Ознаки доказів

Докази, як і будь-які інші дані, мають певні особливості. Зокрема, їм характерні такі ознаки, як допустимість, належність, достовірність та вирогідність.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування, причому суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 76 ГПК України).

Належність доказів залежить від правильного визначення предмета доказування. Належність доказів - це властивість, пов'язана зі змістом судових доказів. Докази, які підтверджують або спростовують існування обставин предмета доказування, є належними. Вимоги щодо належності доказів полягають у тому, що суд повинен приймати лише ті докази, які можуть підтвердити або спростувати юридичні факти, що мають відношення до даної справи. Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами (фактами), які повинні бути встановлені як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Додержання правил про належність доказів сприяє підвищенню рівня судового розгляду, його раціональності та прискоренню.

Відповідно до Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду № 914/1131/18 від 05.02.2019, необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Допустимими є докази, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, причому докази, що одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 ГПК України).

Тобто, допустимість доказів - це встановлена законодавством вимога, яка обмежує застосування конкретних засобів доказування, або вимога, яка передбачає обов'язок застосування конкретних засобів доказування при встановленні визначених фактичних обставин справи при здійсненні доказування в процесі розгляду певної справи.

Допустимість доказів означає, що суд обмежений нормами права при виборі засобів доказування. Правило допустимості доказів, на відміну від правила належності, застосовується тільки в тих випадках, коли законодавством встановлені певні вимоги щодо оформлення правовідносин або тих чи інших дій.

Допустимість доказів носить загальний і спеціальний характер. Загальне правило допустимості полягає в тому, що в процесі доказування можуть використовуватись тільки засоби доказування, які передбачені законом. Спеціальні вимоги встановлені законом щодо необхідності застосування певних доказів або заборони посилання на який-небудь доказ. Застосування правила допустимості доказів носить для господарського суду обов'язковий характер, тому що його порушення може призвести до прийняття незаконного та необгрунтованого рішення. Для прийняття рішення суттєве значення мають правильна оцінка доказів, їх об'єктивний розгляд у сукупності.

Згідно пункту 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.11.2011 р., будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Достовірними визнаються докази, які створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

Достовірність означає, що відомості, які надаються суду відповідають дійсності. Достовірні докази повинні бути отримані з надійного джерела інформації та якісного процесу формування доказу. Достовірність доказів визначають при порівнянні кількох доказів і оцінці всієї сукупності доказів в справі. Іншими словами достовірність - це якість доказів, яка характеризується точністю, правильністю відображення обставин, які входять в предмет доказування.

Вірогідні докази передбачають, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (стаття 79 ГПК України). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Принцип вірогідності доказів є в певній мірі логічним доповненням до принципів змагальності та диспозитивності судового процесу. В рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 р. у справі Бендерський проти України суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у медичному експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов’язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови КГС ВС від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Отже, будь-які факти, що подаються сторонами повинні бути досліджені на предмет їх відповідності основним властивостям. Лише за таких умов вони можуть бути визнані доказами і мати значення для справи.

3.