Висновки до розділу

Принципи медіації є породженням її природи. Оскільки медіація - одна із форм людської діяльності, то й принципам медіації також властива діяльнісна природа. Вони відіграють у медіації подвійну роль: по-перше, світоглядного, пояснюючого явище начала і, по-друге, методологічної матриці здійснення медіації.

401 змінюваності їх у певних межах, їх пластичності, що зумовлено процесуальною природою медіації як виду об’єктивної реальності. Константи принципів медіації, взяті у їх сукупності, творять собою діяльнісну парадигму медіації.

Існують різноманітні класифікації принципів медіації. Однією із найраціональніших серед них є поділ їх на буттєві принципи медіації та законодавчі (позитивні) принципи медіації.

Ключовим буттєвим принципом медіації як способу врегулювання конфлікту (спору) самими його сторонами є принцип людиномірності медіації. Він виступає парадигмальною матрицею для розкриття: 1) буттєвих витоків медіації - їх квінтесенцію являє собою зіткнення людських потреб та інтересів різних індивідів чи їх груп у процесі реалізації ними власних життєвих проєктів; 2) мети медіації - нею є врегулювання конфлікту (спору) її сторонами заради досягнення ними власних життєвих цілей; 3) основного інструменту медіації - діалогу все тих же сторін медіації між собою за сприяння медіатора та інших учасників медіації; інших структурних елементів медіації.

Ще складнішу структуру має принцип верховенства буттєвих прав сторін медіації. Він включає в себе щонайменше такі складові, як: 1) парадигмальна матриця верховенства буттєвих прав сторін медіації; 2) верховенство буттєвого права особи бути собою (принцип людської автономії); 3) верховенство буттєвого права індивіда відкрити свою особистість назустріч Іншому (принцип комунікативної солідарності).

Парадигмальна матриця верховенства буттєвих прав сторін медіації передусім розкриває складну діалогічну природу цих прав, а саме, що вони є: породженням взаємного визнанням одного суб’єкта інтерсуб’єктивного відношення особою іншим його суб’єктом (самого Іншим у термінології П. Рікера, однієї сторони медіації іншою її стороною); трансформацією внаслідок цього їх взаємних можливостей задовольняти власні потреби у правові засоби (інструменти) досягнення цих же цілей. Виникнення буттєвих людських прав осіб має своєю зворотною стороною появу в них таких самих буттєвих людських обов’язків. Квінтесенцією парадигмальної матриці їх взаємодії є верховенство буттєвих прав відповідних осіб, зокрема, сторін медіації, перед їх обов’язками. Саме ця обставина уможливлює

збереження під час процедур медіації людської гідності, а саму медіацію робить одним із найефективніших та найпопулярніших інструментів урегулювання конфліктів (спорів) їх же сторонами за сприяння медіатора (медіаторів).

У медіації сповна проявляється верховенство буттєвого права особи бути собою (принцип людської автономії), оскільки вона не постає компромісом, а виявом взаємності сторін. Компроміс, відповідно до семантики української мови, інших мов світу, передбачає згоду когось із чим-небудь у чомусь заради досягнення мети, що забезпечується взаємними поступками. Останні не є і ніколи не були інструментами медіації за її природою. Взаємність у медіації означає докорінно інше явище, а саме, що її сторони обопільно реалізують власні права та обов'язки один перед одним у повному обсязі та з власної волі. В цьому полягає чи не найбільший парадокс медіації як способу вирішення конфлікту (спору) - її сторонам не потрібно поступатися своїми правами чи автономією заради врегулювання останнього.

Право людини відкрити свою особистість назустріч Іншому (право комунікативної солідарності) зумовлене її буттєвою потребою у самоствердженні та самореалізації - поза співвіднесенням самого з Іншим вони неможливі. Таке відкриття себе Іншому відбувається найповніше та найпереконливіше у дискурсивній формі.

Якісно виокремлену групу принципів медіації в Україні являють собою її законодавчі принципи. Де-юре вони викладені у Законі України «Про медіацію». Проте, враховуючи європейську та міжнародну в цілому джерельну базу цих принципів, законодавчі принципи медіації, відповідно до вищезазначеного закону, є уособленням системи загальнолюдських суспільних цінностей. Вони де-факто виходять за вузьконормативні межі закону, набувають характеру та значення ціннісних матриць справедливого буттєвого устрою усього суспільства. Ці принципи доцільно розглядати як елементи людиноцентристського соціокультурного коду перебудови суспільної дійсності на засадах невідчужуваних людських прав і свобод. Тому вони є водночас і ключовими засобами світоглядного переосмислення традиційних уявлень широких верств населення про медіацію як правомірне явище. Саме цим завперш зумовлена виключно важлива інструментальна роль законодавчих принципів медіації у просуванні та укоріненні медіації як цінності в Україні.

Ці спільні риси всіх законодавчих принципів медіації в Україні знайшли свій особливий прояв та збагачення у конкретних законодавчих принципах вітчизняної медіації.

У законодавчому принципі конфіденційності медіації сфокусовано її ключову родову ознаку - приватність медіації як явища, що і робить її альтернативою судовому (публічному) способу врегулювання конфліктів (спорів). Цей принцип по суті проголошує та гарантує презумпцію конфіденційності медіації, є її наріжним каменем. Саме він забезпечує високу результативність медіації, її конкурентоспроможність серед інших альтернативних методів вирішення конфліктів (спорів). Основні елементи принципу конфіденційності медіації такі:

1) обов'язок зберігати інформацію, пов'язану з медіацією, в таємниці (поширюється на усіх учасників медіаційного процесу);

2) захист вищезазначеної інформації від будь-якого використання її у судовому процесі; 3) приватний характер усіх медіаційних процедур; 4) конфіденційність ролі та функції медіатора.

Законодавчий принцип нейтральності, незалежності і неупередженості медіатора за визначенням безпосередньо стосується виключно останнього. У ньому знайшла ще одне своє конкретне втілення асиметричність медіації. Його квінтесенцію являють собою винятково важливі світоглядні та методологічні положення стосовно того, що медіатор є неупередженим щодо сторін медіації і нейтральним щодо наслідків процесу медіації, не нав'язує сторонам рішення у справі та не скеровує їх для досягнення конкретних, наперед визначених не ними результатів.

Законодавчий принцип самовизначення та рівності прав сторін медіації є продовженням, конкретизацією та розвитком принципу добровільності медіації. Його ціннісною матрицею постають також європейські цінності медіації. Особливо ґрунтовно та всебічно унормована в Законі України «Про медіацію» перша частина цього принципу, яка стосується самовизначення сторін медіації. Водночас друга складова цього принципу, яка стосується законодавчого врегулювання рівності прав сторін медіації, викладена фрагментарно: у ній, зокрема, не

405 вказується, про рівність яких саме прав сторін медіації йде мова, а також відсутні критерії для з’ясування міри порушення цих прав та активного захисту їх сторонами медіації в суді. Із набуттям медіацією в Україні масовості це загрожує появою складних правових колізій між сторонами медіації та проблем у її поширенні в цілому.