§ 6.1.Атмосферне повітря як об'єкт правової охорони: сучасний стан та проблеми

Атмосфера - це газова оболонка, що оточує Землю. Наявність ат­мосфери - одна з найголовніших умов життя на планеті. Без їжі лю­дина може обходитися місяць, без води - тиждень, а без повітря не проживе й кількох хвилин.

Атмосфера як елемент глобальної екосистеми виконує кілька ос­новних функцій:

- захищає живі організми від згубного впливу космічного ви­промінювання та ударів метеоритів;

- регулює сезонні й добові коливання температури (якби на Зе­млі не існувало атмосфери, то добові коливання температури досяга­ли б ±200 °С);

- є носієм тепла й вологи;

- виступає в ролі депо газів, які беруть участь у фотосинтезі й за­безпечують дихання;

- зумовлює низку складних екзогенних процесів (вивітрювання гір­ських порід, діяльність природних вод, мерзлоти, льодовиків тощо).

Основні компоненти атмосфери: азот (78,084 %), кисень (20,946 %) та аргон (0,934 %). Важливу роль відіграють і так звані малі домішки: вуглекислий газ, метан тощо. Крім того, атмосфера містить водяну пару: від 0,2 % у приполярних районах до 3 % поблизу еквато­ра. Такий хімічний склад атмосфера Землі мала не завжди. Первісна атмосфера Землі була схожа з атмосферами деяких інших планет Со­нячної системи, наприклад, Венери, й складалася з вуглекислого газу, метану, аміаку тощо. Нинішня киснево-азотна атмосфера - результат життєдіяльності живих організмів.

Маса атмосфери становить приблизно одну мільйонну маси Зем­лі - 5,15∙10⁵ т. Та атмосферне повітря лише умовно можна вважати невичерпним природним ресурсом. Річ у тому, що людині необхідне повітря певної якості, а під впливом її ж діяльності хімічний склад і фізичні властивості повітря дедалі погіршуються. На Землі вже прак­тично не залишилося місць, де повітря зберегло свої первинні чистоту та якість, а в деяких промислових центрах стан атмосфери просто за­грозливий для людського здоров'я^[293].

ЗУ «Про охорону атмосферного повітря»^[294] визначає атмосферне повітря як життєво важливий компонент навколишнього природного середовища, який являє собою природну суміш газів, що знаходиться за межами житлових, виробничих та інших приміщень.

Таким чином, правова дефініція, визначена в законі, виходить із декількох засадничих моментів:

- атмосферне повітря є природним об'єктом;

- атмосферне повітря як природний об'єкт є важливим компоне­нтом довкілля;

- як атмосферне повітря розглядається лише та суміш газів, що знаходиться за межами житлових, виробничих та інших приміщень.

Проблеми охорони атмосферного повітря неодноразово аналізу­валися та були предметом розгляду законодавців. Так, у Постанові ВР України «Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки»^[295] ще у 1998 році наголошувалося на тому, що напружена екологічна ситуація у багатьох районах і містах країни свідчить про те, що попри посилення останнім часом уваги до цих питань і значні витрати на їхнє вирішення, вжиті заходи не можна визнати досить ефективними, вони не зумовлюють змін у тенденції погіршення стану довкілля. Структура промислового виробництва, що склалася в Україні, пов'язана з розвитком енергетичної, гірничо- металургійної, вугледобувної, хімічної та машинобудівної промисло­вості та характеризується інтенсивним споживанням енергії, сиро­винних, водних і земельних ресурсів, а також збільшенням наванта­ження на довкілля. В Україні у 1996 р. було викинуто в атмосферу близько 6,34 млн т ЗР, у тому числі 4,76 млн т - зі стаціонарних дже­рел, 1,58 млн т - із пересувних. За період 1992-1996 рр. загальний обсяг викиду ЗР в атмосферне повітря скоротився зі стаціонарних джерел на 45 %, з пересувних - на 12 %. Останні викидають 85 % сви­нцю, 49 % окису вуглецю та 31 % вуглеводнів.

Серед галузей промисловості станом на 1998 р. найбільше забру­днювали атмосферу енергетика (32 %), металургія (27 %), вугільна промисловість (23 %).

Україна у той період посідала восьме місце у світі як емітер СО2 в енергетичній галузі, її частка становила 2,35 % загальносвітових ви­кидів цієї речовини енергетикою.

Також у Постанові зазначалося, що через великі обсяги викорис­тання пального автотранспорт забруднює навколишнє природне се­редовище токсичними компонентами: на рівні 25 % - солями свинцю, 50 % - оксидом вуглецю. У 24 великих містах України, зокрема, в Ки­єві, Харкові, Севастополі, Одесі, шкідливі викиди у повітря внаслідок роботи автотранспорту перевищують 50 % від загальної їх кількості.

За більше ніж 10 років було зроблено чимало для покращення стану атмосферного повітря. Разом із тим, проблема охорони атмос­ферного повітря не втратила своєї актуальності, а в окремих питаннях набула нових акцентів. Тому не випадково, що під час прийняття ЗУ «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року»^[296] законодавець знову звернув увагу на цю сферу, зазначивши, що, за даними державної статистичної звіт­ності 2009 р., основними забруднювачами атмосферного повітря є підприємства переробної та добувної промисловості та підприємства електро- і теплоенергетики (відповідно 31, 21 та 40 % загального об­сягу викидів ЗР, що надходять в атмосферне повітря від стаціонарних джерел забруднення). Викиди ЗР пересувними джерелами становлять 39 % від загальної кількості викидів ЗР в атмосферне повітря. Викиди ЗР автомобільним транспортом дорівнюють 91 % ЗР, що здійснюють­ся пересувними джерелами.

До ЗР, що переважно викидаються в атмосферне повітря, нале­жать оксид азоту, оксид вуглецю, діоксид та інші сполуки сірки, пил.

Збільшується кількість випадків перевищення встановлених нор­мативів гранично допустимих викидів ЗР стаціонарними джерелами. Основними причинами, що зумовлюють незадовільний стан якості атмосферного повітря у населених пунктах, є недотримання підпри­ємствами режиму експлуатації пилогазоочисного обладнання, не­вжиття заходів зі зниження обсягу викидів ЗР до встановлених норма­тивів, низькі темпи впровадження новітніх технологій і значне збіль­шення кількості транспортних засобів, зокрема, тих, що вичерпали термін експлуатації.

Упродовж останніх років у промислово розвинутих містах в атмо­сферному повітрі постійно реєструвалася наявність до 16 поліцикліч- них ароматичних вуглеводнів, з яких 8 є канцерогенами, груп нітро- замінів (нітрозодиметилам і нітрозодіетиламін) та важких металів (хром, нікель, кадмій, свинець, берилій). При цьому в обсягах забруд­нення хімічними канцерогенами найбільшу питому вагу мають спо­луки класу поліциклічних ароматичних вуглеводнів.

Загалом канцерогенний ризик у 2009 р. досяг 6,4-13,7 випадків онкологічних захворювань на одну тисячу осіб, що значно перевищує міжнародні показники ризику в інших країнах.

Зважаючи на це, до основних завдань у сфері охорони атмосфер­ного повітря було віднесено:

- зменшення обсягу викидів загальнопоширених ЗР: стаціонар­ними джерелами до 2015 р. на 10 % і до 2020 р. на 25 % базового рів­ня; пересувними джерелами шляхом встановлення нормативів вмісту ЗР у відпрацьованих газах до 2015 р. відповідно до стандартів Євро-4, до 2020 р. - Євро-5;

- визначення цільових показників вмісту небезпечних речовин в атмосферному повітрі, зокрема, для важких металів, неметанових лет­ких органічних сполук, завислих часточок пилу (діаметром менше 10 мікрон) та стійких органічних ЗР з метою їх врахування під час вста­новлення технологічних нормативів викидів ЗР стаціонарними дже­релами забруднення;

- оптимізацію структури енергетичного сектора національної економіки шляхом збільшення обсягу використання енергетичних джерел із низьким рівнем викидів двоокису вуглецю до 2015 р. на 10 % і до 2020 р. - на 20 %, а також забезпечення скорочення обсягу викидів парникових газів відповідно до задекларованих Україною міжнародних зобов’язань у рамках Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату;

- визначення до 2015 р. основних засад державної політики з ада­птації до зміни клімату, розроблення і поетапне виконання національ­ного плану заходів щодо пом’якшення наслідків зміни клімату та запо­бігання антропогенному впливу на зміну клімату на період до 2030 р., в тому числі у рамках реалізації механізму Кіотського протоколу до Рам­кової конвенції ООН про зміну клімату, проектів спільного впрова­дження та проектів цільових екологічних (зелених) інвестицій.

Також у рамках стратегії передбачається запобігання порушен­ням санітарно-гігієнічних вимог до якості повітря у населених пунк­тах (з кількістю населення не менше 250 тис. осіб) шляхом створення і удосконалення до 2015 р. систем автоматичного моніторингу та поси­лення екологічного контролю за якістю повітря.