§ 3.1. Рослинний світ як об'єкт правової охорони

Рослинний світ є одним з найважливіших елементів довкілля, майже у всіх екосистемах рослини становлять базу для розвитку всієї системи, адже саме вони створюють початкову біологічну масу та біо­логічно зв'язують енергію в речовину.

Тривалий час правова охорона рослинного світу здійснювалась у рамках регламентації охорони та використання лісів, нелісова рос­линність з точки зору законодавця залишалась практично без регулю­вання. Тільки у 1999 р. було прийнято ЗУ «Про рослинний світ», який і врегулював охорону нелісової рослинності.

В енциклопедичній літературі рослинний світ визначається як су­купність усіх рослинних організмів на певній території або на земній кулі, що утворюють флору й рослинність^[146]. Стаття 3 ЗУ «Про рослин­ний світ» вказує, що рослинний світ - це сукупність усіх видів рослин, а також грибів і утворених ними угруповань на певній території.

Законодавче визначення поняття рослинного світу є досить ши­роким, оскільки фактично включає усі види рослин, а також грибів та їхніх угруповань і не звужується тільки до дикорослих рослин. Не­зважаючи на це, сфера застосування названого ЗУ звужена, адже від­повідно до ст. 2 ЗУ «Про рослинний світ» завданням законодавства України про рослинний світ є регулювання суспільних відносин у сфері охорони, використання та відтворення дикорослих та інших несільськогосподарського призначення судинних рослин, мохоподіб­них, водоростей, лишайників, а також грибів, їхніх угруповань і міс­цезростання. І у спеціальному законі чітко вказано, що відносини у сфері охорони, використання та відтворення рослин і багаторічних насаджень сільськогосподарського призначення регулюються відпо­відним законодавством України.

У зв'язку з цим спеціальний закон визначає об'єктами рослинного світу дикорослі та інші несільськогосподарського призначення су­динні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби на всіх стадіях розвитку та утворені ними природні угруповання.

Дикорослими рослинами визнаються рослини, що природно зрос­тають на певній території. Природні рослинні угруповання являють собою сукупність видів рослин, що зростають у межах певних ділянок і знаходяться у тісній взаємодії як між собою, так і з умовами довкілля.

ЗУ «Про рослинний світ», поряд із термінами «рослинний світ» та «об'єкти рослинного світу», містить також у ст. 3 визначення поняття «природні рослинні ресурси». Природними рослинними ресурсами вважаються об'єкти рослинного світу, що використовуються або мо­жуть бути використані населенням для потреб виробництва та інших потреб. Таким чином, поняття «природні рослинні ресурси» є вужчим за змістом від поняття «об'єкти рослинного світу».

На особливу увагу заслуговує також питання про співвідношення між поняттями «рослинний світ» та «ліс».

Тривалий час в українському законодавстві правове поняття лісу визначалося як сукупність землі, рослинності, в якій домінують дере­ва і чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компо­нентів, що у своєму розвитку біологічно взаємопов'язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище (ст. 3 ЛК України в реда­кції від 21 січня 1994 р.). З 2006 р. термін «ліс» визначається відповід­но до ч. 1 ст. 1 ЛК України як «тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відпо­відними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікро­організмами та іншими природними компонентами, що взаємо­пов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколи­шнє природне середовище». Однак слід пам'ятати, що юридичне поняття «ліс» не може розглядатися поза його органічним зв'язком із поняттям «рослинний світ»^[147], а самі «ліси є лише частиною рослин­ного світу, хоча й найвагомішою, і що лісове законодавство не забезпечує і не в змозі забезпечити охорону рослин поза територією земель державного лісового фонду^[148]».

Крім того, істотне значення у зв'язку з цим має визначення спів­відношення між лісовою та нелісовою рослинністю. Відповідно до ч. 2 ст. 4 ЛК України, до лісового фонду України не належать:

- зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, скве­ри, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів;

- окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарсь­ких угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до ст. 6 ЛК України, лісовими ресурсами є деревні, технічні, лікарські та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва та відтворюються у про­цесі формування лісових природних комплексів. До лісових ресурсів також належать корисні властивості лісів, що використовуються для задоволення суспільних потреб.

Виходячи зі змісту зазначеної норми ЛК України і норм ЗУ «Про рослинний світ», незаперечним є той факт, що у законодавстві лісові ресурси розглядаються як різновид природних рослинних ресурсів. У зв'язку з цим норми законодавства про використання та охорону при­родних рослинних ресурсів безпосередньо стосуються і мають загаль­не значення й щодо лісових ресурсів. Тому і лісова рослинність, і не- лісова є складовими ширшого поняття - «рослинний світ»^[149].

Тому, якщо розглядати рослинний світ і ліс як абсолютно само­стійні та різні природні об'єкти, надто звужується поняття рослинно­го світу (якщо включати до нього лише нелісову рослинність). Проте, як випливає зі змісту ст. 4 ЗУ «Про рослинний світ» та самого поняття рослинного світу у ст. 3 цього закону, лісові ресурси є різновидом природних рослинних ресурсів, а отже, поняття рослинного світу фа­ктично охоплює за змістом як лісову, так і нелісову рослинність. Ра­зом із тим, слід зазначити, що сучасне законодавче визначення термі­на «ліс» дає підстави вважати складовою рослинного світу не ліс вза­галі як природний комплекс, а лише його основний елемент - лісову рослинність. У зв'язку з цим норми правового режиму рослинного світу повинні бути вихідними і мати загальний характер порівняно з нормами про використання та охорону лісової рослинності.

ЗУ «Про рослинний світ» оперує ще одним поняттям - «природні рослинні ресурси», під яким розуміються об'єкти рослинного світу, що використовуються або можуть бути використані населенням для потреб виробництва та інших потреб. Таким чином, це поняття є ви­ключно експлуатаційним.

Природні рослинні ресурси за своєю екологічною, господарсь­кою, науковою, оздоровчою, рекреаційною цінністю та іншими озна­ками поділяються на природні рослинні ресурси загальнодержавного і місцевого значення.

До природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення належать:

а) об'єкти рослинного світу у межах: внутрішніх морських вод і те­риторіального моря, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України; поверхневих вод (озер, водосховищ, річок, каналів), що розташовані і використовуються на території більш ніж од­нієї області, а також їхніх притоків усіх порядків; природних і біосфер- них заповідників, національних природних парків (НПП), а також заказ­ників, пам'яток природи, ботанічних садів, дендрологічних пар- ків,зоологічних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення;

б) лісові ресурси державного значення;

в) рідкісні й такі, що перебувають під загрозою зникнення, су­динні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби, види яких занесені до Червоної книги України;

г) рідкісні й такі, що перебувають під загрозою зникнення, та типо­ві природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України.

До природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення законодавством України можуть бути віднесені й інші об'єкти рос­линного світу.

До природних рослинних ресурсів місцевого значення відносяться дикорослі та інші несільськогосподарського призначення судинні рос­лини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби, не віднесені до природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення.