Поняття юридичної техніки міжнародного права.
Одним із пріоритетних орієнтирів у напрямі вдосконалення українського законодавства є юридична техніка міжнародного права. Актуалізація сучасного наукового й практичного інтересудо юридичної техніки міжнародного права обумовлена низкою об’єктивних факторів: радикальним оновленням українського законодавства, необхідністю підвищення його ефективності, забезпечення внутрішньої узгодженості між галузями законодавства та подальшого зміцнення правової державності.
Для розвитку системи українського законодавства характерні процеси інтеграції та диференціації правового регулювання. До 90-х років минулого століття в розвитку цієї системи переважали процеси диференціації. Сьогодні зміни, що відбуваються в системі законодавства, можна спостерігати у всіх трьох її структурних утвореннях: ієрархічному, галузевому, міжнародно- правовому[203].
Зростає міжнародна інтеграція суспільних відносин. Найбільше це проявляється в екологічній сфері. Екологізація земельного, гірничого, водного, лісового та іншого природоресурсного законодавства зводиться до правового забезпечення врахування екологічних вимогупроцесі природокористування.
Правовими критеріями раціонального використання відповідного природного ресурсувиступають забезпечення обгрунтованості експлуатації природних багатств при одночасному забезпеченні сталого розвитку. Так, використання землі в сільському господарстві й ресурсів лісового господарства повинно ґрунтуватися на науковій оцінці продуктивних можливостей землі, а річне виснаження орного шару ґрунту, рибних запасів або лісових
ресурсів не має перевищувати темпів відновлення. Відновлювані природні ресурси, як, наприклад, ліси і рибні запаси, не будуть виснажені, якщо коефіцієнт використання не перевищує можливості їх відновлення та природного приросту.
Головне завдання і кінцева мета екологічної інтернаціоналізації українського законодавства - збереження та (або) відновлення сприятливого навколишнього середовища, найважливішими характеристиками якого є не тільки чистота, а й невичерпність, екологічна стійкість, видове різноманіття та естетичне багатство.
У зв’язку з глобалізацією та екологічною кризою екологічне законодавство має свої прогалини й проблеми. До основних проблем належать: співвідношення «ярусів» екологічного законодавства - міжнародних норм і договорів України, загальних і локальних нормативно-правових актів; інвентаризація та з’ясування ієрархії загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та діючих акгів національного законодавства. Акуратне, цивілізоване та своєчасне їх включення в українське природоохоронне законодавство виправдало вимоги міжнародного співтовариства та інших держав, у тому числі цивільно-правових норм, що регулюють майнові відносини при володінні та користуванні ділянками й об’єктами природних ресурсів.
Відбувається об’єктивний і закономірний хід інтеграції та уніфікації законодавств європейських держав, затвердження пріоритету норм і принципів міжнародного права перед національним правом, зміцнення взаємозв’язків України з європейськими країнами, визнання обов’язкової юрисдикції Європейського суду й необхідності уніфікації багатьох галузей та інститутів права, правової термінології, використання законотворчих та правозастосовних процедур і режимів. У багатьох міжнародних актах необхідність інтеграції виділяється в розряд пріоритетних завдань міждержавного співробітництва.
Частина і статті η Міжнародної конвенції про боротьбу з актами ядерного тероризму (прийнята резолюцією № 59/290Генеральної Асамблеї OOH від 13 квітня 2005 року)[204] зафіксувала, що «...держави-учасниці співпрацюють шляхом: а) втілення всіх можливих заходів, включаючи, за необхідності, адаптацію свого національного законодавства з метою запобіїьння підготовці в межах "їхніх відповідних територій до вчинення злочинів, зазначених у ст. 2, у межах і за межами їхніх територій та протидії такій підготовці, в тому числі заходів із заборони на "їхніх територіях незаконної діяльності осіб, груп і організацій, які заохочують, підбурюють, організовують, умисно фінансують або навмисно надають технічну допомогу чи надають інформацію, або беруть участь у скоєнні цих злочинів».
Активний розвиток інформаційних правових систем вимагає суворої системності законодавства, більш чіткої його рубрикації, механізмів запо-
440 бігання суперечностям національного й міжнародного права. Стаття g Конституції України проголошує, що «чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладання міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України».
Очевидний і неухильний зріступострадянськихдержавах громадського інтересу до механізмів захисту прав і свобод людини і громадянина.
Юридична техніка міжнародного права різноманітна і багатофункціональна. Перше, на що варто звернути увагу, - доцільність вживання категорії «техніка» стосовно міжнародно-правової сфери. Цілком очевидно, що ця категорія має не технічний, а швидше гуманітарний, загальнолюдський характер. Гіпотетично це може слугувати виправданням заміни поняття «юридична техніка міжнародного права» більш доречним дефінітивним поєднанням.
Термін «техніка» (від грецьк. techne - мистецтво, майстерність) в енциклопедичних джерелах інтерпретується як майстерність, вміння, знання, мистецтво, досвід, прийоми роботи й додатокїхдо справи, висока кваліфікація, вправність, артистизм.
Тлумачний словник англійської мови Дж. Мюррея вказує на таке значення поняття «техніка» як формальна або механічна частина мистецтва. Наголошується на багатозначності цього поняття. У ньому виділяються технічні аспекти характеристики: і) особа, вправна (skilled) у тому чи іншому виді мистецтва або ремесла (subject); 2) майстерно виготовлена річ; 3) такі сфери людської діяльності як наука, мистецтво, професійна діяльність або рід занять[205].
За словником іншомовних слів, техніка (від грецьк. technike - майстерний, techne - мистецтво, майстерність) є сукупністю прийомів, застосовуваних у якійсь справі, майстерності, а також володіння цими прийомами[206].
Таким чином, можна констатувати, що поняття «техніка» ніяк не пов’язується із заздалегідь встановленою метою його використання і є самоціллю. Як будь-яка галузь мистецтва, творчості, «техніка» володіє певними рівнями (наприклад, висока, розвинена, низька, примітивна тощо) і галузями (сферами) програмування та використання.
Звичайно, семантичний аспект проблеми вказує на переважання інструментального, прикладного характеру техніки. Цим же підкреслюється п об’єктивність, а функціональна роль визначається через сукупність прийомів і засобів, за допомогою яких відбувається оволодіння навичками, знаннями і досвідом щодо вдосконалення майстерності людини в процесі діяльності.
Відтак, техніка сприяє досягненню більш високого рівня ефективності та якості роботи людей із перетворення навколишнього світу.
Таким чином, можемо обґрунтовано підсумувати, що техніка має соціо- культурну цінність, а щодо юридичної сфери - акумулює в собі історично успадкований потенціал і апробовані практикою зразки національного права.
Юридична техніка міжнародного права перебуває на стику системи координат «людина - суспільство - держава - світова спільнота». Ця система є результатом взаємодії складних, відносно самостійних підсистем, кожна з яких живе і функціонує за власними законами.
Так, людина існує згідно з антропологічними, біологічними, психологічними, етнічними, культурними й іншими закономірностями, суспільство - за економічними і соціальними законами, держава - за політичними установками та концепціями, світове співтовариство - на основі принципів мирного співіснування.
У результаті контактів, що виникають, утворюється специфічне явище - міжнародна соціосфера, яка включає результати індивідуалізованої людської праці й культури, саме суспільство з усіма досягненнями і типами суспільних відносин, держави в єдності їх інститутів, форм організації та ціннісними орієнтаціями. Саме томулюдина розглядається як істота, що поєднує в собі особисті (індивідуальні) та соціальні засади. Юридична техніка виступає і як продукт розвитку правової матерії, і як результат діяльності людини, що свідомо використовують її для вирішення своїх потреб.
Значна кількість теоретичних досліджень останніх років присвячена аналізу окремих компонентів юридичної техніки. 3 точки зору істинності отриманих знань розмежування елементів її змістута форм їх прояву є логічно виправданим. Кожен із елементів юридичної техніки опосередковує різні теоретичні та гносеологічні рівні пізнання правових явищ і застосування на практиці.
23.2.