Функції юридичної техніки міжнародного права.

Нерозвиненість (або атрофія) розвитку юридичної техніки так само небезпечна, як і її гіпертрофія, що може призвести до важких соціальних наслідків, наприклад, розриву між метою норми та її змістом.

He менш болючою є проблема усунення дисбалансу безпосередньо у міжнародно-правових актах. Це стосується як загального міжнародного права, так і регіонального, зокрема у рамках ЄС або СНД. Складним і поки що слабо розвиненим напрямом є усунення суперечностей між актами універсального та регіонального рівнів, актами OOH та актами інших міжнародних організацій.

Дотримання правил юридичної техніки зумовлює виникнення, зміну чи припинення як загальних, так і конкретних правовідносин, а порушення встановлених вимог призводить до несприятливих юридичних наслідків, різних заходів державного примусу. Сьогодні для юридичної техніки міжнародного права першочерговим є завдання гармонізації національних податкових законодавств і міжнародного права. 3 міжнародним розподілом праці та спеціалізацією, розвитком науково-технічного прогресу і транспортних зв’язків міжнародне співробітництво стало більш тісним, значно зріс товарообіг, у тому числі обіг інтелектуальної власності між країнами.

Україна почала налагоджувати взаємини зі світовою спільнотою, входити в різні економічні, фінансові, торговельні союзи і клуби. Природно, це обумовлює переміщення матеріальних, фінансових, інтелектуальних та трудових ресурсів з України й назад, що вимагає нагального державного регулювання таких потоків і процесів. Важливе значення при цьому надається податку як одному з ефективних чинників регулювання соціально- економічних відносин не тільки в межах одного національно-територіального утворення, а й у міжнародній економічній діяльності.

Функція гармонізації включає низку актуальних питань, що стоять перед юридичною технікою міжнародного права:

1) усунення або мінімізація перекладення податкового тягаря на інші країни;

2) запобігання ухиленню від сплати податків, обходу податків;

3) обмеження сфери застосування податкового планування;

4) координація податкових систем різних країн з метою створення сприятливих умов для торгівлі та співпраці;

5) взаємне пом’якшення податковихрежимів з метою тісноїінтегра- ції та розширення перетікання капіталу й робочої сили;

6) визначення податкової юрисдикції кожної із співпрацюючих сторін;

7) захист прав платників податків;

8) правила оподаткування майна та доходів резидентів, які використовують свою діяльність в іноземній державі або отримують доходи із закордонних джерел;

g) порядок вирішення спірнихпитань з оподаткування, щовиникають під час торгово-посередницької діяльності;

ю)створеннямеханізму приведення внутрішніхправилоподаткування кожної країни у відповідність до іншої та зближення податкових систем;

її) заходи протистояння ухиленню від сплати й обходу податку.

Юридична сила, а з нею і законна сила, притаманні техніко-юридичному арсеналу міжнародного права, обумовлені тим, що багато його «інструментів»

безпосередньо зачіпають базові загальнолюдські цінності, насамперед природні (природжені) права та свободи людини. Регулятивний вплив юридичної техніки здійснюється з урахуванням динаміки та тенденцій розвитку прав та свобод, конкретних правовідносин, їх функціонування, аналізу найбільш ефективних прийомів правореалізаційної діяльності, рівня розвитку правової культури.

Юридичнатехніка міжнародного права має міжгалузевий характер. Це зумовлено об’єктивними процесами інтеграції національних законодавств, що відбуваються шляхом: впливу на зміст і структуру законодавчих актів національних галузей законодавства; використання в національних законодавствах принципів, правоположень, правил інших держав; конкретизації та адаптації в законодавстві запозиченого матеріалу; заповнення відправних норм галузей національних законодавств.

Цілком конкретне завдання перед національним законодавством з реалізації сво\'іх положень ставить ст. і «Виконання взятих на себе зобов’язань» Європейської Соціальної Хартії ETS № 163 (Страсбург, 3 травня 1996 року)^[208]:

«і. Без шкоди для методів виконання зобов’язань, передбачених у цих статтях, відповідні положення статей 1-31 частини II цієї Хартії виконуються за допомогою: а) законів або правил; b) угод між організаціями роботодавців і працівників; c) поєднання цих двох методів; d) інших відповідних засобів.

2. Вважається, що зобов’язання, які випливають з положень пунктів і, 2, з, 4, 5 і 7 ст. 2, пунктів 4, 6 і 7 ст. 7, пунктів і, 2, 3 ст. io та статей 21 і 22 частини II цієї Хартії, вважаються виконуваними, якщо ці положення застосовуються згідно з пунктом і цієї статті до переважної більшості відповідних працівників».

Юридичнатехніка міжнародного права - система прийомів та засобів цілеспрямованого перетворення міждержавної та внутрішньо- соціальної дійсності на взаємокорисний та ефективно діючий організм.

Юридична технікадає змогу «пізнати» фундаментальні закономірності функціонування всієї сфери міжнародних відносин.

У такому розрізі цей феномен постає як специфічний гносеологічний механізм виявлення логічної структури міждержавних взаємодій, на основі якого право будує свою регулятивнудіяльнісгь. Найважливішою властивістю юридичної техніки міжнародного права є системний характер реалізації її елементів з урахуванням соціальних, економічних, технологічних, організаційно-господарських умов, публічноправових та приватноправових чинників. У сучасних умовах правильна оцінка законодавчого регулювання міжнародних феноменів і явищ неможлива без ощнки негативних глобальних процесів у суспільстві, наприклад, тих, які детермінують зниження цінності людського життя.

Широта взаємодії міжнародного праваз національними законодавчими масивами вимагає насамперед визначення найбільш «цінних» складових його

446 юридичної техніки.

активно використовуваних у практичній взаємодії, так і малоцінних, рідко застосовуваних, а часом і шкідливих для правозастосування.

Дуже корисним є не тільки механічне об’єднання елементних одиниць юридичної техніки міжнародного права в певні групи, а й їхнє об’єднання за функціональним принципом (призначенням).

Так, формально-конструкційні елементи юридичної техніки міжнародного права націлені на фіксацію зовнішнього «вигляду» правового акта, закріплення системності та впорядкованості його змісту. Вони містять такі елементи як вказівка самої форми акта, в яку він втілюється; назва правотворчого органу або органів, які прийняли, затвердили цей акт; найменування (заголовок) акта; преамбула; посгановначастиназ відповідним поділом на розділи, глави, підрозділи, статті, пункти, підпункти, абзаци; вказівки на наслідки недотримання нормативних приписів і порядок відповідальності; вказівки про скасування тих чи тих національних законодавчих актів, час прийняття (видання) акта та набрання ним чинності; підписи відповідних посадових осіб.

Вельми розповсюдженою практикою виступає прийняття додаткових актів до основного. Зокрема йдеться про факультативні протоколи і додатки, які іноді мають самостійний характер. Так, факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії (Нью-Йорк, 25 травня 2000 року)³⁶³ визначає власне функціональне призначення таким чином: «Держави-учасниці цього Протоколу вважають, що для сприяння досягненню цілей Конвенції про права дитини та здійснення її положень, особливо статей і, 11,21,32,33,34,35 і 36, було б доцільно надати більш широкий характер тим заходам, які повинні вживати держави-учасниці з метою забезпечення гарантій захисту дитини від практики торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії».

Проблема зовнішнього вигляду, а точніше юридико-технічного дизайну, практично не досліджена сучасним правознавством.

зм Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії (Нью-Йорк, 25 травня 2000 року) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http: //www.un.org

1994 року XXI Конгресом Всесвітнього поштового союзу); Хартія свободи друку (Лондон, i6 січня 1987 року); Сеульська конвенція 1985 про установи Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій (Сеул, її жовтня 1985 року); Регіональна конвенція про визнання навчальних курсів, дипломів про вищу освіту і вчених ступенів у державах Азії і Тихого океану (Бангкок, i6 грудня 1983 року); Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно державної власності, державних архівів і державних боргів (Відень, 8 квітня 1983 року).

Серед структурно-текстуальних елементів важлива роль відводиться преамбулі міжнародних актів. Преамбули визначають не тільки мотиви, цілі та завдання правового акта, а й показують гуманітарну, загальнолюдську значущість у відповідній галузі правового регулювання.

Загальновизнано, що преамбулу слід вводити у великих правових актах, які змінюють порядок регулювання в тій чи тій сфері. Ha наше переконання, використання преамбули в міжнародних правових актах особливо принципове.

Регулятивна цінність преамбул значною мірою визначається потребами фіксації особливостей сфери правового регулювання.

Цінність преамбули підтверджує вже той факт, що гідність людської особи як основне право і фундамент основних прав у Загальній декларації прав людини 1948 року включено до преамбули: «Беручи до уваги, що визнання гідності, яка властива всім членам людської сімії, і рівних та невід’ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру: ...Генеральна Асамблея проголошує цю Загальну декларацію прав людини як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи та всі держави з тим, щоб кожна людина та кожен орган суспільства, маючи на увазі цю Декларацію, прагнули шляхом освіти сприяти поважанню цих прав і свобод та забезпеченню, шляхом національних і міжнародних прогресивних заходів, загального та ефективного визнання і здійснення їх як серед народів держав-членів Організації, так і серед народів територій, що перебувають під їх юрисдикцією».

Ha окрему увагу заслуговують техніко-юридичні особливості принципів міжнародного права. До цієї категорії належать такі різновиди, як-от: основні (загальновизнані) принципи, поширені переважно в гуманітарній сфері; спеціальні принципи, що застосовують частіше в окремих галузевих напрямах, наприклад, в екологічній сфері (принципи в галузі охорони і використання тваринного світу, збереження та відновлення середовища його проживання).

Як справедливо зазначено в Декларації з нагоди п’ятдесятої річниці Організації Об’єднаних Націй (прийнята резолюцією Генеральної Асамблеї OOH № 50/6 від 24 жовтня 1995 року)³⁶⁴, «Статут Організації Об’єднаних Націй забезпечив міцну основу для заохочення і розвитку міжнародного права. Необхідно продовжувати докладати зусиль щодо заохочення і розвитку міжнародного права з тим, щоб відносини між державами ґрунтувалися на принципах справедливості, суверенної рівності, загальновизнаних принципах міжнародного права та поваги до панування права. Ця діяльність

³