Процесуальні способи збирання доказів у КРИМІНАЛЬНОМУ провадженні

Збирання (формування) доказів - це виконання суб'єктами доказування в межах їх повноважень процесуальних дій, спрямова­них на виявлення, витребування, отримання та закріплення доказів в установленому законом порядку.

Як видно з визначення, збирання (формування) доказів - це практична діяльність суб'єктів доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 КПК України збирання доказів здійс­нюється сторонами кримінального провадження, потерпілим або представником юридичної особи, щодо якої здійснюється прова­дження, у порядку, передбаченому КПК. Із змісту цієї норми ви­пливає, що для кожної сторони закон установлює властиві їй спосо­би збирання доказів.

Так, згідно з ч. 2 ст. 93 КПК України сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшуко- вих) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самовря­дування, підприємств, установ та організацій, службових та фізич­них осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, виснов­ків ревізій та актів перевірок і проведення інших процесуальних дій, передбачених КПК.

Відповідно до ч. 3 ст. 93 КПК України сторона захисту, потерпі­лий або представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, збирає докази шляхом витребування й отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, під­приємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом учинення інших дій, здатних забезпечити надання суду належних і допустимих доказів.

Тніціювання стороною захисту, потерпілим або представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, проведен­ня слідчих (розшукових) дій здійснюється шляхом подання слідчо­му, прокурору відповідних клопотань, які розглядаються в порядку, передбаченому ст.

У відповідності до ст. 223 КПК України слідчі (розшукові) дії є ді­ями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.

Докази можуть бути одержані також на території іноземної держави в результаті здійснення міжнародного співробітництва під час кримінального провадження (ч. 4 ст. 93 КПК України).

Основним способом збирання доказів стороною обвинувачення є проведення слідчих (розшукових) дій та такого їх різновиду, як негласні слідчі (розшукові) дії. Це пов'язано, перш за все, з тим, що правом їх проведення наділено тільки слідчого, відповідні операти­вні підрозділи за письмовим дорученням слідчого чи прокурора, прокурора, а також з тим, що слідчі дії спрямовано безпосередньо на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих до­казів у конкретному кримінальному провадженні. Слідчі (розшуко­ві) дії та негласні слідчі (розшукові) дії мають спільну мету, але від­різняються процесуальним порядком їх проведення, оскільки перші проводяться в чітко встановленій процесуальній формі, а другі не мають такої чіткої процесуальної форми та здійснюються прово­дяться у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, не можна отримати в інший спосіб, а методи їх проведен­ня не підлягають розголошенню, за винятком випадків, установле­них КПК України.

Сторона захисту, а також потерпілий під час збирання доказів не мають права проводити слідчі (розшукові) дії, негласні слідчі (розшу­кові) дії та інші процесуальні дії, оскільки це є виключною компете­нцією слідчого та прокурора, проте закон надає їм право ініціювати проведення вказаних дій шляхом подання слідчому чи прокурору відповідних клопотань, які повинні бути розглянуті в строк не бі­льше трьох днів з моменту подання.

До того ж гарантією дотримання прав сторони захисту та поте­рпілого, яка здатна убезпечити від необгрунтованої відмови від за­доволення клопотання, є право оскаржити слідчому судді постанову слідчого чи прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій або негласних слідчих (роз- шукових) дій.

Сторона обвинувачення, сторона захисту або представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, також має право збирати докази шляхом витребування та отримання від орга­нів державної влади, органів місцевого самоврядування, підпри­ємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків ревізій та актів перевірок. Цей спосіб збирання доказів не має такої чіткої процесуальної форми, як проведення слідчих (розшукових) дій.

Витребування - це звернення з вимогою про добровільне на­дання речей, документів чи відомостей, які мають значення для кримінального провадження.

Витребувати їх можливо, якщо достовірно відомо, що речі, до­кументи або відомості перебувають чи зберігаються в органах дер­жавної влади, місцевого самоврядування, на підприємствах, в уста­новах та організаціях, у службових або фізичних осіб. У законі не вказано, в якій формі повинно відбуватися витребування - в пись­мовій чи усній. Уявляється, що як представникам сторони обвину­вачення, так і стороні захисту перевагу необхідно надавати письмовій формі, оскільки, з одного боку, це дозволить надати спілкуванню офіційної форми, яка відповідає вимогам діловодства, забезпечить повагу та інтереси органів державної влади, місцевого самовряду­вання, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб, а з іншого - сприятиме отриманню доказів, які відповідають вимогам допустимості.

Практика виробила форми звернення з вимогою про надання речей, документів або відомостей - для слідчого та прокурора це може бути постанова, яка є обов'язковою для виконання (ч. 5 ст. 40 КПК України), звернення, доручення, клопотання чи запит; для представників сторони захисту - заява або клопотання, а для захис­ника - також і адвокатський запит (п. 1 ч. 1 ст. 20, ст. 24 закону Укра­їни «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Сторони кримінального провадження здійснюють збирання до­казів також шляхом їх отримання від органів державної влади, місце­вого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових і фізичних осіб.

Отже, вказане право зазначених осіб кореспондує обов'язку слі­дчого та прокурора прийняти (отримати) представлені матеріали, якщо вони мають значення для кримінального провадження.

Способом збирання доказів є отримання сторонами, а також потерпілим висновків експертів.

Експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, за дорученням слідчого судді чи суду, наданим за кло­потанням сторони кримінального провадження або, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального прова­дження, необхідні спеціальні знання.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 93 КПК України сторони кримінального провадження, а також потерпілий або представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, здійснюють збирання доказів шляхом отримання висновків ревізій та актів перевірок.

Буквальне тлумачення положень ст. 93 КПК України дає підста­ву дійти висновку, що сторони мають право отримувати висновки ревізій, які вже відбулися, вже були проведені. Але разом із тим слі­дчий та прокурор мають право не тільки отримати такий висновок, але й призначати ревізію та перевірку з метою отримання висновків.

До інших процесуальних дії, які є способами збирання стороною обвинувачення доказів, можна віднести будь-які передбачені КПК України процесуальні дії, які проводяться слідчим, прокурором або керівником органу досудового розслідування та спрямовані на отри­мання доказів, які сприяють усебічному, повному й неупередженому розслідуванню кримінального правопорушення та встановленню обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Сторона захисту, а також потерпілий мають право витребувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, пі­дприємств, установ, організацій і службових осіб копії документів, відомостей, висновків ревізій та актів перевірок, що мають значення для кримінального провадження, не тільки на підставі ч. 3 ст. 93 КПК України, а також відповідно до вимог законів України «Про інформацію» й «Про доступ до публічної інформації».

Адвокат має право збирати докази відповідно до закону Украї­ни «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Способи збирання доказів, які передбачаються у ст. 93 КПК України, є вичерпними та розширеному тлумаченню не підляга­ють. Це положення має важливе значення для недопущення вико­ристання в доказуванні матеріалів так званих «нетрадиційних спо­собів отримання доказів», до яких, зокрема, належать застосування поліграфа, допит під гіпнозом, використання здібностей екстрасен­сів тощо. Такі дії не відповідають критеріям наукової достовірності та обґрунтованості, а тому отримані за їх допомогою відомості не можуть бути використані як докази у кримінальному провадженні.

3.