Атмосферне повітря як об’єкт правової охорони

Атмосферне повітря — природня суміш газів, що перебуває за межами приміщень і споруд. Ця суміш складається переважно з азоту (понад 78 %) і кисню (близько 21 %), а також аргону, вуглекислого газу, водню, гелію, неону, азоту, куряви, водяної пари та деяких інших речовин (у сукупності близько 1 %).

Атмосферне повітря слугує надійним захистом від шкідливих космічних випромінювань, визначає клімат конкретної місцевості і планети загалом, справляє вирішальний вплив на здоров’я людини та її працездатність, на життєдіяльність рослинного і тваринного світу. Атмосферне повітря виконує також геологічні, екологічні, терморегуляційні, енергоресурсові, господарські та інші функції^{1 [95]. Атмосферне повітря і атмосфера в цілому мають багато інших якостей: проводять енергію Сонця, в економічній діяльності суспільства їх інтенсивно використовують як транспортну комунікацію. Газова оболонка рятує все живе на Землі від згубних ультрафіолетових, рентгенівських і космічних променів. Верхні шари атмосфери частково поглинають, частково розсіюють ці промені. Великим є значення атмосфери у розподілі світла. Повітря атмосфери розриває сонячні промені на мільйон дрібних променів, розсіює їх і створює те рівномірне освітлення, до якого ми звикли1.}

До атмосферного не належить повітря, що міститься в балонах, компресорах. Критерієм розмежування атмосферного та іншого повітря є природній зв’язок першого з природним середовищем^{[96] [97].}

Під забрудненням атмосферного повітря розуміють збільшення концентрації фізичних, хімічних та біологічних компонентів понад рівень, що виводить природні системи зі стану рівноваги.

За даними природоохоронних відомств України найзабрудне- нішим повітря є в Маріуполі, Запоріжжі, Дніпропетровську, Донецьку, Одесі, Києві, Кривому Розі, Макіївці, Одесі. Серед промислових викидів основними джерелами забруднення атмосферного повітря є низькі технологічні та вентиляційні викиди, безперервна дія яких становить близько 80 % від загальної кількості викидів^[98]. Процеси виплавки чавуну і переробки його на сталь супроводжується викидом в атмосферу різних газів. Викид пилюки в розрахунку на 1 т придатного чавуну становить 4,5 кг, сірчистого газу — 2,7 кг, марганцю — 0,1—0,6 кг. Разом із доменним газом в атмосферу в невеликих кількостях викидаються також з’єднання миш’яку, сурми, свинцю, ртуті й рідких металів, ціаністого водню і смолистих речовин.

Викиди в атмосферу в хімічної промисловості відбуваються в процесі виробництва кислот, гумотехнічних виробів, фосфору, пластичних мас, барвників і мийних засобів. У викидах містяться аміак (3,7 %), бензин (3,3 %), сірковуглець (2,5 %).

З-поміж 45 тис. промислових об’ єктів столиці України, що забруднюють повітря, лише 30 % мають очисні споруди й устаткування. Найбільшим забруднювачем повітря є автотранспорт, який щороку викидає в повітря 110 тис. т шкідливих газів. За рік автомобілі спалюють мільйон тонн кисню, якого б вистачило для дихання 30 млн людей.

Концентрація шкідливих речовин в атмосфері визначається не лише масою викиду, а й кліматичними і метеорологічними характеристиками місцевості. Закономірності поширення домішок зумовлені як властивістю самих забрудників, так і регіональними можливостями природного середовища^[99].

Україна вирізняється значним забрудненням атмосферу, особливо у промислово розвинених областях. У 2001 році на душу населення припадало 83,3 кг шкідливих речовин, викинутих в атмосферу, тоді як у 1990-му — 299,7 кг. Істотне зменшення викидів в атмосферу України, що спостерігається останнім десятиліттям, зумовлене припиненням або істотним зниженням обсягів роботи багатьох промислових підприємств².

У великих промислових центрах країни концентрація різноманітних домішок в атмосфері є неоднорідною. У повітрі 100 міст України максимальна концентрація деяких шкідливих речовин перевищувала допустимий рівень у десять і більше разів. Залежно від промислової спеціалізації міста в його атмосфері підвищується концентрація певної домішки. Рівень наявності пилу підвищується в атмосфері міст із переважанням будівельної індустрії і промисловістю чорної металургії. Сполучення сірки концентрується в районах розташування підприємств кольорової металургії та нафтохімії. Загальний внесок у підвищення концентрації окислів азоту в атмосфері роблять підприємства чорної металургії, хімії та мінеральних добрив.

Основними антропогенними джерелами забруднення атмосфери є:

— теплове й енергетичне устаткування, промислові підприємства;

— сільське господарство, транспорт.

Наслідки забруднення атмосфери:

— коливання прозорості атмосфери;

— підвищення температури.

Об’єктом екологічного права і правової охорони виступає атмосферне повітря. Його нормативне визначення закріплено в ст. 1 Закону «Про охорону атмосферного повітря», а саме: ат-

мосферне повітря — життєво важливий компонент навколишнього природного середовища, який являє собою природну суміш газів, що перебуває за межами житлових, виробничих та інших приміщень.

Суміжними, але не тотожними поняттю «атмосферне повітря» є поняття «атмосфера» і «повітряний простір»1. Атмосфера — це зовнішня оболонка Землі, яка сягає від її поверхні в космічний простір на 30 тис. км. Що ж до поняття «повітряний простір», то відповідно до ст.

Ознаками атмосферного повітря є:

— природна суміш газів, що вказує на його природне походження;

— воно є необхідною умовою для існування людини, тобто виконує функції життєзабезпечення;

— воно є складовою навколишнього природного середовища і нерозривно з ним пов’язане.

Особливості атмосферного повітря як природного об’єкта зумовлюють особливість його правового режиму. По-перше, це особливість встановлення власності на атмосферне повітря. Подруге, на відміну від інших природних об’ єктів атмосферне повітря не підлягає обліку. По-третє, на відміну від інших природних об’ єктів, у законодавчому регулюванні яких значну питому вагу мають норми, що регулюють порядок використання, стосовно атмосферного повітря законодавство практично не містить норм про його використання. По-четверте, законодавство щодо атмосферного повітря регулює переважно охоронні відносини, спрямовані на запобігання негативному впливу на атмосферне повітря, поліпшення якісного складу атмосферного повітря. Поп’ яте, враховуючи специфіку атмосферного повітря як природного об’ єкта, що перебуває в постійному русі і переноситься на різні відстані, воно не може обмежуватися кордонами однієї держави.

Слід зазначити, що в екологічно-правовій літературі недостатньо досліджено правові питання охорони озонового шару атмосфери, не проведено комплексного аналізу міжнародного й національного законодавства, що забезпечує охорону озонового шару атмосфери Землі. ^[100]

^[1] Каракаш 1.1. Природноресурсове право України: Навч. посіб. — С. 334—335.

В Україні сформувався інститут атмосфероохоронного права, в якому важливе місце посідає Закон України «Про охорону атмосферного повітря» від 16.10.1992 року, в редакції Закону «Про внесення змін до Закону України «Про охорону атмосферного повітря» від 21.06.2001 року № 2707, а також Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» та інші нормативно-правові акти.

На підставі ст. 39 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» атмосферне повітря визначено природним ресурсом загальнодержавного значення. Це означає, що управління в царині використання атмосферного повітря здійснюється на загальнодержавному рівні. Органом, відповідальним за використання атмосферного повітря, є Мінприроди.

На підставі ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» розрізняють загальне і спеціальне використання атмосферного повітря. Оскільки використання атмосферного повітря, як правило, не потребує отримання дозволів і внесення збору, в більшості випадків використання атмосферного повітря здійснюється на праві загального використання¹. Це стосується і використання атмосферного повітря для підприємницької діяльності: для вилучення атмосферних газів, охолодження чи для інших технологічних процесів. Однак використання атмосферного повітря для викиду і поширення забруднюючих речовин вважається спеціальним видом використання атмосферного повітря і потребує отримання дозволу і сплати збору. Спеціальним видом використання атмосферного повітря є також поширення звуку, електромагнітного та іонізуючого випромінювання, вплив інших фізичних та біологічних чинників на атмосферне повітря з використанням стаціонарних джерел.

Відповідно до ст. 11 Закону «Про атмосферне повітря» викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, який видається територіальним органом спеціально уповноваженого ^[101]

центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів за погодженням із територіальним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров’я.

Дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря видаються за умови: неперевищення впродовж терміну їх дії встановлених нормативів екологічної безпеки; неперевищення нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел; дотримання вимог щодо технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин.

Дозвіл видається не менш як на п’ять років згідно із Порядком проведення та оплати робіт, пов’язаних із видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, затвердженим Постановою КМ від 13.05.2002 року № 302. Оскільки законодавство не передбачає отримання дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря фізичними особами, які не є суб’єктами підприємництва, виходить, що вони можуть здійснювати такі викиди на праві загального використання атмосферним повітрям.

Якщо за результатами спостережень за станом атмосферного повітря або розрахунковими даними встановлено зони, де внаслідок причин об’ єктивного характеру зафіксовано перевищення нормативів екологічної безпеки, приймається рішення про поетапне зниження викидів забруднюючих речовин підприємствами, установами, організаціями та громадянами — суб’єктами підприємницької діяльності. Тривалість кожного етапу та необхідне зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин на кожному етапі встановлюються територіальними органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів за погодженням з територіальними органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров’ я.

Порядок проведення та оплати робіт, пов’язаних із видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності, які отримали такі дозволи, встановлює Кабінет Міністрів України.

Законодавство передбачає нормування спеціального використання атмосферного повітря для викиду забруднюючих речовин. Нормування здійснюється шляхом встановлення для кожного стаціонарного джерела викидів нормативів граничнодопустимих викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря (ГДВ). Порядок розроблення та затвердження нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин зі стаціонарних джерел визначено Постановою КМ від 28.12.2001 року № 1780. Суб’єктам права спеціального використання атмосферного повітря забороняється перевищувати зазначені нормативи.

Ст. 13 Закону «Про охорону атмосферного повітря» визначає, що рівні впливу фізичних та біологічних чинників на стан атмосферного повітря, вимоги щодо їх скорочення встановлюються відповідним дозволом на основі затверджених нормативів. Порядок розроблення, видачі та оплати робіт, пов’язаних із видачею дозволів на рівні впливу фізичних та біологічних чинників на стан атмосферного повітря, та обліку підприємств, установ, організацій і громадян — суб’єктів підприємницької діяльності, які отримали такі дозволи, встановлюється Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 року № 432. Дозвіл видається безоплатно органами Мінприроди за погодженням з органами державної санітарно-епідеміологічної служби на термін не менш як п’ять років. Відтак фізичні особи, які не є суб’єктами підприємництва, мають право здійснювати шумовий, електромагнітний чи інший вплив в атмосферне повітря на праві загального використання. Порядок розроблення й затвердження нормативів гранично допустимого рівня фізичних і біологічних чинників стаціонарних джерел забруднення на стан атмосферного повітря затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 року № 300.

Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни — суб’ єкти підприємницької діяльності зобов’ язані вживати необхідних заходів із запобігання та недопущення перевищення встановлених рівнів впливу фізичних та біологічних чинників на стан атмосферного повітря і здоров’ я людини.

Спеціальне використання атмосферного повітря передбачає сплату збору. Нині передбачається сплата збору лише за забруднення атмосферного повітря у складі збору за забруднення навколишнього природного середовища відповідно до порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 року № 303.

Управління у сфері охорони атмосферного повітря — діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань, спрямована на збереження, поліпшення та відновлення стану атмосферного повітря, запобігання і зниження рівня забруднення атмосферного повітря, дотримання вимог ат- мосфероохоронного законодавства, запобігання порушенням у цій сфері та захист екологічних прав громадян^[102].

Відповідно до ст. 3 Закону «Про охорону атмосферного повітря» державне управління у сфері охорони атмосферного повітря здійснюють: Кабінет Міністрів України; спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів; спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань охорони здоров’я; Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування.

Серед основних функцій управління у сфері охорони атмосферного повітря вирізняють: стандартизацію і нормування; здійснення екологічної і санітарної експертизи; здійснення контролю і моніторингу в царині охорони атмосферного повітря.

Стандартизацію і нормування у сфері охорони атмосферного повітря проводять з метою встановлення комплексу обов’ яз- кових норм, правил, вимог до охорони атмосферного повітря від забруднення та забезпечення екологічної безпеки.

Стандартизація і нормування у сфері охорони атмосферного повітря спрямовані на: забезпечення безпечного навколишнього природного середовища та запобігання екологічним катастрофам; реалізацію єдиної науково-технічної політики у сфері охорони атмосферного повітря; встановлення єдиних вимог до обладнання і споруд щодо охорони атмосферного повітря від забруднення; забезпечення безпеки господарських об’ єктів і запобігання виникненню аварій і техногенних катастроф; впровадження і використання сучасних екологічно безпечних технологій.

Стандарти у сфері охорони атмосферного повітря розробляють, приймають, схвалюють, переглядають, змінюють, припиняють їхню дію в порядку, встановленому законом.

У сфері охорони атмосферного повітря встановлено такі нормативи:

нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря; нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел; нормативи гранично допустимого впливу фізичних та біологічних чинників стаціонарних джерел; нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних чинників пересувних джерел; технологічні нормативи допустимого викиду забруднюючих речовин.

Законодавством можуть встановлюватися й інші нормативи у сфері охорони атмосферного повітря.

Порядок розроблення й затвердження нормативів у сфері охорони атмосферного повітря встановлює Кабінет Міністрів України відповідно до закону «Про охорону атмосферного повітря».

Нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря

Для оцінки стану забруднення атмосферного повітря встановлюють нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря та нормативи гранично допустимих викидів в атмосферне повітря забруднюючих речовин, рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних чинників у межах населених пунктів, у рекреаційних зонах, в інших місцях проживання, постійного чи тимчасового перебування людей, об’єктах навколишнього природного середовища з метою забезпечення екологічної безпеки громадян і навколишнього природного середовища:

Нормативи якості атмосферного повітря є критерієм, що відображає гранично допустимий максимальний вміст забруднюючих речовин в атмосферному повітрі.

Г ранично допустимі рівні впливу акустичного, електромагнітного, іонізуючого та інших фізичних чинників і біологічного впливу на стан атмосферного повітря населених пунктів відображають гранично допустимий максимальний рівень впливу на атмосферне повітря, за якого відсутній шкідливий вплив на здоров’ я людей і навколишнє середовище.

Для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватися суворіші нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря.

Нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел. Нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин та їх сукупності, що містяться у складі пилогазоповітряних сумішей, що відводяться від окремих типів обладнання, споруд і надходять в атмосферне повітря від стаціонарних джерел, встановлюються з метою забезпечення дотримання нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря з урахуванням економічної доцільності, рівня технологічних процесів, технічного стану обладнання, газоочисних установок.

Для діючих і тих, що проектуються, окремих типів обладнання і споруд залежно від часу розроблення та введення в дію, наявності наукових і технічних розробок, економічної доцільності встановлюються: норматив гранично допустимого викиду забруднюючої речовини стаціонарного джерела; технологічні нормативи допустимих викидів забруднюючих речовин або їх суміші, які визначаються в місці їх виходу з устаткування.

До технологічних нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин належать:

поточні технологічні нормативи — для діючих окремих типів обладнання, споруд на рівні підприємств із найкращою наявною технологією виробництва аналогічних за потужністю технологічних процесів;

перспективні технологічні нормативи — для нових і таких, що проектуються, будуються або модернізуються, окремих типів обладнання, споруд з урахуванням досягнень на рівні передових вітчизняних і світових технологій та обладнання.

Нормативи гранично допустимого впливу фізичних та біологічних чинників стаціонарних джерел.

Нормативи гранично допустимих рівнів впливу на атмосферне повітря встановлюють для кожного стаціонарного джерела стосовно створюваних ним видів фізичних і біологічних чинників.

Нормативи гранично допустимого впливу фізичних та біологічних чинників встановлюються на рівні, за якого фізичний та біологічний вплив усіх джерел у цьому районі, з урахуванням перспектив його розвитку, в період терміну дії встановленого нормативу не призведе до перевищення нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря (за найсуворішим нормативом).

Нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних чинників пересувних джерел.

Для кожного типу пересувних джерел, що експлуатуються на території України, встановлюються нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних чинників цих джерел, які розробляються з урахуванням сучасних технічних рішень щодо зменшення утворення забруднюючих речовин, зниження рівнів впливу фізичних чинників, очищення відпрацьованих газів та економічної доцільності.

Згідно зі ст. 31 «Про охорону атмосферного повітря» державному обліку в царині охорони атмосферного повітря підлягають: об’єкти, що справляють або можуть справити шкідливий вплив на здоров’я людей та на стан атмосферного повітря; види та обсяги забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря; види і ступені впливу фізичних та біологічних чинників на стан атмосферного повітря. Державний облік у сфері охорони атмосферного повітря здійснюється за єдиною системою в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Моніторинг у сфері охорони атмосферного повітря проводять з метою отримання, збирання, оброблення, збереження та аналізу інформації про викиди забруднюючих речовин та рівень забруднення атмосферного повітря, оцінювання та прогнозування його змін і рівня небезпечності та розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень у сфері охорони атмосферного повітря.

Моніторинг у сфері охорони атмосферного повітря є складовою державної системи моніторингу навколишнього природного середовища. Порядок організації та проведення моніторингу у сфері охорони атмосферного повітря встановлює Кабінет Міністрів України.

Контроль у сфері охорони атмосферного повітря.

Відповідно до ст. 27 Закону «Про охорону атмосферного повітря» контроль у сфері охорони атмосферного повітря здійснюється з метою забезпечення дотримання вимог законодавства про охорону атмосферного повітря місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, посадовими особами цих органів, а також підприємствами, установами, організаціями та громадянами.

Державний контроль у сфері охорони атмосферного повітря здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його територіальними органами, а також іншими спеціально уповноваженими на це органами виконавчої влади. Порядок здійснення державного контролю у сфері охорони атмосферного повітря визначають відповідно до закону.

Виробничий контроль за охороною атмосферного повітря здійснюється підприємствами, установами, організаціями та громадянами — суб’єктами підприємницької діяльності в процесі їхньої господарської та іншої діяльності, якщо вона справляє шкідливий вплив на стан атмосферного повітря.

Громадський контроль у сфері охорони атмосферного повітря здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Контрольні запитання ^{[103] [104] [105] [106] [107]}