§ 6.5. Клімат та озоновий шар як об'єкти правової охорони

ЗУ «Про охорону атмосферного повітря» в ст. 16 закріплено заса­ди регулювання діяльності, яка впливає на погоду і клімат: «Діяль­ність, спрямована на штучні зміни стану атмосфери та атмосферних явищ у господарських цілях, може провадитися підприємствами, установами, організаціями та громадянами - суб’єктами підприємни­цької діяльності тільки за дозволами, виданими спеціально уповно­важеним центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів або його територіальними органами, за пого­дженням із спеціально уповноваженим центральним органом вико­навчої влади з питань охорони здоров’я або його територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади та органами місце­вого самоврядування.

Підприємства, установи, організації та громадяни - суб’єкти під­приємницької діяльності зобов’язані відповідно до міжнародних дого­ворів, згоду на обов’язковість яких надано ВР України, скорочувати і в подальшому повністю припинити виробництво та використання хіміч­них речовин, що шкідливо впливають на озоновий шар, а також прово­дити роботу щодо зменшення викидів речовин, накопичення яких в атмосферному повітрі може призвести до негативних змін клімату».

При цьому слід зазначити, що насамперед регулювання такої дія­льності має наслідком виконання Україною своїх міжнародних зо­бов’язань. Так, 9 травня 1992 р. на конференції в Ріо-де-Жанейро було підписано Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату^[315]. Україна при­єдналася до цієї конвенції 11 червня 1992 р., а ратифікувала її 29 жовтня 1996 р.^[316] Основною метою цієї Конвенції було досягнення стабілізації концентрацій парникових газів в атмосфері на такому рівні, який не допускав би небезпечного антропогенного впливу на клімати­чну систему у строки, необхідні для природної адаптації екосистем до зміни клімату, що дасть можливість не ставити під загрозу виробництво продовольства і сприятиме забезпеченню подальшого економічного розвитку на стійкій основі.

Виконуючи свої міжнародні зобов’язання, КМ України затвердив Кліматичну програму України^[319]. Зокрема, в ній зазначалося, що клімат є одним з основних природних ресурсів, від якого залежать умови життя і діяльності людини, напрями та рівень розвитку еконо­міки. Як природний ресурс клімат може використовуватися на благо людства. У той же час несприятливі кліматичні явища завдають знач­них матеріальних та екологічних збитків суспільству. Враховуючи те, що клімат є одним з основних факторів, які формують природне сере­довище, навіть незначні його зміни на фоні складної екологічної си­туації в Україні можуть спричинити значні соціально-економічні зби­тки, якщо не вжити комплексу заходів щодо запобігання їм.

Проблема коливань і змін клімату набула світового значення. Ко­ливання клімату є наслідком природних процесів, які обумовлюються взаємодією між атмосферою, океаном, поверхнею суші та біотою. Ра­зом з тим на природні коливання клімату впливає господарська дія­льність людини, в першу чергу - викиди в атмосферу парникових га­зів, головні з яких діоксид вуглецю та метан. За оцінкою міжурядової групи експертів із змін клімату, у разі збереження існуючих темпів збільшення в атмосфері парникових газів температура приземного шару атмосфери до кінця ХХІ століття в середньому для земної кулі може збільшитися на 1-3 градуси.

Підвищення середньої глобальної температури приземного шару атмосфери призведе до значних змін клімату в багатьох регіонах світу, у тому числі в Україні. Це суттєво вплине на всі сфери діяльності лю­дини, а також на біологічну різноманітність, поверхневі та підземні води, земельні ресурси тощо.

Цією програмою передбачалося створення системи моніторингу кліматичних явищ, яка повинна забезпечувати подальші заходи щодо попередження зміни клімату.

Порядок підготовки, розгляду, схвалення та реалізації проектів, спрямованих на скорочення обсягу антропогенних викидів парнико­вих газів^[322], затверджений Постановою КМ України, передбачає по­рядок реалізації процедур спільного впровадження, під час яких власник має право реалізувати обсяги скорочення викидів парнико­вих газів, що утворилися внаслідок ефективної реалізації ним приро­доохоронних (кліматоохоронних) заходів.

Іншим об'єктом правової охорони є озоновий шар. Відповідно до визначення, поданого у Юридичній енциклопедії, озоновий шар - верхній шар атмосфери, що знаходиться на висоті до 50 км над повер­хнею Землі (7-8 км на полюсах і 17-18 км на екваторі). Цей шар наси­чений озоном, який затримує згубні для живих організмів ультрафіо­летові промені, що надходять на Землю з Космосу. Під впливом фрео­ну та інших забруднювачів помічено зниження вмісту озону в атмосфері, а над Антарктикою виявлено «озонову діру». Це може мати негативний вплив на тваринний і рослинний світ, на здоров'я людей.

Наразі Всесвітня метеорологічна організація ООН повідомила у своїй доповіді, що озоновий шар і над Арктикою зменшився до рекор­дного рівня через хімікати, що містяться в атмосфері.

Згідно з викладеними у доповіді Всесвітньої метеорологічної ор­ганізації даними, з початку зими 2011 р. кількість озону в Арктиці зменшилася на 40 %.

У порівнянні із зимою 2010 р. кількість озону знизилася на 30 %. Вчені вважають, що головною причиною виснаження озону в 2011 р. стала дія хімікатів і надзвичайно холодна зима.

У той же час, за прогнозами фахівців, до 2030 р. рівень озону мо­же відновитися до рівня 1987 р.

Це може статися у зв'язку з тим, що 196 країн підписали Монре- альський протокол про зняття з виробництва хімічних речовин, які руйнують озоновий шар^[324].

Уже згадувана Віденська конвенція про охорону озонового шару^[325] була підписана 22 березня 1985 р. (набрала чинності 22 вересня 1988 р.) та прийнята УРСР 20 травня 1986 р.^[326] Зокрема, згідно з вимогами цієї конвенції, сторони зобов’язувалися вживати належних заходів відпо­відно до її положень і тих діючих протоколів, сторонами яких вони є, для захисту здоров’я людини і навколишнього середовища від не­сприятливих наслідків, які є або можуть бути результатом людської діяльності, що змінюють чи здатні змінити стан озонового шару. З цією метою країни повинні були вживати таких заходів:

- співпрацювати шляхом систематичних спостережень, дослі­джень та обміну інформацією для того, щоб глибше зрозуміти та оці­нити вплив діяльності людини на озоновий шар і наслідки зміни ста­ну озонового шару для здоров’я людини і навколишнього середовища;

- вживати належних законодавчих або адміністративних заходів та співпрацювати у погодженні відповідних програмних заходів для конт­ролю, обмеження, скорочення чи запобігання діяльності людини, яка підпадає під їх юрисдикцію або контроль, якщо буде виявлено, що ця діяльність спричиняє чи може спричинити несприятливий вплив, змі­нюючи або створюючи можливості зміни стану озонового шару;

- співпрацювати у розробці погоджених заходів, процедур і станда­ртів для виконання Конвенції з метою прийняття протоколів і додатків;

- співпрацювати з компетентними міжнародними органами з ме­тою ефективного виконання Конвенції та протоколів.

У рамках виконання Конвенції країнами було підписано Монре- альський протокол про речовини, що руйнують озоновий шар^[327], який набув чинності з 1 січня 1989 р. Відповідно до цього протоколу, краї­ни брали на себе зобов’язання щодо кількісного скорочення виробни­цтва та використання озоноруйнівних речовин, заборонявся імпорт та експорт таких речовин між державами, що не є сторонами протоколу, регулювалась міжнародна торгівля ними та запроваджувався режим ліцензування для імпорту та експорту нових, використаних, рецирку- льованих та утилізованих регульованих речовин.

Експерти високо оцінили ефективність механізмів цього про­токолу, оскільки, на їхню думку, завдяки заходам, що було вжито зад­ля захисту озонового шару, вдалося запобігти мільйонам випадків захворювання на рак шкіри в усьому світі. Адже саме озон у стратос­фері відповідає за поглинання небезпечних ультрафіолетових проме­нів Сонця.

Без Монреальського протоколу та пов’язаної з ним Віденської конвенції рівень озоноруйнівних речовин в атмосфері до 2050 р. міг би зрости удесятеро. У свою чергу, це могло спричинити на 20 міль­йонів більше випадків захворювання на рак шкіри та на 130 мільйонів випадків утворення очної катаракти, не кажучи про шкоду для люд­ської імунної системи, дикої природи та сільського господарства^[328].

Свій внесок у таку позитивну динаміку зробила й Україна. Так, у 1996 р. було прийнято Програму припинення в Україні виробництва та використання озоноруйнуючих речовин^[329], відповідно до якої пе­редбачалося таке: перехід від використання ХФВ-12 до ГФВ-134а, ГФВ-404 та холодоагентів вуглеводневого ряду - ізобутану та пропа­ну; припинення використання розчинників та миючих засобів - ХФВ- 113, МХФ та ТХМ; перехід до використання в аерозольній промисло­вості суміші вуглеводнів - пропану та бутану; заміна для потреб полі- уретанової теплоізоляції запінювача ХФВ-11 на циклопентан; викори­стання озонобезпечних систем та вогнегасників в установках автома­тичного пожежогасіння на об’єктах паливно-енергетичного комплексу, космічної галузі, авіації, морського та річкового флоту.

Наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України свого часу було затверджено Положення про порядок видачі ліцензій на експорт озоноруйнуючих речовин і продукції, що їх міс­тить^[330], яким визначено єдиний порядок ліцензування експорту озоноруйнівних речовин і продукції, що їх містить, незалежно від ви­дів зовнішньоекономічних контрактів (продаж, виробничо-технічна кооперація та науково-технічні зв'язки, прикордонна та прибережна торгівля, компенсаційні та консигнаційні угоди, а також бартерні (то­варообмінні) операції тощо). Вже наприкінці 2010 р. Мінприроди, в свою чергу, затвердило Порядок видачі погодження для отримання ліцензії на експорт та імпорт озоноруйнівних речовин і продукції, що їх містить³³³, яким визначило процедуру видачі погодження для отримання ліцензії на експорт та імпорт озоноруйнівних речовин і продукції, що їх містить, та листів-роз'яснень, якщо продукція не міс­тить озоноруйнівних речовин. Погодження, яке видає Мінприроди, - це документ, який є однією з підстав для видачі ліцензії на експорт / імпорт озоноруйнівних речовин та продукції, що їх містить. У разі встановлення факту відсутності озоноруйнівних речовин у переліку продукції, що може їх містити, митне оформлення вантажів здійсню­ється на підставі листів-роз'яснень Мінприроди України (його тери­торіальних органів), що така продукція не містить озоноруйнівних речовин і ліцензуванню не підлягає.

Також слід відзначити: щорічно КМ України визначає переліки товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню, а також квоти щодо обсягів міжнародної торгівлі такими товарами. Наприклад, на 2011 рік затверджено переліки товарів, експорт та імпорт яких підля­гає ліцензуванню, та квоти на 2011 рік³³⁴. У спеціальних до цієї По­станови додатках 3 (Перелік товарів (озоноруйнівних речовин), екс­порт та імпорт яких підлягає ліцензуванню) та 4 (Перелік товарів, які можуть містити озоноруйнівні речовини й експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню (крім товарів, що перевозяться у контейнерах з особистим майном)) визначено перелік речовин і товарів, що підля­гають ліцензуванню.

і торгівлі України від 15.04.1998 № 209 [Електронний ресурс]. - Режим досту­пу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ REG2717.html.

³³³ Про затвердження Порядку видачі погодження для отримання ліцензії на експорт та імпорт озоноруйнівних речовин і продукції, що їх містить : наказ М-ва екології та природних ресурсів України від 30.12.2010 № 605 // Офіційний вісник України. - 2011. - № 3. - Ст. 189.

³³⁴ Про затвердження переліків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню, та квот на 2011 рік : постанова КМ України від 22.12.2010 № 1183 // Офіційний вісник України. - 2010. - № 100. - Ст. 3548.