Понятійно-категоріальний апарат юридичної техніки.
Під словом «техніка», яке лежить в основі поняття юридичної техніки, розуміють: практичну діяльність; рекомендації щодо найбільш доцільних способів здійснення практичної діяльності; мистецтво здійснення практичної діяльності; сукупність засобів практичної діяльності тощо.
Г. Муромцев вказує на багатозначність досліджуваного поняття, що створює проблеми в його використанні як наукового, вбачаючи одночасно два шляхи розв’язання: відмову від цього поняття або домовленість між юристами про його однозначність. Автор пропонує визнати юридичну техніку багатоаспектною категорією для вираження:
1) прикладних аспектів професійної юридичної діяльності;
2) формально-структурних аспектів теорії права, а також чинного права;
3) ступеня досконалості форми, структури і мови права.
Зробимо з цього приводу декілька попередніх зауважень. Безумовно,
юридична техніка розвивалась протягом усієї історії існування права, проявлялася через навички, прийоми практичної діяльності щодо реалізації права, а пізніше - як рекомендації щодо найбільш доцільного способу та здійснення цієї діяльності. Зміст цих рекомендацій збагачувався і змінювався в міру розвитку права як явища суспільного житгя та науки щодо пізнання його закономірностей, принципів розвитку та існування.
Отже, можна стверджувати, що зміст юридичної техніки органічно пов’язаний з сутністю та ознаками самого права, що виникає у зв’язку з його функціонуванням. Завдяки нагромадженню практичного досвіду юридична техніка переростає в теоретичне знання про шляхи, способи та засоби реалізації права в процесі здійснення юридично значущої діяльності.
B аспекті викладеного простіше буде розглядати юридичну техніку як явище, що стосується лише форми та структури в праві. Такий підхід сформувався в країнах романо-германської системи права на рубежі XIX - XX ст. у контексті розвитку доктрини юридичного позитивізму, який вбачав роль правової науки лише у формально-юридичному аналізі права, розглядав форму права, відмежовуючись від його змісту.
Єдність форми і змісту в праві дає підстави стверджувати, що юридична техніка певним чином впливає не тільки на формулювання, а й на пошук його правового змісту. Тому завдання юридичної науки - розкрити тенденції і межі впливу юридичної техніки[12]. У країнах романо-германської системи права поняття юридичної техніки загальновизнане, але має неоднаковий зміст. Західноєвропейські автори висловлюють різні погляди щодо цього. Одні з них вважають, що сфера юридичної техніки - це правотворчість і судочинство, де норми, вироблені наукою, мають своє тлумачення і застосування. Друга група авторів розглядає юридичну техніку, з одного боку, як деякий інтелектуальний різновид правотворчості, як розвиток концепцій, завдяки яким право неминуче набуває наукового вираження; а з іншого - як будь-яку роботу щодо логічної систематизації норм права, що здійснюється спільними зусиллями доктрини та судової практики.Прихильники третього погляду розуміють юридичну техніку як сукупність засобів і процедур, що забезпечують реалізацію цілей права та його захист. Четверта група авторів вбачає в юридичній техніці засіб трансформації соціальних потреб на мову права, конструювання обов’язкових норм для підтримання порядку в суспільстві. Водночас деякі західноєвропейські дослідники взагалі заперечують необхідність поняття «юридична техніка», оскільки вони, як вони вважають, не є адекватним значенню права, «вульгаризує право як таке».
У радянській правовій літературі, як відзначає Г. Муромцев, до 6o-x років XX ст. у публікаціях на таку тему переважав «широкий» підхід до проблеми, позбавлений впливу офіційної правової доктрини. У бо-ті роки окреслюється «публічно-правовий підхід» до цієї проблеми, коли поняття «юридичнатехніка» замінюється поняттям «законодавчатехніка», підякою розуміють сукупність прийомів і методів підготовки та видання найбільш досконалих за формою і структурою нормативних актів.
Ha думку вказаного автора, сучасна ситуація у сфері розробки проблем юридичної техніки характеризується як перехідна.
Спостерігається, з одною боку, чітка тенденція до відмови від старих підходів, надання проблемі нового ракурсу, а з іншого - незавершеність процесу, що підтверджується, зокрема, відсутністю чіткої системи категорій для позначення юридичної техніки.Очевидно, однак, що розуміння наукового поняття юридичної техніки має здійснюватися шляхом діалектичного усвідомлення її як цілісності, що належить виключно до сфери публічного права, сфери юридичної діяльності.
Юридична діяльність є специфічним видом роботи, яка пов’язана 27 з правовим забезпеченням державного управління, що зводиться до реалізації апаратом держави законодавчої, адміністративної і правоохоронної функцій. У літературі запропоновано визначати юридичну діяльність як «об’єктивовану в офіційних актах, опосередковану правом, інтелектуально- вольову, управлінську, виробничо-трудову діяльність компетентних установ та організацій, що здійснюється у певних процедурно-процесуальних формах за допомогою спеціальних юридичних дій та операцій, способів і засобів, спрямовану на вирішення суспільних завдань і функцій, задоволення публічних і приватних інтересів».
Здійснення владної діяльності апаратом держави включає різноманітний зміст, що не позбавлений також і випадкового змісту, який виявляється як свавілля. Останнє є передумовою виникнення правової форми діяльності апарату держави, що надає цій діяльності субстанційного характеру, значення юридичної діяльності, виступає як її необхідність. Вказаний субстанційний характер юридичної діяльності передбачає об’єднання багатоманітного змісту функцій окремих представників апарату держави, визначаючи їх межі, міру діяння агентів публічної влади, виявляючи себе як суть і підставу цих діяльностей, виступаючи як щось стале в них, як їх закон.
Таким моментом єдності вважається нормативність як спосіб координації названих діяльностей.
Юридичний закон («закон узагалі») як нормативний спосіб санкціонування державою правил поведінки людей у цьому абстрактному вигляді не існує.
У різних країнах закон втілюється в різних видах нормативно-правових актів, в якихуказані правила, сформовані в різноманітні юридичні норми, що належать до юридичного закону як частини до цілого. Лише в усій сукупності нормативно-правових актів закон стає дійсним юридичним законом.Буття окремих нормативно-правових актів щодо закону є чимось випадковим, TONty різні норми права можуть міститися в різноманітних нормативно-правових актах, зокрематаких, що суперечать один одному, виключаючи один одного повністю або частково. У сукупності нормативно-правових актів може повністю або частково виявитися відсутність гіпотези, диспозиції чи санкції норми, що певною мірою заперечує дійсність закону взагалі.
Суттєвим недоліком правотворчого процесу є відсутність єдиних критеріїв при виробленні та виборі форми нормативно-правових актів. Зокрема, не зовсім зрозуміло, чому в одних випадках певне коло правових відносин регулюється законом, а в інших - президентськими указами, урядовими постановами, відомчими нормативно-правовими актами, нормативно- правовими актами органів місцевого самоврядування. Суперечність між законом та указом руйнує нормальне функціонування всієї системи чинних нормативно-правових актів. B одному випадку закон встановлює досить абстрактні принципи регулювання певних відносин, в іншому - законодавча деталізація зводиться до рівня відомчої інструкції.
Такий випадковий характер втілення юридичних норм у нормативно-правових актах вимагає особливого способу здійснення юридичної
28 діяльності. Цим необхідним способом здійснення юридичної діяльності, тобто вироблення і реалізації юридичних норм, який забезпечує втілення в зазначених нормах дійсного змісту закону, реалізацію юридичного закону як дійсного, і стає юридична техніка.
Загалом юридична техніка як необхідний спосіб вироблення і реалізації норм права в юридичній діяльності апарату держави визначається змістом такої діяльності, а отже, характером суб’єкта, цілі, засобів, матеріалу, технології (функцій, методів, прийомів) та продукту юридичної діяльності. Оскільки юридична діяльність взагалі у такій абстрактній формі не існує, а здійснюється як законодавча, адміністративна та правоохоронна функції держави, то зміст цієї діяльності слід розглядати, виходячи з особливостей кожної з названих загальних функцій.
Зрозуміло, що юридична техніка буде різною для кожного з цих видів юридичної діяльності, оскільки вони передбачають різних конкретних суб’єктів цієї діяльності, особливі завдання, засоби, продукти тощо. У зв’язку з цим юридична техніка поділяється на техніку нормотворення і нормозастосування, виступаючи як законодавча, адміністративна та правоохоронна техніка, що, в свою чергу, набуває різноманітних конкретних форм.
1.3.