Доктринальні основи юридичної техніки.
У процесі еволюції права відбулося його виокремлення із нормативної системи первіснообщинного ладу. Саме тоді розпочався етап розвитку інституту юридичної техніки. Поділ суспільства на соціально неоднорідні групи спричинив перехід від соціального регулювання, що регулювало суспільні відносини за допомогою соціальних норм, до безпосередньо нормативного регулювання, а відтак зумовив появу юридичної техніки, що виступала як формалізований регулятор для надання праву системних та структурних ознак.
Про відсутність юридичної техніки в первісному праві свідчить її низький рівень розвитку, зумовлений відсутністю елементарних правових понять. Адже первісне право виникло в процесі спільного життя людей внаслідок багаторазового повторення суспільних відносин, виражало волю всієї общини, роду або племені, існувало в усній, неписаній формі у свідомості людей, здійснювалось відповідно до звичаїв, традицій, внутрішнього переконання. Першочергово формувалися не прийоми письмового вираження норм права, а тлумачення неписаних правил, які застосовувалися у кожному конкретному випадку у вигляді усних переказів, приказок, обрядових дій.
Ha сучасному етапі теорія держави і права - чи не єдина наука, що дає узагальнене уявлення про державно-правове життя суспільства. Юридична техніка - складова частина теорії держави і права, але має практичну спрямованість і, можливо, в найближчому майбутньому буде виокремлена як самостійна сфера науки.
За визначення I. Шутака, юридична техніка - це сукупність прийомів і способів підготовки, розгляду, прийняття та обнародування
проектів нормативно-правових, правозастосовних, інтерпретаційних 21 актів, які забезпечують повне, просте, точне, економічне їх співвідношення з життєвими реаліями, волею нормодавця або інтерпретатора[1].
Питання, чи належить юридична техніка до юриспруденції, не відразу стало очевидним.
Видатний німецький вчений P. Ієрінг (l8i8 - 1892 pp.) присвятив цій проблематиці самостійне дослідження, назвавши його «Юридичнатехніка»[2]. У змісті праці висвітлено способи створення законів, тобто законодавчу техніку. P. Ієрінг вважав юридичну техніку способом практичної реалізації теорії права в діяльності юриста.Французький учений M. Opiy заперечував саму необхідність поняття юридичної техніки, оскільки вона, на його думку, неадекватна важливості та значущості права як соціального явища.
Проблему статусу юридичної техніки в системі юридичних наук обґрунтував професор В. Сирих, який вважає, що юридичнатехніка - це самостійна прикладна наука[3].
Ha даний момент більшість вчених погоджується з тим, що в лоні теорії права з’явився відносно автономний науковий напрямок - юридичнатехніка.
Ha думку багатьох авторів, родоначальником юридичної техніки слід вважати англійського вченого Ф. Бекона. Так, у 1620 році вийшла в світ робота Ф. Бекона «Новий органон», в якій автор виклав правила написання законів.
Працю у даному напрямку продовжили французький учений Шарль Луї Монтеск’є, англійський науковець Є. Бентам, німець P. Ієрінг.
У радянській юридичній літературі проблемам юридичної техніки присвячені роботи C. Алексєєва, Д. Керімова, А. Піголкіна, А. Ушакова та ін.
Значний внесок у розвиток юридичної техніки належить заслуженому діячеві науки Російської Федерації, президенту Нижньогородського дослідного науково-практичного центру «Юридична техніка», доктору юридичних наук, професору, академіку В. Баранову. Початок формування наукової школи В. Баранова припадає на 1999 рік, коли невеликий колектив однодумців (В. Баранов, В. Бабаєв, В. Толсгик) організували та провели науково-методичний семінар « Юридична техніка », результатом якого стало видання у січні 2000 року збірника статей «Проблеми юридичної техніки».
3 того часу і до сьогодні школа з різною інтенсивністю функціонує у формі створення різнопланових творчих колективів.
Загалом у розробці основного наукового напрямку школи беруть участь більше по фахівців (як учених, так і практиків)[4].13 червня 2θθ6 p. Управління ФНС у Нижньогородській області зареєструвало як юридичну особу «Нижньогородський дослідний науково-прикладний центр «Юридична техніка», до складу якого увійшло 17 співробітників Нижньогородської академії МВСта 25 фахівців інших юридичних вузів Росії. Школа підгримує досить міцні зв’язки з органами внутрішніх справ. Представники наукової школи за останні роки підготували 19 експертних висновків на проекти федеральних і регіональних законів. Крім того, в усі суб’єкти Російської Федерації підготовлено, опубліковано та розіслано «Рекомендації з підготовки та оформлення проектів федеральних законів». 3 2007 року видається спеціалізований науковий журнал «Юридичнатехніка».
Що стосується України, то активне наукове дослідження юридичної техніки почалось з 90-х pp. XX ст., коли Україна постала на карті світу як молода і незалежна держава. У період планування нової, як передбачалось, правової системи, нової правової ідеології розроблялась і нова концепція створення українського законодавства, головною перевагою якого була б народність, а відтак ясність і простота його положень. Швидкі темпи створення такого законодавства без урахування прийомів та засобів юридичної техніки спричинили прийняття великої кількості необдуманих, юридично неякісних талогічно неструктурованих нормативно-правових актів, що при подальшомуїх застосуванні призвело до численних помилок, колізій та протиріч у регулюванні суспільних відносин, при вирішенні конкретних життєвих обставин.
B Україні традиційно важливою науковою проблемою вважають дослідження техніки правотворчості, яку з різних сторін вивчали українські спеціалісти, зокрема О. Бандурка, K. Волинка, Б. Даневич, О. Дзюбенко, H. Задирака, А. Заєць, C. Ківалов, В. Ковальський, K. Колесник, В. Копєйчиков, О. Мурашин, 3. Погорєлова,Л. Пригара, П. РабіновічД. Рахманіна, В. Риндюк, О.
Скакун, В. Тацій, О. Фатхутдінова, Ю. Шемшученко, О. Ющик та ін.Факультет права Мерсерського університету (США) - «колиска» вчення такого засобу юридичної техніки як юридичне письмо. Інститут юридичного письма (англ. Legal Writing Institute (LWT) - найбільша в світі некомерційна організація, метою якої є вдосконалення техніки юридичного письма. У дослідженні вказаної проблематики беруть участь понад 2000 членів інституту - відомі адвокати, суд ді, а також професори у галузі юридичного письма США, Канади, Європи, Азії, Австралії та Нової Зеландії[5].
LWI було створено як відгалуження першої конференції з юридичного письма, проведеної в університеті П’юджет-Саунд (Puget Sound) у 1984 році. Конференція частково фінансується засобами, що залишилися від Національного фонду розвитку гуманітарних наук ґранту Крістофера Райдота (Christopher Rideout), англійського професора університету П’юджет- Саунд. Лорел Kappi Овтс (Laurel Currie Oates), професор юридичного письма університету Пьюджет-Саунд, допоміг організувати першу конференцію,
в якій взяло участь io8 фахівців з юридичного письма. Концепція LWI досягла 2 3
значного успіху в 1985 році, коли Асоціація американських шкіл права провела конференцію в Чикаго. Численні лідери у галузі юридичного письма, що були присутні на цій конференції, визначили пріоритетний напрям діяльності LWI - сприяння розвитку академічної дисципліни юридичного письма в Європі. Вперше було обґрунтовано, що навчання юридичного письма як однієї з найважливіших навичок практикуючих адвокатів та суд ців вкрай необхідне для підготовки фахівців у галузі права[6].
Особливо цінними для дослідження юридичної техніки стали вітчизняні наукові розробки, висвітлені у працях доктора юридичних наук, професора I. Шутака, а саме: «Общая теория правовых оговорок»[7], «Теория и практика оговорок в праве: система понятий. Терминологический словарь»[8] [9], «Застереження міжнародних нормативно-правових актів (загальнотеоретичні й типологічні аспекги)»и, «Дефекти дефініцій міжнародного права: теоретико- методологічні й техніко-юридичні аспекти»[10], «Техніко-юридичні методи узгодження національного і міжнародного права»[11]. Професор I. Шутак синтезував наукові досягнення і дидактичні новели у сфері юридичної техніки, систематизував поняття, що акумулюють загальні й часткові тенденції виникнення, становлення, розвитку юридичної техніки, а в її рамках - правових застережень. Автор вперше в юридичній науці здійснив дослідження правових застережень як засобів забезпечення максимальної точності у викладенні думки правотворця, вдосконалення методів досягнення компромісу в середовищі правотворчого корпусу та способів оптимізації правового регулювання. 3 метою дослідження правового регулювання та юридичних технологій, проведення наукового аналізу проблем теорії держави і права, правового регулювання та юридичної техніки, розробки концепцій техніко-юридичного 24 забезпечення законотворчої діяльності як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях у гоп році I. Шутак заснував лабораторію академічних досліджень правового регулювання та юридичної техніки в м. Івано- Франківську. Розглядаючи юридичну техніку як відносно самостійну наукову дисципліну, доречно порушити питання про її взаємодію з іншими науками. Якщо звернутися до юридичних наук, то найбільш виразно простежується зв’язок юридичної техніки із загальною теорією права. Причому цей зв’язок охоплює генетичні, методологічні, понятійні аспекти, що дозволяють говорити про загальну теорію права як базову дисципліну щодо юридичної техніки. Загальновизнано, що теорія14 «постачає» юриспруденцію правовими поняттями і категоріями, отримуючи натомість емпіричний матеріал для своїх узагальнень. Крім теоретичних висновків, загальна теорія права, узагальнивши емпіричні дані, формулює й конкретні практичні рекомендації щодо вдосконалення правозастосовної, правотворчої, іншої діяльності, права в цілому. Ці практичні рекомендації, розроблені загальною теорією права на базі матеріалу галузевих наук, і складаютьу своїй основі юридичну техніку. Зв’язок теорії з галузевими дисциплінами проявляється, таким чином, двояко: з одного боку, цей зв’язок виражається в розробці правових понять і категорій (теоретичний зв’язок), з іншого - урозробці напрямів і засобів вдосконалення права у всіх його проявах (практичний зв’язок - юридична техніка). Юридична техніка виступає сполучною ланкою між загальною теорією права та галузевими дисциплінами. Галузеві науки не обмежуються тими практичними рекомендаціями, які розробляє для них теорія права. Професійні прийоми і засоби доповнюють, конкретизують, розвивають положення загальної юридичної техніки, наповнюють їх конкретним практичним змістом. Прикладом можуть служити техніка укладання угоди, техніка ведення судового засідання, техніка кваліфікації злочину. Прикладні юридичні науки, як правило, взаємодіють із загальною теорією права лише опосередковано. Але завдяки практичному характеру юридична техніка вступає із ними в прямі зв’язки. Широкий погляд дозволяє стверджувати, що питання, які вирішуються багатьма прикладними науками, можуть бути включені в предмет юридичної техніки. Наприклад, хіба тактика проведення слідчих дій, методика розслідування злочинів не призначені раціоналізувати юридичну діяльність, сприяти досягненню цілей правового регулювання найбільш ефективними способами? 3 іншого боку, методи і прийоми, що розробляються судовою медициною або судовою бухгалтерією, мають не тільки спеціальний неюридичний зміст, 4 Характерно, наприклад, що значення грецького слова «теорія» і давньоіндійського слова, що означає розум, можна передати за допомогою одного і того ж слова «розгляд», а центральним поняттям в декількох релігійно-моральних філософіях є слово «шлях» як позначення орієнтації помислів, спонукань і повсякденного способу життя для релігійно- праведних людей (буд дизм, даосизм, християнство, іслам). а й адресовані, насамперед, неюристам-фахівцям в інших сферах. Ймовірно, 2 5 межа між юридичною технікою та інтими прикладними науками повинна проводитися залежно від того, чия діяльність ґрунтується на певних правилах. Розвиток юридичної техніки зумовлений її взаємодією з логікою (наукою про закони людського мислення), філологією (наукою про мову), герменевтикою (філософським вченням про інтерпретацію). У літературі до числа дисциплін, взаємопов’язаних із юридичною технікою, включають також праксеологію (науку про правильно організовану, ефективну діяльність), кібернетику (теорію інформації) та ін. Отже, юридична техніка - теоретико-прикладна юридична наука, предметом вивчення якої є закономірності раціональної юридичної діяльності зі створення, тлумачення та реалізації права. У системі юриспруденції юридична техніка вирішує завдання систематизації знань про методи та прийоми здійснення юридичної діяльності, що формуються загальною теорією права, галузевими та прикладними юридичними науками. 1.2.