<<
>>

Глава 5. Правове регулювання охорони кліматичної системи Землі

5.1. Міжнародно-правове регулювання охорони кліматичної системи Землі.

5.2. Правове регулювання в галузі запобігання змінам клімату в Європейському Союзі.

5.3. Правове регулювання в галузі охорони клімату у США.

5.4. Запобігання змінам клімату в Україні та його правове забезпечення.

5.1. 1992 року була прийнята Конвенція про зміну клімату,

яка заклала основи вирішення проблеми зміни клімату1. Важливим положенням Конвенції було визнання наявності проблеми глобального потепління в результаті діяльності людини. Сторонами Конвенції є Європейський Союз і Україна.

Рамкова конвенція відіграє важливу роль як основа міжнародних подій, політичних рішень, дипломатичних переговорів, звітувань держав, координованих наукових досліджень, забезпечуючи технологічне та фінансове сприяння, зменшення та адаптацію, обмін інформацією і розвиток можливостей у сфері зміни клімату[52] [53] [54]. Як Рамкова конвенція, зазначена Конвенція не містить конкретних зобов’язань. Але ст. 2 Конвенції містить деякі юридичні обов’язки: «...досягти у виконанні відповідних положень Конвенції стабілізації концентрацій парникових газів в атмосферу на такому рівні, який не допускав би небезпечного антропогенного впливу на кліматичну систему. Такий рівень має бути досягнутий у строки, необхідні для природної адаптації екосистем до зміни клімату, що дасть можливість не ставити під загрозу виробництво продовольства і сприятиме забезпеченню подальшого економічного розвитку на стійкій основі». *

Згідно з Конвенцією країни-учасниці диференційовані на три основні групи:

1. Країни Додатка I (члени Організації економічного співробітництва і розвитку та країни з перехідною економікою, що прийняли на себе особливі зобов’язання з обмеження викидів (у т.ч. ЄС, Україна, США);

2. Країни Додатка II (виключно члени OECP), що взяли особливі зобов’язання фінансового характеру з допомоги країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою (включаючи допомогу в розробці та впровадженні екологічно чистих технологій — ЄС, Німеччина, США);

3.

Країни, що розвиваються.

Головною метою Конвенції стала «стабілізація концентрації парникових газів в атмосфері на такому рівні, який не допускав би небезпечної антропогенної дії на кліматичну систему. Такий рівень має бути досягнутий у терміни, достатні для природної адаптації екосистем до зміни клімату. Загальне завдання, що декларується Конвенцією, полягає в забороні кількісного зростання антропогенних викидів парникових газів, погодженому зниженні їхньої долі в рамках міжнародно зафіксованих зобов’язань окремих країн і організації спеціальних заходів, що збільшують інтенсивність поглинання окремих газів наземними екосистемами.

Сторони домовилися захищати кліматичну систему на благо нинішнього і майбутніх поколінь людства на основі справедливості й відповідно до їх загальної, але диференційованої відповідальності та можливостей, що є в них.

I Іолітика і заходи у сфері захисту кліматичної системи від антропогенних змін повинні відповідати конкретним умовам кожної Сторони і бути інтегровані з національними програмами розвитку.

Стратегія запобігання змінам клімату, що декларується Конвенцією, грунтується на зниженні швидкості зростання, а в подальшому і стабілізації концентрації парникових газів в атмосфері. Ця мета може бути досягнута двома шляхами: зниженням емісії парникових газів і збільшенням їх стоку з атмосфери. Зниження емісії може досягатися в основному зменшенням енергетичного використання викопного палива. Для збільшення стоку парникових газів у даний час доступна лише одна ефективна дорога

поглинання двоокису вуглецю лісами молодого віку.

Відповідно до Конвенції:

«Зміна клімату» означає зміну клімату, яка пряма або побічно обумовлена діяльністю людини, що викликає зміни у складі глобальної атмосфери, і накладається на природні коливання клімату, спостережувані впродовж порівняних періодів часу.

«Несприятливі наслідки зміни клімату» означають зміни у фізичному середовищі, або біоті, що викликаються зміною клімату, які справляють значний негативний вплив на склад, відновну здатність або продуктивність природних і регульованих екосистем, або на функціонування соціально-економічних систем, або на здоров’я і благополуччя людини.

«Парникові гази» означають такі газоподібні складові атмосфери — як природного, так і антропогенного походження, які поглинають і перевипромінюють інфрачервоне випромінювання. Головні парникові гази антропогенного походження, які включаються у сферу дії зобов’язань по клімату, — вуглекислий газ, метан, закис азоту, а також фторвуглецеве з’єднання. Зниження емісії кожного виду газів у перерахунку на двоокис вуглецю зараховується у виконання зобов’язань.

Для практичної реалізації положень Рамкової конвенції і корекції її недоліків 1997 року був прийнятий Кіотський протокол, який характеризується як перший міжнародний документ, що використовує ринкові механізми для вирішення глобальних екологічних проблем.

У Кіотському протоколі були встановлені показники зниження об’єму викидів парникових газів. Для розвинених країн показник зниження викидів склав 5,2% порівняно з 1990 роком. Індивідуальні зобов’язання країн-учасниць Протоколу визначені в додатку до нього. Так, наприклад, держави-члени ЄС повинні скоротити свої викиди на 8% від рівня 1990-х років (вклад окремих держав диференціюється). Так, Німеччина повинна скоротити викиди на 21%, а Франція — залишитись на рівні 1990 року; Україна на період до 2012 року має право на здійснення того самого об’єму викидів, як і 1990 року.

Для досягнення мети розробники Кіотського протоколу вибрали не стільки екологічні й наукові заходи (створення і поширення ефективних екологічно безпечних технологій, співпраця в науково-технічних дослідженнях, створення системи спостереження і архівів даних і т. д.), скільки економічні інструменти. Зазначені в Кіотському протоколі інструменти зачіпають не лише природоохоронну сферу, але здатні справляти істотний вплив на соціально- економічний розвиток держав, а також на їхні комерційні й тор- гівельні взаємовідносини з іншими членами світової спільноти.

Зокрема, ст. 2 Кіотського протоколу в число зобов’язань сторін включає розробку і здійснення національної політики з врахуванням таких заходів:

— поступове скорочення або усунення ринкових диспропорцій, фіскальних стимул-реакцій, звільнення від податків і мит, а також субсидій у всіх секторах — джерелах викидів парникових газів і вживання ринкових інструментів;

— заохочення належних реформ у відповідних секторах у цілях сприяння здійсненню політики і заходів, обмежуючих або таких, що скорочують викиди парникових газів.

Для реалізації Протоколу, відповідно до Статті 2, державам надано право розробляти свої комплекси заходів державної політики, яка найбільшою мірою відповідатиме їхнім національним інтересам. Особливу увагу рекомендується приділити підвищенню ефективності використання енергії, переходу на «чистіші» джерела енергії та її альтернативні джерела, розробку нових технологій.

Економічні механізми міжнародної кооперації, які закладені в Протоколі, ґрунтуються на бо кліматичні ефекти не залежать від місця викиду парникових газів, а парникові гази в атмосфері в наявних концентраціях прямо не шкодять здоров’ю людини. Ці механізми отримали назву «механізмів гнучкості Кіотського протоколу».

Сюди входить:

— спільне здійснення проектів — передача або придбання одиниць скорочення викидів парникових газів, отриманих у результаті реалізації проектів, спрямованих на скорочення антропогенних викидів або збільшення поглинання парникових газів у будь-якому секторі економіки (ст. 6);

— торгівля квотами на викиди парникових газів — комерційне переуступання своїх прав на викиди парникових газів для цілей виконання своїх зобов’язань (ст. 7);

— «механізм чистого розвитку» — здійснення проектів на території країн, що не входять у Додаток 1 до Рамкової конвенції про зміну клімату (країни, що розвиваються), і додавання у свої квоти результатів скорочення викидів парникових газів, досягнутого шляхом здійснення цих проектів (ст. 12).

3 інших важливих документів, що складають механізми Конвенції про зміну клімату, слід зупинитися на Боннських угодах про здійснення Буенос-Айреського Плану дій. План передбачає технічну і фінансову підтримку країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою, які зобов’язалися включити положення про заходи запобігання змінам клімату в Національні стратегії сталого розвитку. Фінансування необхідних заходів передбачається через Глобальний екологічний фонд.

10 червня 2009 року в Бонні громадські Експерти з проблем глобальної зміни клімату подали проект «Копенгагенської Кліматичної Угоди»[55].

Вона має стати опорною точкою для урядів країн, які ведуть переговори щодо угоди на пост-Кіотський період з боротьби зі зміною клімату, та покаже як подолати неузгодження між бідними та багатими країнами.

Угода показує шлях, яким суспільство повинно піти, щоб запобігти катастрофічним наслідкам глобальної зміни клімату, визнаючи, що середня глобальна температура на Землі не повинна піднятися вище ніж на 2°С. У документі наведений глобальний «ковпак» на викиди парникових газів — вуглецевий бюджет — та описано в деталях, як промислово розвинені країни та країни, що розвиваються, можуть зробити свій внесок задля безпеки планети та її жителів відповідно до їхніх можливостей та принципів відповідальності. Найбідніші та вразливіші країни таким чином будуть захищені.

Адаптація — інший ключовий момент, якого торкається Угода. У рамках Адаптаційних дій передбачені гранти, страхування та компенсації для найбільш незахищених країн.

Угода закликає до створення договору із зобов’язаннями з трьох частин: Кіотський протокол із внесеними змінами про те, що промислово розвинені країни теж візьмуть зобов’язання; Новий протокол Копенгагена, який визначає плани дій із скорочення викидів парникових газів та їх фінансування для країн, що розвива- ються; а також набір рішень, що стануть основою кліматозахисної політики на наступні три роки.

Ha їхню думку, розвинені країни повинні взяти подвійні зобов’язання: по-перше, скоротити викиди парникових газів на 40% від рівня 1990 року до 2020; по-друге, надавати допомогу країнам, що розвиваються, у заходах з адаптації до змін клімату, які вже сьогодні не можна відвернути, та з реалізації програм з енергозбереження і переходу на відновлювальні джерела енергії.

Розвинені країни також повинні будуть розробити плани скорочення викидів парникових газів у короткостроковій перспективі та підготувати довгострокову стратегію скорочення викидів парникових газів на 80-95% від 1990 року до 2050.

Натомість країни, що розвиваються, повинні будуть розробити плани скорочення викидів парникових газів з метою їх зменшення на 15-30% від рівня «бізнес, як завжди».

Фінансування таких заходів буде частково здійснюватися розвиненими країнами.

Кліматичний саміт OOH відбувся в Копенгагені з 7 по 18 грудня 2009 року. Саміт виявив серйозні суперечності між його учасниками. Через розбіжності між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, щодо розміру фінансової допомоги бідним державам і механізму контролю за викидами саміт був на межі провалу. За підсумками конференції її учасники підписали угоду, яка має декларативний характер, а укладення повноцінного договору з проблем клімату перенесли на наступний рік. Наступний саміт з проблем зміни клімату відбудеться в місті Бонн у Німеччині.

5.2. B Європейському Союзі створена система запобігання забрудненню атмосферного повітря парниковими газами. Сертифікати на емісії зазначених забруднюючих речовин є новим еконо- міко-правовим інструментом європейського екологічного права.

Стаття 1 Директиви 2003/87/ЄС Європейського парламенту і Ради Європейського Союзу від 13.10.2003 року визначає мету її ухвалення — зменшення емісій ефективним з погляду витрат і економіки способом[56].

Сертифікат надає право на емісію парникових газів еквівалентну одній тонні діоксиду вуглецю. Під емісіями слід розумітИ випуск установками парникових газів в атмосферу. Відповідно до ст.ст. 4-6 Директиви, уповноважені національні органи повИй- ні видавати експлуататорам дозвіл на емісії газів, без яких з 1 січня 2005 року неможливо здійснювати екологічно-небезпечну діяльність.

Основна ідея цього інструменту — платна або безкоштовна вй- дача сертифікатів (ліцензій) на здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Введення цього інституту дозволяє регулювати загальну кількість проведених викидів шляхом обмеження видачі сертифікатів. Крім того, операції із сертифікатами на емісії (так звана екологічна біржа) дозволять визначити ринкову вартість забруднення навколишнього середовища. Суб’єктй, що завдали екологічної шкоди, насамперед підприємства, дістали можливість самостійно вибрати шлях свого розвитку: інвестування в очисні системи і продаж невикористаних сертифікатів на емісн або їх покупка. Компанії регулярно надають інформацію про фактичні об’єми своїх викидів. Підприємствам-емітентам дозволяється придбати проектні скорочення в інших країнах, зокрема за меЖй- ми Євросоюзу. Дозволяється також зараховувати ці скорочення в рахунок виконання своїх зобов’язань із скорочення викидів-

Відповідно до Директиви, викид парникових газів з 1 січня 2005 року дозволений тільки на тих джерелах, які мають дозвіл від уповноваженого органу влади. Щоб отримати дозвіл на викИД парникових газів, організації повинні звернутися в уповноважений орган влади із заявою, яка повинна містити таку інформацію: опис підприємства і характеристика його роботи, включаючи вживану технологію; опис сировини і матеріалів, використання яких прй" веде до викидів ПГ; опис джерел викиду ПГ; заходи, спрямовані на моніторинг викидів.

Процес переходу компаній до торгівлі сертифікатами на викйДи включає: виявлення виробництв, яких це стосується; інвентари\' зацію ПГ на рівні суб’єкта господарювання для річних доповіде11 по викидах; уточнення ризику і можливостей для компанії; визначення стратегії діяльності.

Якщо компанія перевищує квоту викидів, застосовуватимуть\' ся штрафи в розмірі 40 євро за тонну C02 (у 2005 — 2007 рр·) і 100 євро — з 2008 року. Передбачається ухвалення методів звітності для кожного конкретного об’єкта. Для цього, відповідно до Директиви, заводи повинні вести облік використовуваних видів палива (кількість, склад) і розрахункових кількостей викидів CO2. Звіти по викидах щорічно направляються у відповідні органи влади. Обліку підлягають тільки прямі викиди CO,. Непрямі викиди, пов’язані з електроенергією, використовуваною як джерело енергії, не беруться до уваги в енергоспоживаючих компаніях, але враховуються компаніями, що генерують електро- ейергію.

Вперше встановлюються межі на викиди вуглекислого газу в енергетично інтенсивних галузях. Компанії, що скорочують викиди нижче встановленої для них межі, можуть продавати «невибрану» квоту іншим компаніям або зберігати її на майбутнє. Стратегія тієї або іншої компанії залежить від цін на квоти, що перебувають в обігу. Таким чином, ЄС розраховує, що прийнята схема не тільки дозволить скоротити викиди при мінімальних витратах для економіки, але і зробить проблему зміни клімату пріоритетною для всіх суб’єктів, додавши ринкову цінність скороченим викидам. Під схему торгівлі викидами ЄС потраплять близько 46% всіх викидів вуглекислого газу в ЄС 2010 року.

Країни-учасниці визначили дозволену кількість викидів по установках в секторах, що були зазначені. Долі загальних дозволів на викиди розподіляються по промислових установках до 28 лютого кожного року. Кількість дозволів, еквівалентна загальним викидам від цих установок, протягом згаданого календарного року передаватиметься до 30 квітня кожного року, здійснюючи передачу квот, що залишилися з минулого року.

Зростання енергоефективності є важливою складовою пакету програм і заходів, необхідних для виконання Кіотського протоколу. Управління попитом на енергію є важливим інструментом, що уможливлює вплив ЄС на світовий енергоринок, а отже, на стабільність енергопостачання у середньо- і довготерміновому вимірі.

Рада схвалила план заходів Комісії щодо енергоефективності й запропонувала спеціальні заходи в будівельній галузі. Покращення енергетичного виконання будівель у межах ЄС, з урахуванням зовнішніх кліматичних і місцевих умов, а також вимог щодо клімату в приміщеннях і рентабельності, здійснюється відповідно до Директиви ЄС 2002/91 /ЄС1, яка встановлює вимоги щодо:

а) загальної схеми для методології розрахунку комплексного енергетичного виконання будівель;

б) застосування мінімальних вимог стосовно енергетичного виконання нових будівель;

в) застосуваннямінімальних вимог стосовно енергетичного виконання наявних великих будівель, що підлягають значній реконструкції;

г) енергетичної сертифікації будівель;

д) регулярної перевірки парових котлів і систем кондиціювання повітря в будинках, а також оцінювання опалювального обладнання там, де термін експлуатації котлів перевищує 15 років.

Енергетичне виконання будівлі — це кількість енергії, фактично спожитої або розрахованої для задоволення різних потреб, пов’язаних з використанням будівлі, що може, серед іншого, включати опалення, нагрівання гарячої води, охолодження, вентиляцію й освітлення. Ця кількість повинна відображатись за допомогою одного або більше числових показників, з урахуванням термоізоляції, технічних і монтажних характеристик, планування і розташування (з огляду на кліматичні аспекти), впливу сонця і сусідніх споруд, власного виробництва енергії та інших факторів, що впливають на потребу в енергії, включно з кліматом у приміщенні. Енергетичне виконання будівлі відображується в сертифікаті енергетичного виконання будівлі.

Країни-члени вживатимуть необхідних заходів, щоб забезпечити відповідність нових будівель мінімальним вимогам щодо енергетичного виконання. Для нових будівель із загальною корисною площею понад 1000 м2 країни-члени забезпечують перед початком їх будівництва розгляд і урахування технічної, екологічної та економічної здійсненності альтернативних систем, таких, як:

— децентралізовані системи енергопостачання, що базуються їм поновлюваній енергії;

— централізоване опалення або охолодження, якщо вони є; сукупні тепло й енергія.

Див.: Директива 2002/91/ЄС щодо енергетичної експлуатаційної характеристики будівель. OJ C 213 E, 31.7.2001, c. 266.

Країни-члени вживатимуть необхідних заходів, щоб забезпечити, що при проведенні значної реконструкції будівель із загальною корисною площею понад 1000 м[57] усучаснення їх енергетичного виконання виходитиме з мінімальних вимог настільки, наскільки це технічно, функціонально і економічно можливо. Країни-члени будуть визначати ці мінімальні вимоги щодо енергетичного виконання на підставі відповідних вимог, встановлених для будівель. Мінімальні вимоги можна буде встановити або для реконструйованої будівлі загалом, або для реконструйованих систем чи компонентів, якщо ті є частиною реконструкції, яка має бути проведена з метою покращення загального енергетичного виконання будівлі.

Ще 1990 року уряд ФРН розробив програму із зниження викидів вуглекислого газу в атмосферу. Метою є скорочення викидів вуглекислого газу до 2020 року на 40 відсотків[58].

2007 року були затверджені вузлові моменти програми із захисту клімату. При цьому в ній зафіксовані не лише цілі, але й конкретні методи та інструменти для їх досягнення. Програма передбачає заходи із скорочення енерговитрат при опалюванні, експлуатації побутових приладів, автомобілів, а також у промисловості. Фінансові кошти, що виділяються на ці цілі, будуть збільшені із 700 мільйонів до 2,6 мільярдів євро на рік.

Одним із основних пунктів програми є збільшення долі поновлюваних джерел енергії з 13 до 25-30 відсотків до 2020 року. Перехід на поновлювану теплову енергію закріплений на законодавчому рівні: у майбутньому доля альтернативної енергії, використовуваної в опалюванні новобудов, повинна буде складати 15 відсотків. До 2020 року на 25 відсотків вирішено збільшити і долю теплоелектроцентралей, оскільки одночасне вироблення тепла й електроенергії не заподіює великого збитку довкіллю. Ha ці цілі щорік виділятиметься по 750 мільйонів євро.

Набагато підвищуються вимоги до раціонального використання енергії в будівлях. Передбачено підвищити енергетичну ефективність новобудов на 60 відсотків до 2012 року. Це дозволить у майбутньому понизити плату за опалювання для громадян. Для вже існуючих будівель встановлені мінімальні енергетичні стандарти. Крім того, буде продовжена реалізація програми по ремонту житлового фонду.

Також передбачається скоротити емісію двоокису вуглецю легковими автомобілями. Для досягнення цієї мети передбачається перекласти автомобільні податки на іншу основу — за кількістю викидів вуглекислого газу конкретним автомобілем.

Екологічна політика Франції у сфері захисту клімату характеризується стрімким зльотом і передбачає перш за все зміну структури енергоспоживання. За підтримки держави альтернативні види енергії посіли належне місце поряд з нафтою, газом і ядерною енергією. Основною метою є захист довкілля. Ha відміну від викопних енергоносіїв, відновлювальні види енергії не спричиняють парникового ефекту. Енергетика перебуває в самому центрі плану боротьби проти парникового ефекту, схваленого французьким урядом 2000 року в цілях зменшення впливу на клімат планети і забезпечення енергетичної безпеки. Здобуття викопних енергоносіїв пов’язане з геополітичною стратегією. Більш того, кількість їх обмежена, і в майбутньому доведеться вдатися до інших видів енергії.

Аби зменшити вжиток електроенергії в будівництві й на транспорті, французький уряд подав 2000 року державний план поліпшення використання енергії. Його впровадження в життя доручене Агентству із захисту довкілля і використання енергоресурсів (ADEME). План включає заходи, що заохочують інвестиції в цій сфері, а також рекламні кампанії та створення мережі інформаційних пунктів1.

5.3. Починаючи з кінця 70-х років XX століття, екологи у США намагалися прийняти законодавство про обмеження викидів діоксиду сірки, які призводять до випадіння кислотних дощів. Була розроблена загальнонаціональна система торгівлі квотами на викиди в рамках обмеження на сумарний викид, у цілях зниження никидів діоксиду сірки від теплових електростанцій2.

Програма складалася з п’яти елементів:

1. Юридично обов’язкове обмеження річного викиду діоксиду сірки від кожної теплової електростанції.

2. Вимога про безперервний вимір викидів кожної електростанції протягом всього періоду дії програми.

3. Вимога про звітність кожної електростанції про сумарний викид діоксиду сірки щодня протягом всього року.

4. Взаємозаміна або еквівалентність всіх дозволів на викиди діоксиду сірки. Bci дозволи могли вільно продаватися або мінятися. Якщо електростанція викидала менше діоксиду сірки, чим мала дозволів, то вона могла вільно продавати невикористані дозволи іншій електростанції або зберегти ці дозволи для використання наступного року.

5. Кожна електростанція повинна була звітувати про зниження викидів.

Якщо викиди від електростанції перевищили дозволений рівень і електростанція не змогла протягом одного місяця після закінчення даного року купити додаткові дозволи, то повинна була сплатити величезний грошовий штраф — значно більше, чим вартість покупки бракуючих дозволів в іншої електростанції, а також «відшкодувати збиток атмосфері». Це означає, що з бюджету викидів майбутнього року віднімався надлишковий викид у поточному році.

1990 року Президент США і Конгрес прийняли поправки до Закону «Про чисте повітря», у тому числі програму боротьби з кислотними дощами на всій території країни. У програмі було задіяно понад 2000 джерел. Великі обмеження покладалися на електроенергетику.

Згідно з новим законом період з 1995 по 1999 рік називався першою фазою програми із зниження викидів SO9. Ця фаза програми передбачала участь у системі торгівлі лише крупних підприємств — джерел викидів SO2, всього 263 вугільних електростанцій. Інші підприємства могли добровільно брати участь у торгівлі викидами замість того, щоб чекати, коли настане друга фаза програми. Закон вимагав від кожного джерела установки спеціального устаткування для безперервного моніторингу викидів і надання щоквартального звіту про викиди в Агентство з охорони довкілля США (US ЕРА). У свою чергу, US EPA повинне управляти всією системою видачі дозволів і моніторингу, звітувати перед Конгресом про хід виконання програми.

Основні результати програми:

— електростанції США не лише виконали всі вимоги Закону 1990 року про зниження викидів SO2, але й понизили сумарний викид на 20% нижче за законодавчо встановлений Конгресом «базовий» рівень викидів;

—· незважаючи на швидке зниження викидів SO2, економіка США і виробництво електроенергії виросли за той самий період. Тому вдалося довести, що економічне зростання може відбуватися при одночасному зниженні викидів;

— зниження забруднення повітря викидами SO9 понизило ризик для здоров’я населення в грошовому вираженні на 40 млрд дол. на рік1.

Друга фаза програми, яка почалася в січні 2000 року, встановила більш жорсткі обмеження для тих підприємств, які брали участь у першій фазі. До того ж в програму були залучені нові джерела викидів. Підприємства-забруднювачі контролюють об’єми викидів щогодини і включають у звіти такі дані:

1. установка і використання датчиків (вугілля, нафта, мазут);

2. щоденне, щоквартальне і щорічне проведення тестування;

3. щоквартальне надання в US EPA даних по погодинних об’ємах викидів і результатах тестування.

Уряд відповідає за:

4. збір, верифікацію і публікацію даних по викидах;

5. облік передачі квот на викиди і підведення балансу;

6. управління перевіркою виконання зобов’язань за рік (вирішення суперечності);

7. здійснення штрафних санкцій за невиконання зобов’язань;

8. ведення рахунків підприємств в комп’ютеризованій системі відстеження переміщення KBOT2.

Відмова США приєднатися до Кіотського протоколу аргументувалася слабкими сторонами протоколу (наприклад, виключення із зобов’язань країн, що розвиваються) та інтересами амери-

Див.: Дані Агентства з навколишнього середовища США [Електронний |i

<< | >>
Источник: Сурілова O.O,. Порівняльне екологічне право: Навчальний посібник. — 0 ,2010. — 220 c.. 2010

Еще по теме Глава 5. Правове регулювання охорони кліматичної системи Землі:

  1. 3.1. Застосування адміністративно-правової відповідальності за псування грунтів
  2. Глава 5. Правове регулювання охорони кліматичної системи Землі
  3. 3 M I C T
  4. Дослідження традицій та звичаїв у системі заходів запобігання злочинності: ретроспективний аналіз
  5. Дослідження традицій та звичаїв у системі заходів запобігання злочинності: ретроспективний аналіз
  6. РОЗДІЛ 2. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ США
  7. Оптимізація земельно-правових відносини у містобудуванні як основа розвитку капітального будівництва
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -