Правове регулювання використання й охорони рослинного світу

Перший відомий закон про охорону лісів був прийнятий у стародавньому Вавилоні в ХУІІІ ст. до н.е. Ліси відповідно до цього закону були розбиті на ділянки, якими відали спеціальні лісничі.

На території нашої країни з-поміж відомих законів про охорону природи були видані за часів Ярослава Мудрого в Київської Русі (Х—ХІ ст.), вони переважно стосувалися промислу звірів і птахів.

Відомо, що завдяки зусиллям Данила Галицького (1215— 1264 рр.) уперше в світовій практиці на теренах сьогоднішніх Бі- ловецької й Уманської пущ був створений заповідник.

Велику роль у збереженні лісів у ХѴ ст. відіграли засічі, чи засічні ліси.

У 1722 році була проведена важлива реформа, за якої створювалося лісове міністерство. Пізніше було розроблено Лісову інструкцію, відповідно до якої ліси розподіляли на заповідні і неза- повідні.

У 1812 році при Російському географічному товаристві в Петербурзі була створена Постійна природоохоронна комісія, що мала за мету привернути увагу населення й уряду до питань збереження пам’яток природи в Росії^[117].

У законодавстві України поряд із землею, надрами, водами, лісами, атмосферним повітрям і тваринним світом закріплено правовий режим найпоширенішого природного ресурсу (об’єкта) — рослинного світу. Нині стан рослинного світу визначає не лише добробут і здоров’ я нації, а й є основною складовою виживання суспільства взагалі. Це випливає із суті численних міжнародних документів, зокрема ухвалених на конференції з навколишнього середовища у 1992 році в Ріо-де- Жанейро, на ХІХ спеціальній сесії Генеральної асамблеї ООН у 1997 році, на засіданнях комісії ООН, чергових засіданнях Пан- європейської конференції міністрів охорони навколишнього середовища тощо^[118].

Відповідно до Закону України «Про рослинний світ» використання природних рослинних ресурсів здійснюється в порядку загального або спеціального використання.

Відповідно до ст. 9 цього Закону у порядку загального використання природних рослинних ресурсів громадяни можуть збирати лікарську і технічну сировину, квіти, ягоди, плоди, гриби та інші харчові продукти для задоволення власних потреб, а також використовувати ці ресурси в рекреаційних, оздоровчих, культурно-освітніх та виховних цілях.

Загальне використання природних рослинних ресурсів здійснюється громадянами із дотриманням правил, що затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища, без надання їм відповідних дозволів.

Збирання у порядку загального використання дикорослих рослин, віднесених до переліку наркотиковмісних рослин, їхніх плодів, насіння, післяжнивних залишків, відходів сировини тощо забороняється. Торгівля лікарськими і декоративними видами рослин та їхніми частинами (корені, стебла, плоди тощо), зібраними в порядку загального використання природних рослинних ресурсів, забороняється.

Загальне використання природних рослинних ресурсів у разі їх виснаження, різкого зменшення популяційного та ценотичного розмаїття тощо може бути обмежене Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а також спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища, іншими спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади відповідно до їхньої компетенції.

Таким чином, особливостями загального використання природних рослинних ресурсів є: здійснення фізичними особами; відсутність дозволів на використання природних рослинних ресурсів; безоплатність.

Спеціальне використання природних рослинних ресурсів здійснюється за дозволом юридичними або фізичними особами для задоволення їхніх виробничих та наукових потреб, а також з метою отримання прибутку від реалізації цих ресурсів або продуктів їх переробки (ст.

Видами спеціального використання природних рослинних ресурсів є: збирання лікарських рослин; заготівля деревини під час рубок головного користування; заготівля живиці; заготівля кори, лубу, деревної зелені, деревних соків тощо; збирання квітів, ягід, плодів, горіхів, насіння, грибів, лісової підстилки, очерету тощо; заготівля сіна; випасання худоби.

Законодавством України можуть передбачатися й інші види спеціального використання природних рослинних ресурсів.

Спеціальне використання природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення здійснюється за дозволом, що видається в порядку, який визначає Кабінет Міністрів України.

Спеціальне використання природних рослинних ресурсів місцевого значення здійснюється за дозволом, що видається в порядку, який визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.

Заготівля деревини під час рубок головного користування, живиці на земельних ділянках лісового фонду здійснюється в порядку, що встановлюється Лісовим кодексом України. Інші види спеціального використання рослинних ресурсів на земельних ділянках лісового фонду здійснюються в порядку, що встановлюється цим Законом, Лісовим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Для медичних потреб в Україні використовують приблизно 110 видів рослин. Однак за планами масових заготівель збирають лише 50 видів; ще 50 видів заготовляють поза планом. Тільки 40 % лікарській сировини рослинного походження задовольняється за рахунок культурованих рослин, решту 60 % — за рахунок дикорослих^[119].

Реалізація лікарської й технічної сировини дикорослих рослин юридичними або фізичними особами, які не мають дозволу на спеціальне використання природних рослинних ресурсів, забороняється.

Не потребують дозволу на спеціальне використання природних рослинних ресурсів: власники земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти рослинного світу, крім тих, що занесені до Червоної книги України та Зеленої книги України; користувачі (в тому числі орендарі) земельних ділянок, які їм надано для цільового призначення (ведення фермерського господарства, особистого підсобного господарства, колективного садівництва, городництва, сінокосіння, випасання худоби), за винятком використання ними дикорослих судинних рослин, мохоподібних, водоростей, лишайників, а також грибів, види яких занесені до Червоної книги України, та природних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України.

Форма дозволу на спеціальне використання природних рослинних ресурсів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Видача дозволів на спеціальне використання природних рослинних ресурсів здійснюється у межах лімітів їх використання.

Спеціальне використання природних рослинних ресурсів є платним.

Розмір збору за спеціальне використання природних рослинних ресурсів визначається з урахуванням природних запасів, поширення, цінності, можливості відтворення, продуктивності цих ресурсів.

Від збору за спеціальне використання природних рослинних ресурсів звільняються:

науково-дослідні установи, навчальні та освітні заклади, що проводять наукові дослідження об’єктів рослинного світу з метою їх охорони, невиснажливого використання та відтворення, за винятком використання ними дикорослих судинних рослин, мохоподібних, водоростей, лишайників, а також грибів, види яких занесені до Червоної книги України, та природних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України;

власники земельних ділянок;

користувачі (в тому числі орендарі) земельних ділянок, за винятком використання ними дикорослих судинних рослин, мохоподібних, водоростей, лишайників, а також грибів, види яких занесені до Червоної книги України, та природних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, для задоволення природними рослинними ресурсами власних потреб без права їх реалізації.

Порядок визначення збору та нормативи плати за спеціальне використання природних рослинних ресурсів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, особливостями спеціального використання природних рослинних ресурсів є: здійснення його фізичними або юридичними особами; наявність спеціальних дозволів; платність.

Видача дозволів на спеціальне використання природних рослинних ресурсів здійснюється у межах лімітів їх використання.

Відповідно до Положення про порядок встановлення лімітів використання природних ресурсів загальнодержавного значення, затвердженого постановою КМ від 10 серпня 1992 року, ліміти визначають обсяги природних ресурсів, на основі яких видаються дозволи на спеціальне використання природних ресурсів.

Ліміти спеціального використання природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення встановлюються на підставі науково обґрунтованих нормативів спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Порядок встановлення лімітів спеціального використання природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення затверджується Кабінетом Міністрів України.

Порядок встановлення лімітів спеціального використання природних рослинних ресурсів місцевого значення визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування за поданням спеціально уповноважених місцевих органів виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Використання природних рослинних ресурсів за умови дотримання встановлених вимог може здійснюватися з метою: природоохоронною; рекреаційною; оздоровчою; культурно-

освітньою; виховною; науково-дослідною; господарською: а) для забезпечення потреб населення та виробництва у технічній, лікарській, пряно-ароматичній, харчовій сировині з дикорослих рослин; б) для випасання худоби, для забезпечення інших потреб тваринництва; в) для потреб бджільництва; г) для потреб мисливського та рибного господарства.

Природні рослинні ресурси можуть використовуватися з господарською метою і для інших потреб, передбачених законодавством.

Використання природних рослинних ресурсів із природоохоронною, рекреаційною, оздоровчою, культурно-освітньою та виховною метою здійснюється в порядку загального використання.

Для проведення науково-дослідних робіт, пов’язаних із використанням природних рослинних ресурсів, у встановленому земельним законодавством порядку можуть визначатися спеціальні земельні ділянки, на яких зростають об’ єкти рослинного світу. Правила використання природних рослинних ресурсів із науково- дослідною метою затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Промислове збирання технічної, лікарської, пряно-ароматичної, харчової сировини з дикорослих рослин здійснюють з урахуванням принципів невиснаження природних рослинних ресурсів, збереження сприятливих умов для життя диких тварин та охорони довкілля.

Закупівля лікарської та технічної сировини з дикорослих рослин у юридичних або фізичних осіб здійснюється за умови наявності у них дозволів на спеціальне використання природних рослинних ресурсів.

Збирання технічної, лікарської, пряно-ароматичної, харчової сировини з дикорослих рослин здійснюється відповідно до Правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Використання природних рослинних ресурсів для випасання худоби та забезпечення інших потреб тваринництва здійснюється на земельних ділянках, що визначаються в установленому земельним законодавством порядку.

Використання природних рослинних ресурсів для випасання худоби та забезпечення інших потреб тваринництва забороняється, якщо це може призвести до деградації земель, зайнятих об’єктами рослинного світу, або перешкоджає їх своєчасному природному відтворенню.

Використання природних рослинних ресурсів для потреб бджільництва здійснюється безоплатно і без отримання дозволу на спеціальне використання природних рослинних ресурсів шляхом розміщення пасік на відповідних земельних ділянках за погодженням із власником, користувачем (у тому числі орендарем) такої ділянки.

Використання природних рослинних ресурсів для потреб мисливського і рибного господарства здійснюється з врахуванням вимог цього Закону, а також земельного, водного законодавства та нормативно-правових актів з питань ведення мисливського і рибного господарства.

Юридичні або фізичні особи, які здійснюють ведення мисливського і рибного господарства, зобов’ язані здійснювати заходи щодо охорони природних рослинних угруповань на території закріплених за ними мисливських угідь та рибогосподарських водойм.

Згідно зі ст. 25 Закону України «Про рослинний світ» охорона рослинного світу передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження просторової, видової, популяційної та ценотичної різноманітності і цілісності об’єктів рослинного світу, охорону умов їх місцезростання, збереження від знищення, пошкодження, захист від шкідників і хвороб, а також невиснаж- ливе використання.

Охорона рослинного світу здійснюється центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, власниками та користувачами (в тому числі орендарями) земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти рослинного світу, а також користувачами природних рослинних ресурсів.

Охорона рослинного світу забезпечується: 1) встановленням правил і норм охорони, використання та відтворення об’ єктів рослинного світу; 2) забороною та обмеженням використання природних рослинних ресурсів у разі необхідності; 3) проведенням екологічної експертизи та інших заходів з метою запобігання загибелі об’ єктів рослинного світу в результаті господарської діяльності; 4) захистом земель, зайнятих об’єктами рослинного світу, від ерозії, селей, підтоплення, затоплення, заболочення, засолення, висушення, ущільнення, засмічення, забруднення промисловими і побутовими відходами і стоками, хімічними й радіоактивними речовинами та від іншого несприятливого впливу; 5) створенням та оголошенням територій та об’ єктів природно- заповідного фонду; 6) організацією наукових досліджень, спрямованих на забезпечення здійснення заходів щодо охорони та відтворення об’єктів рослинного світу; 7) розвитком системи інформування про об’ єкти рослинного світу та вихованням у громадян дбайливого ставлення до них; 8) створенням системи державного обліку та здійсненням державного контролю за охороною, використанням та відтворенням рослинного світу; 9) занесенням рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослин до Червоної книги України, та рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, та типових природних рослинних угруповань — до Зеленої книги України; 10) встановленням юридичної відповідальності за порушення порядку охорони та використання природних рослинних ресурсів; 11) здійсненням інших заходів і встановленням законодавством інших вимог щодо охорони рослинного світу.

З метою збереження умов місцезростання об’ єктів рослинного світу підприємства, установи, організації та громадяни, діяльність яких пов’ язана з розміщенням, проектуванням, реконструкцією, забудовою населених пунктів, підприємств, споруд та інших об’єктів, а також введенням їх в експлуатацію, мають передбачати і здійснювати заходи щодо збереження умов місцезростання об’єктів рослинного світу.

Законом України «Про рослинний світ» забороняється будівництво, введення в експлуатацію підприємств, споруд та інших об’ єктів і застосування технологій, що викликають порушення стану та умов місцезростання об’єктів рослинного світу, засмічення, а також забруднення хімічними та іншими токсичними речовинами територій, зайнятих ними, а також випалювання сухої природної рослинності або її залишків без дозволу органів державного контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища забороняється.

Великого значення в охороні рослинного світу набуває правове регулювання проведення екологічної експертизи. Відповідно до ст. 28 Закону України «Про рослинний світ», під час проведення екологічної експертизи проектів схем розвитку і розміщення продуктивних сил, генеральних планів розвитку населених пунктів, схем районного планування та іншої документації, а також розрахунків, проектів будівництва і реконструкції (розширення, технічного переоснащення) підприємств, споруд та інших об’ єктів, впровадження нової техніки, технології обов’ язково має враховуватися їхній вплив на стан рослинного світу та умови його місцезростання.

Важливою формою охорони рослинного світу є охорона рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослин. Відповідно до Закону України «Про рослинний світ» рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, види рослин, що зростають у природних умовах на території України, в межах її територіальних вод, континентального шельфу та виняткової (морської) економічної зони, підлягають особливій охороні і заносяться до Червоної книги України.

Види рослин, які не занесені до Червоної книги України, але є рідкісними або такими, що перебувають під загрозою зникнення на території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, можуть заноситися до Переліку видів рослин, що підлягають особливій охороні на цих територіях. Перелік та Положення про нього затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідними обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

Крім того, рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, та типові природні рослинні угруповання підлягають охороні на всій території України і заносяться до Зеленої книги України. Положення про Зелену книгу України затверджено наказом Мінекобезпеки України від 19.12.1997 року і встановлює порядок ведення Зеленої книги України, а також шляхи здійснення охорони природних рослинних угрупувань, внесених до Зеленої книги України.

Як одну з форм охорони рослинного світу України слід визначити інтродукцію та акліматизацію, селекцію рослин та складання ботанічних колекцій.

Згідно зі ст. 33 Закону України переселення окремих видів рослин у місцевості, де вони раніше не росли (інтродукція), акліматизація нових для флори України видів рослин здійснюються юридичними або фізичними особами з дозволу спеціально уповноважених місцевих органів виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища, що видається на підставі висновків наукових установ та організацій, а також державної служби з карантину рослин.

Самовільне проведення інтродукції та акліматизації дикорослих рослин забороняється. Вимоги щодо проведення інтродукції й акліматизації дикорослих рослин визначаються Положенням про інтродукцію та акліматизацію рослин, яке розробляється і затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища за погодженням із Національною академією наук України та Головною державною інспекцією з карантину рослин України.

10.2.