Висновки до розділу 1

Проведене дослідження особливостей змісту та правової природи позову, учасників, доказів та доказування, підвідомчості справ про відшкодування шкоди, завданої злочином, дозволяє сформулювати такі висновки.

1. Правовідносини з відшкодування шкоди, завданої злочином, мають специфічну правову природу. Такі правовідносини є деліктними та виникають у зв’язку із завданням шкоди в результаті події злочину. Зобов’язання з відшкодування шкоди, завданої злочином, має цивільно- правову природу, однак нерозривно пов’язано з кримінально-правовим деліктом, оскільки окремі ситуації завдання шкоди державою розцінюються як злочини. Необхідність захисту особи, що потерпіла від злочину і зазнала шкоду в результаті його вчинення, зумовлює виділення в законодавстві особливого порядку відшкодування такої шкоди.

2. Особливий порядок відшкодування шкоди, завданої злочином, зумовлює особливості судового провадження щодо її відшкодування, а також особливості судової звітності по такій категорії справ.

3. Сутність зобов’язання з відшкодування шкоди, завданої злочином, полягає в компенсації шкоди (майнової чи немайнової) особою, яка вчинила злочин, або особою, яка відповідно до закону зобов’язана відповідати за дії винної особи, особі (потерпілому), що її зазнала в результаті вчинення злочину.

4. Чинне цивільне, кримінальне та кримінальне процесуальне законодавство містить неузгодженості в термінології, зокрема щодо визначення поняття «кримінальне правопорушення», його співвідношення з поняттям «злочин» та їх застосування в цивільному законодавстві. У зв’язку із цим пропонується внести зміни до ст. ст. 1191, 1193, 1206, 1207 ЦК України увівши єдиний термін «шкода, завдана кримінальним правопорушенням», який включає як поняття «злочин», так і «кримінальний проступок», що дозволить уникнути плутанини з прийняттям спеціального закону про кримінальні проступки.

5. Розгляд цивільних справи про відшкодування шкоди, завданої злочином, здійснюється виключно в порядку позовного провадження, оскільки в даному випадку присутній спір про право. Справи про відшкодування шкоди, завданої злочином, віднесені до компетенції судів цивільної юрисдикції. Уявляється, що розгляд таких справ у порядку адміністративного чи господарського судочинства є неможливим у силу специфіки суб’єктного та об’єктного критеріїв відмежування юрисдикції судів. У зв’язку з викладеним уявляється обґрунтованим установити в процесуальному законодавстві, що позови про відшкодування шкоди, завданої злочином, розглядаються в порядку цивільного судочинства, що дозволить позбутися формальних підходів до визначення юрисдикції відповідних справ. У зв’язку з викладеним уявляється обґрунтованим внести зміни до п.1. ч.1 ст. 12 ГПК України, доповнивши його реченням «справ про

124 відшкодування шкоди, завданої злочином»; п.2 ст. 21 КАС України: «Справи про відшкодування шкоди, завданої злочином, розглядаються в порядку цивільного судочинства». Уважаємо, що розгляд справи про відшкодування шкоди, завданої злочином, у третейському суді є також неможливим через наявність публічного інтересу в розгляді таких справ, через що уявляється необхідним внести зміни до ст. 6 Закону України «Про третейські суди» шляхом доповнення її п. 15 «справ про відшкодування шкоди, завданої внаслідок учинення злочину».

6. Розгляд справ щодо відшкодування шкоди, завданої злочином, відбувається в суді, який визначається відповідно до норм ЦПК України. Для даної категорії справ процесуальним законом установлена альтернативна підсудність, тобто можливість подання позову або до суду за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача, або за місцем учинення злочину. Такий підхід законодавця уявляється цілком обґрунтованим, оскільки дозволяє особі, що потерпіла від злочину, обрати найбільш зручний для себе шлях захисту власних цивільних прав. Запровадження виключної чи загальної підсудності для категорії справ, що розглядається, навпаки поставило б під сумнів пріоритет захисту прав осіб, які потерпіли від злочину, і ускладнило їх звернення до суду.

7. Позови у справах про відшкодування шкоди, заподіяної злочином, є позовами про присудження, які виникають із факту заподіяння шкоди в результаті злочину.

8. Позов у справах про відшкодування шкоди, завданої злочином, є засобом захисту прав особи, яка потерпіла від злочину, відновлення її матеріального становища та компенсації збитків, що були їй завдані злочинцем. Предметом відповідного позову є матеріально-правова вимога особи, що зазнала шкоди в результаті злочину, про відшкодування шкоди, спрямована через суд до особи, що завдала шкоду або особи, яка, за законом відповідає за дії злочинця. Підстава позову про відшкодування шкоди, завданої злочином, - це фактичні обставини заподіяння шкоди (учинення

125 злочину, включаючи особу злочинця, його винну поведінку, причинний зв'язок між злочинним діянням та наслідками). У зв’язку із цим основною обставиною, що обґрунтовує вимоги позивача, є розмір заподіяної матеріальної та моральної шкоди. Змістом позову про відшкодування шкоди, завданої злочином, є вимога про відшкодування шкоди (матеріальної та (або) моральної), завданої злочином. Право на подання позову про відшкодування шкоди, завданої злочином, має право особа, яка зазнала шкоди в результаті злочину, як правило, особа, яка визнана потерпілою в кримінальному провадженні.

9. Оскільки вчинення злочину є протиправним діянням, що спричиняє порушення суспільних відносин у приватній та публічній сферах, уявляється необхідним говорити про презумпцію завдання моральної шкоди в результаті вчинення злочину незалежно від установлення або невстановлення винної особи.

10. Головну роль при розгляді справ про відшкодування шкоди, завданої злочином, відіграє суд як орган, на який покладено здійснення правосуддя в цивільних справах. Обов’язковими учасниками процесу є сторони. Як сторони можуть виступати фізичні та юридичні особи, які або яким у результаті скоєння злочину завдана шкода. Участь відповідних осіб пов’язується з наявністю правоздатності та необхідного обсягу дієздатності.

11. Питання участі державних органів, що представляють державу як суб’єкта, на якого покладається компенсація шкоди, завданої злочином, а рівно й механізм, порядок та інші питання такої компенсації законодавчо не визначені до прийняття відповідного закону. Уявляється доцільним запровадження досвіду зарубіжних країн у частині створення спеціальних фондів компенсації шкоди, завданої злочином, за рахунок коштів держави та створення системи тарифів залежно від виду злочину, що гарантує особі, яка потерпіла від злочину, отримання частини необхідних коштів для відновлення свого майна, здоров’я та інших прав.

12. Особливістю процесу доказування у справах про відшкодування шкоди, завданої злочином, є наявність преюдиційного акта - вироку суду, у силу чого процес доказування може спрощуватися в частині доведення факту вчинення злочинних дій, вини відповідача, причинного зв’язку між злочинною поведінкою і наслідками у вигляді настання шкоди, установлення особи, що завдала шкоду. Доказова діяльність учасників процесу пов’язана з використанням усіх засобів доказування, передбачених чинним законодавством. Оскільки в будь-якому випадку у справах про відшкодування шкоди, завданої злочином, підлягає встановленню розмір завданої шкоди, особливого значення набуває використання висновків експертів, якими можуть встановлюватися розмір завданих збитків, ступінь втрати працездатності, тривалість розладів здоров’я і т.

13. Окрім вироку в кримінальному провадженні преюдиційність слід надати таким актам кримінального процесу, як ухвала суду про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру, про закриття кримінальної справи у зв’язку із застосуванням акта амністії, звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання, зокрема в частині, чи мали місце суспільно небезпечні дії та чи вчинені вони відповідною особою. У зв’язку із цим уявляється необхідним внести зміни до ч. 4 ст. 61 ЦПК

127 України доповнивши її словами «ухвала суду про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру, про закриття кримінальної справи у зв’язку із застосуванням акта амністії, звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання, що набрали законної сили» після слів «вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили».

14. Предмет доказування у справах про відшкодування шкоди, завданої злочином, зводиться до встановлення характеру й розміру завданої шкоди, майнового стану відповідача, установлення особи, що зобов’язана відшкодувати завдану шкоду, у разі якщо відповідач у силу певних обставин (недієздатний, неповнолітній і т. ін.) не може її відшкодувати, вину в діях злочинця, причино-наслідкового зв’язку між діянням і завданою шкодою. Обов’язок доказування лежить на позивачі, але в силу наявності преюдиційного акта - вироку по кримінальній справі - можна стверджувати про полегшення виконання обов’язку доказування.