Поняття та види доказів.

У Господарському процесуальному кодексі України (стаття 73) визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Варто зазначити, що у зв’язку з внесенням змін до ГПК України інститут доказів та доказування також був трансформований. Зокрема, що стосується доказів, то:

- запроваджено інститут свідків як субсидіарне джерело доказів, а саме показання свідків можуть бути джерелом доказів у господарському процесі, щоправда з певними нюансами їх подання, а також обмеженням застосування (наприклад, на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини, що, відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту, відображаються у відповідних документах, що обумовлено особливостями розгляду та вирішення господарських спорів);

- дещо розширено перелік доказів, встановлено новий порядок подання доказів, зокрема, нова редакція кодексу містить новели, які регулюють визначення, порядок надання та дослідження електронних доказів, проведення експертизи не тільки на підставі ухвали суду, а й на замовлення учасників справи тощо.

Питання дослідження правової природи доказів не залишається поза увагою і вчених. Так, завдяки доктринальним дослідженням можна додатково навести наступну класифікацію доказів залежно від різних крітеріїв:

- за характером зв'язку змісту з фактом, який встановлюється, докази поділяються на прямі й непрямі (побічні); (прямі - це докази зміст яких має однозначний зв'язок з шуканим фактом на підставі яких можна зробити висновок про наявність або відсутність факту, який входить до предмету доказування; непрямі - це докази які мають багатозначний зв'язок з шуканим фактом);

- за процесом формування відомостей про факти - первісні та похідні (первісні - це докази, які сформовані у процесі безпосереднього впливу шуканого факту, події явища на джерело доказу; похідні - це докази, які відображають відомості отримані із інших джерел);

- за джерелом формування - особисті й речові (особисті - це докази, які виходять від фізичних осіб; речові - це об'єкти неживої природи, які несутьсліди відбитки подій явищ дій або відсутність яких встановлюється в процесі доказування).

Проте, визначальною є класифікація доказів, що наведена в положеннях ГПК України. Так, відповідно до статті 73 ГПК України доказами є:

• письмові, речові і електронні докази;

• висновок експерта;

• показаннями свідків.

Письмові докази - це документи, які відображають відомості, що мають значення для справи, за допомогою доступних для сприйняття їх людиною засобів.

За певними ознаками письмові докази можуть бути класифіковані на певні види:

а) за суб'єктом, від якого виходить документ, - на офіційні та приватні (неофіційні).

В господарському процесі частіше досліджуються офіційні документи, що визначається характером справ, які вирішуються господарським судом. Офіційні документи виходять від органів держави, громадських організацій, посадових осіб та інших, тобто тих, хто уповноважений їх видавати. Можуть мати розпорядний характер.

Приватні документи рідше застосовують у господарському процесі. Це, як правило, документи, які виходять від приватних осіб з певними повноваженнями, або які не пов'язані з виконанням яких-небудь повноважень;

б) за змістом - на розпорядчі й довідково-інформаційні. Для розпорядчих документів властивий владно-вольовий характер. Довідково- інформаційні документи носять інформативний характер про певні обставини, можуть бути офіційними і приватними;

в) за способом утворення - оригінали або копії. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Речовими доказами є предмети матеріального світу, які своїм існуванням, своїми якостями, властивостями, місцезнаходженням, іншими ознаками дозволяють встановити обставини, що мають значення для справи (ст. 93 ГПК України). Такими властивостями можуть бути зовнішній вигляд, внутрішні якості, місцезнаходження та інші ознаки предмета. Предмети використовуються як речові докази тому, що володіють здатністю до відображення подій, явищ, дій, бездіяльності, які мали місце в минулому.

У господарській судовій практиці речові докази використовуються доволі рідко, адже необхідні для з’ясування обставини справи дані, як правило, фіксуються у відповідних документах. Як приклад, для того щоб довести факт поставки продукції неналежної якості, немає потреби надавати суду для дослідження саму продукцію. Доказом у цьому випадку може бути належним чином складений акт приймання продукції за якістю чи висновок експертизи. Найчастішим виявляється дослідження документів як речових доказів (підписів сторін на угоді, відповідність відбитка печатки на угоді та печатки підприємства, виправлення в договорі та ін.).

Речові докази, як і письмові - це певні предмети, різні матеріальні цінності. Речові докази різняться від письмових не своїм змістом, а якістю, властивостями, відмінними ознаками, а також тим, що їх неможливо замінити. Письмові ж докази можливо відтворити, коли, наприклад, втрачений оригінал замінюється його примірником або копією. Саме тому речові докази часто називають «реальними» або безпосередніми доказами.

Електронні докази відповідно до статті 97 ГПК України - це інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні і голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (зокрема й у мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Втім, як визначається у самому ГПК України, паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом і, відповідно, електронна копія письмового доказу не є електронним доказом.

Також, приписами Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» встановлено, що електронним документом є документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа. Створення електронного документа завершується накладанням електронного підпису. Електронний підпис є обов’язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб’єктами електронного документообігу. У законодавстві і на практиці ключову роль у створенні електронного документа відіграє успішна перевірка електронного цифрового підпису. Загалом, ця процедура дає змогу встановити, по-перше, походження документа та його авторство, по­друге, його цілісність, тобто той факт, що після підписання ніхто не вносив в документ ніяких змін.

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством (ст. 98 ГПК України). А сам експерт - це соба, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з’ясування відповідних обставин справи.

Новою редакцією ГПК України визначено, що висновок експерта може бути наданий не лише на підставі ухвали суду про призначення експертизи, а й на замовлення учасника справи і такі висновки фактично матимуть однакову юридичну силу. Так, у статтях 99, 102 ГПК України передбачено право учасника справи подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Експерт, який склав такий висновок, має такі самі права та обов’язки, як і експерт, що здійснює експертизу на підставі ухвали суду. При цьому ГПК України містить застереження, що у такому висновку експерта зазначається, що він підготовлений для подання до суду та обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Призначення ж експертизи судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи буде обмежено наявністю таких умов:

1) для з’ясування обставин, що мають значення для справи, є необхідними спеціальні знання у сфері, іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих же питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Коли мова йде про оцінку висновку експерта судом, варто підкреслити, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами ГПК України. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні. Наприклад, у постанові КГС ВС від 27.01.2019 у справі № 904/7651/17 зазначено, що «в разі відхилення будь-яких доказів, у тому числі висновку судового експерта, господарський суд повинен у мотивувальній частині судового рішення навести правове обґрунтування такого відхилення в разі, якщо суд дійде висновків, які протилежні висновкам, зазначеним в судовій експертизі, а також вказати ті фактичні обставини, з огляду на які ці докази не взято до уваги судом».

Показання свідка згідно ч. 1 ст. 87 ГПК України - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи, і викладаються ним письмово у заяві. Закон визначає вимоги до такої заяви, лише при дотриманні яких показання свідка будуть належним і допустимим доказом під час розгляду справи господарським судом та вирішення відповідного спору. Зокрема, у заяві свідка зазначаються прізвище, ім’я та по батькові, місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв’язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з’явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві потребує нотаріального посвідчення, окрім випадку посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків.

Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб (ст. 87 ГПК України). Такі показання свідка не беруться судом до уваги.

Важливим аспектом при дослідження процесуального статусу та ролі свідка в господарському процесі є те, що на підставі його показань судом не можуть встановлюватися обставини, які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Дане положення закріплене у ст. 87 ГПК України та досить конкретно визначає правову природу фактів, які можуть бути встановлені за допомогою такого засобу доказування як показання свідків.

2.