ВСТУП

Охорона ґрунтів є однією з планетарних проблем су­часності, з якою безпосередньо пов\'язане забезпечення продовольством населення планети, яке постійно зростає. Збереження та відтворення родючості ґрунтів, раціоналіза­ція та екологізація землекористування по суті є основою для вирішення продовольчих, економічних, екологічних та інших проблем людства, і забезпечення безпеки кожної національної держави.

Серед впливових чинників деградації ґрунтового покри­ву України в умовах проведення земельної реформи, пере­розподілу земель і переходу на нові форми господарюван­ня основне місце займає виснажливе сільськогосподарське землекористування. Особливу небезпеку має зниження загального рівня культури землеробства через фінансові й матеріально-технічні проблеми, слабку державну підтрим­ку сільськогосподарських виробників, квапливу реорганіза­цію та ліквідацію великотоварного сільськогосподарського виробництва без урахування конкретних економічних, со­ціальних та екологічних умов і належного землевпорядного обґрунтування. Незадовільний стан значної частини земельного фонду країни певною мірою зумовлений їх недостат­ньою правовою захищеністю та відсутністю економічних санкцій за погіршення якості ґрунтового покриву.

Антропої енно-техногенний вплив на довкілля постій­но збільшується і досяг критичних значень, що значною мірою позначилось на деградації ґрунтового покриву. По­гіршуються фізичні та хімічні властивості ґрунтів, збільшу­ються площі деградованих земель, забруднених атмосфер­ними викидами і епічними водами, хімічними речовинами і радіонуклідами.

Середньорічний розрахунковий змив ґрунту з орних земель становить 15 т/га за рік, втрати гумусу при цьо­му сягають 0,5 т/га, а поживних речовин - 0,6 т/га (тобто значно більше, ніж вноситься з добривами). Щорічно від ерозії втрачається 460 млн т ґрунту. В еродованих ґрунтах міститься 23,7 млн т гумусу, понад 1 млн т азоту, 0,7 млн т фосфору. Втрати продукції землеробства від ерозії щоріч­но оцінюють у 9-12 млн т зернових одиниць. Поряд з пло­щинною ерозією досить інтенсивно розвиваються процеси лінійного розмиву та яроутворення. Площа ярів становить 140,8 тис. га, а їх кількість сягає понад 500 тис. Окремі яруж­но-балкові системи (Ржищівська, Норинська, Понорниць-ка) мають інтенсивність ерозії, що перевищує середні по­казники у 15-20 разів. Вітрової ерозії систематично зазнає понад 6 млн га земель, а в роки з пиловими бурями - до 20 млн га.

Земельні ресурси країни мають постійну тенденцію до

погіршення також і за іншими якісними показниками ґрун­тів (засоленість, солонцюватість, перезволоженість тощо). Зокрема, 9,6 млн га сільськогосподарських угідь становлять кислі ґрунти, з яких на середньокислі та сильнокислі при­падає 4,4 млн га, 5,2 млн га - близькі до нормальних. Со­лонцюваті (середньо і сильно) ґрунти займають 0,5 млн га сільськогосподарських угідь, а засолені -1,7 млн га. Крім того, 1,9 млн га сільськогосподарських угідь займають пере­зволожені, 1,8 млн га - заболочені і 0,6 млн га - кам\'янисті грунти. Велика питома вага заболоченої та перезволоженої ріллі в цілому в Україні становить 8%, а в деяких областях (Закарпатська, Львівська) - навіть понад 60%.

Отже, в структурі земельного фонду нашої країни значні площі займають ґрунти, які характеризуються не­задовільними властивостями (змиті, дефльовані, засолені, солонцюваті, перезволожені тощо), тому вони є деградо-ваними і малородючими. За розрахунками площа таких грунтів перевищує 6,5 млн га (20% площі ріллі), а прямі щорічні втрати (тобто різниця між вартістю валового про­дукту і витратами на його одержання) сягають у середньо­му 66,5 грн/га або загалом в Україні - близько 400 млн грн.

Унаслідок аварії на Чорнобильській АЕС забрудне­но 8,4 млн га сільськогосподарських угідь, у тому числі 3,5 млн га ріллі, близько 400 тис. га природних кормових угідь та понад 3 млн га лісів. Обстеження на вміст важких металів у ґрунтах свідчать про високий рівень забруднення в промислових центрах центральної частини України і Дон­басу. Загалом по Україні зменшився вміст пестицидів і отру­тохімікатів в грунтах, а в низці областей (Миколаївська, Хер­сонська, Київська) в зразках ґрунту їх зовсім не виявлено.

За останнє десятиріччя тривав спад обсягів робіт з підвищення родючості ґрунтів. Застосування мінеральних добрив зменшилося від 141 кг/га діючої речовини до 21, тобто майже в 7 разів, а органічних з 8,1 до 3,2 т/га, або в 2,5 раза. В землеробстві усталився негативний баланс по­живних речовин. Різке зменшення обсягів вапнування зумовило збільшення площ ґрунтів з підвищеною кислотніс­тю. Все це зумовлює інтенсифікацію таких деградаційних процесів, як підвищення мінералізації гумусу, погіршення фізичних і фізико-хімічних властивостей ґрунтів. З метою подолання подальшої деградації ґрунтів потрібно розро­бити законодавчу регламентацію в галузі охорони ґрунтів. Зазначимо, що наукові дослідження питань правової охорони ґрунтів у вітчизняній юридичній літературі до­статньо не висвітлені. Безумовно, загально охарактеризо­вано окремі питання правової охорони ґрунтів і проблеми законодавчої регламентації їх псування через забруднення і засмічення у працях В.І. Андрейцева, Л.В.

Проте окремі проблеми правової охорони ґрунтів, зок­рема питання юридичної відповідальності як способу їх охорони, законодавчої регламентації відповідальності за псування ґрунтів через їх забруднення і засмічення не були досліджені. Необхідність спеціального висвітлення питань правової охорони ґрунтів, на нашу думку, є нагальною проблемою сучасної земельно-правової науки, зумовленої незадовільним станом ґрунтового покриву українських зе­мель та недостатньою правовою захищеністю земельних ресурсів, відсутністю комплексних досліджень юридичної відповідальності за псування грунтів та неурегульованістю суспільних відносин у сфері правової охорони ґрунтів.

Запропоноване видання не претендує на вичерпне ви­світлення усіх зазначених питань, але певною мірою воно усуває дослідницьку прогалину, що утворилася у цій сфері. Сприйнятий у роботі комплексний аналіз змісту вимог чинного законодавства щодо визначення ґрунтів як об\'єкта правової охорони, законодавчої регламентації відповідаль­ності за їх руйнування, а також урахування сучасних здобутків юридичної науки та практичних результатів здійс­нення правової охорони ґрунтів може надати новий пош­товх для вдосконалення правового регулювання земельних відносин з метою поліпшення екологічного стану ґрунтів. Запропоновані висновки можуть бути використані в про­цесі законотворчої роботи над вдосконаленням аграрного, земельного та екологічного законодавств, зокрема під час розробки нових нормативно-правових актів.

Автор висловлює щиру подяку рецензентам: доктору юридичних наук, член-кореспонденту Академії правових наук України, завідувачу кафедри екологічного права На­ціональної юридичної академії України ім. Ярослава Муд­рого, професорові М.В. Шульзі, кандидату юридичних наук, завідувачеві кафедри трудового, земельного та екологічно­го права Одеського юридичного інституту Національного університету МВС України, доцентові О.М. Пащенку. Ав­тор щиро вдячний доктору юридичних наук, професорові Н.І. Титовій, доктору юридичних наук, академіку Академії правових наук України, Заслуженому діячеві науки і техніки України, професорові О.О. Погрібному, кандидату юридич­них наук, завідувачеві кафедри аграрного, земельного та еко­логічного права Одеської національної юридичної академії, професорові І.І. Каракашу за корисні поради і допомогу в написанні цієї праці та підготовці її до видання.