей права (цивільного, кримінального) декількох країн можна віднести до виду макропорівняння.
Макропорівняння може мати ще одну методологічну орієнтацію - на виявлення родоводу (походження) і подальших видозмін окремих правових інсги- тутіві норм. Крім того, один і той же факт юридичного життя можна розглянути в декількох макросоціальних або макроісторичних ситуаціях (контекстах)20.
м 3 цього приводу випливає думка відомого арабіста та знавця історії мусульманської культури Г. Грюнебаума. Вивчаючи мусульманську культуру в зіставленні з іншими близькими їй культурами, Грюнебаум визначив свій методологічний підхід такими словами: *Строго кажучи, для того, щоб виявити в повній мірі значення кожного окремого факту, необхідно встановити його місце по відношенню до всесвітньої або навіть до вселенської історії. Однак властиве вченому почуття міри змушує його з практичних міркувань обмежити рамки дослідження тільки безпосередньо спостерігати за відносинами (з урахуванням домінуючих інтересів свого часу). Так, він може обмежити дослідження межами тієї культури, до якої належить досліджуване явище. Штучність подібного самообмеження можна з успіхом компенсувати включенням спостережень в контекст порівняльного суспільствознавства та релшєзнавства».
7- Соціологічний метод полягає в дослідженнідержавиі права наоснові 35 фактичних даних. Він включає такі способи як:
1) аналіз статистичних даних;
2) опитування населення;
3) математичні способи опрацювання матеріалу;
T\'iM г. ftHivrt, 1HafjOCHOBi чого виробляється якесь правило юридичної техніки. Наприклад, аналіз кримінально-правових заборон дає можливість визначитиТцЬев ЗагЗльнеі властиве їм усім (наявність вини, вік осіб, які порушили заборонйі T.rL).
2. Метод синтезу застосовується при вивченні державно-правових явищ шляхом об’єднання їх частин. Ha прикладі Кримінального кодёксу України, об’єднуючи загальне, властиве кримінально-правовим нормам, зосереджуючи їх разом, отримуємо Загальну частину КодеіїСу.
3. Метод аналогії враховує досвід інших країн і функціонування правових систем. Складаючи нові закони, опосередковані ринковокУеконоМікой) України (закони про товариства з обмеженою відповідальністю, акціонёрйі товариства та ін.), їх автори справедливо вирішили, що