4.5. Правове забезпечення раціонального використання й ефективної охорони лісів та рослинного світу
Ліси є одним із найцінніших національних багатств України та становлять собою унікальну екологічну систему, яка тісно взаємодіє із навколишнім природним середовищем і є дуже вразливою до техногенних чинників.
За своїм призначенням та місцерозташуванням ліси виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Ліси мають значне господарське значення для людини, проте науково-технічна революція та урбанізація, застосування замінників деревини не зменшили в ній потреби, а збільшили й одночасно зумовили зростання екологічної ролі лісів.Зважаючи на багатоманітне економічне та соціальне призначення лісів, багатовекторною є й сфера правового регулювання лісових відносин. Насамперед, лісові відносини регулюються Лісовим кодексом України в редакції від 8 лютого 2006 року, Земельним кодексом України, Законами України «Про природно-заповідний фонд України, «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», постановами Кабінету Міністрів України «Про врегулювання питань щодо спеціального використання лісових ресурсів» від 23 травня 2007 року[61], «Про затвердження Порядку заготівлі другорядних лісових матеріалів і здійснення побічних лісових користувань в лісах України» від 23 квітня 1996 року[62], «Про затвердження Порядку ведення державного лісового кадастру та обліку лісів» від 20 червня 2007 року[63] тощо та іншими законодавчими актами.
Поняття лісу визначено в ст. 1 Лісового кодексу України відповідно до якої ліс – тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.
Окрім того, слід звернути увагу на те, що саме визначення «лісу» як екосистеми пов’язане з набуттям чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони пралісів згідно з Рамковою конвенцією про охорону та сталий розвиток Карпат» від 23 травня 2017 р.[64].Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. До лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара. До лісового фонду України не належать: зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Для ведення лісового господарства принципове значення має поділ лісів за категоріями. Поділ лісів на категорії проводиться відповідно до ст. 39 Лісового кодексу України та «Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2007 р.[65], де зазначається, що ліси України за екологічним і соціально-економічним значенням та залежно від основних виконуваних ними функцій поділяються на такі категорії: захисні ліси (виконують переважно водоохоронні, ґрунтозахисні та інші захисні функції); рекреаційно-оздоровчі ліси (виконують переважно рекреаційні, санітарні, гігієнічні та оздоровчі функції); ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення (виконують особливі природоохоронні, естетичні, наукові функції тощо); експлуатаційні ліси.
Важливе значення має розмежування понять «ліс» та «лісові ресурси», адже до останніх, відповідно до ст. 6 Лісового кодексу України, законодавець відносить деревні, технічні, лікарські та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва та відтворюються у процесі формування лісових природних комплексів.
До лісових ресурсів також належать корисні властивості лісів (здатність лісів зменшувати негативні наслідки природних явищ, захищати ґрунти від ерозії, запобігати забрудненню навколишнього природного середовища та очищати його, сприяти регулюванню стоку води, оздоровленню населення та його естетичному вихованню тощо), що використовуються для задоволення суспільних потреб.За більш узагальненим визначенням професора І. І. Каракаша, лісові ресурси являють собою відповідні компонентні складові лісу, які на конкретному етапі розвитку суспільних відносин та відповідному рівні розвитку виробничих сил використовуються або можуть використовуватися для задоволення різноманітних потреб людини і суспільства[66].
Ліси України відповідно до лісового законодавства підлягають охороні та захисту. Охорона лісів – це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання лісових ресурсів, збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб, які здійснюються компетентними органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадськістю, лісокористувачами і власниками лісів відповідно до лісового та земельного законодавства[67]. Поняття «захист лісів» застосовується щодо боротьби зі шкідниками, хворобами лісів тощо і має дещо вужче значення.
На сучасному етапі розвитку вітчизняного законодавства охорона та захист лісів регламентуються главою 16 Лісового кодексу України, де визначено, що організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.
Захист лісів від шкідників і хвороб забезпечується шляхом систематичного спостереження за станом лісів, своєчасного виявлення осередків шкідників і хвороб лісу, здійснення профілактики виникнення таких осередків, їх локалізації і ліквідації.
Охорона і захист лісів може здійснюватись із застосуванням авіації. Так Правилами поліпшення якісного складу лісів, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 р.[68], визначаються основні вимоги до здійснення лісогосподарських заходів, спрямованих на підвищення стійкості та продуктивності деревостанів, збереження біорізноманіття лісів, їх оздоровлення і посилення захисних, санітарно-гігієнічних, оздоровчих та інших функцій шляхом проведення рубок формування і оздоровлення лісів.Охорону і захист лісів на території України здійснюють: державна лісова охорона, яка діє у складі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства та підприємств, установ і організацій, що належать до сфери їх управління; лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів.
З поняттям лісу пов’язане і суміжне поняття – рослинний світ. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про рослинний світ» рослинний світ – сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угруповань на певній території. Рослинний світ є складовою навколишнього природного середовища, необхідним ланцюгом у мережі екологічних систем, який активно впливає на функціонування природних угруповань, структуру і природну родючість ґрунтів[69].
У Законі «Про рослинний світ» дається визначення поняття «об’єкти рослинного світу», де до останніх відносяться дикорослі та інші несільськогосподарського призначення судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби на всіх стадіях розвитку та утворені ними природні угруповання. Об'єкти рослинного світу, що використовуються або можуть бути використані населенням, для потреб виробництва та інших потреб визначаються як природні рослинні ресурси. Природні рослинні ресурси за своєю екологічною, господарською, науковою, оздоровчою, рекреаційною цінністю та іншими ознаками поділяються на природні рослинні ресурси загальнодержавного та місцевого значення.
Охорона рослинного світу передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження просторової, видової, популяційної та ценотичної різноманітності і цілісності об'єктів рослинного світу, охорону умов їх місцезростання, збереження від знищення, пошкодження, захист від шкідників і хвороб, а також невиснажливе використання. Охорона рослинного світу здійснюється центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, власниками та користувачами (в тому числі орендарями) земельних ділянок, на яких знаходяться об'єкти рослинного світу, а також користувачами природних рослинних ресурсів.
Відповідно до ст. 26 Закону «Про рослинний світ», охорона рослинного світу забезпечується: встановленням правил і норм охорони, використання та відтворення об’єктів рослинного світу; забороною та обмеженням використання природних рослинних ресурсів у разі необхідності; здійсненням оцінки впливу на довкілля та інших заходів з метою запобігання загибелі об’єктів рослинного світу в результаті господарської діяльності; захистом земель, зайнятих об'єктами рослинного світу, від ерозії, селей, підтоплення, затоплення, заболочення, засолення, висушення, ущільнення, засмічення, забруднення промисловими і побутовими відходами і стоками, хімічними й радіоактивними речовинами та від іншого несприятливого впливу; створенням та оголошенням територій та об’єктів природно-заповідного фонду тощо.
Особлива увага приділяється охороні рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослин та типових природних рослинних угруповань. Порядок охорони регулюється Законами України «Про рослинний світ» та «Про Червону книгу України», а також Положенням «Про Зелену книгу України», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року[70].