Поняття державного управління у галузі охорони навколишнього природного середовища
Державне управління у галузі охорони навколишнього природного середовища є однією з найважливіших функцій державних органів та органів місцевого самоврядування1. Державному управлінню притаманні всі ознаки виконавчої влади.
З урахуванням цього державне управління у сфері охорони навколишнього природного середовища є видом діяльності органів виконавчої влади з реалізації внутрішньої та зовнішньої екологічної політики держави, її внутрішньої та зовнішньої екологічних функцій[59] [60].Це управління здійснюється на засадах, передбачених Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», природоресурсовими та іншими актами екологічного законодавства, а також законодавством, яким регулюється діяльність органів державного управління загалом. Згідно зі ст. 16 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» воно полягає у здійсненні в цій сфері функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.
Метою державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища, відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», є реалізація законодавства, контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Державне управління у сфері охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, Ради та їхні виконавчі й розпорядчі органи, а також спеціально уповноважені на те державні органи з охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України.
Спеціально уповноваженими державними органами управління у сфері охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів в Україні є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органи на місцях та інші державні органи, до компетенції яких законодавством України та Автономної Республіки Крим віднесено здійснення зазначених функцій.
Громадське управління у царині охорони навколишнього природного середовища здійснюється громадськими об’єднаннями й організаціями, якщо така діяльність передбачена їхніми статутами, зареєстрованими відповідно до законодавства України.
Діяльність органів управління у сфері охорони навколишнього природного середовища базується на принципах, які відбивають засадові положення щодо організації управління в цій сфері, що визначені в законах, які регулюють відносини у сфері взаємодії суспільства та природи. Узагальнюючі ці вихідні положення, можна виокремити основні принципи управління в цій сфері суспільних відносин, а саме: забезпечення законності при здійсненні управління в цій сфері; поєднання комплексного й диференційного підходів в управлінні охороною навколишнього природного середовища; поєднання державного управління із самоврядним і громадським управлінням у цій сфері; впровадження басейнового управління; програмно-цільове забезпечення розроблення й реалізації заходів у царині охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки, раціональне використання природних ресурсів[61].
Принцип законності при здійсненні державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища означає, що органи управління, їхні посадові особи в процесі своєї діяльності мають керуватися приписами законодавства, що визначають їх повноваження, порядок прийняття відповідних управлінських рішень (щодо реалізації господарської діяльності, зупинення чи припинення екологічно небезпечної виробничої та іншої господарської діяльності, організації заповідників тощо; підготовка документації щодо отримання екологічних вимог об’єктами, що приватизуються, тощо).
Законність у цій сфері державного управління забезпечується судовим захистом екологічних прав громадян, юридичних осіб; у разі їх порушення — органами виконавчої влади чи їхніми посадовими особами, притягнення посадових осіб до відповідальності за порушення екологічних вимог та інших приписів законодавства.Принцип поєднання комплексного та диференційного підходів в управлінні охороною навколишнього природного середовища. Запровадження цього принципу зумовлене, з одного боку, тим, що взаємозалежність природних ресурсів, нерозривність екозв’ язків у природних процесах потребує проведення в цій сфері єдиної науково-технічної політики, координації зусиль усіх органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій і громадян у розробленні та здійсненні заходів щодо охорони довкілля, використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки: комплексність передбачає також усебічне врахування всіх чинників (екологічних, економічних, технічних, соціальних тощо), які можуть вплинути на ефективність природоохоронних заходів, а з іншого боку — особливість управління (екологічна, репродуктивна тощо) окремими природними ресурсами зумовлює необхідність виокремлення спеціалізованого управління охорони та використання їх. Відповідно до цього принципу в Україні існує Міністерство охорони навколишнього природного середовища, що здійснює комплексне управління охороною навколишнього природного середовища, та центральні органи виконавчої влади, які відповідають за організацію охорони та використання окремих природних ресурсів (Держводгосп України, Держкомзем України, Держлісгосп України тощо).
Принцип поєднання державного управління із самоврядним і громадським управлінням у сфері охорони навколишнього природного середовища. Таке поєднання зумовлене характером екологічних проблем, розв’язання яких потребує узгоджених дій з боку органів державного управління й органів місцевого самоврядування. Так, органи місцевого самоврядування й органи громадського управління не можуть бути сторонніми спостерігачами того, як на їхніх територіях використовуються природні ресурси не тільки місцевого, а й загальнодержавного значення.
Необхідність збалансованого підходу до врахування місцевих і загальнодержавних інтересів виникає і при вирішенні питань будівництва на певній території підприємств зі знешкодження виробничих відходів, інших господарських об’єктів, діяльність яких створює загрозу для довкілля. За таких обставин створюється правовий механізм взаємодії органів державного управління й органів місцевого самоврядування та органів громадського управління під час прийняття територіальних рішень з певних питань охорони навколишнього природного середовища.Принцип басейнового управління. Його запровадження спричинене екологічним та економічним значенням річкових басейнів, які можуть охоплювати територію кількох адміністративно-територіальних одиниць. Метою запровадження басейнового управління є створення умов для управління річковим басейном як єдиним цілим, забезпечення економічної цілісності басейнового водогосподарського комплексу, створення належних умов для збалансованого використання, охорони і відтворення водних ресурсів. Басейновий принцип покладено в основу організаційної діяльності Державної інспекції охорони Азовського моря та Державної інспекції охорони Чорного моря, які є територіальними органами Мінприроди України.
Принцип програмно-цільового забезпечення розроблення й реалізації заходів у сфері охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання природних ресурсів. Цей принцип є ключовим у даній сфері державного управління, дає змогу пов’язати цілі й завдання охорони довкілля на перспективний період зі спрямованими на їх виконання конкретними заходами організаційного, технічного, наукового й іншого характеру, ресурсним забезпеченням цих заходів, а також відповідальними за їх розроблення та реалізацію органами. Цей принцип реалізується шляхом підготовки державних екологічних програм та в інших програмних документах (зокрема у Загальнодержавній програмі розвитку водного господарства, затвердженою Законом України від 17.01.2002 року).
4.2.